Церква як отара овечок

Автор Галина Левицька, м. Ізяслав Хмельницької обл.

Цей матеріал є продовженням теми «Про Церкву Христову», розпочатої в «Слово вчителю» № 3/2021 і розрахованої на декілька уроків у недільній школі, метою яких є:
а) показати дітям, як Бог у Своїй мудрості розкриває різні грані спілкування;
б) навчити дітей самостійно шукати уривки з Писання, запам’ятовувати та аналізувати їх;
в) навчити бачити духовні паралелі в усьому навколишньому світі.
Радимо проводити уроки у формі діалогу, це заохочує учнів до активності та міркування.
У цьому циклі уроків ми заглибимося в особливості життя овечок і проведемо духовні паралелі зі стосунками Ісуса Христа як доброго Пастиря та людей як овець Його отари.
Людям, які не визнають себе творінням Божим, таке порівняння видається принизливим, однак той, хто усвідомлює безмірну велич і мудрість Творця та Законодавця Всесвіту, із вдячністю називає себе Його вівцею — об’єктом особливої турботи й опіки.

Пастух і вівці
У Біблії ми часто зустрічаємо слово «пастир», тобто пастух, вівчар (чабан), який пасе вівці. З одного боку, Бог, Який створив усе, добре знає їхні звички, особливості життя та схильності, а також те, що без пастуха овечки просто не виживуть. З іншого боку, цей образ був зрозумілим і прийнятним для всього єврейського народу, бо вони в роді своєму були пастухами!
Ким був Авраам? Пастухом. Написано: «Аврам був вельми багатий на худобу…» (Бут. 13:2).
А коли до Йосипа в Єгипет прибули його батько та брати, він каже фараонові: «Люди ці — пастухи отари…» (Бут. 46:32). І фараон оселяє їх в землі Ґошен, де були найкращі пасовиська в єгипетському краї навіть під час голоду. Фараон наказує Йосипові призначити найкращих пастухів зі своїх братів головними доглядачами над чередами Єгипту! (Бут. 47:6).
Псалом 22, який написав Давид, починається словами: «Господь — то мій Пастир, тому в недостатку не буду, на пасовиськах зелених оселить мене, на тиху воду мене запровадить!» Ким був юний Давид? Пастухом! І хто, як не він, міг краще знати про життя овечок та їхні потреби… У цьому псалмі він порівнює себе з овечкою, у якої є Добрий Пастир! Тобто, він називає себе Божою овечкою.
Запитання для обговорення:

1. Яка найбільша потреба овечки? — Мати доброго пастуха.
2. Яких овечок бажає мати пастух? — Слухняних.
   Випадок у в’язниці. Історія про те, як один в’язень за віру, коли свідчив іншим про Бога, назвав себе Божою овечкою… А в кримінальному середовищі слово «вівця» має дуже принизливий та негативний зміст. І над ним почали грубо насміхатися. Тоді Дух Святий напоумив його прочитати такий текст: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів…» (Мт. 25:31–46). Після цього якийсь час ніхто його не зачіпав, а потім до нього підійшов кримінальний авторитет і сказав: «Розкажи мені про свого Пастиря».

Вода і голос
Бог у Своєму Слові досить часто порівнює людей із вів­цями. Цим Він підкреслює нашу залежність від Бога, адже овечки не вміють і не можуть піклуватися самі про себе.
Наприклад, вівці не можуть пити з річки, де дзюрчить вода, але п’ють лише тиху воду. Про це зазначається в 22‑му псалмі: «на тиху воду мене запровадить».
Відомий випадок, коли в спекотний день багато овець померли від спраги на березі річки, так і не торкнувшись проточної води. Пастух повинен зробити заводь, щоб вівці могли спокійно попити. З іншого боку, проблема овечок у їхній нетерплячості, бо коли вони хочуть пити, то можуть напитися з будь-якої калюжі. Від такої гнилої води вони часто заражаються паразитами, потім хворіють і навіть можуть померти…
Ми маємо усвідомити свою залежність від Господа і довірятися Йому, нашому Доброму Пастирю, в кожному дні нашого життя. Якщо ж ми вважаємо, що можемо потурбуватися про себе самі, і все можемо самі, і краще знаємо де і що нам пити, то ми стаємо «неслухняними овечками», які хочуть напитися з «будь-якої калюжі», замість того щоб слухняно йти за Пастирем до тихих вод. Такою «тихою водою» для нас є Боже Слово. Не пийте з калюж цього світу! (Можна згадати казочку про братика Івасика, який напився водички з копитця і став козликом…)
Вівці потребують постійного нагляду і догляду значно більше, ніж інші тварини! Наприклад, осел без сторонньої допомоги може повернутися додому. Кінь і корова також можуть самі повернутися в домашній хлів. Але вівця або баран, навіть якщо вони 10 років живуть на одному місці, не зможуть знайти свого дому без сторонньої допомоги. Ось чому кожного вечора, коли вівці повертаються з пасовища, пастухові треба зазивати їх додому. І овечки слухаються голосу свого господаря.
Ісус каже про Себе, що Він — Пастир Добрий! І вівці Його знають Його голос, і за чужим голосом не йдуть. Понад те, Він кличе кожну Свою овечку по імені! (Ів. 10:1–5).
Запитання для обговорення:

