«Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь» (Пр. 16:9)
— Розкажіть про те, яким був Ваш шлях до Бога.
— Згадаю два ключових моменти, які Бог визначив на моєму шляху. Першим був День святого Валентина 1974 р. Лінда не прийняла обручки, яку я хотів подарувати їй на честь наших заручин, і з сумом сказала: «Я не можу впрягатись до ярма з невірним…»1. Але ж я думав, що я — християнин. Народився в Канаді, християнській країні, нікого не вбив… Крім того, ось уже протягом 22 років майже щонеділі відвідував церкву разом із сім’єю, відкладаючи всі свої справи та бажання. Хіба це не свідчить про те, що я християнин? Якимось чином мені вдалося переконати Лінду. Щирість — це чудово, але дуже небезпечно перебувати під впливом самообману. Тоді ми пішли й купили мені Біблію. Ситуація з обручкою спонукала мене думати, говорити й читати про духовне.
Другий момент відбувся рік потому: цьому сприяло чітке вчення Святого Письма про порожній гріб як Божий доказ воскресіння Його Сина й завершення Його місії
1 2 Кор. 6:14 — одне з тлумачень цього біблійного тексту полягає в забороні одружуватися християнам з нехристиянами.
викуплення. Пригадую, як я йшов по цегляному тротуару в західній Філадельфії, де саме опановував магістерську програму композиторського факультету, розмовляв із Ліндою і вигукував знову й знову: «Ісус живий. Він справді живий. Він є Господом усіх, Він воскрес…» Бог зруйнував мою прохолодну релігійність, сконцентровану на собі й позбавлену Христа. Батько «притягнув» мене до Христа2, а Христос встановив Свій скіпетр у моєму серці, поваливши всіх зрадників до Свого престолу. Творінню місце на зовнішньому дворі, а внутрішнє святилище призначене для Христа, який повинен бути головним серед десятків тисяч3.
— Як проліг Ваш шлях до одруження?
— Я трохи розповів про своє духовне весілля, про те, як я прийшов до Христа, мого Небесного Нареченого. Мій шлях до Ісуса відбувався за участю моєї дружини, а мій шлях до дружини відбувався за допомогою музики…
Коли чорнило висохло на рукописі мого твору, я зрозумів, що мені необхідно знайти арфіста. Я грав на фортепіано, мої друзі грали на тромбоні, гобої та ударних. Але мені був потрібен арфіст. Я не знаю, чому я написав сучасну камерну п’єсу, яка включала унікальний і рідкісний інструмент — арфу, не знаючи при цьому нікого, хто на ній би грав? Після того, як я написав свій твір, Бог привів Лінду в консерваторію, де вона була єдиною арфісткою. Музика була моїм життям, за нею з невеликим відривом ішов хокей. Христа не було серед внутрішніх скарбів мого життя. Але процес побудови життя, котрий укріплений і збагачений хорошими речами, не може завадити пошукам Бога. Господь дав мені мій найбільший земний скарб, який привів мене до скарбу Божого.
Спочатку Лінда не бажала й чути мою дивну й незвичайну музику. Як міг її викладач з гри на арфі включити її до складу виконавців цієї жахливої п’єси? У двох словах скажу, що мій маленький ангел не впурхнув на наші репетиції на крилах любові й романтики. Ми займалися годинами через те, що авангардна техніка виконання мого твору й дивні методи позначення були дуже складні. Чи можете ви собі уявити, які страждання їй довелось пережити? Але все-таки з часом Бог уклав небесну музику в
2 «Ніхто не може прийти до Мене, коли Батько, що Мене послав, не притягне його…» (Ів. 6:44).
3 «Колесниць Божих дві десятьтисячки, тисячі багатократні, Господь із Сінаю прибув до святині» (Пс. 67:18).
наші серця, перетворюючи напругу в тепло. І тепер мукою стали години, проведені окремо. До моменту концерту ми були вже заручені. О! Ще один цікавий факт… Викладач гри на арфі, який навчав Лінду, грав на арфі на нашому весіллі.
— Яким був Ваш шлях батьківства?
— Протягом п’яти років навчання в семінарії Бог подарував нам наші перші два створіння (ми називали їх «життєзмінювачами»), які змінили наше життя — Анжелу і Дону. Згодом ми отримали ще один подарунок, на саме Різдво, 25 грудня народився Адам, наш третій «змінювач життя». Озираючись назад, можу сказати, що якби ми чекали, коли в нас буде достатньо грошей, щоб створити сім’ю, то ми все ще б ждали. Якимось чином троє дітей годувались практично без грошей. Пакети з їжею поступали анонімно, були фінансові подарунки від друзів і сімей, а також можливість працювати неповний робочий день — усе це поєднувалось у Божому передбаченні. Господь учив нас залежності від Нього й що Він благоволить дарувати благі дари Своїм дітям.
