Той, хто все просив у Бога…
Чого можна очікувати від людини, якщо у віці 10 років вона хвалилася своїм умінням майстерно красти? На що може сподіватися підліток, який у 14 років утратив матір, переїхав жити в іншу країну і якого недолюблював батько? Як ми спрогнозували б життя молодого хлопця, який у 16 років потрапив до в’язниці за картярські борги і за неспроможність сплатити борги у корчмі? І як би ми реагували на те, що людина, яка навчається на священика, живе за рахунок брехні й оббирання своїх друзів, вигадуючи для цього неймовірні історії?
Дізнавшись, що йдеться про одну і ту ж людину, ми подумали б, що найменшим лихом для неї буде просто протринькане життя, яке закінчиться не вельми добре. Так би, напевне, і було…
Проте Бог, незбагненно милосердний до людей, торкнувся серця цього юнака, змінив його, і сьогодні ми говоримо про героя віри, який все, що потрібно було для життя, просив лише у Бога. Усе, чим займався Георг Мюллер, чим служив людям Англії і світу, — було відповіддю Бога на щиру молитву Його дитини!
Гріхи юності
Георг (на англійський манер — Джордж) Мюллер народився у Кронштадті, Пруссія, 27 вересня 1805 року. Його батько був державним службовцем і займався збиранням податків із підприємств і фірм. Тому як Джордж, так і його брат здобули хорошу початкову освіту. Вони отримували досить великі кошти на кишенькові витрати, що спричинило подальші серйозні проблеми у житті Джорджа. Батьки сподівались, що таким чином діти навчаться правильно використовувати гроші, але сталося навпаки: це привчило дітей необдумано витрачати кошти і штовхало на вигадування різноманітних побрехеньок, щоби виправдати свої видатки. Окрім того, привчило молодих людей смітити грішми і вишукувати нові способи їх добування. Одним із таких способів були дрібні крадіжки.
Уже в 14 років Мюллер вправно крав і «просаджував» усі вкрадені гроші в карти. Саме тоді він приохотився до випивки і проводив увесь час у пивних закладах. Навіть того дня, коли померла його матір, він був п’яним. «У ту ніч, коли вона навіки закрила свої очі, — писав Мюллер, — я, не знаючи цього, до другої години ночі грав із друзями в карти. А наступного дня, хоча це була неділя, ми пішли у шинок і потім п’яними розійшлися по домівках… Повернувшись додому, я побачив батька, що приїхав за мною і братом, щоб забрати нас на похорон матері. Проте ця велика втрата не справила на мене глибокого враження».
Потрібно зазначити, що батьки відправили Джорджа в Гальберштадтську гімназію для підготовки до вступу в університет, після закінчення якого Мюллер мав стати лютеранським священиком.
Саме там, залишений сам на себе, юнак скочувався все нижче і нижче. Дійшло до того, що коли йому виповнилось 16 років, батько мусив викупити сина із в’язниці, куди той потрапив через неспроможність відшкодувати борги. Після цього Джордж приймає рішення змінити своє життя і старанно вчитися. Здається, й обставини сприяють цьому: батька переводять у Магдебург, сам Джордж переходить у школу в Нордгаузі, де починає заглиблюватись у науку. Він навіть отримує похвальний лист за старанність від директора школи. Більше того, у 1825 році закінчує школу із похвальним листом і правом проповідувати у лютеранських церквах. Але, як зазначає сам Мюллер, це була лише маска, за якою приховувалась стара личина гультяя і п’яниці, який набув досвіду маскування. Відчувши свободу, Джордж дуже швидко повертається до колишнього способу життя.
Показовим моментом є подорож до Швейцарії влітку 1825 року. Після декількох днів гулянки Мюллер і його троє друзів, без документів і грошей, вирішують провести час в Альпах. Джордж підробляє підпис батька, щоб йому видали документи, і всі разом закладають своє майно в ломбарді. Таким чином 43 дні вони подорожували Європою. Але навіть у такій ситуації Мюллер вдається до обману. «В цій подорожі я був справжнім Юдою, — пише він, — бо мені довірили спільний гаманець. А я, як злодій, усе облаштував так, що мені ця подорож коштувала на третину менше, ніж моїм друзям. Повернувшись додому, я змушений був багато брехати і вигадувати, щоб викрутитись щодо моїх витрат у дорозі, правда, на цей раз обман мені не дуже допоміг».
