Як обрати стежку добра в житті. Чистота думок та вчинків (урок для 3 класу)

Автор Інна Кіндрат, методист і вчитель християнської етики Рівненського НВК №1

Мета

Освітня: учити бути уважними до своїх думок та вчинків, дбаючи про добре та чисте серце.

Виховна: спрямовувати духовний розвиток дітей на добрі думки та добрі вчинки. Виховувати прагнення боро­тися з лихими думками та вибирати шлях добрих учинків.

Розвиваюча: спонукати учнів аналізувати власні дум­ки, співвідносячи їх з Божою мудрістю.

Ключовий вірш: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5:8).

Наочність: запис пісні «Дорогою добра», демонстра­ційні картки для завдання «Продовж речення», індивіду­альні картки із записами побажань дітям.

Література

1. Біблія/ Пер. проф. І. Огієнка. — УБТ, 2002.

2. Куземська Г. Муха. — Дорога додому. — К.: Фенікс, 2006. — С. 116–122.

ХІД УРОКУ

І. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1. Вітання з дітьми

2. Пісня «Дорогою добра»

Спитай у долі строгої,

Якою йти дорогою,

Чи серце наше шлях в житті

Правдиво обира.

Іди за Богом слідом —

Хоча цей шлях незвіданий,

Іди, мій друже, йди завжди

Дорогою добра.

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Актуалізація знань

1. Продовжити речення: використовують демон­страційні картки. Твердження обговорюють, а правиль­ний варіант відповіді прикріплюють у кінці речення.

Ÿ Бог створив людину для … (добра)

Ÿ Він дав людині … (свободу) у вчинках

Ÿ Людина вибирає між… (добром та злом)

Ÿ Бог — це абсолютне… (добро)

Ÿ Дороговкази добра записані у … (Біблії)

Ÿ Ми вибираємо добро чи зло … (добровільно)

— Що є першоджерелом будь-якого нашого вчинку? (Допомогти учням зробити висновок.)

2. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу

Повідомлення теми уроку

Учитель повідомляє й розміщує на дошці записаний ключовий біблійний вірш:

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5:8).

Обговорення

— Як ви розумієте вислів «чисті серцем»? (Відповідь дітей.)

— Допоможе нам це зрозуміти оповідання з дивною, на перший погляд, назвою «Муха».

Читання оповідання Ганни Куземської «Муха».

Жили в одному дворі дві подруги, й обидві були Ганну­сі. Одна з них народилася на два дні раніше за іншу, тому їх назвали, щоб розрізняти, Ганя старша та Ганя молодша, або просто Молодша та Старша. Та хоч дружили вони ба­гато років, але думками дуже різнилися.

Побачать, наприклад, обидві якусь дівчинку. Ганя старша каже:

— Яка чепурненька.

А Ганя молодша:

— І чого б оце я так вичепурилася?..

Старша скаже:

— Яка вона рішуча.

А Молодша:

— Яка вона нахабна.

Або, скажімо, якщо побачать обидві квітку, Ганя стар­ша присяде, ледь торкнеться й промовить:

— Яка ніжна!

А Ганнуся молодша скривить губки й скаже:

— Вона тобі треба? Дивись, яка квола, й пелюстки якісь…мов пожовані.

Помітили, у чому різниця між дівчатками? Бачать вони одне й те саме, але сприймають не однаково. Стар­ша шукала в усьому й в усіх щось хороше, і знаходила це. А Молодша в усьому й в усіх могла побачити щось погане.

Одного літа дівчата вперше поїхали разом у село до діда Гані молодшої. А був він бджоляр.

От зустрів їх дід на станції, питає:

— Ну, як доїхали, дівчатка?

— Так гарно! — відповіла Ганя старша. — Такі красиві з вікна краєвиди!

— Нічого гарного, — перебила її Ганнуся молодша. — Стільки бруду за вікном. Ще й сидіння було тверде.

Повів їх дідусь у село. Дорогою Ганя старша все ди­вувалася: яка природа, які квіти, які птахи, які комашки навколо. А Ганнуся сердилася на комарів і роздратовано бубоніла: «Дикі краї. Ніякої тобі цивілізації».

Йдучи вузенькою стежкою між високих трав, дідусь розповідав дівчаткам:

— У нас тут добре в селі: тихо, спокійно, пташки спі­вають, молоко домашнє. Бджоли мої працюють, мед виробляють. Скоро й викачувати будемо. Як захочете, то по­кажу вам, як мед качають.

— А бджоли не покусають? — запитала Ганя старша.

— Бджоли не кусають, а жалять, — авторитетно заува­жила Молодша. — Там їх знаєш яка безліч! Я їх обходжу десятою дорогою!..

