СПРАВЕДЛИВІСТЬ
Іван любив грати у футбол і грав дуже добре. Хлопці з команди вибрали його капітаном, а це означало, що гравців для кожного матчу призначав тепер Іван. Крім того, в майбутньому це давало йому можливість грати на міських змаганнях за районну команду, а це було б великою честю. Єдиним, хто замість Івана міг би зайняти місце в районній команді, був Юрій. Усвідомлюючи який це сильний гравець, Іван робив усе, що від нього залежало, аби якомога рідше допускати Юрія до гри. І навіть коли Юрій брав участь у грі, Іван намагався створити враження, що він це робить не дуже добре. Так що до кінця сезону загальні показники у Юрія виявилися гіршими, ніж за рік до цього. Тепер Іван був упевнений: у команду від району візьмуть його.
Проте всі його зусилля врешті-решт виявилися марними: головний тренер команди вибрав іншого хлопця, який грав «не досить добре». Подейкували, що його вибрали з розрахунку на майбутнє заступництво його батька, впливового чиновника. Дізнавшись про це, Іван відчув себе глибоко ображеним. «Яка несправедливість!» – тільки й вигукнув він.
Питання для роздумів та обговорення:
1. Іван, очевидно, діяв нечесно. Чим при цьому він ризикував? Чому він пішов на цей ризик?
2. Метою Івана було потрапити в команду від району, тому він і перешкоджав Юрію. Чи виправдовує ця мета засіб, який він застосував?
3. Які почуття, по-вашому, викликало в Івана несправедливе рішення тренера команди?
Відповідь з позиції християнської етики:
будьте справедливі!
Життя здається інколи досить несправедливим. Коли ми бачимо, що люди навколо нас дуже часто роблять несправедливі вчинки, у нас виникає спокуса поводитися так само. Це тому, що від природи ми схильні в першу чергу думати про себе. Спокуса діяти «як усі» особливо посилюється, коли несправедливий учинок обіцяє нам ту чи іншу вигоду.
Але зберігати справедливість – дуже важливо. Ось чому держави дотримуються установлених законів, а спортивні змагання проходять відповідно до запроваджених правил. Але іноді важко зрозуміти, що справедливо, а що ні. Правила існують не на всі випадки життя.
У Нагірній проповіді Ісус Христос сформулював правило, яке часто називають золотим правилом, – воно говорить нам, як дізнатися, що є справедливим. «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, чиніть їм і ви». Дотримання цього простого правила, виконання його на практиці, в повсякденному житті, допоможе нам бути справедливим.
Одного разу двоє з учнів Ісуса попросили у Нього особливої милості для себе: вони хотіли зайняти найпочесніші місця в Його Царстві. У відповідь Ісус дав їм зрозуміти, що всі Його учні стануть вождями, але не такими, як інші вожді (Мк. 10:42-45). Замість того, щоб підноситися над усіма і примушувати людей кланятися їм, потрібно буде турбуватися про інших. Вони будуть вести людей за собою, служити їм. Хіба вони не хотіли б, щоб служили їм? Ось саме так їм і слід вести за собою інших. Це і є золоте правило в дії.
Згідно з християнським ученням, якщо ми відчуваємо, що чинимо несправедливо стосовно будь-кого, ми повинні зупинитися і запитати себе: «А як би я почував себе, якби хтось учинив зі мною так само?» Відповівши собі на це запитання, ми, можливо, утримаємося від несправедливості.
1. Чи ставилися до вас несправедливо? Що ви при цьому відчували?
2. Чи знаєте ви когось, хто зробив справедливий учинок, хоча це й було йому нелегко?
ВІРА
Дмитро не вірить у Бога. Він стверджує, що вірить тільки в науку. «Все має те чи інше наукове пояснення», – говорить він. Але, відправляючись у туристичний похід або поїздку, перед виходом із дому він обов’язково присяде і мовчки посидить перед дорогою. А перед тим, як прийняти важливе рішення, звіриться зі своїм гороскопом. Вони з матір’ю частіше звертаються за допомогою до цілителів-екстрасенсів, ніж до звичайних лікарів. До того ж, мати Дмитра ходить до медіума, намагаючись увійти в зв’язок зі своїм покійним чоловіком. Сам Дмитро деякі дні тижня вважає «нещасливими» і намагається в такі дні не братися за серйозні справи. Запитайте його, чому він так робить, він відповість: «Просто, щоб не було невдач!»
Дмитро стверджує, що він нерелігійний. Він сміється над людьми, які мають традиційну віру в Бога. «Як вони можуть бути такими старомодними? – дивується він. – Я достатньо розумний, щоб не вірити в Бога».
Питання для роздумів та обговорення:
1. Чи думаєте ви, що наука справді настільки авторитетна в очах Дмитра, як він це стверджує?
2. Чому люди звертаються до екстрасенсів, медіумів і вірять у гороскопи, в щасливі амулети і нещасливі прикмети?
3. Чи знаєте ви ще якісь випадки марновірства людей?
Відповідь з позиції християнства:
майте віру!
