Єдність Старого і Нового Завітів
Одного разу почув вислів про те, що Старий Завіт — це перший том Біблії. Не знаю чому, але це порівняння врізалось мені в пам’ять, та якось одразу щось не сподобалось у ньому. У такому підході відчувався якийсь недолік, але протягом тривалого часу я не міг зрозуміти, у чому саме його хибність. Як не дивно, з’ясувати це допоміг новий підхід до сучасних телесеріалів.
Річ у тім, що раніше при перегляді багатосерійного фільму без попередньої серії наступна була незрозуміла. І якщо ви починали перегляд із середини, то постійно в когось перепитували, хто є хто і що вже відбулося. А потім, мабуть, на догоду зайнятим людям, з’явилися такі серіали, де серії є самостійними. Тепер пропуск однієї чи навіть кількох із них суттєво не впливає на перегляд. Саме це ми іноді робимо із Біблією, сприймаючи Старий і Новий Завіти як два «епізоди» (так прийнято називати «серію» у деяких випадках), або ще гірше «сезони» (частини). Але Біблія — це одна книга!
Часто ми просто не знаємо, що робити зі Старим Завітом. Звісно, можна використовувати його по-різному. У цій невеликій статті хотів би застерегти від деяких типових помилок при читанні Старого Завіту й дати кілька практичних порад для його кращого розуміння.
Перша помилка, про яку знає більшість студентів богословських закладів, може здаватися досить виваженою науково й академічно, але такий підхід не є практичним. При цьому класичному книжковому підході Старий Завіт сприймають як звід законів: моральних, ритуальних і законодавчих. Чому цей варіант не є практичним? По-перше, у Старому Завіті містяться не лише закони. А по-друге, не завжди цей розподіл є чітким і зрозумілим.
Другий, достатньо розповсюджений варіант — це вибіркове читання. Декларативно ми віримо в богонатхненність і важливість усіх книг Біблії, але на практиці ставимося до них вибірково, припускаючи, що деякі книги для нас важливіші й корисніші, ніж інші. Звісно, мало хто з християн наважиться сказати: «Ця Книга Біблії не така вже й корисна». Однак факт залишається фактом. Ця вибірковість може набувати цікавої форми — це коли ми, користуючись лише нам відомим принципом, деякі постанови зі Старого Завіту застосовуємо, а деякі відкидаємо, мовляв, «це було раніше й нас не стосується». Скажімо, серед безлічі постанов Старого Завіту є заборона носити одяг, який зшитий із суміші тканин. Це ми не квапимося виконувати. Тоді як у деяких інтерпретаторів Писання з невідомих причин є дивні заборони, які вони висмикують із Старого Завіту. Наприклад, необґрунтована заборона жінці з’являтися на богослужінні протягом 40 днів після пологів, якщо вона народила хлопчика, і 80 днів, якщо народила дівчинку, тощо.
Третя помилка — це зовсім не вбачати різниці між Старим і Новим Завітом. Деякі відмінності є, і нехтувати цим — неправильно, бо тоді ми будемо неправильно тлумачити Писання. Різниця полягає хоч б у тому, що в Старому Завіті люди очікували Месію, що мав прийти, а в Новому Завіті — Він прийшов.
Ще один хибний варіант читання Старого Завіту — робити це без будь-яких сталих принципів і підходів, так би мовити, навмання.
Виникає логічне питання: як тоді читати Біблію, і Старий Завіт зокрема? Ісус Христос, говорячи про Писання та необхідність їх досліджувати, говорить, що «вони свідчать про Нього» (Ів. 5:39), і, оскільки жодної книги Нового Завіту на момент проголошення цієї фрази не було, Христос конкретно говорив про Старий Завіт. Уже потім Павло говоритиме про богонатхненність усього Писання (2 Тим. 3:16), і якщо декому вдасться довести, що він у тому уривкові, адресованому Тимофієві, швидше за все, мав на увазі Старий Завіт (незважаючи на те, що тоді окремі книги Нового Завіту вже існували), то Петро, говорячи і про Писання Старого Завіту, і про листа Павла, ставить їх в один ряд (2 Петр. 3).