Бог також дарував Лінді й мені благодать інвестувати в духовне життя наших дітей. За допомогою сімейного часу поклоніння і дослідження, через практичні завдання й участь у житті церкви, ми кожного з них направляли до Христа і Його Слова. З роками Бог привів реальність Євангелія в їхні серця й укорінив їх у Христі. Кожен із наших дорогоцінних подарунків приносить духовні плоди у своїх різноманітних життєвих покликаннях. Я пригадую слова апостола Івана: «Я не маю більшої радості від цієї, щоб чути, що діти мої живуть у правді» (3 Iв. 1:4).
— Розкажіть про свій шлях до біблійного душеопікунства.
— Уявіть собі малюка, який учиться ходити, розгойдуючись і намагаючись устояти на ногах. Він хапається однією рукою за ніжку стола, щоб не впасти, а другою намагається вхопити щось зі столу, який ломиться від страв. Ось таким я був в семінарії. Переді мною — духовною дитиною — розгортався такий розкішний і багатий бенкет!
На початку я думав, що одного року навчання в семінарії буде достатньо! Зрештою, Біблія — це всього лиш одна книга! Чи не так? На першому курсі я обрав вступ до біблійного душеопікунства як факультативний курс. Це були двері в сяючий світ практичного богослов’я, адже я був музикантом і нічого не знав про пасторську роботу душеопікунства чи душезцілення. Це був новий світ для мене, у якому один за іншим мені відкривались усе нові скарби. Чим більше Бог наповнював мою душу, тим сильніше ставало моє прагнення і чіткіше звучало Його покликання. Використовуючи кожну можливість, я сконцентровував своє навчання і церковне служіння на сфері душеопікунства. Що Біблія говорить про людину? Які проблеми переживає людина? Яке вирішення пропонує Бог? Чим більше я вивчав Писання — тим більше дорогоцінного золота знаходив там. Багатство й глибина Писання досі не перестають вражати й дивувати мене.
— Якими шляхами Ви потрапили в Україну?
— Після того, як я отримав ступінь магістра й захистив докторську дисертацію з біблійного душеопікунства, я був рукопокладений на служіння у двох церквах, яке й звершував протягом десяти років. Протягом наступних одинадцяти років я займався служінням душеопікунства в Канаді на захід від Торонто, у регіоні, де ми з дружиною виросли. За роки служіння я навчав душеопікунства, проводив душеопікунство з людьми, що потребували його, у різних церквах. Опікувані, вирішивши свої проблеми й звільнившись від рабства гріха, просили про проведення семінарів для постійного духовного підкріплення. Вони дивувалися: «Чому я не чую про це у своїй церкві?», «Де я можу дізнатися про це більше?». Ці запитання спонукали мене зібрати матеріал, який згодом став основою підручників 1-го і 2-го модулів навчальної програми з душеопікунства. Я також проводив багато семінарів для сотень груп. Один пастор, який відчинив двері своєї церкви для нашого служіння душеопікунства, запропонував мені поїхати в Україну, щоб викладати в Біблійному коледжі. Я погодився. Я завжди сприймав себе як учителя і наставника, і ніяк не місіонера, котрий «живе в джунглях і харчується дивною їжею». 1996 р. я і Лінда вирушили в нашу першу з трьох короткотривалих поїздок в Україну. Під час подорожі ми зустрілися з друзями — місіонерами, які працювали в Києві. Ми гуляли слабо освітленими вулицями, їли морозиво, і тут нам поставили запитання: «Коли ви переїжджаєте до Києва?» І вже під час другого візиту в 1999 р. я зрозумів, що відчуваю покликання на місіонерське служіння в Україну. Бог уклав у наші серця любов до української землі, і того ж року в потрібний час послав адміністративну команду, що й було необхідно для офіційного старту трирічної програми навчання душеопікунства на території колишнього Радянського Союзу.
— Розкажіть, будь ласка, про шлях Сoram Deo4.
— Відповідаючи на ці питання, я подумав про те, що ніколи, образно кажучи, не «заглядав за поворот», розуміючи, що траєкторія шляху змінюється. Кожного разу, коли я уявляю собі, яким може бути наступний крок, я пам’ятаю, що Божі шляхи — не мої шляхи, Його думки — не мої думки. І, безумовно, цей шлях буде не таким, яким я його собі уявляю. У той час, коли Бог посадив моє серце в родючу землю України, у моїх
4 Докладно про інститут Coram Deo читайте в «Слово вчителю» № 4/2013.
планах було допомогти керівництву нашої київської церкви збудувати сильне служіння душеопікунства. Ми почали з нуля в маленькому офісі з командою з трьох людей. Коли ми почали роботу в січні 2003 р., в Україні було 33 навчальних заклади, у яких готували пасторів, але в жодному з них не було програми з практичного богослов’я. Моїм завданням стало створення трирічної систематичної програми навчання й кураторства з практичною метою — навчити українських служителів викладати цю програму й навчати практиці душеопікунства. У доповнення до програми я склав серію ресурсів з 8-ми книг і ввів практику проведення інтенсивних навчальних практикумів для збагачення практичного досвіду служіння. Для того щоб усе це створилось і запрацювало, знадобилося більше десяти років. Назва мого нинішнього служіння — «Скарбниця Царя», воно полягає в тому, щоб забезпечувати ресурсами й підтримувати служителів Coram Deo і національних лідерів, яких вони навчають.
