«У здоровому тілі здоровий дух», – повторював учитель фізкультури, коли бачив наші кислі фізіономії перед черговим кросом на 3 км. За 26 років я чула багато різних переконливих висловлювань про те, наскільки наш моральний стан залежить від фізичного. Якось на одній із програм «Фабрики краси» учасниця зі сльозами на очах розповідала, що завдяки кардинальним змінам зовнішності вона стала абсолютно щасливою людиною. Тепер її життя змінилося на 100 %, вона почуває себе впевненою і сильною. Живі перекази, а віри їм не ймеш. Не хочеться в усьому знову звинувачувати лукавого, але цікаво, хто переконав усе людство, що причина всіх негараздів захована не всередині людини, а зовні?
Ми звикли думати так: Депресія? – Винуваті політики, начальство на роботі, чоловік, учні в школі. Голова болить? – Це на погоду, та й екологія в нас ні до чого тощо. І люди їздять по здравницях, ходять до «бабок», загартовують, ніжать і плекають своє тіло в надії, що всі проблеми зникнуть разом з болячками. Людина швидко знаходить причину нещасть, і доводить, аж піна з уст летить, що вона тут ні при чому, що всі ми жертви Чорнобиля й заручники обставин. Почасти вони мають рацію, ці докази слушні. Ніхто не заперечує, що наслідки чорнобильської катастрофи дуже важкі, і не можна заплющувати очі на те, що проблем зі здоров’ям значно додалося. Не буду також стверджувати, що організм не реагує на погоду, а спілкування з людьми не здатне розхитати нервову систему. Все це так!.. Але! Чи це основна причина наших нещасть? Ви можете зі мною не погодитися, я б теж була рада помилитися, але насправді більшість фізичних недуг є проявом хворого духу. Мудрий Соломон сказав: «Дух людини підтримує її в недузі, а дух прибитий хто може перенести?» (Пр. 18:14), «Веселе серце – ліки добрі; а дух прибитий висушує й кості» (Пр. 17:22). Виявляється, стан духу має прямий вплив на фізичне самопочуття, і правильніше буде сказати: де дух здоровий, там і з тілом набагато менше проблем.
Хвороби – неприємна тема. Про це не особливо хочеться говорити з дорослими, а тим більше з дітьми. Але саме від нас, дорослих, залежить їхнє фізичне здоров’я в майбутньому. «Яким чином? – скажете ви. – Ми ж не боги!» Так, але сьогодні саме ви, вчителі, можете розповісти дітям про наслідки життя без Бога, про те, що відбувається з тілом, коли в ньому живе заражений гріхом дух. Дуже б хотілося, щоб ваші слова були більше помітними, ніж напис «Мінздрав попереджає». Нам всім потрібно навчиться дивитися на те, що відбувається по-іншому. Білл Вілсон говорить: «Коли я дивлюся на вулицю й бачу, як молоді хлопці й дівчата вживають наркотики, займаються проституцією й іншими подібними речами, я думаю: «Ми могли б досягти їх, якби були тут тоді, коли вони були молодшими». Чи очікую я, що ці діти стануть лікарями, юристами й бухгалтерами? Можливо, один або двоє ними стануть. Але, знову-таки, мене не настільки хвилює їхня професія. Я хочу допомогти їм вибратися із бруду»[1]. Якщо ми сьогодні хочемо допомогти дітям, нам потрібно подивитися на світ очима Христа.
…Колись Всемогутній Мудрий Бог створив Всесвіт з прекрасною планетою Земля. Саме на ній Бог оселив своє улюблене творіння, створивши для нього все, віддавши йому готовий «будинок» під назвою Едем. Людина не знала тоді, що таке біль і смерть, лікарі й операції, пігулки й мікстури; не було ані рідкісних, ані розповсюджених захворювань. Але в життя людини увійшов гріх і зруйнував ідеальний світ, відтоді все перевернулося з ніг на голову, біль став невід’ємною частиною життя всього існуючого. На сьогоднішній день ви не знайдете жодної здорової людини, як то кажуть: «Немає здорових, є недообстежені».
Саме у цей спотворений гріхом світ прийшов Ісус Христос. Його обступили люди зі своїми хворобами і проблемами, вони просили Його допомогти… АЛЕ, Він часто робив не те, що хотіли вони, тому що:
- Ісус бачив більше, ніж бачили люди;
- Ісус знав більше, ніж знали прості смертні,
- Ісус міг дати більше, ніж вони просили.
