Сьогодні я розповім вам історію про моточок ниток. Чи бачили ви такі моточки в мами, бабусі чи сестрички? Ці ниточки використовують для вишивання.
Народився наш Фіолетовий Моточок на великій фабриці серед інших своїх братиків і сестричок. Їх сортували й пакували в пакетики, коробочки й великі пакунки. Вони солодко спали, притулившись одне до одного голівоньками, поки машини розвозили їх до місця призначення.
Так Фіолетовий Моточок опинився у великому магазині, де продавали різноманітні моточки, котушечки, голочки, бісеринки, наперсточки та все-все інше, призначене для рукоділля… Він радів, бо з великої вітрини йому було весело розглядати величезну магазинну залу. Але невдовзі Моточок побачив, що з коробочки, у якій він приїхав з фабрики, усіх його братиків і сестричок розкупили. Він залишився сам. Продавець переклав його до іншої коробочки, яка теж стояла на вітрині. Незабаром усе повторилось. Інші моточки купували, а його — ні! Фіолетовий Моточок засумував. Потім сталося лихо. Коли його в наступний раз перекладали до іншої коробочки, він сердився і пручався, тому вислизнув із рук продавця і впав на брудну підлогу. На нього навіть хтось наступив…
Потім дбайлива прибиральниця підняла бідолаху, ретельно обтрусила й поклала до великої картонної коробки, яка стояла збоку від вітрини. Фіолетовий Моточок засумував ще більше, адже звідси вже нічого не було видно…
У цю коробку складали пошкоджені речі, тому покупці рідко заглядали сюди.
Моточки часто хникали й вередували, навіть сварилися між собою, але Стара Картонна Коробка була дуже терплячою і мудрою, тому могла швидко зупинити всяке непорозуміння.
— Будьте слухняними й учіться чекати. Ви обов’язково потрапите в добрі руки! Ви призначені дарувати радість! — невтомно повторювала вона.
Фіолетовий Моточок лежав на дні коробки й розмірковував над цими словами: «Як же він може подарувати комусь радість, коли він брудний, непримітний і нікому не потрібний?» Спочатку він дуже заздрив тим моточкам, яких купували. Але Стара Картонна Коробка так щиро раділа за них, що невдовзі й сам Фіолетовий Моточок перейнявся цією радістю. А через радість за своїх братиків у нього з’явилася надія, що й для нього настане день перемін…
Однієї ночі, коли моточки спокійно спали під кришкою картонної коробки, у магазині почався великий переполох. Сюди заліз якийсь хижий звір з великими зубами. Він наробив шкоди на полицях магазину й, натрапивши на картонну коробку, почав її гризти. Стара Картонна Коробка стійко захищала своїх мешканців, але звір таки прогриз її нижній кутик і вхопив за чубчик Фіолетового Моточка.
Фіолетовий Моточок опирався що було сили, бо розумів: якщо звір витягне його з коробки, то потім прогризе ще більшу дірку й знищить усіх його братиків. На щастя, у цей час нагодився сторож. І звіра було переможено! Господар зробив Старій Картонній Коробці перев’язку скотчем. І знову поскладав у неї моточки ниток. Він довго з жалем тримав у руках Фіолетовий Моточок.
«І викинути шкода… І кому ж він такий буде потрібний?!» Але таки не викинув, а поклав назад у картонну коробку, на самий верх.
Цього дня трапилося довгождане! Добрі Руки ніжно взяли Фіолетовий Моточок і сказали:
— Я хочу його у вас купити!
— Вибачте, я тут лише продавець, а не господар, — була відповідь, — тому я не можу запропонувати вам меншу ціну за цей моточок, хоча він брудний і пошкоджений. Може, ви підберете щось інше?
— Не хвилюйтесь. Я заплачу належну ціну! — відповіли Добрі Руки. — Він мені дуже потрібний, бо я вже довго шукаю моточок саме такого кольору.
Фіолетовий Моточок в очікуванні лежав на прилавку.
— Прощавай! — гукнула Стара Картонна Коробка. — Я дуже радію за тебе!
— А як же ти? — запитав Фіолетовий Моточок. — Я сумуватиму за тобою, бо я полюбив тебе…
— Дякую, — усміхнулась Коробка. — Довіряй цим Рукам!
Добрі Руки принесли Фіолетовий Моточок додому. Вони пахли ніжним теплом і щирою радістю. Тут Моточкові довелося згадувати слова Старої Картонної Коробки: «Довіряй цим Рукам!» Бо те, що Руки почали робити з ним, було і дивно, і незрозуміло, і неприємно, і навіть боляче…
Спочатку Добрі Руки розправили моточок і почали занурювати його в якусь прозору рідину з білою піною. Вони легенько стискали його і знов занурювали в цю рідину… Духмяні краплинки проникали глибоко в його середину. Фіолетовий Моточок дуже хвилювався, але був певний, що все буде якнайкраще!
Потім його причепили до білої грубої нитки. Він з подивом відчував, як білі краплини скапують з нього вниз. Здавалось, що він підростає… Було свіжо й солодко.
Невдовзі Фіолетовому Моточку довелося пережити ще одне випробування. Добрі Руки загорнули його в білу тканину й почали… притискати чимось дуже важким і гарячим. Це було дуже боляче!
Останнє, що пам’ятає Мотчок: Добрі Руки розділяли його на ниточки й розрізали гострими ножицями. Це було зовсім незрозуміло. Але Фіолетовий Моточок щиро довіряв Добрим Рукам…
Майстриня завершила вишивати свою картину. Вона раділа й була дуже задоволена. Від фіолетового моточка не залишилось жодної ниточки. Усі вони до ладу були вшиті в чудове полотно. Моточка вже не було, але він жив у своїх ниточках новим радісним життям.
Кожен із нас створений Богом неповторним і незамінним, унікальним і пречудовим! І для кожного з нас є своє місце в Його Картині!
Галина Левицька
Ілюстрації Ганни Водоп’ян