Протягом історії Церкви, богослови намагаються знайти рівновагу: як і не втратити єдність Писання, і не проминути увагою безсумнівну відмінність між Старим і Новим Завітами. Виникають різні школи, різні думки й різні підходи: хтось шукає одну або декілька тем, які є спільними для всього Писання, хтось приділяє більше уваги певному вченню, спільному для Старого й Нового Завітів.
Так, дехто говорить, що головною темою Біблії є побудова Богом «суспільства» за Його задумом, дехто говорить, що основною темою Біблії є розказати нам про шлях спасіння. Утім, оскільки метою цієї статті не є переконати в правильності того чи іншого богослов’я, я хотів би більше уваги приділити словам Христа — Писання свідчать про Нього й мають особливу силу. Помітьте, що в момент спокуси, про яку йдеться у Лк. 4 і Мт. 4, Христос цитує Писання, незважаючи на те, що все, сказане Ним, є Словом Божим. А втім, що це означає, що Писання свідчать про Нього? Як це змінює моє читання Писання?
Найперше, Писання — від Бога і про Бога. Так, звісно читаємо їх ми, користь вони приносять нам, але оскільки Автором є Бог, то Йому належить як авторство, так і спосіб читання Писання. Те, що Писання є корисними для нас, — це побічне, привхідне. Розуміючи, що Писання від Бога, і те, як мені читати Писання, також встановлено Богом, — я маю зрозуміти, що Біблія говорить про Одного Бога. Писання має духовну єдність і предметну єдність. Що ж тоді робити з відмінностями? Старий Завіт справді містить у собі рядки, які складно зрозуміти й узгодити з нашим, християнським повсякденним життям. Але що ж насправді стоїть за цими повеліннями, законами чи історіями, які нам важко сприйняти? Ми дізнаємось там про характер Бога. Навіть коли ми читаємо про певні тимчасові повеління щодо раціону або інших повсякденних і сакральних речей, у цих уже минулих повеліннях ми знаходимо те, що відкриває нам Бога. Ці повеління ніколи не були самоціллю, навіть Закон Мойсея був даний, щоб привести нас до Христа (читайте про це в листі апостола Павла до галатів).
У чому користь читання Біблії як ОДНІЄЇ книги? Без Старого Завіту, нам було б складно заповнити пробіли стосовно того, що відбувалося протягом років очікування Месії, ми би не розуміли Його ревного ставлення до Своєї слави. Тоді як без Нового Завіту, ми могли б хибно думати, що колись спасалися виконанням Закону. Утім, Писання говорить про Одного Бога, якого ми розуміємо краще, лише читаючи «усе Писання».
Саме тому треба пам’ятати, що Біблія — єдине ціле. І Церква заснована на «пророках і апостолах», на тому, що написали як ті, так і інші: пророки складали Старий Завіт, а апостоли — Новий, і цей сполучник «і», радше значить, як Старий, так і Новий.
Отже, читаючи Біблію, варто пам’ятати про наступне:
- Писання є авторитетним, нормативним; я не визначаю значення тексту, переді мною хіба що є вибір: упокорити себе тексту, чи ні. Біблія має силу, вона заради слави Божої. Те, що я — отримувач, не має слугувати підставою вважати себе рівним Писанню, або підноситись над ним;
- якщо переді мною текст, який говорить про тимчасові повеління (текст звучить для конкретної групи людей і не повторюється за інших обставин і іншим групам людей), я все одно можу там дізнаватися про Божий характер. Оскільки характер Бога не змінюється із часом, усе, що я дізнався про Бога в одній із книг Біблії, — правильно завжди;
- Біблія — це не книга лише принципів або морально-етичних настанов, найперше, Біблія говорить про серце Господа;
- оскільки за текстом Біблії стоїть Бог, то лише в поєднанні всього Писання я можу побачити картину цілісно й набути правильного розуміння всіх речей.
Іван Кундеренко