Дивлячись на історію людства, на той технічний прогрес і ті здобутки, які має суспільство за останні десятиліття, багато хто каже, що все кардинально змінилось. Можливо, і так… Проте, якщо заглянути глибше, у людську суть, то розумієш, що змінились декорації, антураж, на тлі якого відбуваються ті ж події, як і тисячі років до того. Адже питання свого самоусвідомлення, розуміння свого місця у світі, цілісності життя і особистості турбують людей.
Розуміючи це, легко згодитись із Еклезіастом, що немає нічого нового під сонцем. Адже всі питання, які є, — колись вирішували, усі шляхи кимось уже пройдені, а всі висновки — зроблені. Біда в тому, що ми не хочемо прислухатись до відповідей, які звучать зусібіч. І шукаємо свої «нові» шляхи до вирішення вічних питань. І одним із таких питань у цьому шаленому світі є: «Як мені зрозуміти, що Бог любить мене»?..
Перечитуючи Книгу пророка Малахії, зупинився над тим, наскільки вона актуальна на сьогодні. Сам пророк жив за 430 років до народження Христа, у період духовного занепаду Ізраїлю. На той час юдеї вернулись із вавилонського полону. І, здається, потрібно радіти, з ентузіазмом узятися за відбудову країни, утім, ні!.. Минуло трохи часу і, дивлячись на руїну, на те, скільки сил потрібно докласти, скільки перепон потрібно подолати, у них опустились руки. І вони почали жити, лиш би зберегти своє.
І ось Бог посилає пророка, який указує на те, як живуть люди, що вони роблять і як довіряють Господу. А подивитись було на що: сім’ї, які розвалювались, священики, які забули своє призначення і лише хочуть наживатись, махінації із грошима, посвячення Богу вкраденого, кривого, хворого — одне слово, нікому не потрібного (геть як: «на тобі, Боже, що мені негоже»).
Вам це нічого не нагадує? Мені навіть дуже. Так, це наше сьогодення, наша реальність.
І, дивлячись на все це, у простих людей опускаються руки, несила думати про щось важливе — аби дотягти до вечора, а там — до ранку. Мимоволі в голові виникне питання: «Господи, чи Ти любиш нас?! .» Саме таким питанням і починається книга, саме на тому акцентує увагу Бог, коли починає розмову із людьми.
Так у чому ж полягає Божа любов до людей? Можливо, у достатку, матеріальному благополуччі? Це було б нам зрозуміло! Проте Бог каже «ні». Ісус сказав, що наше життя не залежить від статків (Лк. 12:15). Можливо, вона в тому, що із нами ніколи не повинні траплятися прикрі випадки? Бог знову каже «ні». Адже випробування лише гартують наш характер (Фил. 4:11–12). То в чому ж вона?
Відповідь міститься в Божих словах: «Я вибрав тебе…» Бог після гріхопадіння мав знищите цей світ, що перестав відповідати Його святості й задуму. Проте він обрав інший шлях — очистити своє творіння і привести Його у відповідність до Свого задуму. Для початку він обрав одну людину — Авраама, як батька цілого народу. Потім обрав Мойсея — як поводиря і рятівника цього народу із рабства. Пізніше він обрав молодого хлопця Давида на царя, щоби із його нащадків прийшов обіцяний Спаситель — Ісус Христос. І саме в Ньому Бог вибрав шлях спасіння для кожної людини.
Хочу зразу ж зазначити, що це не означає, як багато хто думає, що тепер ми можемо заспокоїтись, мовляв, ми вже спасенні. Зовсім, ні! Бог не позбавив нас можливості й права вибирати. Він не знімає із нас відповідальності за те, який ми шлях оберемо. Якщо віримо в те, що добробут і гроші зможуть забезпечити наше щастя, — ми будемо пожинати те, що сіємо. Але це не дасть нам відповіді на головні питання нашого життя, адже життя не залежить від статків. Він пропонує дещо інше.
Апостол Павло, роздумуючи над пророцтвами, які здійснились у Христі і які через смерть Ісуса на хресті мають силу в нашому світі, відкриває простий закон — «…кожен, хто покличе Ім’я Господнє, спасеться» (Рим. 10:13). Тобто кожен, хто буде кликати до Господа про спасіння для своєї вічної душі, буде прийнятий Ним, вислуханий і спасенний. Немає такого, кого би Бог виключив із цього списку, немає таких людей, які розкаявшись у тому, що вони творили проти Господа гріх, не змогли би знайти спасіння біля підніжжя Голгофського хреста. Слово «кожен» включає всіх і вся. І ми ще сумніваємось у Божій любові? Ми ще думаємо: «Як ТИ мене любиш?» Що може бути більшим за всеохоплюючу любов Божу і Його прощення у Ймення Його Сина?!
Багато людей кажуть, що не розуміють, що означають слова «в Ім’я Його Сина». Коли ми заходимо в якусь установу й кажемо, що ми від Івана Івановича, і перед нами, мов від помаху чарівної палички, відчиняються всі двері, ми діємо від імені цієї людини, що має певну владу. Теж стосується і Бога. Вірніше, наше життя відображає цей духовний принцип, який закладено Богом. Коли ми приходимо до Нього від Імені, або вірячи в силу Імені Ісуса Христа, який має владу над життям і смертю, який на хресті приніс Себе в жертву за грішників світу, щоби дати їм життя, то Бог, дивлячись на нас, немов би питає свого Сина: «Сину мій, цей (чи ця) приходить просити прощення через те, що Ти приніс Жертву?». А Син відповідає: «Так, Батьку, я прощаю його і хочу дати йому нове життя, бо він вірить у те, що Я помер за нього». І тоді Бог прощає грішника заради подвигу Свого Сина, заради славного Імені Спасителя всього світу.
Ось що означає прощення в ім’я Сина Божого. Ось що означає те, що кожен, хто покличе Його Ім’я, буде спасенний. Ось що означає Божа любов — вихід із найгіршої ситуації в нашому існуванні — невідомості вічності. А все решта — це просто додаток, який супроводжує наше життя. І кошти, і обставини, і люди відходять на задній план після вирішення цього питання.
І так починається Книга Малахії — Бог указує на Своє вибрання євреїв, щоби із ними будувати стосунки. Він указує на те, що Він їх оберігає, карає їхніх ворогів і вчить слідувати за Ним, не кидає їх і не відмовляється від Свого плану щодо їхнього спасіння. Господь немов промовляє: «Я люблю тебе і показую тобі це. Яких ти хочеш ще знаків і підказок? Адже все це я чиню лише і тільки тому, що Я полюбив тебе».
Коли я дивлюся на те, що відбувається в нашій країні і світі, і чую питання, на кшталт, «як дізнатись, чи Бог мене любить?», хочу відповісти: подивіться навколо. Скільки Він вас беріг, скільки вів і скільки давав від Своїх щедрот. А ще — подивіться: заради спасіння людей, що всім своїм життям пропагують ворожнечу супроти Бога, Він віддав найдорожче, що в Нього було, — Свого Єдинородного Сина, щоби кожен, хто покличе Ім’я Господнє, спасся. Хіба це не доказ Його любові до нас? Якщо ви це заперечуєте, то така позиція — це самообман і виправдання небажання отримати від Нього вихід і відчути ніжну Вітцівську любов…
Олег Блощук