Домашня освіта

Чи можна навчати дітей удома?

У прогресивному ХХІ ст. свідомі батьки в багатьох країнах світу намагаються відродити досвід домашнього навчання дітей доби Просвітництва. Homeschooling або домашню освіту визнано законом у 45 країнах світу, і кількість її прихильників постійно зростає. Наприклад, позитивний досвід домашнього навчання мають США, а також сусідня Росія. У попередньому випуску ми описали причини, чому конкретні українські родини, незважаючи на непевний правовий статус домашньої освіти в нашій державі, наважилися обмежити себе в можливостях кар’єрного зростання й присвятили левову частку свого щоденного життя тому, що самі виступають у ролі домашніх учителів для своїх дітей.

Християни ставлять собі запитання: «Як ми зможемо навчати своїх дітей біблійному сприйняттю світу, якщо 5–6 днів із семи вони проводять під керівництвом наставників, які живуть без біблійної благодаті?» Це в кращому випадку, у гіршому ж дітям цілеспрямовано чи мимовільно нав’язують філософію гріховного світу, непокору Божим заповідям, окультні практики поганської історії нашого й інших народів, сексуальні свободи тощо. Свідомі батьки розуміють, якщо ми не вчимо своїх дітей, то це обов’язково робить хтось інший: школа, вулиця, телебачення, інтернет. Нарізується певна різь на їхньому незміцнілому розумі. Тому потім, коли мама й тато роблять спробу напоумити своє чадо на якусь важливу істину, вона йде через силу, адже мислительну доріжку в розумі дитини вже давно второвано кимось іншим.

Отже, без довгого переліку широкого кола проблем, у яких захлинається сучасна загальна освіта, ми пропонуємо розглянути можливості домашньої освіти в Україні. Ми знаємо, що згідно з Конституцією право на освіту є одним з основних прав людини (Стаття 53. Кожен має право на освіту). Проте Закон України «Про середню освіту» від 13 травня 1999 р. звужує наші права на освіту та вільний розвиток, надаючи можливість здобуття середньої освіти тільки у загальноосвітніх навчальних закладах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації. Іншими словами — це школи (гімназії, ліцеї), ПТУ і технікуми (коледжі). При цьому част. 5 ст. 6 того ж Закону «Про середню освіту» відповідальність за здобуття повної загальної середньої освіти дітьми покладається на їхніх батьків. Це означає, що батьки відповідають за належне виконання школами своїх обов’язків. У цьому полягає основне протиріччям українського законодавства в питанні домашньої освіти дітей.

Таким чином, офіційної форми домашнього навчання в Україні не існує. Тому батьки, які прагнуть вивчити своїх дітей самостійно, можуть обрати один із декількох законних шляхів, які дозволяють досягти поставленої мети, навчатися без постійного відвідування навчального закладу — це «індивідуальне навчання», «сімейне навчання» або «екстернатне навчання». Адже у ст. 29 Закону України «Про загальну середню освіту» сказано, що батьки мають право «вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей».

Індивідуальне навчання

При індивідуальному навчанні дитина прикріплена до якоїсь школи й учителі приходять до неї додому й викладають уроки. У ст. 29 Закону України «Про загальну середню освіту» сказано, що батьки зобов’язані «забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання (ч. 2 абз. 2); у разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою».

Для того щоб перевестися на таке домашнє навчання, необхідно мати певні медичні показники. Точний перелік може дати лікар у дитячій поліклініці.

У Законі України «Про охорону дитинства» написано, що «для дітей-інвалідів та інвалідів дитинства органи управління освітою, за згодою батьків… забезпечують навчання… у тому числі і в домашніх умовах» (ч. 7 ст. 19). Такі діти «мають право на здобуття освіти за індивідуальними навчальними програмами» (ч. 8 ст. 19). Оформлення індивідуального навчання регулюється Наказом Міністерства освіти України від 20. 12. 2002 № 732 «Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах». У ньому читаємо, що «підставою для організації індивідуального навчання є: заява батьків або осіб, які їх замінюють; наказ директора навчального закладу; погодження місцевого органу управління освітою». Право на індивідуальне навчання, згідно з вищезгаданим наказом, мають учні:

— які за станом здоров’я не можуть відвідувати навчальний заклад;

— яким необхідно пройти лікування у лікувальному закладі більше одного місяця;

— які мають високий навчальний потенціал і можуть прискорено закінчити школу;

— які проживають у селах і селищах, коли кількість учнів у класі становить менше 5 осіб;

— які не встигають протягом двох років навчання у школі I ступеня (початкова школа);

— які потребують корекції фізичного та (або) розумового (психічного) розвитку (у разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату).

