Ярослав Себастьян Тегза, 1981 р. н. Бакалавр соціології та богослов’я. Проповідник. Належить до євангельської церкви Святої Трійці в м. Хуст на Закарпатті. Одружений. Батько трьох дітей. Та сьогодні знайомимося з ним як із письменником-початківцем. Готується до друку його перша книжка «Доро́га», яка має дуже гарний підзаголовок: «Пізнаючи красу та силу християнства» і з фрагментами якої ви можете ознайомитися.
— Пане Себастьяне, що Ви можете сказати про власне «пізнання краси та сили християнства»?
— Свою особисту дорогу віри я міг би без вагань назвати пошуком люблячого Бога. І тоді, коли я був свідомий цього, і тоді, коли цього не усвідомлював, я завжди шукав люблячого Бога. Перше, що мене привабило в християнстві від самих початків мого знайомства з ним (я мав тоді 11 років), це було випромінювання добра і краси. А також правди. Та водночас мій шлях проходив через гущі хибної релігійності, якої було чимало, як у мені самому, так і навколо мене. Доводилось буквально продиратися через ці гущі до чистої віри. Я часто торкаюся цих тем у книзі і висвітлюю вияви хибної релігійності, які стоять на перешкоді правдивого пізнання Бога. Тому я додав би до сказаного вище, що моя особиста дорога віри була дорогою від страху до любові, від рабства до свободи, від Закону до благодаті, від суворості до милосердя, від полеміки до діалогу. І вона на цей момент ще не закінчилась. Господь і сьогодні виводить мене з нових єгипетських неволь моєї власної душі.
— Чи мріяли Ви колись стати письменником?
— У дитинстві та підлітковому віці я не мріяв стати не те, що письменником, важко було уявити, що я коли-небудь буду читачем. Справжній інтерес до книг народився вже в старших класах, коли мені було 16 років. Відтоді, власне, я почав постійно щось читати і робити різноманітні нотатки, писати вірші та статті. Але тільки зараз видаю першу книгу. І сподіваюсь на цьому не зупинитись. Ось буквально ще одна лежить у мене недописана. Мені дуже подобається писати і я хотів би цим займатися і надалі.
— Як виникла ідея написати книжку?
— Я просто робив різні дописи та коротенькі нотатки у Facebook. Згодом це стало регулярним заняттям. Багато хто дякував і ділився добрими відгуками. Тоді кілька друзів запропонували вибрати найкращі дописи і видати їх однією книжкою. Я так і зробив. Тільки не окремі, а майже всі. За сім років. Потім уклав їх за темами, розмістивши в логічному, а не хронологічному порядку, як вони були написані, поділивши на частини та розділи. Найбільше праці пішло на «затирання швів», щоб текст був цілісний. І так врешті вийшла книжка.
— Кому вона адресована?
— Зміст книжки охоплює весь спектр християнської віри. Від теми Божого об’явлення до християнського погляду на політику; від того як стати християнином і до того, як християнин повинен жити у світі. Вона буде корисною як для тих, хто тільки цікавиться християнством, так і для тих, хто є віруючим уже давно.
— Що найважливіше Ви обов’язково хотіли б передати (прищепити, виховати) своїм дітям і що могли б побажати всім батькам і вчителям, читачам нашого часопису?
— До речі, я пишу про це у своїй книзі. У ній є розділ, який так і називається: сім’я. Якщо сказати коротко, то я хотів би прищепити своїм дітям любов до Бога і навчити їх покладати свою надію на Нього, а не опиратися винятково на свої сили та розум. Я хотів би навчити їх мислити критично, цінувати свободу і брати на себе відповідальність за своє життя та світ навколо. Я хотів би, щоб вони мали острах Господній і ніколи не мали страху перед людьми. Я хотів би, щоб вони речі використовували, а людей любили, а не навпаки. Я хотів би, щоб вони жили згідно з мудрістю Христовою, яка говорить, що більше щастя давати, ніж брати.
ЛЮДИНА ПЕРЕД БОГОМ
Немає, напевно, такої людини, яка б рано чи пізно не ставила собі питання про Бога. Є Він чи Його немає? Що Він думає про нас? Як дивиться на нас? Як нас оцінює? Що Він від нас очікує? Що мені робити, щоб бути з Ним? Для того щоб зайняти правильне положення перед Богом і мати налагоджені стосунки з Ним, кожна людина повинна знати як мінімум три засадничі істини про Нього. Я не говоритиму загально, а звертатимусь до кожного особисто:
Перша істина. Бог любить тебе і має щодо тебе добрі наміри. Він створив світ не з нудьги чи для експерименту, а з надміру любові. Всього того, що існує, могло й не бути, але воно є тому, що Бог захотів, аби воно було. І це бажання народилося з надміру Його любові. І ти теж був бажаний, тому, що є люблений Ним.
