Біля входу в картинну галерею Дюссельдорфа зупинилась дорога карета. Із неї вийшов молодий чоловік років дев’ятнадцяти. Його одяг, постава, поведінка свідчили, що цей молодик — представник знатного роду. Службовець, який зустрічав високого гостя, шанобливо застиг у дверях.
Як пізніше з’ясувалось, відвідувачем галереї був імперський граф Ніколай Людвіг фон Цинцендорф. На той час він подорожував Європою й відвідував визначні місця батьківщини. Шанобливо провівши вельмиповажного гостя до початку експозиції, службовець тихцем залишив графа, щоби той міг на самоті насолодитися великими полотнами.
Спливав час, настав вечір, а відвідувач ніяк не з’являвся із коридорів галереї. Стурбований службовець знайшов його перед картиною Доменіко Феті «Оце людина!». Чемно кашлянувши, представник галереї тихо повідомив графа, що заклад має зачинятися на ніч. І раптом на півслові запнувся, коли молодий вельможа повернувся до нього.
Дитинство і юначі роки
А починалось усе як і у всіх. 26 травня 1700 р. у дворянській сім’ї Цинцендорфів у Дрездені народився хлопчик, якого назвали Ніколаєм Людвігом. Усі в сім’ї Цинцендорфів були ревними прихильниками релігійного руху пієтистів, тому не дивно, що хресним батьком молодого графа став засновник цього руху Філіп Якоб Шпенер. Протягом перших десяти років дитя зростало в лоні сім’ї в атмосфері любові й поклоніння Господу.
Відтак молодий граф був відданий до навчання в Гаале, відомий на той час «Педагогіум», заснований А. Г. Франке. Саме там, у школі остаточно сформувалися його пієтичні погляди.
Пізніше був Віттенберзький університет (де колись викладав Мартін Лютер). Поряд із вивченням права й приготуванням до державної служби, Ніколай студіював Біблію, праці Мартіна Лютера, зустрічався із визначними релігійними діячами свого часу й подорожував Європою. Така «бурхлива» теологічна самоосвіта наклала відбиток на майбутню долю Цинцендорфа. Сприймаючи близько до серця заклики Лютера, хоча й відкидаючи певну ортодоксію великого реформатора, молодий граф хотів усім серцем служити Богові й повністю довірити Йому своє життя.
Духовна посвята
Ще в Гаале він організував союз в ім’я Христа, що носив назву «Орден гірчичного зерна» (Mancipia virtutis), члени якого поважали вчення Христа не на словах, а всім своїм життям. Усі бажаючі вступити в цей орден, мали давати обітницю, що визначала їхню долю назавжди:
— бути добрими до всіх людей;
— бути вірними Христу;
— нести Євангелію світові.
Кожен член ордену носив каблучку із написом «Ніхто не живе для себе».
Сам Цинцендорф часто молився молитвою: «Нехай будуть ще тисячі тих, хто в призначеному Тобою плані й шляху, і в тих повеліннях, до яких Ти покликав їх, не залишаючи свого звичного поклоніння й не створюючи для себе нової церкви, виявлять свою внутрішню сутність як мужі Божі, як члени Твого невидимого й істинного тіла перед усіма людьми заради Тебе. Амінь».
Місіонерська діяльність
Бог дарував Ніколаю можливість не словом, а ділом проявити свої переконання. Так, 1722 р., почувши про гоніння на протестантські церкви в Моравії, Цинцендорф надіслав запрошення із пропозицією усім пригнобленим переселитись у його володіння. Для цього він виділив помістя Бертельсдорф, де знесилені люди могли заснувати своє поселення. Таким чином утворилось поселення Гернгут, яке на довгі роки стало центром релігійної думки, духовного оновлення та місіонерського життя. Хоча слід зазначити, що цьому передувала непроста й досить терниста дорога.
Річ у тім, що в поселенні зібрались люди з різними, часто кардинально протилежними релігійними практиками. Багато хто відгукнувся на щедру пропозицію графа, приїхали переселенці-протестанти із різних куточків країни. А така неоднорідність людей призводила до неминучих конфліктів усередині общини. Проте Бог виявив милість. 13 серпня 1727 р., під час проведення Вечері Господньої, більшість людей примирились між собою. За словами свідків, у цей день «зійшов Святий Дух Гернгута». Відтоді Гернгут стає центром місіонерської діяльності.
Сам Цинцендорф після офіційної заборони домашніх релігійних зібрань у тому ж році покидає державну службу й повністю віддається служінню на Божій ниві. Талановитий організатор, Ніколай створює місіонерський рух, який має на меті донесення Євангелії народам світу. Для цього були засновані школи з підготовки місіонерів, розроблені місіонерські плани, друкували літературу й збирали фінанси для підтримки місіонерів.