Індивідуальне навчання здійснюють педагогічні працівники, які мають відповідну педагогічну освіту. Їх склад затверджує наказом директор навчального закладу, розклад навчальних занять погоджують (письмово) з батьками учнів. Кількість годин для організації індивідуального навчання відповідно до кількості предметів інваріантної частини навчального плану визначає директор та затверджує відповідний орган управління освітою: 1–4 класи — 5 годин на тиждень, 5–9 класи — 8 годин на тиждень, 10–12 класи — 12 годин на тиждень.

Ми бачимо, що індивідуальна форма навчання не відноситься до домашньої освіти. Але індивідуальне навчання може проводитися без відвідування навчального закладу. Оскільки законодавство України передбачає отримання дітьми освіти в домашніх умовах, то, швидше за все, потрібно домовлятися з місцевою школою про здобуття дитиною домашньої освіти з можливим складанням іспитів екстерном. Одне з упевненістю можна стверджувати — відмовити в цьому бажанні батькам ніхто не має права.

Сімейне навчання

Теоретично можлива ще одна форма освіти — сімейне навчання. На цю форму дитину переводять за рішенням батьків та за згодою адміністрації школи. Але тут батькам необхідно практично створити власну школу. Для цього їм слід скласти програму навчання, яка має бути узгоджена з усіма контролюючими інстанціями. Викладацький склад повинен бути з відповідною освітою. І ще багато чого тут потрібно: приміщення, у якому проводитимуть заняття, що відповідає певним вимогам, група однодумців тощо. Не кажучи вже про те, що для початку потрібно знайти школу, якій потрібні всі ці проблеми. Отже, це енергоємно, витратно й складно. Проте цікавість громадськості до сімейної освіти в Україні щороку зростає. Цю проблему жваво обговорюють на інтернет-форумах, а також на Всеукраїнському форумі відкритої освіти.

У Законі України «Про освіту» (ст. 50) чітко записано, що батьки є учасниками навчально-виховного процесу. Окрім того, у ст. 51 зазначено, що учень має право на «вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять». У ст. 59 розлого пояснюється, якою є відповідальність батьків за розвиток, виховання й навчання дитини, а також указано поміж іншим, що батьки зобов’язані «сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини».

Незважаючи на неабияке бажання окремих сімей і обговорення цієї проблеми, про досвід роботи сімейних шкіл в Україні нам поки що невідомо. Якщо такі проекти існують і розвиваються, будь ласка, повідомте, і ми залюбки напишемо про ваш досвід на сторінках часопису «Слово вчителю».

Екстернатне навчання

А що ж робити тим, у кого дитина цілком здорова, цілком нормальна: не відстає і не випереджає однолітків у розвитку, і наразі не встигла виявити своєї геніальності? Згідно із Законом України «Про загальну середню освіту» (ст. 13: Форми навчання) бажаючим «надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном». Третя, найцікавіша форма навчання — це екстернат. Саме ця форма навчання і дозволяє сьогодні юним українцям освоювати науки вдома й ходити до школи лише протягом 3-х тижнів у будь-який час навчального року для здачі контрольних. При цьому школа видає підручники, за якими учень навчається і готується до цих контрольних. Дитина також виконує домашні завдання в зошитах і показує свої роботи вчителю. У кінці року учневі видається табель, а після закінчення школи — стандартний державний атестат.

Передбачено, що при такій формі навчання дитина самостійно або за допомогою консультацій вивчає предмети й потім здає їх у школі. Багато шкіл охоче надають цю послугу. Щоправда, практично в усіх школах ця послуга платна. З найменшою кількістю бюрократичних проблем навчатися екстерном сьогодні можна у Сімферопольській школі № 31 та Київській школі екстернів.

Згідно з Положенням «Про екстернат у загальноосвітніх державних закладах» від 19 травня 2008 р. далеко не кожна дитина має право навчатись екстерном. Батькам необхідно довести, що дитина, яка претендує на екстернатне навчання, з поважних причин не має змоги відві­дувати навчальні заняття в загальноосвітньому навчальному закладі. Наприклад, якщо дитина є талановитим спортсменом чи музикантом і через постійні тренування, репетиції, міжнародні змагання чи гастролі просто не має часу й до школи ходити. Ще один привід для екстернатного навчання: ваша дитина — вундеркінд. Вона здатна прискорено опановувати навчальний матеріал відповідного класу. Останній шанс юного екстерна — довести за допомогою психологів, що вона цілком унікальна й має таку тонку й вразливу натуру, що не може вільно почуватися у колективі однолітків.