Друга істина. У Бога є претензії до тебе! Так, у люблячого Бога є серйозні претензії до тебе. Адже Він є Богом ревнивим. Його ревність палає гнівом на все, що відвертає нас від Нього. І проблема не в матеріальних речах, а в нашому ставленні до них. Коли ми стаємо до Бога спиною і живемо своїм життям у власне задоволення — це називається гріхом. Це може виявлятися як у байдужості, так і у відвертому запереченні Бога. Можна устами наближатися до Бога, а серцем блукати далеко від Нього. Так чи інакше Бог усе бачить, і Він не може проігнорувати нашу невдячність. І над тобою також палає Його святий гнів за неправедність і нечестя, які є у твоєму житті.
Третя істина. Бог веде тебе на суд! Так, люблячий Бог починає тяжбу з тобою. Він буквально тягне тебе на судилище. Але не для того, щоб тебе погубити, але щоб спасти; не для того, щоб тобі відомстити, а щоб тебе повернути до Себе. Його любов вимагає справедливості. А що таке справедливість для Нього? Відновлення єдності. Не просто покарання, а примирення грішника з Собою. І цей суд відбувся на хресті: «Бог, — пославши Свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі, щоб праведність Закону сповнилась на нас, що ходимо не за тілом, а за Духом». «Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник — за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у Дусі». «Він сам у Своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливості, — ми, що Його синяками зцілились».
Голгофа — це всесвітня судова зала. І ми всі є учасниками цієї судової тяжби, яку розпочав Сам Бог. Участі в цій драмі неможливо уникнути. З неї можна вийти тільки виправданим, або засудженим. Цей суд страшний і дискомфортний, але це суд любові. Він здирає з нас листя нашої фальшивої значущості, але не залишає нас повністю нагими, бо одягає нас у значно кращий одяг Христової гідності.
Бог є позивач, ти — відповідач. Якою буде твоя відповідь? І це є четверта істина: Бог очікує від тебе віри і навернення!
«Клянусь, як от живу Я, — слово Господа Бога, — Я не бажаю смерті грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?»
«Поверніться до Мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа, Бога вашого, бо Він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, — і уболіває над нещастям».
ДОСКОНАЛИЙ ШЛЯХ ПЕРЕМОГИ
Світ, у якому ми живемо, досить суворий. Щоб тебе не затоптали, треба силою відстоювати своє місце під сонцем. Культура агресивно нав’язує свої тренди. І для церкви є велика спокуса зайняти у світі войовничу позицію. Бо інакше нас просто з’їдять. Але в такому разі християнам загрожує стати дзеркальним відображенням світу. А церква стане втіленням міфу про лицаря, який убив дракона, але зрештою сам перетворився на нього.
Та Ісус, здається, говорить якраз протилежне, коли каже: «Я посилаю вас як ягнят серед вовків». Так, Євангелія говорить і про духовну війну, і про суд, і про перемогу, але це зовсім інший тип війни, інший спосіб суду та інший шлях перемоги. Тому наша зброя не тілесна. І це стосується не тільки фізичної зброї, тому що пацифізм може бути ого-го який агресивний. А духовну істину доносити можна ще й як борзо і зухвало. Але це не дорога хреста. Войовничий настрій — це дух світу, а не Христа. Не в цьому перемога церкви. Євангелія закликає нас вилити всю нашу енергію в іншу форму боротьби, а саме в жертовну любов, щире милосердя та смиренне служіння. Тільки це перемагає світ і викриває його неправду. Саме це є шлях Ісуса, як сказано в пророка Ісаї:
«Ось Мій Слуга, якого Я підтримую, Мій вибраний, якого вподобало Моє серце. Я поклав на Нього дух Мій: Він сповістить народам правду. Він не буде кричати, ані вигукувати, і голосу Свого на вулиці не дасть почути. Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, Він не погасить; оповістить ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди, бо острови чекають Його науки. Так говорить Бог, Господь, який створив небеса і розпростер їх, який ствердив землю з усім, що вона родить; Він, який дає на ній дихання людям, дух тим, що по ній ходять: «Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму Тебе за руку, Я берегтиму Тебе, поставлю Тебе у завіт люду, світло народам, щоби сліпим очі відкривати, виводити з в’язниці в’язнів, з темниці тих, що сидять у темряві. Я — Господь: це Моє ім’я! Я другому не поступлюся славою Моєю, ані Моєю честю — різьбленим божищам. Перші пророцтва вже здійснились; нові вам звіщаю, перш ніж стануться, вам їх оповіщаю».
Коли ми усвідомлюємо, що світ повний несправедливості і підступу, — єдиний спосіб вижити в такому світі і не зламатися — це навчитися любити!