Змінене серце
Ще в університеті молодий Мюллер відновлює дружбу із давнім знайомим Бетою, який теж любив весело проводити час. Але саме цього молодого чоловіка Бог використав, щоби зупинити Джорджа. Одного разу Бета запропонував відвідати біблійний гурток, що проходив у приватному будинку купця Вагнера. Саме там Джордж відчув щире зацікавлення й увагу до себе. На цьому домашньому богослужінні люди співали гімни, молились і читали Біблію. Того вечора серед інших молився чоловік на ім’я Кайзер, який пізніше поїхав місіонером в Африку від Лондонського місіонерського товариства. І саме ця молитва на колінах вразила Мюллера найбільше. Йому здалося, що відкрилися золоті ворота неба. Ось тоді, на колінах, Джордж пережив доторк Бога, який змінив його грішне серце. Як пізніше він зізнався, його вразила впокорена молитва Кайзера, «бо я ще ніколи не бачив, щоб так хтось молився, і ніколи сам так не молився». Пізніше прозвучала коротка проповідь, присутні славили Господа псалмами. Повертаючись додому, Мюллер відчував в серці полум’я невідомого досі щастя! Так розпочалось нове життя, яке було наповнене Словом Божим, спілкуванням із новими друзями і бажанням глибше пізнати Бога.
Невдовзі Мюллер приїхав до батька і розповів про те, що з ним відбулося. Це було спричинено бажанням вступити до місіонерської школи, а без дозволу батька сам Джордж зробити цього не міг. Проте батько нагримав на сина і звинуватив його в егоїзмі. Жодна людина, за словами батька, не може нормально прожити, вірячи в Бога і віддаючись Йому повністю. А посада лютеранського священика прогодує і самого Джорджа, і батька на старості років. Гніву Мюллера-старшого не було меж, і він навіть пригрозив сину зректися його і припинити платити за навчання в університеті, якщо той не змінить своїх поглядів.
Уражений Джордж приймає рішення ніколи більше не просити грошей ні у батька, ні в інших людей, а повністю довіряти Богові. Адже Господь сказав: «Шукайте ж найперше Царства Божого й праведності Його, — а все це вам додасться». З цього моменту починається велика історія людини, яка все потрібне для прожиття отримувала від Бога.
Кроки віри
Відмовившись просити гроші у батька, молодий Мюллер змушений був самостійно вирішувати питання оплати за два останні роки навчання в університеті. Він почав молитися до Бога і просити у Нього ці кошти. Яке ж було його здивування, коли невдовзі до нього звернувся професор д-р Толук із проханням давати приватні уроки німецької мови йому і декільком його американським друзям. Це принесло такий дохід, що вистачило на оплату навчання і навіть на прожиття!
Хоча Бог повністю піклувався про Мюллера, проте це не вберегло його від помилок молодості. Читаючи історії життя Джона Вільямса, Джона Веслі і Вільяма Карея, Джордж приймає рішення присвятити своє життя справі місіонерства. Та не знаючи, чи є на те воля Божа, він вдається до жереба і навіть купує лотерейний білет, вважаючи, що виграш має символізувати правильно обраний шлях. І справді, випадає невеликий виграш! Окрилений цим, Джордж пропонує свої послуги Берлінському місіонерському товариству. Але йому відмовляють, бо батько не дає дозволу. Для Мюллера ця подія стала ще одним уроком у школі віри: адже він покладався не на Бога, а на випадок. Як він казав: «Це було не просто нерозумно, що я, дитина Божа, застосував такий прийом, але це ще й вступало у протиріччя зі Святим Письмом».
Тоді ж він закохується у доньку купця Вагнера, Ермергарду. Проте ця молода дівчина, хоча й щиро вірила в Бога, не вважала, що поклик до місіонерства є чимось важливим у житті. Терзаючись почуттями, молодий Мюллер наважився відкрити коханій мрії свого серця і був висміяний за ідеалізм і непрактичність. Тоді він поставив Ермергарду перед вибором: або вони одружуються і живуть так, як їм буде вказувати Бог, або їхні стосунки доведеться розірвати. Дівчина, що звикла жити у достатку і ні в чому собі не відмовляти, розірвала стосунки із Джорджем. Хоча для нього це було дуже болісно, проте він сприймає обставини як знак від Бога, щоб присвятити своє життя служінню Євангелії.