Моліться, будь ласка, щоб Бог довів DVD-проект до завершення. Цей великий проект називається так як недавно випущена книга «Піднести втіху Писання для душі опікуваного». Він міститиме 15 годин відеосегментів душеопікунства, коментарі душеопікунів і слухачів. Лідери Coram Deo, випускники, викладачі та студенти фігуруватимуть у цьому проекті, який, на мою думку, буде надзвичайно цінним для церков України, Росії, Білорусі та за їх межами. Крім того, він буде з англійськими субтитрами, що робить його доступним і цінним також і для англомовних церков усього світу.
— Яким Ви бачите свій шлях протягом того часу, який відведений Вам до вічності?
— Я роздумую над деякими текстами. «Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив…» (Дiї 13:36). Апостол Павло сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг» (2 Тим. 4:7). Я хочу бути вірним своєму покликанню. Наскільки я розумію, найкраще, чим я можу послужити Coram Deo і постійно зростаючій кількості національних команд, — це допомогти нашим лідерам зростати в майстерності практичного душеопікунства за допомогою практикумів, демонстрацій, рольових ігор і навчального DVD-проекту. Я знову і знову повторюю нашим лідерам істину про те, що ми по-справжньому пізнаємо біблійну істину тільки тоді, коли втілимо її в життя. Ми не можемо вести людей тим шляхом, яким не пройшли самі, ми не в змозі підняти когось на ті висоти, на яких не були самі. Якщо сліпий веде сліпого, то обидва до ями впадуть. Учень схожий на вчителя (Лк. 6:39–40). Унікальність нашої програми в тому, що навчання проходить у процесі практичного служіння.
Тому зараз, в основному перебуваючи в Канаді, я наполегливо працюватиму, щоб завершити кульмінаційний проект серії опублікованих ресурсів і продовжувати навчати лідерські команди під час практикумів.
— У чому, на Вашу думку, полягає головна біблійна істина стосовно виховання і навчання дітей?
— Можливо, це звучить просто, але я вважаю, що істина стає глибокою і буде постійно приносити користь, якщо ми роздумуємо про неї і знаходимо її застосування у своєму житті. Виховуйте дітей так, як Бог виховує Свій народ, показуючи приклад глибокого й постійного покаяння і віри. Запрошуйте своїх підопічних (ваших дітей, рідних, усиновлених чи людей підопічних вам у служінні) слідувати за вами. Це дає правильні орієнтири: верховенство Христа в наших серцях і житті. Якщо я не умертвляю гріх і не зростаю в благодаті, якщо я не насолоджуюсь порадами Божими, у мене не буде тієї живої істини, яка могла б впливати на інших. Про це говорять такі тексти Писання як 2 Кор. 1:4, 4:7; Флп. 3:17. Багато небезпек у вихованні об’єднуються в застереженні: «…не дратуйте дітей своїх…» (Еф. 6:4). Усвідомлюючи, кому належать народжені нами діти, ми повинні навчати тимчасово довірених нам людей стати незалежними від нас, але залежними від Христа і Його Слова, і це є дуже важливим. І тут ми повертаємося до очевидної істини: ми повинні роздумувати по-біблійному про виховання дітей і пасти їх серця із внутрішньою духовною відповідальністю. Звісно, про це можна багато говорити, але ключовий фактор — це характер і ставлення серця батьків.
— Що б Ви побажали читачам нашого журналу?
— Якщо коротко, то слухати, радіти й слідувати за тим, про що Господь говорить вам у цій статті. Ми живемо в постійній відповідальності перед Богом. Він присутній у кожній події й випробовує нас кожен момент життя (Йов. 7:18). Можливо, Він говорить із вами про особливе покликання, і ви повинні зробити крок назустріч і пройти шлях, який Він відкрив для вас. Можливо, Він використовує те, що я сказав, щоб загострити ваше покликання — не обов’язково в служінні душеопікунства, але, можливо, в іншому не менш важливому служінні, для якого Він вас учив і готував. Використовуйте те, що Він дав вам. Можливо, Він кличе вас удосконалювати свої вміння, щоб допомагати людям вирішувати свої проблеми по-біблійному. Тоді наступний крок для вас — зв’язатися з Coram Deo і дізнатися про можливості навчання. Підсумовуючи, скажу: поверніться до Христа, який закликає вас трудитись у Його Царстві. Нехай Його обітниця закінчити те добре діло, яке Він розпочав у вас, підбадьорює і зміцнює вас і виробляє у вас і бажання, і дії за Його уподобанням (Флп. 2:13). Не відкладайте цей журнал у апатії та безнадії. Моліться і дійте, і нехай Дивний Порадник здивує вас Своїми, можливо, прихованими зараз, але приготованими для вас благословеннями.
Матеріал підготували Артем Приступа,Роман Сандульський