ВІРНІСТЬ ПОСТАВЛЕНІЙ МЕТІ
Сергій від природи був спортивної статури. Він був чудовим бігуном, що важко було не помітити. На шкільних змаганнях він завжди приходив до фінішу першим. Не дивно, що його включили до шкільної легкоатлетичної команди. Однак дуже скоро у Сергія почали виникати «проблеми». Він часто засиджувався допізна, тому, природно, запізнювався на ранкові тренування. Згодом він почав порушувати й інші правила, встановлені тренером, зокрема, режим харчування. Одного разу його бачили з цигаркою. Закінчилося все тим, що невдовзі Сергія відрахували з команди. На запитання друзів, як це трапилося, він відповідав: «Набридла мені ця справа. Вирішив зайнятися чимось іншим».
Запитання для роздумів і обговорення:
- Що, на вашу думку, очікував Сергій, коли його запросили до шкільної команди?
- Як ви думаєте, чому він не захотів старанно трудитися?
- Що відбулося б, якби кожний член спортивної команди вів себе, як Сергій?
Відповідь з позиції християнської етики:
необхідна вірність поставленій меті
Людині не вдасться здійснити в житті нічого значного, якщо вона не поставить собі на меті досягти найкращих результатів у справі, за яку взялася. Людина обов’язково присвячує більшість свого часу й енергії тому, що вважає для себе найважливішим.
Бог хоче, щоб люди були віддані Йому і Його справі на землі. Так учить христианство. Біблія розповідає нам про багатьох людей, які так любили Бога, що брали на себе «довічне зобов’язання» служити Йому і виконувати Його волю; їхнє служіння Богові було різноманітним і успішним.
Марія, мати Ісуса, була юною дівчиною з бідної сім’ї, коли до неї прийшов архангел Гавриїл сповістити, що вона удостоєна особливої честі – народити Сина Божого. Ледь почувши цю звістку з уст архангела, Марія вирішила в усьому і до кінця підкоритися волі Божій. Не завжди виконання цього рішення давалося їй легко, але вона жодного разу не пожалкувала, що прийняла його.
Ісус Христос, розпочинаючи Своє земне служіння, вибрав дванадцять помічників. У Біблії ці дванадцятеро названі апостолами (Мк. 3:13-19). Серед них не було ні багатих, ні освічених; ніхто з них не був визначною особою – це були звичайні люди, які, однак, виявили бажання «взяти на себе зобов’язання» трудитися для Ісуса. І лише один з них, Іуда, не виправдав Його довіри. Всі інші не відступили перед найважчими життєвими обставинами, небезпекою і навіть смертю, виконуючи діло Христове на землі. Вони не мали у своєму розпорядженні поїздів, літаків, телебачення, газет і телефонів, але, вірні взятому на себе зобов’язанню, змінили хід історії людства.
- Чи брали ви коли-небудь на себе зобов’язання виконати справу, яка здавалася вам важливою? Що це було?
- Вам легко чи важко виконати взяте на себе зобов’язання, не змінюючи його?
- Назвіть, принаймні, три справи, які, на вашу думку, настільки важливі, що для їхнього здійснення варто присвятити життя?
ЗДАТНІСТЬ ДО СПІВЧУТТЯ
Учитель дав дітям завдання зробити в класі повідомлення за однією з газетних статей, яка справила на них найсильніше враження. У пошуках такої статті Люба проглядала газети. «Вибух на вугільній шахті», «Епідемія грипу в Луганську», «Землетрус у Греції»…
«Що мені до всього цього? – думала дівчинка. – І чого вчитель примушує нас виконувати таку нудну роботу? Адже до мене це не має жодного відношення, і читати про це мені зовсім нецікаво. Я ніколи не допомагатиму тим, хто не може нічого корисного зробити для мене».
Зрозуміло, що Люба – жахливо егоїстична. Вона товариська, в компанії з нею весело, тому спочатку багатьом однокласникам вона подобалася. Але коли у когось виникали труднощі, траплялася неприємність, Люба, в кращому разі, не реагувала на це, а то й насміхалася над товаришем, що потрапив у неприємну ситуацію. Невдовзі всі зрозуміли: їй, насправді, до всього байдуже. Ось чому Люба не має близьких друзів.
Запитання для роздумів і обговорення:
- Чи знаєте ви когось подібного на Любу?
- Чи хотіли б ви бути Любиним другом? Відповідь обґрунтуйте.
- З того, що говорить і як поводить себе Люба, хто або що, на вашу думку, для неї найважливіше?
- Яким би став світ, якби всі думали і діяли так як Люба?
Відповідь з позиції християнської етики:
співчуття необхідне
Співчуття виражається в потребі допомагати іншим. Співчутливій людині не властиво відступати від допомоги іншим при думці про власні «проблеми». Коли вона бачить іншого, то легко уявляє собі, як відчувала б себе на її місці. Звідси і виникає у неї ця потреба – допомогти.