Життя довіри
Сповнений бажанням розповсюджувати Благу звістку, він подає документи у Лондонське товариство з розповсюдження Євангелія серед польських євреїв. Доки чекає на відповідь, займається різними видами служіння: поширює трактати, проповідує у церквах, благовістить серед шахтарів, відвідує з євангелізаціями лікарні та в’язниці.
Після піврічного чекання, його зараховують у Товариство з умовою попереднього навчання. Але перебування в Лондоні й інтенсивна праця (до 12 годин на день) підривають його здоров’я. До речі, Мюллер у той період життя часто хворів. Проте кожну хворобу він сприймав як знак від Господа, яким Той щось хоче пояснити Своїй дитині. Тому він часто приїздив на південь Англії для лікування. Саме там, у Девоні, влітку 1829 року він розуміє, що зробив помилку щодо Товариства євангелізації євреїв і його покликання у чомусь іншому. Тоді він пише лист із проханням про переведення його в добровільні помічники. Із Товариства приходить відповідь, в якій висловлюється повага до його рішення і повідомляється про відрахування його із членів Товариства. Мюллер знову опиняється без засобів для існування. Проте на той час він був уже твердо переконаний, що Бог вірний Своїй обіцянці і буде піклуватись про нього.
1830 року відбуваються дві важливі події у житті Джорджа. Він одружується із Марією Гровес, сестрою Генрі Гровеса, успішного зубного техніка, який залишив свою практику і поїхав місіонером у Персію. Марія стала не просто дружиною, а соратницею і вірним помічником Джорджа в усіх його проектах, повністю поділяючи його погляди. Того ж року Мюллеру запропонували стати пастором невеликої церкви у містечку Ебенц.
На той час існувала традиція, що за місце в церкві люди платили певну суму. Тобто ті, хто був багатший, отримували перші місця, а бідні повинні були задовольнятися місцями біля дверей. І саме з цих грошей формувалась платня пастора.
Дізнавшись про це і розуміючи, що подібна практика суперечить Біблії, Джордж із Марією вночі повісили при дверях церкви невелику скриньку із написом, що віднині вони будуть жити лише на ті кошти, які люди, побуджені Богом, будуть кидати в цю скарбничку. Це був героїчний вчинок віри, адже традиція купувати місця в церкві існувала понад 150 років. Проте Бог постійно показував, як Він може піклуватися про Своїх дітей. Ця ситуація ще більше переконала Мюллера у істинності вибраного шляху. Він писав: «…наш добрий Господь давав нам усе необхідне, і кожен день ми мали потрібну поживу. Про це я кажу із величезною радістю. Мій Бог був для нас чудовим Хазяїном, і якби мені сьогодні запропонували інший шлях, яким іти, я не вибрав би іншого».
Весною 1832 року Мюллер отримав запрошення від свого університетського друга і палкого християнина Генріха Крека проповідувати у Брістолі. Погодившись на цю пропозицію, Джордж ще не знав, що розпочинається нова сторінка його життя. Перебуваючи у цьому місті, він розуміє гостру потребу у розповсюдженні духовної літератури серед простих англійців. Довго роздумуючи над цим, у 1834 році вони разом із Креком приймають рішення організувати товариство з розповсюдження духовної літератури. На той момент в Англії вже існувало подібне товариство. Проте для Мюллера було неприпустимо співпрацювати із організацією, яка використовувала гроші грішних людей (він мав на увазі кошти, що жертвували англійські вельможі). Товариство, яке заснував Мюллер, мало існувати лише за рахунок добровільних пожертв простих християн і керувати ним мали лише відроджені люди. Метою товариства було розповсюдження Біблій серед найбідніших верств населення і організація та підтримка шкіл, які будуть базуватися на вивченні Божого Слова.
За перших 7 місяців існування товариство розповсюдило 482 Біблії і 520 Нових Завітів, а в школах навчалось близько 450 дітей і близько 100 дорослих.
Сироти
Паралельно із заснуванням товариства Мюллер плекав ідею організації сиротинців. Ця думка не полишала його відтоді, як 1835 року у м. Галле він познайомився з керівником подібного закладу Г. Франке. Тоді Джордж відчув поклик Бога на подібне служіння.
