Бог завжди був дуже щедрим до нашої сім’ї. З Його люблячих рук у цей світ народилися наші діти. Подолавши безліч труднощів, ми, батьки, не одразу й помітили, що діти наші… виросли. Добрий та щирий син успішно закінчив академію, ніжна й лагідна донечка стала красунею. Ми багато разів схилялися в молитві подяки Богові і за цих двох, і за молодшого — ще школярика.
Ось доня пішла навчатися в інститут. Син працює за фахом. Що ще потрібно? Аж раптом, як сніг на голову: «Тату, мамо, благословіть! Ми вирішили побратися». Це донечка оголосила, що вона доросла. Чоловік помірковано подивився, помолився, тай дав згоду на створення нової сім’ї. А я… теж.
Після весілля молодята оселилися в квартирі без ремонту, без меблів, без посуду та й без всього іншого. Я передивилася свої нехитрі господарчі скарби й одразу занесла частину дітям. Далі було цікаво. Мої молодята за подаровані на весіллі гроші вирішили купити холодильник. От я і думаю: потрібно допомогти. Аж тут увечері доня дзвонить: «Мам, ми вже купили! Велетень! Красунчик! Наш!» Я аж сіла. Тож як це, а я? Добре, що чоловік був поруч. Каже: «Молодці! Самостійні». Мовчу. А на серці коти шкребуть.
Минув час. Забулося, минулося. Діти намірилися вибрати посуд для свого дому. Донечка телефонує, радиться. Я зраділа, кажу, що я з вами піду, а вона мені: «Треба в коханого запитати». Я до чоловіка, плачу. А він пригорнув та й каже: «А давай-но, люба, прочитаємо, що Бог каже». Розгортає Біблію на самому початку й читає з Книги Буття: «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, — і стануть вони одним тілом». Це одне з перших повелінь Божих, подарованих людям. Я йому відповідаю, що чула це вже сто разів. А тоді й замислилася. Виходить, чула й не чула. Не відпустила я її. Голубонька моя доросла, їй літати з чоловіком хочеться, а я все крила перев’язую. Молюсь, шкода себе до сліз. І тут милосердний Бог привів мені на пам’ять усе, що я чула, читала, вивчала й переживала у своєму житті.
Що ж таке «відпустити»? Це не просто зачинити двері за дорослою дитиною. Щоб новостворена сім’я була щасливою, вона повинна залежати лише від Бога. Ми, люблячі матусі, дуже часто молимося за благополуччя та самостійність своїх дітей, а робимо навпаки — привчаємо молодят до думки, що мама поряд, виручить, щось вигадає. Навіть якщо статки невеликі, мама прийде, щось дасть, допоможе, зробить. Це все добре, та чи правильно?
Відпустити — дати можливість самостійно приймати рішення. І прості побутові, і дуже важливі рішення повинні приймати чоловік і дружина, а не їхні батьки. Навіть якщо їх учинки не дуже нам подобаються, ми, батьки, мусимо пам’ятати про те, що в наших дітей є Керівник і Порадник, кращий від нас. Бог знає, як допомогти молодій сім’ї. Якщо ми довірили своїх синів і дочок у Його руки, то маємо довіряти Йому.
Відпустити — значить довіряти Богові. Вірний не покине їх. Він — Бог.
Оксана Смірнова