Інтерв’ю з Володимиром Гранцевим — старшим науковим співробітником Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України, християнином і активним громадським діячем
Володимир Іванович Гранцев, 1943 р. н., закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, аспірантуру в Інституті фізики АН УРСР. Кандидат фізико-математичних наук, тема дисертаційної роботи «Експериментальна фізика ядерних реакцій на прискорювачах». Магістр богослов’я, засновник громадської організації Інститут проблем походження і розвитку Всесвіту і життя. Одружений. Має двох синів і двох онуків.
— Шановний Володимире Івановичу, дякуємо Вам за згоду дати інтерв’ю для часопису «Слово вчителю». Переконані, що значна частина наших читачів знайома з Вашими лекціями на захист теорії креаціонізму. Тобто, Ви вірите у те, що наш світ створений Богом?
— Однозначно. До пізнання Бога-Христа прийшов у 1997 р. після довгого пошуку істини у філософських науках і в східних релігіях. Щоб краще розуміти християнську науку, п’ять років навчався в біблійній семінарії. 2005 р. ми втрьох, разом з Богданом Рудим[1] і Валентином Черновим, створили громадську організацію Інститут проблем походження і розвитку Всесвіту і життя (якщо коротко, то Розумного Задуму). Своїм спільним коштом проводимо семінари, конференції, публікуємо доповіді.
— Що надихнуло чи наштовхнуло на заснування Інституту? Які його здобутки за час існування?
— Щоб про це розповісти — потрібно написати книгу або потрібні години розмови. Запрошуйте мене до себе на якусь офіційну науково-просвітницьку або церковну подію на вихідний день, тоді все і розповім.
— Для тих, хто захоче скористатися Вашою пропозицією, можна дати Ваші контактні дані?
— Будь ласка. Мій телефон: 097–21–82–617, адреса електронної пошти: v_grantsev@voliacable. com.
— Кілька слів про Вашу науково-практичну діяльність.
— З 1965 р. я працюю в Інституті ядерних досліджень НАНУ старшим науковим співробітником у галузі експериментальної ядерної фізики. 11 років працював як головний інженер циклотрону, потім ще й завідувачем лабораторії, коли використовували прискорювач для народного господарства. Тоді ми розробили окрему технологію, за допомогою якої медики лікували онкохворих, обробляючи пухлини пучками нейтронів. Пролікували понад 500 пацієнтів онкоінституту. Але це все теж окрема, велика розмова…
Кілька років працював заввідділу Державного підприємства «Техноцентр» Міністерства України в справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, два роки у Верховній Раді України.
— Фізичне здоров’я і життя людини дуже цінне, однак тимчасове, тому дуже важливо вчасно подбати про вічну участь безсмертної душі людини, чи не так? Як Ви ставитеся до впровадження предмета християнської етики в навчальних закладах України?
— Як увесь світ потроху має схильність (і необхідність) до покращення розуміння правди, так і суспільство має схильність до християнського світогляду. Однак викладання християнської етики в школах бачу лише міжконфесійним і тільки факультативним. А ще краще з додатком прикладів з інших релігій.
— Володимире Івановичу, в останніх випусках часопису ми одна за одною розглядаємо Десять Божих заповідей? Як Ви ставитеся до Декалогу?
— Якщо людина не приймає заповідей і не бажає їх дотримуватись, то це означає вищу ступінь егоїзму, зневаги до людей і до природи.
— Як Ви прокоментуєте такий біблійний уривок: «Я сказав був у поспіху: Кожна людина говорить неправду» (Пс. 115:2)?
— Як факт, що повна істина тільки в Бога, людина грішна й майже завжди дотримується власного інтересу, а навіть коли й хоче бути в істині, то не може через свої обмеження перескочити через постійні природні помилки. Помилки завжди притаманні кожній людині.
— Що є реальністю для цього світу: правда чи неправда?
— Для світу реальна тільки правда, тільки правда дає поштовхи для розвитку світу в потрібному напрямку. Неправда руйнує світ. Більшість людей усе ж прагне правди, хоча для себе персонально дозволяє відхилення.
— Як часто Ви особисто стикаєтеся з неправдою? Як реагуєте?
— Неправда постійно перебуває в суспільстві, і в нашому інституті НАНУ теж. Але це більше на рівні керівників. Серед тих, хто дійсно працює й отримує результати, неправди не багато. Щоб мені особисто легше жилося, я не входжу до керівництва і більше намагаюся спілкуватись з християнами! Лише в Господа — абсолютна істина. Без Бога, без віри буде або суцільна неправда, або повне розчарування.
— Що б Ви порадили християнам, яких теж іноді долають сумніви, чи можна у цьому світі прожити правдою?
— Так, так, так — можна!!! Але дуже бідно…
На 50–80% цю планку досягають прості люди. Але ця планка недосяжна для політиків і влади. А взагалі, поради працюють тільки в особистому спілкуванні, від людини до людини! Папери і записи — тільки для тиражування і заробляння грошей.
Ось це і є завданням учителя християнської етики: навчити, що правда і віра — найголовніші цінності в житті.
— Чи вважаєте себе щасливою людиною? Чому?
— Так, тому що потроху пізнаю істину.
— Ваші побажання українським освітянам — читачам часопису «Слово вчителю».
— Любити дітей, а краще ще і їхніх батьків, як це Ісус нам заповів. І шукати правду й істину, що теж заповідав Ісус Христос.
Розмовляв Олександр Бондарчук
[1] Інтерв’ю з виконавчим директором Інституту проблем походження і розвитку Всесвіту і життя (м. Київ) Богданом Рудим «У пошуках Першоджерела Всесвіту» читайте у «Слово вчителю» № 1/2010.