Розуміючи, що така ідея потребує щонайменше 10000 фунтів, Мюллер стає на коліна і просить у Бога ці кошти. Впродовж одного лише грудня 1835 року Бог посилає йому близько 2000 на відкриття першого сиротинця. Окрилений таким піклуванням Небесного Батька, 11 квітня 1836 року Мюллер відкриває перший притулок, розрахований на 30 сиріт. Проте діти чомусь не прийшли. Розуміючи, що все залежить від Бога, він стає на коліна і впокорено просить відповіді у Бога. Джордж усвідомлює, що він просив кошти, а послати дітей у притулок — не просив. Тепер відповідь не забарилася: наступного дня прийшла перша дитина, а до кінця місяця у притулку перебувало вже 42 дитини.
Через 8 місяців Мюллер відкриває другий сиротинець для дітей віком від 1 до 7 років. Ще через дев’ять місяців відкривається третій притулок. У ньому перебувають хлопчики, а перший притулок зробили виключно для дівчаток. У всіх сиротинцях перебувало 96 сиріт. Мюллер засвідчив, що Бог почув його молитви і послав йому все необхідне для цього служіння. «…Мені хотілось подати переконливий доказ того, що наш Бог і Отець — вірний Бог, яким Він був завжди. І в наші дні Він той самий Живий Бог для всіх, хто покладає свої сподівання на Нього».
Читаючи псалом 67, Мюллер натрапив на вислів «Отець сиріт». Цей вірш настільки вразив його, що він у молитві віддав усе піклування про сиротинці в Божі руки, з вірою, що лише Бог може дати дітям все необхідне для прожиття. Подальше існування притулків лише підтвердило слова Біблії.
Часто до Мюллера підходили люди просто на вулиці і дарували кошти, стверджуючи, що їм Бог указав це робити. Іноді ввечері в касі не залишалось ані копійки на наступний день. Проте вранці хтось приходив і жертвував необхідну суму.
Пізніше Джордж і Марія змогли відвідати Німеччину, де була видана книга Мюллера «Відомості про притулки для сиріт» накладом 4000 примірників. Навіть там, далеко від Англії, знаходилися люди, готові жертвувати на Божу справу.
Повернувшись із поїздки, Мюллер відкриває ще один сиротинець. Таким чином він починає опікуватись 140 дітьми. Він постійно потребує значних коштів як для притулків, так і для товариства. Проте Отець сиріт ніколи не допускав, щоби потрібна допомога прийшла із запізненням.
1845 рік розпочався з того, що Джордж поїхав в одну німецьку баптистську общину для вирішення проблем із лжевченнями. Ця подорож видалась не просто вдалою, а надзвичайно плідною. Повертаючись у Брістоль, Мюллер провів у сідлі 17 днів для того, щоби проповідувати Євангеліє у містах і селах, які проїжджатиме. За день він долав понад 100–120 кілометрів.
Англія зустріла Мюллера невтішними новинами. Сусіди скаржилися на дітей із сиротинців, на галас, колотнечу і постійних відвідувачів. Вони вимагали перенести притулки в інше місце. Розуміючи цю проблему і мріючи про будівництво нових будинків десь на лоні природи, Мюллер звертається в молитві до Бога. Адже на все це він потребував 100000–150000 фунтів. Таких грошей він ніколи не мав, й окрім Бога їх ніхто послати не міг. Минав час, а відповіді не було. Джордж навмисно не розказував нікому зі своїх друзів про мрію, покладаючись лише на Бога. І одного дня він отримав лист із 10000 фунтів для побудови нових будинків. Потім до нього звернувся один архітектор, який почув про його плани, і запропонував безкоштовно розробити проект. Було безліч інших чудесних дарунків від Небесного Отця, що засвідчували піклування і турботу Божу.
Літом 1847 року було розпочате будівництво, що тривало до 1870 року. За цей час побудували 5 великих будинків, в яких одночасно могли перебувати понад 2000 дітей. Для усього християнського світу це стало прикладом живої віри у всемогутнього Бога, Який сьогодні діє так само, як і чотири тисячі років тому.