— У мене бджоли добрі, — заспокоїв дідусь. — Вони добрих людей не жалять. От якщо хто має погані думки — того можуть і вжалити.

— А як це — погані думки? — спитали дівчатка.

— А так: іде собі якась людина, а ти про неї — раз, і погано подумав. «У!.. — подумав, — яка погана».

Дівчатка засміялися.

— А якщо вона й справді погана? — припустила Ганя молодша.

— Може й погана, — погодився дідусь, — але люди­ні думати про таке шкідливо. От у що перетвориться дім, якщо туди звідусіль заносити всякий бруд?

— Ой! — скривилася Ганя молодша. — Це буде якийсь смітник.

— Правильно, — відповів дідусь. — На такий самий смітник перетворюється душа людини від поганих думок та підозри. Душа від цього стає брудною та сморідною.

— А як же інакше можна думати про поганих лю­дей? — не зрозуміла Ганя молодша.

— От і поміркуй як. Не знаєш? А може Ганя старша знає, як правильно думати про поганих людей?

— Ні, не знаю, — щиро зізналася та, — я таких людей не бачила.

— Як не бачила? — скрикнула Ганя молодша. — А той Славко, який у тебе каміння кидав? Він усіх ображає, усіх дражнить. Це що, хороша людина?

— Але й не зовсім погана, — заступалася за хлопця Ганя старша.

— А чого ти тоді плакала від нього?

— Так боляче ж було! Але він насправді нещасний. Він сам найбільше страждає від своєї жорстокості… А пам’ятаєш, як Славко приніс тобі відро води, коли ти в класі прибирала?

— Та, — відмахнулася молодша подружка. — Це йому щось у голову стукнуло.

— Не кажи так, — попросила Старша. — Все ж таки він зробив добро.

— Так тільки один раз!

— Ну все ж таки — було? Значить, і в ньому є щось добре.

Подруга знову хотіла щось заперечити, коли почувся голос діда:

— Отак і треба думати.

Ганнуся молодша аж застигла з розкритим ротом:

— Як?

— А отак, як твоя подруга, — що в кожному є щось до­бре. Навіть, якщо ти цього не бачиш. А про зле — зовсім не думати.

— Але ж це несправедливо! — обурилася дідова онучка. — Це не по-дорослому.

— Ех, онуцю моя!.. — зітхнув дід. — Справедливість є тільки одна — Божа. А якщо ти забуватимеш про Божу справедливість, а зважатимеш на свою — людську, то ні­чому в житті так і не навчишся, і нічого не досягнеш.

Почали дівчатка жити в селі. Гралися, помагали діду­севі, ходили до церкви.

Якось зранку після церкви прийшли дівчатка до діду­ся в літню кухню. А дід газетою б’є мух. Побачив дівчаток, зрадів, посадив за стіл, налив по кружці молока, відрізав хліба та поставив меду.

— Їжте на здоров’я.

Сіли дівчата снідати. А дід каже:

— Потрапив до лікарні мій помічник, Тарас.

— Захворів? — співчутливо спитала Ганя старша.

— А це не заразно? — стурбувалася Ганя молодша.

— Та ні, не заразно, — зітхнув дідусь. — Голову на став­ку розбив. Лежить тепер, ще й лежатиме хтозна-скільки.

Відвернувся дід і знову взявся вибивати мух.

А Ганнусі між собою розмовляють:

— Давай, — каже Старша, — підемо навідати Тараса.

— А навіщо? — питає Молодша.

— Та ж він сам у лікарні лежить, йому сумно. А ми до нього прийдемо, розважимо його, ще й меду від дідуся принесемо.

— Та це ж далеко, — пручається молодша Ганя.

— Ну, як не хочеш, то я сама піду.

— А воно тобі треба? Що ти з цього матимеш?

— Та нічого, — обурилася Ганя старша, — просто жал­ко людину…

Почув цю розмову дідусь, підійшов і питає:

— А ви навіщо ходите до церкви?

Ганнуся молодша подумала й мовила:

— А бо мені Бог за це дасть вічне життя в Царстві Не­бесному.

— А ти навіщо ходиш? — спитав дід Ганю старшу.

— А я… я… просто дякую Богові… За все, що Він пе­ретерпів… заради нас… Я прошу, щоб Він мені простив, бо я не така добра, як Він, і прошу, щоб Він мене навчив любити всіх так, як Він любить…

Дід піднявся, узяв глечик меду, дав Гані старшій і сказав:

— Бери. Та ще назбирай огірків та грушок — разом підемо до Тараса. Це добре діло.

Помовчав дід і додав:

— Ти — бджілка. А бджілок Своїх Бог береже, годує, шанує.