За даними Міносвіти України, щорічно екстерном закінчують школу близько 7 тисяч юнаків та дівчат. Для прикладу, у Чигиринському р-ні Черкаської обл. уже організувався цілий хутір сімей-поселенців, які прагнуть навчати своїх дітей удома.

Перше, з чим можуть зіштовхнутися батьки, — це повне нерозуміння місцевої шкільної адміністрації з приводу альтернативного навчання. Інстанцією, де можуть дати «добро» на екстернатне навчання, є обласна медико-психолого-педагогічна консультація, що існує в кожному обласному центрі. Після обстеження дитини там можуть видати направлення (яке потрібно відновлювати один раз у півріччя), з яким батьки вирушають у РВНО до шкільного інспектора, який заповнює ще один бланк. З цими паперами вже можна звернутися до завуча школи, який зобов’язаний знайти в шкільному плані «вікна» для вчителів з необхідних предметів, щоб дитина могла спілкуватися з учителем індивідуально декілька разів на тиждень по кілька приписаних годин.

Як правило, йдеться про свідомих батьків і не менш свідомих учнів, у яких добросовісне навчання в школі й виконання домашніх завдань забирали надто багато сил і радощів життя. Нерідко буває, що дитина хапає усе на льоту, але їй тяжко просиджувати за партою по 6–7 годин, слухати монотонні пояснення вчителів, старанно виконувати домашні завдання.

Усі батьки, які перевели дітей на домашню освіту, свідчать про те, що радощам дитини немає меж, спостерігається сплеск творчості, бажання пізнавати світ. Спочатку буде важко. Але якщо учень упорається — придбає безцінний досвід, відразу зробить крок у доросле життя. Жорсткий графік, час розписано по хвилинах, щотижня іспити. Дитина засиджується за уроками до пізнього вечора. Згодом учень адаптується, привчається студіювати навчальну літературу, складати конспекти, економно розподіляти час, викроювати годинку на заняття спортом або іншою улюбленою справою. Головна перевага екстернатної програми — економія часу. Можна швидше отримати атестат і відправитися «на штурм» вузу. Результативно, зручно. Якщо, звичайно, сам до чогось прагнеш. Усе по-дорослому: або вчишся, або ні. Діти можуть брати участь в олімпіадах, культурно-масових заходах, виступати на конференціях. Так вирішується питання спілкування: школярі продовжують жити в колективі, так само вчаться дружити, сперечатися, уникати конфліктів, проявляють свої здібності. І ще, що особливо важливо: у головах учнів не утворюється «каша». Предмети не звалюють на купу. Їх можна вивчати послідовно: один за одним.

Звичайно, екстернатне навчання, як і все у світі, має не лише плюси, але й мінуси. І перш ніж переводити дитину на цю форму навчання, слід реально оцінити бажане й можливе. Якщо дитина здатна самостійно приймати рішення, виконувати завдання, якщо їй є чим зайнятися у вільний час (якого стає дуже багато), якщо вона не боїться бути білою вороною в класі (це особливо стосується городян) і якщо батьки не націлюють її на обов’язковий вступ до вузу, мабуть, можна цей крок зробити. І немає жодних підстав хвилюватися, що «він/вона зовсім тоді вчитися перестане!». Таке буває в перші 4–6 місяців, оскільки шкільне навчання відохочує поглинати будь-які знання. З часом дитина сама знайде слушний час для цього. Вона трішки «відпочине» і побачить, як колись у дитинстві, що вчитися дуже цікаво. І батьки — перші в цьому помічники.

Ні спеціальних програм, ні підручників для дітей, які «квапляться жити», немає. Дізнаватися про екстернатну форму навчання кожному потрібно на місцевому рівні.

Сімферопольська школа №  31

Умовою вступу на вечірню заочну форму (дистанційне) навчання до загальноосвітньої школи I–III ст. № 31 Сімферопольської міської ради є всього-на-всього згода батьків учнів 1–8 класів на обробку персональних даних їхньої неповнолітньої дитини. Батькам необхідно заповнити заяву, поставити свої підписи (у необхідних місцях), сканувати заяву, а також свідоцтво про народження, свідоцтво про освіту (якщо таке є) і відправити електронною поштою або переслати факсом. Після отримання документів школа надсилає на адресу батьків довідку, що підтверджує навчання дитини в цьому навчальному закладі. Дитині присвоюють логін і пароль, під яким вона може увійти в систему з навчальною програмою. Обов’язковим є складання заліків з усіх предметів один раз на семестр (2 рази в рік). Форму складання заліків учень (батьки) вибирають самостійно: відвідування школи (1 раз у семестр, тобто 2 рази в рік) і безпосередня бесіда з учителем-предметником (для учнів 1–4 класів ця форма є обов’язковою); спілкування по скайпу (за обов’язкової наявності веб-камери). Учителі кажуть, що на дистанції учні менше хвилюються.