1737 р. Цинцендорф був рукопокладений на єпископа Моравської церкви. Це привертає увагу німецької влади, яка висилає комісію для перевірки общини Гернгут. Проте комісія не знайшла нічого протиправного, що дало би змогу застосувати якісь санкції проти Цинцендорфа, і визнала діяльність духовного центру прийнятним для лютеранської церкви. Опісля місіонерська діяльність центру лише поширюється. Нідерланди, Данія, Прибалтика, Росія були охоплені багатьма благовісниками з Гернгута.
1741 р. Цинцендорф звертає свій погляд на Північну Америку. Він бажає доносити Євангелію корінним народам і навіть сам їде до індіанців. Проте хороший організатор не означає хороший благовісник. У поведінці родовитого вельможі відразу ж проявляються нотки зверхнього ставлення до індіанців, нетерпимість, зневага. У результаті граф змушений був визнати свою неспроможність як місіонера й повернутися до організаційної сфери.
Сімейні негаразди
Останній період життя графа видався неоднозначним. З одного боку, величезна діяльність, безліч служінь, заснування шкіл і навчальних закладів, будівництво церков. Написання статей і духовних гімнів (кажуть, що ним було написано до 2000 різноманітних гімнів і духовних пісень, які використовувались у церковному житті).
З іншого боку, розпад шлюбу цього великого діяча. На той час шлюб Ніколая й Ердмут Цинцендорфів уже перетворився на формальність. Проводячи багато часу в поїздках і служінні, граф геть занедбав сім’ю. Діти не бачили його місяцями. І хоча дружина, за відсутності графа, вела всі його справи, проте це не було тим, що могло замінити справжні сімейні стосунки.
Смерть дружини викликала в Ніколая справжнє горе. За свідченням Джона Вейліув, біографа Цинцендорфа, «…горе графа посилювали докори сумління. Він не був справедливим до Ердмут. Не потрібно говорити, що він був їй невірним, адже він зберігав себе в чистоті під час довгих розлук із нею. Але він учинив безглуздо, забувши, що вона була жінкою, його дружиною і матір’ю його дітей».
Трагічне схиляння до містицизму
Після днів жалоби Ніколай одружився із Ганною Нітхман — селянкою, вірною послідовницею його ідей і прихильницею його служіння. Проте цей шлюб тримали в секреті з огляду на недворянське походження Ганни. Саме вона сильно вплинула на графа та його бачення християнства. Під впливом дружини Цинцендорф усе більше схилявся до містицизму й «духовного споглядання Христа». Подібна позиція настільки заполонила графа, що те, що він вважав головним — доносити Євангелію людям, — почало заважати й стало перепоною для містичного переживання стосунків із Христом.
Ідея переживати смерть Христа і купатись у Його крові так заволоділа графом, що він заснував орден «маленьких дурників», які мали поводити себе мов діти й «купатись у крові Христа, неначе маленькі рибки».
Подібна крайня містична позиція лідера призвела до того, що увесь заснований ним місіонерський рух опинився на межі банкрутства й справа, яку заснував граф, опинилась на межі катастрофи. Святкування різноманітних християнських свят відбувалось із величезним розмахом і пишністю. Витрачали шалені кошти на різноманітні непотрібні речі, що вкинуло общину в боргову яму. Цей борг — 5 млн. марок був погашений лише 1801 р. Сам граф заледве уникнув боргової тюрми й примусово переїхав до Лондона.
Найголовніше — любов до Бога і людей
І ось там, далеко від виру подій, Ніколай Людвіг фон Цинцендорф починає розуміти, якої шкоди завдав справі, на яку поклав усе своє життя. Він переглядає свою теологію й починає звільнятися від хибних учень і позицій. Розуміючи, який розбрат посіяв у головах багатьох віруючих, Цинцендорф організовує братський союз, що об’єднав лютеран, реформатів і моравських братів. Він стверджував, що єдина річ, яка об’єднує усіх християн світу — це віра в те, що все необхідне й вічне дане світові в ученні Ісуса Христа («Originalreligion» des Heilandes). І ця його остання праця була неоціненним вкладом у християнство того часу, адже вона показала, що в любові до Бога й людей усі християни мають шанс об’єднатись і нести Євангелію світові.
У 1760 р. граф Цинцендорф повертається в Гернгут, де 9 травня відходить до Бога.
Чи може одна людина вплинути на світову історію? Чи може один стояти проти всієї системи світу? З нашого, людського погляду — ні. Але з Божого погляду — саме ті, хто сміливо йде та в Ім’я Господа жертвує собою, можуть перевертати гори. У їхньому житті може бути не все гаразд, вони можуть помилятись і збочувати, але Бог пильнує Своїх і скеровує їх на правильну дорогу.
Особистість графа Цинцендорфа для справи благовістя має надважливе значення. Його віра, любов і вірність Спасителю стали джерелом натхнення для багатьох місіонерів, які їхали в різні куточки світу, щоби нести світло Євангелії людям.
Олег Блощук