1. Яку воду не можуть пити овечки? — Яка швидко тече.
2. Що для нас є «тихою водою», яку нам дає наш Добрий Пастир? — Боже Слово.
3. Чому овечкам важливо слухатися голосу свого господаря? — Щоб знати, куди йти!
4. Чи важливо особисто для тебе знати голос твого Пастиря? Чи ти чуєш Його голос?

Овечки як власність пастуха
Як ви думаєте, чи є важливою така обставина: чиї вівці пасе пастух? Як ви думаєте, чужі чи свої вівці пастух буде краще доглядати та оберігати? Так, свої.
Написано: «А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці» (Ів. 10:12–13).
Для того щоб пастух міг придбати собі велику отару, йому необхідно мати великі кошти й дуже багато трудитися для втілення своєї мрії. Ісус, наш Добрий Пастир, теж викупив нас для Себе, щоб ми були власністю Його отари! Ціна цього викупу незрівнянно висока! Це ціна Його життя, ціна Його пролитої крові за кожного з нас! (1 Петр. 1:18–19).
Написано: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня, був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст…» (Іс. 53:6–7).
«Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ» (1 Петр. 2:25).
Як пастух визначає, що це його овечки?
У кожного пастуха є особливе клеймо, яким він помічає вухо кожної овечки. Так, для овечки це болісна процедура, але це дуже важливо, щоб пастух із певної відстані міг відрізнити свою овечку від чужої.
Проводячи духовну паралель, ми можемо згадати про знаки завіту. Який знак був на тілі потомків Авраама як знак їх кровного завіту з Богом? — Обрізання.
Також у часи Старого Завіту була така процедура, як проколювання вуха раба, який в ювілейний рік міг бути відпущений своїм господарем на волю, але за власним бажанням міг залишитися в домі свого господаря.
У часи Нового Завіту Бог дивиться на внутрішню суть.
По-перше, Він дивиться, чи обрізана крайня плоть нашого серця (Рим. 2:28–29).
По-друге, чи, йдучи за Ісусом, ми несемо свій хрест і чи вмираємо на ньому для своїх бажань? Написано: «А ті, хто Христові Ісусові, розп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5:24).
Запитання для обговорення:

1. Яку ціну заплатив Ісус, щоб придбати Своїх овечок? — Це ціна Його власного життя, ціна Його пролитої крові за кожного з нас.
2. Як пастух визначає, що це його овечки? — Клеймо на вусі.
3. Як Ісус визначає, що ми Його овечки? — Він дивиться, чи змінене наше серце (Рим. 2:28–29), чи не живемо ми для себе, для задоволення своїх пожадливостей.

Важливість послуху
Скажіть, кому добре від того, що овечки слухаються свого пастуха? Так, насамперед овечкам. Також добре й пастухові, коли всі його овечки слухняні. Але, на жаль, так не буває, бо на 100 овечок завжди знайдеться хоча б одна неслухняна…
Ось пасуться вівці в загоні, де є всього вдосталь! І знайдеться така овечка, яка починає собі «думати», що там, за огорожею є краща трава, хоча насправді там трава суха й колюча… Але неслухняна овечка шукає собі місцинку, де б то вилізти під загорожею і попастися на волі. І вона навіть не розуміє, що ця «воля» для неї може бути вкрай небезпечною. Вона може наїстися отруйної трави, заплутатися своєю шерстю в кущах, упасти в яму або навіть у прірву, стати легкою здобиччю якихось хижаків… Але пастух усе одно любить цю неслухняну овечку! І буде з терплячістю шукати її. Якщо ж овечка знову буде тікати, то він може застосувати до неї «виховні заходи»: прив’язати одну ногу овечки до її шиї (вона може пастися, але кудись швидко побігти вже не зможе).
Ми вже говорили, що багато чоловіків, які згадуються в Біблії, були пастухами. (Діти називають: Авраам, Яків, брати Йосипа, Мойсей, Давид…)
Скажіть, а хто з жінок Біблії пас вівці? — Рахіль!
Дуже цікаво, і навіть символічно, що ім’я Рахіль означає «овечка».
Як ви думаєте, чи завжди була Рахіль перед Господом слухняною овечкою?
Розглянемо факти з життя Рахілі, записані в Книзі Буття 29–31; 35:16–20.

