Один з важливих аспектів унікальності людини з-посеред Божого творіння лежить у царині вибору, який було їй довірено. Так, тварини теж роблять певний вибір, але їхній вибір визначений стереотипом поведінки, який в основному є інстинктивним. Він є частиною адаптивної реакції тварини на навколишнє середовище. Створюючи людину, Бог – несотворенний Творець – створив її за Своїм образом і подобою, такою, що може робити творчий вибір. Людина може визначати для себе мету. Вона може вирішувати, ким стане.
Поведінка тварини може змінюватися або модифікуватися умовами. Вона може піддаватися навчанню. Коня можна привчити до сідла, а щеня – виконувати накази господаря. Але лише людина здатна робити моральний вибір, приймати вольові рішення, які не ґрунтуються на інстинкті і не є обумовленими, а засновані на внутрішніх моральних цінностях і розумінні добра і зла. Тому лише людина може грішити. Папуга може сказати: «Сонячний день, сонячний день», – коли насправді ллє дощ, але це не буде обманом. Песик може утекти з вашими капцями, але це не буде крадіжкою. Лише людина має свободу вибору, яка робить можливою правильну і неправильну поведінку.
Складова (якщо можна так сказати) людини, яка робить вибір, називається волею. Це остання ланка в процесі, що визначає поведінку людини. Проілюструємо це в автомобільних термінах:
– розум, як кермо, – це механізм керування;
– емоції, як мотор, – це механізм мотивації;
– воля – це зчеплення, механізм вибору або з’єднання.
Усі три складові повинні функціонувати гармонійно, щоб виконати ефективну дію. Рішення щось зробити без достатньої мотивації швидше за все заглухне, як мотор, що працює вхолосту з роз’єднаним зчепленням. Екстремальні емоційні мотивації – страх, наприклад, можуть захлиснути раціональні здібності і викликати дезорганізовану поведінку, властиву панічному стану. Це нагадує їзду з натиснутим акселератором, не тримаючи керма. А людина, яка з великим ентузіазмом ставиться до якоїсь ідеї, але нічого не робить для її реалізації, схожа на водія-новачка: мотор реве, руки вп’ялися у кермо, а руху ніякого.
Цей принцип тотальної реакції є основним у взаєминах Бога з людьми. Саме це мав на увазі Ісус Христос, коли говорив: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї» (Мк. 12:30). Розуміння цього допомагає правильно трактувати головні поняття Біблії, як от покаяння, віра, любов тощо. Кожне з них вимагає відповіді від розуму, почуттів і волі, тобто від людини в цілому. Відповідь лише однієї з цих сфер приводить до викривлення істини (див. таблицю).
Однак найчастіше реакція підводить людей саме в сфері волі, так що покаяння не простягається далі зміни думки або докорів сумління, а віра залишається звичайним імпульсом або розумовою згодою. У чому ж полягає проблема людської волі, яку апостол Павло висловив наступним чином: «Бо що я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те я роблю» (Рим. 7:15)?
Виявляється, це проблема не окремого індивіда, а всього людства, і полягає вона в гріховності людської природи. Через непослух першого чоловіка Адама всі люди згрішили, і все людство потрапило під дію закону гріха і смерті. Людина стала рабом сатани і живе тепер не за власною волею, а «за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних» (Еф. 2:2). Маючи доступ до внутрішньої природи людини, сатана вкладає в її серце набір своїх цінностей. «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44). «Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!» (Еф. 5:19-21).
Люди часто обманюються щодо дії закону гріха і смерті, недооцінюючи його. Гріх видається їм як справа вибору або переваги. Вони думають, що можуть прийняти його або відкинути. Лише пізніше, коли вони намагаються вирватися на свободу, натикаються на його жорсткі вимоги й усвідомлюють його владну дію. «…Бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?» (Рим. 7:23-24).
Зовнішня привабливість гріха ґрунтується на обмані й омані. Кінець його прихований, але Біблія розкриває істину: «Буває, дорога людині здається простою, та кінець її стежка до смерті» (Пр. 14:12).
На щастя, в Ісусі Христі Бог вирішує цю проблему, створену гріхопадінням людини, яке призвело до рабства людини у закону гріха та смерті.
Земне життя Ісуса Христа було життям, керованим Святим Духом. Він був народжений від Духа Святого: «Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий!» (Лк. 1:35). Дух Святий був присутній при Його хрещенні: «…як Ісус, охристившись, молився, розкрилося небо, і Дух Святий злинув на Нього…» (Лк. 3:21-22). Він зціляв хворих і творив чуда, «як помазав Його Святим Духом і силою Бог» (Дії 10:38). І в усьому цьому виявлявся Божий задум. Бо, на противагу тому як сатанинський дух діяв у падшій людині, насаджуючи свої цінності, так Дух Святий діяв у людській природі Ісуса, щоб створити внутрішні цінності нової людини: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість. Закону нема на таких» (Гал. 5:22-23). Тобто Закон не проти таких цінностей. Навпаки, вони перебувають у повній гармонії і відповідності з Божими заповідями.
Проживши життя досконалої Людини у повному послуху Божим заповідям, смертю Своєю Ісус Христос вирішив проблему людського гріха і примирив людство з Богом. Його послух не був показним чи примусовим, він не супе-речив Його волі. Виконання волі Отця Небесного приносило Йому досконалу радість, тому що Закон Божий і Його внутрішні цінності повністю збігалися. Ісус міг вільно і без жодного примусу робити все, що Йому хотілося, тому що система цінностей, яка направляла Його вибір і бажання, перебувала в абсолютній гармонії з законом неегоїстичної любові. Ісусові не потрібно було зупинятися і запитувати Себе у кожній конкретній ситуації, як правильно вчинити. «Закон правильної поведінки» був у Його серці, і Він природно, невимушено й вільно жив у гармонії з ним. Нам навіть важко уявити, якою є така абсолютно вільна людина. Це людина без комплексів, прихованих слабкостей, умовностей і залежностей. Ісус був таким. Ви не могли б обманути Його, ви не могли б маніпулювати Ним, ви не могли б примусити Його або поставити Йому умови. Хіба не до такої свободи свідомо чи підсвідомо прагне наше єство!
Людей завжди контролювали і людьми завжди керували, використовуючи два фактори людської природи – жадібність і страх. Це так звана тактика «батога і пряника». Але в Ісусі не було жадібності. Він справді нічого не хотів для Себе. Він сказав: «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки, Син же Людський не має де й голови прихилити…» (Мт. 8:20). І це Його анітрохи не хвилювало. Він не мав страху. Він проспав бурю і Його постійним словом до учнів було «не бійтеся».
Та найбільш дивовижним і чудовим є те, що коли ми приймаємо вірою Ісуса Христа в своє серце, Його праведність, досконалість, цілісність можуть стати нашим надбанням. Саме цього ми повинні прагнути самі і до цього щонайперше скеровувати наших учнів.
«Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько! Хай безбожний покине дорогу свою, а крутій свої задуми, і хай до Господа звернеться, і його Він помилує, і до нашого Бога, бо Він пробачає багато!» (Іс. 55:6-7).
За матеріалами: Маршалл Т. Истинно свободны! – СПб, 1994. – С. 79-99.