КОЛИ МИ САМІ КОПАЄМО ПІД СЕБЕ ЯМУ…
Ніхто не може покалічити вашого життя, якщо ви довірили його Богові. Ні погані батьки, ні ненависні педагоги, ні злі керівники, ні лукаві пастирі. Якраз навпаки, якщо ви покірно довіряєте Богові, то своїми прикрими діями вони тільки ще більше служитимуть для вашого добра. Так, як було в житті Йосипа, якого рідні ж брати із заздрості продали в рабство, а дружина пана підступно звинуватила його в сексуальних домаганнях, за що він потрапив до в’язниці. Парадоксально, але якраз саме ці події послужили тому, що Йосип став другою державною особою в Єгипті після фараона. Направду, ніхто не зможе поламати вашого життя, якщо воно знаходиться в Божих руках. Навіть сам сатана всіма своїми підступами служитиме вашому благу. Яке б зло не задумували проти вас інші, Бог спроможний обернути це на добре, щоб спасти ваше життя і ще багатьом людям.
І навпаки, якщо ви покладаєтесь на свої сили і намагаєтесь вирулювати свої проблеми власною кмітливістю, ви тільки ще більше закопуєте себе, якою б при цьому не була ваша правота. Доти, доки ви намагаєтеся спасти своє життя від «недобрих» людей, ви його губите, тому що перший, від кого вам потрібно спасатись, — це ви самі. Ваш справжній ворог, який справді може зруйнувати ваше життя, знаходиться перед вами в дзеркалі. Ви можете втекти з дому від поганих батьків, зі школи від ненависних учителів, з роботи від злого начальника і з церкви від недоброго пастиря, але ви не зможете втекти від себе. Цар Саул намагався позбутися Давида, щоб зберегти своє царювання, але саме цим і прискорив своє падіння. Він сам викопав собі яму, займаючись самоспасінням. Утікати треба від себе самого, а не від обставин. Лот урятувався, живучи в Содомі, а Юда загинув коло самого Христа.
У свій час хтось запитав авву Антонія: «Чого мені слід дотримуватися, щоб подобатися Богові?» Старець у відповідь мовив: «Дотримуйся того, що тобі заповідаю. Куди б ти не йшов, завжди май Бога перед своїми очима; щоб ти не робив, май на те основу в Божественному Писанні, і в якому б місці не перебував, нескоро відходь звідтіля. Дотримуйся цих трьох заповідей і спасешся».
Якщо Бог за вас, то яка різниця, хто проти вас? Але якщо Бог проти вас, то немає значення, хто підтримує вас. Якщо увесь світ за вас, але Бог проти вас, тоді у вас проблеми. Але якщо Бог за вас, то хоч би увесь світ був проти вас, тоді проблеми не у вас, а у світу.
«Та й хто вам заподіє лихо, коли ви стали ревнителями добра?»
«Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, — покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро. (…) Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (…) Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім».
ЄВАНГЕЛЬСЬКА СВОБОДА
Яке це щастя — євангельська свобода! Яка це розкіш! Утім яку багато хто, на жаль, усе ще не може собі дозволити. Хоча завіса в храмі роздерлася надвоє зверху аж донизу. Христос нас визволив від цього злого віку. Немає тепер ні юдея, ні грека, ні раба, ні вільного, ні чоловіка, ні жінки. Є нове творіння. Христос підносить нас над цим усім. Над будь-якими культурними, національними, релігійними стінами. Він розламав мури, які ми набудували. Немає більше страху, немає ворожнечі, немає контролю і примусу.
Ісус вільно розмовляє з жінкою-самарянкою та ще й із сумнівною репутацією, переступаючи через культурні бар’єри Свого часу. Він долає страх і відчуження. Він виходить назустріч. Він починає розмову. Він започатковує діалог. Він шукає примирення. А це можливо тільки за наявності свободи та любові.
Сьогодні, на жаль, багато хто намагається будувати нові мури і створювати нові стереотипи, але використовуючи для цього вже саме́ християнство. Потрібна неабияка відвага, щоби наважитись стати на шлях євангельської свободи, щоби бути людиною справді вільною, вільною внутрішньо, вільною від своїх власних обмеженостей та забобонів. Вільною, щоб не боятися вислухати іншого, відмінного від нас, щоб вийти йому назустріч, щоб вільно і сміливо зустрітися з ним не таємно вночі, а публічно при всіх.
Євангельська свобода — це вихід з нашого внутрішнього рабства і залежності від людської думки та культурних стереотипів. Євангелія робить людину вільною, справді вільною. Не хворобливо вільною, як підлітка, який вирвався на волю, а вільною, як зрілого чоловіка чи жінку, які не бояться правди, якою б вона не була. Які не тільки постійно відстоюють свою правду, але також не бояться визнати свою обмеженість і потребу в діалозі. Які не бояться через спільні зусилля з іншими шукати кращого розуміння істини.
Книгу можна замовити/придбати в автора.
Facebook: Себастьян Тегза (Ярчик)
Viber: 0987720651