1. Рахіль пасла овечок, які належали її батькові Лаванові.
2. Сповістила батькові про прихід Якова.
3. Сильно образилася на сестру, яку батько першою віддав Якову за дружину.
   (Лія по суті в цьому обмані не була винною.)
4. Заздрила сестрі, яка народжувала дітей, а вона — ні! Вимагала в Якова, щоб той дав їй синів, бо інакше вона помре.
5. Не звернулася з молитвою до Бога, а віддала свою служницю Якову, щоб вона народила їй дитину.
6. Звернулася до Бога й нарешті народила сина, якого назвала Йосип. Значення імені «додасть», тобто вона висловила віру, що Бог дасть їй ще дітей.
7. Разом із Лією згодилася йти з Яковом у землю ханаанську.
8. Украла в батька домашніх божків і не призналася, що вона їх украла!
   Болюче запитання: навіщо їй були домашні божки, якщо вона вже пізнала Живого Бога, Який відповів на її молитву?
   Яків не знав, що Рахіль їх украла! Він сказав: «При кому ж ти знайдеш своїх богів, не буде він жити». І хоча через хитрощі Рахілі цих божків у неї не знайшли, вона, на превеликий жаль, померла рано, під час народження свого другого сина…
   Запитання для обговорення:
   Що я сію у власне життя?
   «Посієш думку — пожнеш учинок, посієш учинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер, посієш характер — пожнеш долю».

Атрибути пастуха: жезл і посох
У 22‑му Псалмі написано, що Добрий Пастир «провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, — Твоє жезло й Твій посох — вони мене втішать!» Щоб напоїти чи привести своїх овечок на чудові пасовиська, пастухові треба провести їх вузькими стежками, або навіть пройти з ними через темні долини. Ця дорога може бути довгою та виснажливою. І на ній можуть зустрітися різні небезпеки: отруйні рослини і хижі звірі, небезпечні урвища та кам’яні обвали, льодяні вітри зі снігом та градом… (Для овечих отар немає таких сучасних підйомників, як ото для людей у горах на лижних спусках. Хоча і там не завжди безпечно…)
Отож, так, як пастух веде свою отару на гірське пасовище, так Ісус, наш Добрий Пастир, хоче вести нас, Своїх слухняних овечок, у Небесну Країну. Цей шлях вузький і небезпечний. Написано: «вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Мт. 7:14). Тільки дивлячись на Ісуса, чуючи Його голос, ми не зіб’ємся з дороги!
Важливо! Перед тим як пастух поведе свою отару, він сам спочатку проходить цими вузькими гірськими стежинами, через темні долини, крутими схилами, розвідуючи дорогу. Ісус також уже пройшов Сам цієї тернистою вузькою стежиною, якою веде нас за Собою! І Він завжди поряд!
Я «не буду боятися злого, бо Ти при мені»! Це надзвичайно важливо, що ми можемо бути завжди й абсолютно впевненими в Божому захисті та Божій опіці над нами.
Жезл має вигляд дерев’яної палиці, приблизно 1 метр завдовжки, з округлим потовщенням на кінці. Жезл у руці пастуха виконує кілька функцій. По-перше, це зброя, якою пастух майстерно захищає свою отару від диких звірів. По-друге, це засіб для покарання неслухняних овечок, які частенько норовлять відбитися від отари. Пастух кидає свій жезл в таку овечку з певною силою, не з метою вбити чи поранити її, а з метою повернути її в отару! По-третє, за допомогою жезла пастух рахує та обстежує своїх овечок. Вислів «пройти під жезлом» означає, що пастух з допомогою жезла перевіряє стан кожної своєї овечки, бо під шерстяним покровом може ховатися якась проблема вівці.
Посох значно довший, ніж жезл, залежно від росту пастуха, бо він служить для нього насамперед опорою при ходьбі та для відпочинку. Посох має вгорі вигнутий крюк. Цим крюком пастух може дістати овечку з ями. Також, коли народжуються маленькі ягнята, пастух за допомогою посоха ставить їх на ніжки біля їхньої мами-овечки; якщо він зробить це руками, овечка, відчувши запах рук, може не прийняти своє дитинча. Посохом пастух може легенько доторкнутися до якоїсь стривоженої вівці, і вона заспокоюється, знаючи, що він поряд і вона захищена!
Жезл та посох символізують Божу владу, Його захист та опіку над нами.
Запитання для обговорення:

1. У кого в Старому Завіті в руці був жезл, що він ним творив Божі чудеса? Знайдіть уривок із Писання, який підтверджує вашу думку. — Мойсей.
2. Що в духовному сенсі символізують жезл та посох? — Божу владу, Його захист та опіку над нами.
3. Подумайте, чи хотіли б ви «пройти під жезлом» Ісуса (згідно з 1 Петр. 2:25).

Стосунки між овечками
Ми детально обговорили важливість стосунків пастуха з овечками та стосунків овечок і пастуха! Але є ще одна площина стосунків, від якої залежить стан усієї отари, — це стосунки між самими овечками. А якщо брати духовну паралель — це стосунки між людьми у церкві, у спільноті. Ці стосунки дуже-дуже важливі, бо отара не може бути отарою, якщо вівці не будуть єдиними в слідуванні за пастухом, єдиними між собою. Так і Церква не може бути істинною Церквою Христовою, якщо люди не будуть єдиними в слідуванні за Ісусом, єдиними між собою!
Овечки в отарі, як і люди в церкві, мають різний життєвий вік, різний життєвий досвід… Одна овечка може бути дуже товстою, інша — худою; одна — спокійною, інша — дуже активною; одна — сміливою, інша — боязкою… Овечки різні за зовнішністю! Дбайливий пастух, який любить своїх овечок і добре знає їхні повадки, дає їм імена, наприклад: Чорне Вухо, Кудлата, Задерика, Бродяга. (Можна запропонувати пограти в гру «Назви свою овечку».)
Пастух не лише дбає про те, щоб його овечки мали «тиху воду та соковиту траву». Він уважно спостерігає за тим, як овечки поводяться між собою. Наприклад, щоб ті, які перші прийшли до водопою, не скаламутили ногами воду, бо тоді інші не зможуть напитися… Або щоб вівці, які довго пасуться на одному місці й уже не хочуть тут їсти траву, не витоптали залишеної трави. Як кажуть: «І сам не гам, і другому не дам…» Або коли барани воюють між собою за прихильність вівцематки, то вони настільки сильно вдаряються лобами, що можуть поранити одне одного. Пастух ловить цих баранів і намазує їхні голови жиром. І коли вони знову виходять на дуель, то виглядає дуже потішно, коли їхні голови ковзають одна об одну.
Важливо! Овечки, неслухняні своєму пастухові, можуть негативно впливати на інших овець, і це призводить до біди. Наприклад, одна овечка втікає із загону, і її приклад наслідують інші… Або забіякувата овечка починає буцатися й відвойовувати краще місце на пасовищі. Вона може бити навіть малих овечок. Це так би мовити боротьба за місце в отарі, боротьба за владу. Від цього страждають усі овечки, бо вони стривожені й тому не можуть спокійно пастися… Часто пастух змушений карати таку овечку-забіяку!
Цікаво, що коли до овець, які буцаються, підходить пастух, вони починають дивитися на нього й припиняють свої змагання! Духовна паралель: у всіх життєвих ситуаціях насамперед треба дивитися на Ісуса!
Не випадково Бог у Своєму Слові порівнює нас з овечками. Ми, люди, часто буваємо, як ті вівці, що розбрелися на свої дороги. Тому нам дуже важливо бути під наглядом Ісуса, Доброго Пастиря! На превеликий жаль, наша людська гріховна натура спілкування з іншими людьми часто будує на гордині та егоїзмі. Властолюбство, жадоба слави, зарозумілість, самоутвердження… Пам’ятаєте, якими словами можна передати людський егоїзм: люби МЕНЕ, дружи зі МНОЮ, щоб МЕНІ було добре! Тобто, моє «Я» стоїть у центрі Всесвіту…
Коли Ісус проводить нас під Своїм жезлом, Він Сам допомагає нам розібратися з нашим егоїзмом. Він допомагає нам вибудувати правильні стосунки з тими, із ким ми маємо спілкування. «Пройти під жезлом» — це значить упокоритися під міцну Божу руку!
Запитання для обговорення (практична навичка аналізувати Боже Слово):
Чим схожий уривок із Писання 1 Петр. 5:1–11 із Псалмом 22? Поміркуйте разом із дітьми: Пастирство; Божа опіка; Божий захист.