Подорожній заради Євангелії
У лютому 1870 року померла Марія, яка була вірним соратником Джорджа впродовж усього життя. Це на деякий час підкосило його. Адже на той момент він опікувався 2100 сиротами, підтримував 180 місіонерів, які працювали у Південній Америці, Китаї, Туреччині, Вірменії, Австралії, Бельгії, Шотландії; координував роботу 100 шкіл, у яких навчалось близько 9000 учнів. Усе це вимагало багато сил і великої віри. Але 1871 року один із помічників Мюллера, Джеймс Райт, одружився з його єдиною донькою Лідією і взявся координувати це велике служіння.
Отак у віці 67 років збулася мрія Джорджа Мюллера і він став місіонером. За той час, який відвів йому Бог, він проповідував у Франції, Шотландії, Сполучених Штатах, Німеччині, Нідерландах. Його запрошували в сиротинці, побудовані за принципом віри християнами, яких надихнув приклад самого Мюллера. Для нього це було свідченням могутності Бога. «У багатьох країнах віруючі побудували будинки для сиріт. На це їх підштовхнуло те, що вони чули про Божі діяння у нас, у Брістолі. Хай буде благословенне ім’я Господа!»
Окрім того, Бог дозволив йому проповідувати у Палестині, Єгипті, Малій Азії. Часто у своїх поїздках йому доводилося відвідувати від 90 до 300 зібрань. За період своїх подорожей він побачив сотні тисяч людей, які потребували істини. І це підштовхувало 80-літнього чоловіка щоразу у нову подорож.
Земний намет…
Повертаючись із поїздок додому, у Брістоль, він проповідував у своїй рідній церкві, де служив 63 роки. Проте ми не вічні на цій землі. 9 березня 1897 року перестало битися серце вірного слуги Божого, що всі свої сподівання покладав лише на Того, Хто бачить і вирішує потреби Своїх дітей. Напередодні, 7 березня, Джордж проповідував на молитовному зібранні на тему 2 Кор. 5:1–5: «Знаємо бо, коли земний мешкальний намет наш зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний та вічний. Тому то й зітхаємо, бажаючи приодягтися будівлею нашою, що з неба, коли б тільки й одягнені ми не знайшлися нагі! Бо ми, знаходячися в цьому наметі, зідхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягтися, але одягтися, щоб смертне пожерлось життям.
А Той, Хто на це саме й створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа…»
Протягом життя все, що дарував Мюллеру Бог, служило на Його славу. У сиротинцях до 1897 року було виховано 9844 сироти. Товариство з розповсюдження духовної літератури поширило 111 мільйонів брошур, у тому числі 218 652 Біблії, 1448 662 Нових Завітів, 21 343 Псалтирі та 222 196 інших книг Святого Письма. Через його руки проходили сотні тисяч фунтів, які він усі жертвував на Божу справу.
На похорон Мюллера зібралося багато його колишніх вихованців, приїздили навіть ті, хто прийшов до Господа 60 років тому через його проповіді. Адже їм усім хотілося засвідчити шану тій людині, чиє життя було світлом у пітьмі цього світу. Вони свідчили: «Хто є той невидимий і живий Бог? — про це оповідає усе життя Мюллера. Це живий доказ того, що Бог чує і відповідає на молитви. Це особливо цінно в наш час, коли люди звикли визнавати лише те, що вони бачать чи що можуть осягнути розумом, відкидаючи все надприродне».
Наступної неділі про Мюллера згадували у всіх церквах Англії, незалежно від конфесій.
Усе життя цього вірного слуги Божого, починаючи із дня його навернення і до глибокої старості, аж доки Господь покликав його у Свій спокій, засвідчує нам про те, що радість і мир для свого серця людина може отримати тільки через спілкування із живим Богом.
«Усе моє життя — ніщо інше, як служіння Богові. Піклування про сиріт було лише засобом досягнення цієї мети. Моє серце палало й обливалось кров’ю через цих сиріт, і найбільш пристрасним бажанням було дати їм притулок і поживу, але не це було головним мотивом. Я хотів виховати їх хорошими людьми, проте і це не було моїм головним завданням. Моє серце бажало їхнього спасіння. Але й не це головне. Моя мета була прославити Бога. Увесь світ і Церква Божа повинні побачити, що і в наш час Бог чує молитви, і що Бог той Самий у Своїй силі і любові, Яким Він був завжди. Щоби довести очевидність цього факту, я віддав усе своє життя».1
Олег Блощук
1Цитати взяті з автобіографії Джорджа Мюллера та його щоденників.