Одного разу Ісус розповів історію про ізраїльтянина, на якого напали розбійники, завдали йому ран і залишили вмирати на дорозі. Незабаром два священнослужителі пройшли повз свого одноплемінника, що потрапив у біду, і жоден не зупинився, щоб допомогти йому. Напевно кожен міг би зіслатися на якісь причини, виправдовуючи свою черствість. Ще через деякий час повз єврея, що спливав кров’ю, проходил чоловік з ворожого племені. Кому б спало на думку звинуватити його в тому, що він не допоміг цьому ізраїльтянину! Однак саме він зупинився і виявив до свого недруга любов і співчуття.
Ісус не лише говорив про співчуття. Він демонстрував його на ділі. Так, Він простягнув руку і торкнувся до хворого на проказу, щоб зцілити його (Мк. 1:40-41). А в ті часи прокаженим не дозволяли навіть жити поблизу інших людей, тому що хвороба ця дуже заразна. Так що прокажений, який звернувся до Ісуса, був не лише дуже хворим, він, очевидно, був і дуже самотнім. Своїм дотиком Ісус не лише зцілив прокаженого, але й дав зрозуміти, що любить його.
Християнське вчення підкреслює важливість співчуття до інших. Ісус на життєвих прикладах навчав людей співчутливого ставлення одне до одного. Але головна причина, через яку християни повинні бути співчутливими, полягає в усвідомленні ними факту, що до кожного з них виявив співчуття Сам Господь, Який прийшов на землю, щоб померти за їхні гріхи. Лише співчуваючи іншим, християни можуть виразити свою вдячність Ісусові Христу.
- Чи доводилося вам надавати допомогу тим, хто її потребував, але хто, більш за все, у відповідь нічого не міг зробити вам доброго? Якщо так, то чи впевнені ви зараз, що вчинили правильно?
- Якби половина школярів, з якими ви разом навчаєтеся, були співчутливими, як, на вашу думку, змінилася б обстановка в школі?
ПОЧУТТЯ НАДІЙНОСТІ ТА БЕЗПЕКИ
Катруся і Ганнуся сиділи на верхньому щаблі драбини і слухали, як дорослі розважали про майбутнє. А ті, гадаючи, що діти давно сплять, відкрито висловлювали свої тривоги і страхи.
– Хто-зна, – голосно сказав батько, – можливо, завтра ми всі залишимося без роботи?
– Не говори дурниць, Іване, – відгукнулася мама, – у тебе надійне місце.
Батько нічого не відповів. Тоді дядько Лев почав розповідати про молодіжні угруповання, які безчинствують і ворогують між собою. До нього приєдналася тітка Віра:
– Всюди стало небезпечно. Лишень учора я чула, що дівчинці Катрусиного віку…
– Будь ласка, – перебила її мама, – усі ці розмови вибивають мене з колії. Все життя нас мучили страхи, і це продовжується далі. Все в країні змінилося, тільки наші страхи і тривоги про майбутнє залишилися колишніми.
– А що ми будемо їсти завтра? – не заспокоювалася тітка Віра.
Катруся і Ганнуся перезирнулися. Розмови дорослих про те, як їм страшно, налякали дівчаток.
– Як ти думаєш, тато і справді завтра втратить роботу? – запитала Ганнуся.
– Не говори дурниць, – повторила мамині слова. – Нам немає про що турбуватися.
Чи є про що? Катя й сама хотіла б про це знати.
Запитання для роздумів і обговорення:
- Що вселяє людям почуття страху перед майбутнім?
- Як ви думаєте, чому сім’я Катрусі і Ганнусі мала це почуття?
- Чи тривожитеся ви, коли чуєте, що люди говорять про свої страхи і турботи?
- Чи були, на вашу думку, у батьків дівчаток серйозні причини для неспокою?
- Що б ви сказали дівчаткам, щоб підтримати і заспокоїти їх?
Відповідь з позиції християнської етики:
шукайте джерело безпеки
Відчуття ненадійності не лише сповнює серця людей страхом, але й сковує їхню ініціативу, заважає їм займатися щоденними справами. У такому стані людині важко взятися за нову роботу або спробувати щось зробити інакше, тому що вона боїться, що з цього все одно нічого не вийде. Для того щоб діяти, потрібно відчуття безпеки.
Християнство вчить, що джерелом істинної безпеки є лише Бог, Який створив усе існуюче й управляє ним. Ісус Христос, Син Божий, закликав усіх Своїх послідовників вірити Йому.
В Євангелії від Марка, 6:45-51, ми читаємо, як учні Ісуса пливли на човні по озеру. Настав вечір, піднялася буря. Ісус, що залишився на березі для молитви, побачивши сум’яття учнів посеред шторму, пішов до їхнього човна по воді. Уявіть собі жах, який охопив при цьому учнів! Але тут вони почули слова Учителя: «Це Я, не бійтеся!» А потім Він наказав вітру затихнути. Учні стали свідками цього чуда.
Стомлені страхом люди потребують абсолютно надійного джерела безпеки. Це джерело вони можуть знайти в Ісусі Христі, Який неодноразово закликає: «Довіртеся Мені. Я можу вам допомогти».
- Назвіть людей або речі, які є для вас опорою, джерелом надії?
- Чи знаєте ви людей, які спокійно дивляться у майбутнє? Звідки у них береться почуття безпеки?
© 1993 by David C. Cook Foyndation
Cook Comunication Ministries, 4050 Lee Vance View, Colorado Springs, Colorado 80918, USA