Багато людей доходять висновку, що за межами фізичного світу повинно щось існувати, але вони не знають, що це таке і як до цього ставитися. Тому вони вдаються до різних засобів, щоб знайти відповідь на це питання.
Християнство вчить, що Бог створив людей істотами, які належать як до матеріального, так і до духовного світу. Відповідно і фізичне, і духовне в людині має важливе значення. Але дія духовної основи залежить від духовного досвіду, який нічим іншим замінити неможливо. Іншими словами, людська душа нічим іншим задовольнитися не може, крім перебування в Бозі, Який створив її. І Бог насправді існує, хоча Він і невидимий, Він бажає спілкування з людьми. Ось чому християнство так багато говорить про справжню віру. Мати віру – значить вірити тому, що Бог відкриває в Біблії, і жити згідно з цим.
Про досвід віри, одержаний одним із людей, ми можемо прочитати в Євангелії від Марка, 9:14-29. Ісус Христос зцілював багатьох – не дією якоїсь таємничої психічної сили, яку нібито застосовують екстрасенси, а силою Божою. Одного разу якийсь чоловік привів до Ісуса свого сина і дуже просив зцілити його. Хлопчику не давав спокою диявол, і якщо в нього був напад, то він не раз падав у вогонь і в воду. Христос сказав батькові: «Все можливе віруючому». І батько чесно відповів: «Вірую, Господи! Допоможи невірству моєму». Христос зцілив сина.
Згідно з християнським вченням, віра не є сліпа довіра або якесь марновірство. Це впевненість у тому, що в Сині Божому, Ісусі Христі, Бог відкрився людям, виправдав у Ньому все, про що свідчив і що заявляв про Себе в минулі століття і тисячоліття. Це також віра в те, що Бог має силу виконати всі Свої обітниці, записані в Його Слові – Біблії. «Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).
1. Коли ви відчуваєте особливу потребу у вірі?
2. На що ви зазвичай надієтеся, що є для вас звичним об’єктом віри?
ВІРНІСТЬ
Батьки Люби розлучилися. Батько залишив їх, коли вона була ще маленькою. Він довго прослужив в армії, і коли повернувся додому, між ним і матір’ю почалися сварки. Справа в тому, що в матері Люби, поки її чоловік був в армії, з’явився близький друг, а батько, звичайно, хотів, щоб жінка була йому вірною, хоча, як розповідали, і в нього були інші жінки. Згодом вони розлучилися. Відтоді мати змінила декількох приятелів: ні один із них не залишався з нею надовго.
Коли Люба підросла, вона також часто змінювала друзів. Напевно, вона кожен раз думала, що ось саме цей буде їй справжнім другом, але потім щось траплялося, і між ними виникав розлад. Тепер Люба почуває себе самотньою, як і її мати.
Запитання для обговорення та роздумів:
1. Чому Люба та її мама почувають себе самотніми?
2. Що заважає Любі та її мамі зблизитися з іншими людьми?
3. Чому інколи буває важко зберегти вірність іншим людям?
Відповідь з позиції християнства:
будьте вірними!
Підтримувати дружбу нелегко, тому що люди бувають інколи ненадійними. То вони викликають у нас розчарування, то завдають нам болю. В таких випадках, на перший погляд, найпростіше буде поставити крапку на цій дружбі, і близьким стосункам кінець. А між іншим, християнство надає вірності особливе значення: будьте вірні людині, учить Христос, і не залишайте її, якщо ваша дружба зазнає випробувань. Саме про це хотів сказати Ісус, закликаючи до подружньої вірності. В Євангелії від Марка, 10:5-9, записані такі слова Христа: «Тож, що Бог спарував, – людина нехай не розлучає!» Але вірність важлива не тільки між чоловіком і жінкою. Наприклад, Ісус і Його учні були близькими друзями. Учні скрізь слідували за Ним. Вони любили Його і знали, що Він любить їх. Одного разу, коли їхній човен застала буря, учні дуже злякались. Ісус у цей час спав на кормі. Учні в паніці стали будити Його. Вони кричали: «Учителю! Невже тобі байдуже, що ми гинемо?» Ісус прокинувся і зразу ж наказав хвилям заспокоїтися (Мк. 4:35-41). Так, прийшовши на допомогу учням у важку хвилину, Ісус довів Свою вірність їм.
З іншого боку, учні Христа незавжди були вірні Йому. Зі страху за своє життя, Петро тричі відрікся від Учителя в ту ніч, коли Він був схоплений. Але після воскресіння із мертвих Ісус пробачив Петру.
І не тільки Своїм земним учням зберігав вірність Ісус, але й Батькові Своєму Небесному і тій справі, яку прийшов виконати на землі.
У Гефсиманському саду, знаючи, що через кілька годин Він помре, Ісус молився: «Отче! Тобі все можливе: пронеси повз Мене цю чашу! А проте, – не чого хочу Я, а чого Ти». Ісус прийшов у цей світ, щоб врятувати його, і Він до кінця залишився вірним цій справі. Від взятого на Себе зобов’язання Він ні разу не відмовився.
1. Що трапляється, коли люди виявляють невірність іншим людям або справі, яку взяли на себе?
2. Чому важливо зберігати вірність?