Одного разу до Ісуса, Який саме спілкувався з народом, принесли паралізованого, бажаючи, щоб Він зцілив. Але Христос сказав не те, чого чекали люди: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!» І це обурило їх, як і багатьох сьогодні обурює думка про те, що лікувати тіло, треба починаючи з духу. Люди не бачили зв’язку між гріхом і хворобою тіла. Але Христос знав, що проблема паралізованого не в паралічі, а в грішному серці. Він прекрасно розумів, що, вилікувавши тіло й залишивши хворий дух, він вчинить як нерозсудлива людина, яка «пришиває латки з нової тканини до старої одежі, бо латка в одежині збіжиться, і діра стане гірша. І не вливають вина нового в старі бурдюки, а то бурдюки розтріснуться і вино розіллється та й бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде в нові бурдюки, той одне й друге збережеться» (Мт. 9:16-17).
Так що ж бачив Христос? Коли Він дивився на людей, то бачив не просто покалічені тіла, а причину всіх їхніх нещасть – дух, заражений гріхом. «Не здорові мають потребу в лікарі, але хворі», – говорив Христос, коли був у нашому суспільстві. Він не приховував правди від людей, хоча вони всіляко її відкидали, але, незважаючи на їхню реакцію, Христос продовжував зціляти тіла через звільнення духу від гріха!
Сьогодні існує багато програм з оздоровлення дітей. Є певні предмети, присвячені цьому питанню. Але, на жаль, сьогодні ми розповідаємо дітям лише про те, як зробити тіло здоровим, і всіляко намагаємося приховати від них правду про те, до чого призводить життя без Бога. Чинячи так, ми подібні до лікаря, що виявив у пацієнта в організмі ракові клітини, але не призначив своєчасного лікування. Рано чи пізно все саме собою виявиться, але чи готові ми взяти на себе відповідальність перед Богом за подібне мовчання?.. Білл Вілсон говорить: «Якщо ми хочемо побачити зміни в підростаючому поколінні, нам потрібно навчати їх життєво важливим цінностям, поки вони ще діти. Ми зосереджуємо свою увагу на тому, що в нас виходить найкраще, і віримо, що коли ті, кого ми навчаємо зараз, самі стануть батьками, вони дійсно зможуть багато чого змінити. Коли хлопчина досягає чотирнадцяти років, можна сказати, що вже занадто пізно, тому що основа вже закладена. Я віддаю перевагу профілактичному лікуванню. Набагато легше виховувати хлопчиків і дівчаток, аніж виправляти чоловіків і жінок»[2]. На жаль, у пострадянських країнах прийнято боротися з наслідками, ця тенденція живе в нас на рівні підсвідомості, і ми ще ніяк не можемо позбутися такого способу мислення. Ми досягаємо кращих успіхів у гасінні пожеж, аніж у дотриманні правил пожежної безпеки. Ми йдемо до стоматолога, коли біль уже неможливо терпіти. Ми лікуємо від алкоголізму і наркоманії, а людина через місяць іде в запій і в результаті вмирає від цирозу печінки. Ми знаємо, як правильно, але робимо за принципом «так робили наші діди й прадіди», тому й виходить «хотіли як краще, а вийшло як завжди». Невже ще не набридло читати висновки соціологів: «Ще одне покоління загублено. Кількість ВІЧ-інфікованих зросла вдвічі. Число школярів, що курять, збільшилося втричі тощо». Коли ми нарешті прозріємо? Скільки поколінь нам потрібно ще втратити, щоб набратися сміливості говорити дітям правду про те, чим закінчується життя без Бога на землі й чим продовжується воно за її межами?..
Подивіться на те, як живуть сьогодні діти, прислухайтеся, і ви почуєте крик про допомогу: «Рятуйте наші ДУШІ!»
[1] Вилсон Б. Чей же это ребенок? – СПб: Мирт, 2000. – С. 209.
Автор цієї книги Білл Вілсон – засновник інтернаціонального служіння дітям з неблагополучних сімей Нью-Йоркського гетто. Завдяки цьому служінню більш як 22 тисячі дітей щонеділі мають змогу чути Євангеліє Ісуса Христа.
[2] Вилсон Б. Чей же это ребенок? – СПб: Мирт, 2000. – С. 72.
автор Наталія дубовик