Потім поцілував дівчинку й мовить:

— Не сумнівайся, дасть тобі Бог те, що ти просиш.

І чомусь заплакав.

Вийшла з кухні здивована Ганя старша. А Ганя молод­ша й питає:

— Чого ти плачеш, дідусю?

Витер дідусь натрудженою рукою сльози й каже:

— Хіба ти не бачиш, яке щире золото твоя подруга?

— Вона — щире золото? — здивувалася онучка. — Ді­дусю, та вона життя не знає! Вона на світ дивиться крізь рожеві окуляри!

— Ні, дитино моя, — заперечив дідусь. — Вона ди­виться на світ ясними очима. Вона, як бджілка: пролітає над усяким брудом і сідає лише на квітку. Тому в її душі багато меду. А ти дивишся на життя, як муха. А муха, хоч летітиме через весь квітник, — однак сяде на бруд. Муху ніхто не шанує, дитино моя… І якщо ти не перестанеш бути мухою, то отримаєш від Бога не Царство Небесне, а от що…

І дід цілко прибив газетою жирну муху, що сиділа на краю лави. Вийшов дід надвір, а Ганнуся, може вперше в житті, й задумалася…

Обговорення

— Про що йдеться в цьому творі? (Про думки людини, про душу людини. Про те, що душа є чистою або брудною залежно від думок людини.)

— За що похвалив дідусь Ганнусю старшу? (Відповіді дітей.)

— З ким порівняв дідусь дівчаток? Чому? (Відповіді ді­тей.)

— Яку рису мала Ганнуся старша? (Чисте серце. Звер­нути увагу на ключовий вірш: адже саме про чистих сер­цем там говорив Христос.)

— Про що задумалася Ганнуся молодша? (Відповіді ді­тей.)

3. Закріплення знань, виховання характеру

Бесіда

— Як ви думаєте, чи можна вважати, що душа Ганнусі молодшої вже втрачена для Бога? (Відповіді дітей.)

— Як можна допомогти їй? (Відповіді дітей.)

Учитель. Хочу вам сказати, що ця історія має продо­вження. Дівчинка задумалась над своїми думками, своїм серцем і навіть написала лист до дітей про лихі думки (адже ви зрозуміли, що саме з думки починається наш шлях до добра чи зла?).

Читання. «Лихі думки» (лист Гані молодшої до ді­тей).

Перевіряйте свої думки, від кого вони. Тільки на­родилася думка, а ви її за вухо — і на світло: «Ану, чи ти Божа, чи ні?» «Божа!!!» — кричить у таких випадках будь-яка думка (що ж, лукавий вам зізнається, що він пропонує щось погане!) А ви кажіть: «А от ми зараз перевіримо, яка ти Божа», — і згадуйте, чи радив вам щось подібне Ісус Христос і як Він учинив би на вашому місці… Ворожі дум­ки не виносять такої екзекуції — і вмить виявляють себе: «Та не Божа, не Божа я!.. Відчепись!» Я скажу вам — можна навчитися розрізняти думки, але треба постаратися. Го­ловне — НЕ ДОВІРЯТИ одразу ж думці (стукнуло щось в голову — і все, одразу ж повірили, а то й побігли вже ви­конувати те, що придумали) — а почекати, розміркувати, порадитися, запитати мудрих людей.

НЕ ПОГОДЖУЙТЕСЬ з лихими думками, бо вони бруд­нять нас, заплутують і підштовхують до поганих вчинків і лихих звичок.

Творчі завдання (на вибір)

Твір-міркування «Хто ти — бджола чи муха?»

«Чим наповнене моє серце?» — намалювати.

ІІІ. ПІДСУМОК УРОКУ

Бесіда

— З чого починаються наші добрі чи погані вчинки? (Відповіді дітей.)

— Що на сьогоднішньому уроці ви зрозуміли? (Відпо­віді дітей.)

Учитель. А дівчатка Ганнусі, з якими ми сьогодні по­знайомились, підготували для вас свої побажання. Ці по­бажання допоможуть вам іти дорогою добра.

Учитель роздає дітям картки з побажаннями.

• ŸБоріться за свою чистоту, за свої серця і свої душі. Боріться за Бога в собі, не шкодуйте ні зусиль, ні часу, не бійтеся, якщо у вас нічого не виходить, — і Сам Бог пере­може ваших ворогів та зцілить і спасе ваші душі.
• Ÿ Будьте уважні до своїх думок. Вони — як вітер: куди дмуть, туди наш човник життя і пливе. Нехай ваш човник завжди надимають чисті, добрі думки, щоб він летів на всіх вітрилах у Царство вічної радості.