Одного разу зустрілися на якійсь імпрезі драматург Бернард Шоу й письменник Гілберт Честертон. Огрядний Честертон, поглянувши на худого Шоу, мовив:
— Дивлячись на вас, дорогий Бернарде, можна подумати, що Англія голодує.
— А дивлячись на вас, дорогий Гілберте, — мовив у відповідь Шоу, — можна зрозуміти, чому вона голодує.
Так, ці два визначні діячі англійської літератури жили й працювали в один час. Але їхня творчість кардинально різнилась. Якщо у творах Шоу, зокрема, у п’єсах, чітко відчувався революційно-просвітницький дух, то в Честертона — це філософське осмислення світу й тих процесів, які відбувалися на зламі двох століть. Якщо Шоу відкривав і висміював те, що, на його думку, було ганьбою цивілізованого суспільства, то Честертон давав філософську оцінку процесу й показував причини виникнення цих явищ.
Хто ж він — Гілберт Кіт Честертон, якого знають, здебільшого, завдяки детективним оповіданням про отця Брауна? І що стало причиною, щоб зробити головним героєм пригодницьких оповідань і головним детективом цілого циклу розповідей священика, образ якого заслужено займає своє місце поряд із Шерлоком Холмсом, місіс Марпл та Екюлем Пуаро?
Гілберт Кіт Честертон народився 29 травня 1874 р. в Лондоні в англіканській сім’ї. Релігійні традиції в сім’ї були міцними, адже мати майбутнього письменника була дочкою швейцарського проповідника-кальвініста й шотландки[1]. Власне бабця й відкривала світ для малого. Усе те, що доносила ця жінка до свідомості молодого Гілберта, назавжди вплинуло на його світогляд: це і біблійні історії, і шотландські казки, і британські міфи. Тому не дивно, що вже змалечку хлоп’я захоплюється вигадуванням власних творів. І першим його слухачем був молодший брат Сесіл.
Після підготовчої школи у 1886 р. Гілберт починає навчатися в лондонській школі св. Павла. Ця школа була славна своїми традиціями, тривалою історією й багатьма відомими людьми того часу, які пізнавали ази науки саме в стінах цієї цитаделі освіти. Уже в школі хлопчик пише перші вірші, а згодом і оповідання. І в нього це виходить усе краще й краще. Вінцем того періоду можна вважати присудження Честертону Мілтонівської премії[2] за поему про відомого місіонера-єзуїта Франциска Ксаверія.
Після закінчення цієї школи Гілберт учиться в художній школі Слейда й пізніше вступає до університету, проте не закінчує навчання. У двадцять років, під тиском різних обставин, охолодження стосунків із друзями, певних невдач у навчанні й впливу раціоналізму, Честертон переживає дуже непростий період свого життя. Тут слід зазначити один момент: молодий чоловік жив у час зламу суспільних поглядів, сплеску матеріалізму та критицизму. Саме тоді надзвичайно сильними були нападки на традиційні християнські погляди. Це було спричинено марксизмом, раціоналізмом, поглядами Дарвіна й німецьким біблійним критицизмом. Під шквалом такої агресивної критики багато хто розчаровувався у своїй вірі в Бога і звертався до спіритизму, адже потреба дотичності до духовного світу не зникала, і її задовольняли в такий спосіб.
Не уникнув цієї тенденції і молодий Честертон. Проте ні ці «навколодуховні вправи», ні інші речі не можуть принести полегшення в душу Гілберта. І тоді він звертається до того джерела, про яке він знав ще з дитинства, — до Біблії. І саме на її сторінках, у Книзі Йова, юнак знаходить ліки для душі. Адже ця книга розповідає про страждання людини і про її пошук сенсу своїх страждань у Бога. І, найголовніше, Бог пояснює те, що стається в житті Йова. Власне, це було співзвучним тому, що завдавало духовних мук Честертону. Слова цієї вічної книги відроджують душу молодого митця. І відтоді починається творчий злет Гілберта.
Він багато пише, співпрацює із двома видавництвами, здобуває славу й пошану у творчих колах Лондона й у англійських читачів. Знаючи, як Бог може принести мир у серця людей, він сміливо виступає проти англо-бурської війни[3], не вважаючи її засобом вирішення конфлікту. Власне, його творчість здійснила переворот у англійській публіцистиці. У 1900 р. виходить збірка його віршів. У тому ж році він знайомиться з католицьким письменником, поетом і громадським діячем Хілером Беллоком, дружба з яким супроводжуватиме його все життя.