Вірність та жертовність
Пастух, який ревнує про свою отару й любить своїх овечок, завжди й за будь-яких обставин готовий захищати їх, навіть готовий віддати своє життя, захищаючи свою отару від негоди чи диках звірів! Найважливіша характеристика доброго пастуха: він люблячий, вірний, надійний, жертовний!
Ісус говорить про Себе: «Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали. Я Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають» (Ів. 10:10–14). Отже, Ісус — наш люблячий, вірний, надійний, жертовний, Добрий Пастир.

Овечки з іншого двору
Читаємо уривок із Писання Ів. 10:11–18: «Я Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу. Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця».
Звертаємо увагу на слова Ісуса: «Я знаю Своїх, і Свої Мене знають. Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю…» Повторюється «знаю». Це слово вказує не просто на поверхневе знання, а на глибоке пізнання того, з ким ти маєш єдність!
Ми вже говорили про важливість єдності між нами та Ісу­сом, про важливість єдності між нами в Церкві Христовій. А в цих словах, які ми зараз прочитали, ми бачимо ще одну важливу грань: «Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу» — єдність Ісуса з Отцем. Ісус кладе власне життя за овець, бо Він знає серце Свого Батька. Він знає Його благу волю для всіх людей, бо Отець бажає, щоб усі люди спаслися й досягли пізнання істини (1 Тим. 2:4).
Далі Ісус говорить: «Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари (двору), Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!»
Слово «кошара» означає «двір, дім, житло, палац», тобто місце, де живуть «вівці», — двір; де «вівці» перебувають під захистом — дім, житло; де «вівці» будуть жити вічно — Небесний палац!
Запитання для обговорення:
Як ви думаєте, про яких овець говорить Ісус? Що то за вівці, які належали, чи належать, одній чи іншій кошарі (отарі)? — Найперше, Господь називає Себе Пастирем Ізраїля. Про це багато написано в Старому Завіті. Наприклад:
«Ти провадив народ Свій, немов ту отару, рукою Мойсея та Аарона» (Пс. 76:21);
«Пастирю Ізраїлів, послухай же, Ти, що провадиш, немов ту отару, Йосипа, що на Херувимах сидиш…» (Пс. 79:2);
«Народи, послухайте слова Господнього, і далеко звістіть аж на островах та скажіть: Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його, і стерегтиме його, як Пастир отару свою!» (Єр. 31:10).
Тобто, вівці Господнього двору, які належать Доброму Пастирю, — це євреї, яких Він Сам відділив для Себе від усіх народів землі.
Але Ісус говорить: «Також маю Я інших овець, які не з цього двору…» Це язичники, люди, які належать до інших народів, до різних національностей, які говорять різними мовами.
Важливо! У Бога немає упередженого ставлення до людей різних національностей, мовляв, люди цієї національності можуть спастися, а цієї — ні. Так на початку думали Ісусові учні-євреї, що Ісус — Спаситель лише для них… Але Господь дав одкровення Петрові щодо язичників, що вони теж наслідують спасіння через віру в Ісуса Христа (Дії 10).
В Єрусалимському храмі був «двір язичників». Отож Ісус каже: «Я маю інших овець, які не з цього двору, і бажаю, щоб вони теж почули Мій голос, щоб була одна отара: разом і євреї, і люди з усіх народів землі!»
Зараз, у наш час, дякувати Богові, у Господа єдиний двір, до якого належать «вівці» з євреїв та язичників. І в стосунках між цими «вівцями» не має бути ніякого самозвеличування, але істинна братерська любов.
Висновок. Надзвичайно важливо не лише знати, що в нас є Добрий Пастир, який водить нас до тихих вод та на зелені пасовиська, але й бути слухняними овечками в кожному дні нашого життя, в кожній нашій думці та в кожному вчинку.

Джерела
Келлер Ф. Добрий пастир: Псалом 22 з погляду чабана [Електронний ресурс] // Ф. Келлер. Добрий пастир. — Режим доступу: http://www.e-istina.org/downloads/pdf/Dobryi_Pastyr.pdf (дата звернення 03.08.2021). — Назва з екрана.