Київська школа екстернів

Київська школа екстернів спеціалізується на екстернаті з 1 по 11 клас. Навчальний план складається на основі державних програм, але індивідуально для кожного учня, з урахуванням його здібностей та інтересів, графіку творчих, наукових чи спортивних занять, стану здоров’я тощо; до школи беруть учнів, які хочуть і вміють учитися самостійно, адаптуватися їм допомагає психолог, паралельно працює школа для батьків; навчальний процес відбувається індивідуально й малими групами, а також дистанційно для дітей, які тимчасово перебувають за кордоном; термін підготовки до атестації прискорений (кілька класів за один навчальний рік) або сповільнений (програму одного класу можна опанувати протягом кількох років). Атестати про повну загальну середню освіту можна отримати не лише влітку, а й зимою; порядок атестації передбачає установчу сесію, самостійну роботу та індивідуальні консультації з педагогами, семестровий та підсумковий контроль; екстерни користуються путівником, де викладені поради щодо самостійної роботи, вимоги та рекомендації з кожного предмета, розроблено атестаційні питання та перелік підручників і посібників; замість щоденників та табелів успішність екстернів фіксується у залікових книжках та аркушах особистих досягнень з кожного предмета; заочні класи об’єднують тих, для кого оптимальним є режим навчання у малій групі та чиї професійні заняття дозволяють відвідувати школу двічі-тричі на тиждень.

Цей заклад для учнів, які: мають вади здоров’я; професійно зайняті спортом, мистецтвом тощо; повнолітні громадяни, які працюють або мають виняткові сімейні обставини; у минулому діти вулиці, підлітки із соціальними проблемами; не знайшли спільної мови з колишнім колективом однолітків; захоплені певним навчальним предметом, пройшли його програму наперед за рахунок інших дисциплін; живуть із сім’єю за кордоном або вчаться швидше від своїх товаришів і тому в класі їм нецікаво.

Християнська школа без стін?

У християнському середовищі знайдеться чимало батьків, які бажали б навчати своїх дітей за однією з перерахованих вище «домашніх» форм навчання. Проте не всі живуть поблизу однієї із шкіл екстернів або мають кошти на розбудову сімейної освіти чи організацію християнського навчального закладу. Зрозуміло, що можливості цих двох закладів обмежені, обмеженим є також і доступ до цих закладів учнів із віддалених куточків України, адже, скажімо, початкова освіта потребує більше зустрічей із вчителями, ніж екстернатне навчання у середніх та старших класах. Поряд із питанням суто матеріальним, розвиток християнських навчальних закладів гальмують ще й конфесійні розбіжності і, найголовніше, неабияка бюрократична складність оформлення пакета документів та подальшого існування такого закладу. Тому хотілося б порушити питання створення осередків екстернатної християнської освіти, над яким варто замислитися батькам-християнам та християнам-педагогам. Адже, об’єднаними зусиллями християнської громадськості можливе створення цілих груп учнів-екстернів, які можуть бути приєднані до вже існуючих ЗОШ або відкрити, нарешті, одну або декілька християнських шкіл екстернів. Подумайте лишень про навчальний заклад, не обмежений будівлею, територією, не обтяжений сплатою численних податків на утримання приміщень, шкільних їдалень, спортмайданчиків тощо. Колектив учителів-християн сьогодні досить успішно може працювати дистанційно з учнями з християнських родин завдяки сучасним засобам зв’язку. Навчати й виховувати своїх дітей можуть батьки в тому богословському напрямку, який вони вважають правильним. Таким чином між дітьми, батьками й учителями не буде виникати міжконфесійних непорозумінь, адже перевірятимуться лише знання з обов’язкових шкільних предметів. На допомогу батькам таких учнів-екстернів силами тієї ж школи екстернів спільно з церковними громадами на місцях можуть бути створені консультаційні пункти з учителями-предметниками, які знайдуться зараз фактично в кожній помісній церковній громаді. Так, діти можуть час від часу збиратися для індивідуальних або групових консультацій із учителями-християнами або проводити додаткові заняття через Інтернет. Найголовніше, що слід зробити, — забезпечити механізм атестації, який визнавався б державою.

Пропонуємо розпочати обговорення цього проекту всіма зацікавленими особами. Ми закликаємо всіх людей, які, можливо, уже давно замислюються над подібною ідеєю, обмінятися думками й об’єднати свої творчі зусилля. Якщо Ви маєте досвід, ідеї, конкретні пропозиції з цього приводу, напишіть, будь ласка, у редакцію часопису «Слово вчителю»!

Тетяна Артерчук