Наступного року Гілберт одружується, а 1904 р. публікує свій перший роман «Наполеон Ноттінгхільський». І твори посипались, мов із рогу достатку. Це були і публіцистика, і біографії Шоу, Діккенса, Стівенсона. А 1908 р. виходить один із найзначніших творів Честертона, «Ортодоксія», — філософсько-релігійний твір, свого роду автобіографія й символ віри автора. На сторінках цієї книги автор аналізує світогляди того часу: матеріалізм, пантеїзм, католицизм і кальвінізм. Але головним у цій книзі є те, що він відкриває читачам дуже близького Творця, Який завжди поряд з нами. Розважаючи про життя і страждання Ісус Христа, Честертон із глибоким благоговінням пише: «В якомусь надлюдському сенсі Він пройшов через наш, людський, жах песимізму. Світ здригнувся і сонце затьмарилося не тоді, коли Бога розіпнули, а коли з хреста пролунав крик, що Бог залишений Богом». І, роблячи висновок із усіх своїх роздумів, стверджує, що лише християнство може привести до активної етики, громадянської позиції і соціальних змін.
1911 р. він із дружиною переїздить до Біконсфілда, де проживає до своєї смерті. Саме там народжується образ непомітного й дуже скромного католицького священика отця Брауна. Прообразом йому слугував отець О’Коннор, з яким Честертон любив проводити довгі розмови. Саме в цих розмовах письменник усвідомив, наскільки глибоко розуміють людські душі служителі церкви, як чітко знають і бачать глибину людського гріха й нездатність без втручання Бога щось кардинально змінити у своєму житті. Саме ці риси й це переконання і знання Честертон уклав у образ отця Брауна.
1922 р. письменник вступає в лоно католицької церкви. Це був свідомий вибір зрілої людини. (Слід сказати, що католики складають значну меншість на британських островах.) Значну роль у прийнятті цього рішення відіграли розмови як із його другом Беллоком, так і спілкування із О’Коннором. Хрестив Честертона монах-домініканець Вінсент МакНабб. Власне, ця подія була логічним завершенням як літературної творчості, так і духовних пошуків письменника. У своїй «Автобіографії» він пише, що поет не може просто черпати натхнення в природі, якщо не пов’язує її з Богом. А якщо зникає думка про Бога, про свідому мету творіння, то прекрасний і мальовничий пейзаж нічим не відрізняється від сміттєвої купи. Саме в покаянні перед Богом Честертон вбачає зміни й сенс свого подальшого життя. «Таїнство покаяння дає нам нове життя і примирює нас зі світом, але не так, як примирюють оптимісти й поборники насолоди. Радість дається не дарма, вона обумовлена розкаянням. Іншими словами, ціна їй — істина, або, якщо хочете, реальність. Ми повинні побачити себе такими, які ми є. Коли так бачать лише інших, це називається реалізмом».
У цьому ж ключі він пише праці «Св. Франциск Ассизький» («St. Francis of Assisi», 1923) і «Св. Фома Аквінський» («St. Thomas Aquinas», 1933). Свої соціологічні погляди Честертон виклав у працях «Що трапилось зі світом» («What’s Wrong with the World» , 1910) і «Контури здорового глузду» («The Outline of Sanity», 1926).
В останні роки життя автор багато подорожує й виступає на радіо в Європі, Америці, Палестині. Пише ще один теологічний твір «Ось це» (1929). Незмінним лейтмотивом його промов є те, як Бог працює в життях людей. Того ж року, відвідуючи Ватикан, він стає лауреатом ордену святого Григорія Великого. На той час він має звання почесного доктора наук університетів Едінбурга, Дублінга й Нотр-Дама. 14 червня 1936 р. Гілберт Честертон пішов до Того, в Кому черпав усе своє натхнення й сили для життя.
Він пішов із життя перед періодом світової скорботи: часом, який показав світові плоди матеріалізму й використання грубої сили, що чинила звірства в ім’я «світлого майбутнього». Він не побачив жахів безбожного винищення цілих народів і смертельних судом Європи, що ледь не захлинулася від крові Другої світової війни. Але саме тому слова цього митця звучать як застереження для майбутніх поколінь. І все його життя свідчить нам про те, що без непохитної віри в Бога, як Законодавця і Суддю, світ не має шансу розплутати плетиво своїх же бажань, помилок і гріхів…
Олег Блощук
Вислови Г. К. Честертона
Ніколи не ламайте паркан, не дізнавшись, навіщо його поставили.
Справа не в тому, що світ став набагато гіршим, а в тому, що висвітлення подій стало набагато кращим.
Виховання дітей цілком залежить від ставлення до них дорослих, а не від ставлення дорослих до проблем виховання.
Найважче дійсно любити те, що любиш.
Психоаналіз — сповідь без відпущення гріхів.
Надія — це вміння боротись у безнадійній ситуації.
[1] У Шотландії, як і Швейцарії, панівне місце займає реформаторська гілка християнства, тоді як в Англії — англіканство (державний вид протестантської церкви).
[2] Джон Мільтон (1608–1674) — англійський поет, прозаїк, релігійний та політичний діяч, відомий епічною поемою «Втрачений рай».
[3] Англо-бурська війна (1899–1902) — загарбницька війна Великої Британії проти бурських республік Оранжевої і Трансваалю (сучасна ПАР), одна з перших воєн епохи імперіалізму.