Cьогодні ми запросили до розмови науковця, кандидата економічних наук, викладача Київського національного торговельно-економічного університету, члена Ради молодих учених при МОН України Ольгу Романенко. Поговоримо про самоосвіту, виховання дітей, саморозвиток і про те, як зберігати баланс у своєму житті.
— Дякую, пані Ольго, що Ви на зв’язку, що відгукнулися на наше запрошення. Кілька останніх місяців ми живемо в умовах карантину, пов’язаного з пандемією COVID-19, і ніхто достеменно не знає, коли це все закінчиться, коли відкриються навчальні заклади і знову запрацюють у звичному нам форматі, і чи не зміниться цей формат. За цей час багато-хто стикнувся з труднощами онлайн-освіти і в плані технічного забезпечення, і через додаткове навантаження вчителів і батьків, і через необхідність дисциплінувати й мотивувати дітей. На Вашу думку, як довго ще триватиме освітній карантин і як впоратися з проблемами, які викликала онлайн-форма навчання?
— Доброго дня! Викладачі університетів, освітяни розглядають три варіанти розгортання подій, пов’язаних із карантином. Найоптимістичніший прогноз, який, на жаль, малоймовірний, це те, що з вересня, або з жовтня, ми зможемо вийти на роботу й працювати у звичному режимі. Хоча ООН і деякі міжнародні структури рекомендують проводити групові заняття не більше ніж для 10–20 осіб.
Наступний варіант може бути такий, що у вересні діти й студенти вийдуть на навчання на місяць, а потім знову з жовтня оголосять карантин, тому що в середині осені очікують другу хвилю захворюваності.
Третій варіант — весь наступний рік може бути онлайн-навчання. Тому викладачі, які хочуть бути в тренді, які хочуть мати своїх студентів, працюють над удосконаленням курсів, над тим щоб зміст міг зацікавити студентів, і не лише місцевих, але й із інших країн, тому що для такого навчання немає територіальних обмежень.
— Онлайн-формат — він водночас ніби і відчиняє, і зачиняє двері. Наприклад, коли я навчалася в університеті, багато викладачів були середнього й похилого віку, не всі вони напевно зможуть перелаштуватися на онлайн-формат. З іншого боку, можна навчатися в професорів, викладачів з інших країн, і це набагато цікавіше.
— У нашому університеті багато молодих викладачів, вони активно володіють технологіями й активно вивчають закордонний досвід, тому ми зацікавлені, щоб наші викладачі розвивалися й нашою мовою викладали студентам. Але справді з’являються нові можливості. Наприклад, нещодавно ми організували на фейсбуці онлайн-лекцію з американським професором, її слухало півтори тисячі людей, а протягом доби прослухало ще чотири тисячі. Ми розуміємо, що такий вплив може бути набагато більший, і тут уже роль самоосвіти, або концепції «освіта протягом життя», стає актуальнішою. Тому що коли людина відчуває, що їй бракує якихось знань, вона може прослухати певний курс і щось для себе взяти. Тоді студенти вже самі обирають собі викладачів, а не змушені слухати тих, яких пропонує адміністрація вишу, самі обирають курси, які їм потрібні для здобуття тієї чи іншої спеціальності.
— Що Ви думаєте про те, що ми можемо взагалі не повернутися до фізичного навчання, а залишитися на онлайні?
— Кажуть, що є три професії, які ніколи не зникнуть: учитель, поліцейський і менеджер. Це ті люди, які працюють з іншими людьми. Я думаю, що все‑таки освіта з учителем або з викладачем ефективніша, тому що контакт очі-в‑очі, невербальне спілкування тощо дає додатковий ефект і ти можеш відразу запитати про те, що тебе цікавить або що тобі не зрозуміло. Крім того, трохи важко слухати, коли багато електроніки, це ж тисне на організм, навіть якщо розглядати ідеальний варіант, що є комп’ютер, окрема кімната. Але ж так далеко не у всіх. Якщо в одній кімнаті вчаться двоє чи троє дітей, і одне одному заважає, це дуже складно. А ще є моменти, коли дитина хоче щось сказати чи запитати, але вона не може, бо вчитель має натиснути кнопочку й дозволити їй говорити.
— Але для вчителя це позитивний момент, коли дитина не викрикує, не перебиває його, він може просто вмикати й вимикати мікрофон.
— Так. З іншого боку, зі свого досвіду (моя молодша донька навчається в школі) можу сказати, що деякі діти показують не найкращі якості, починають у коментарі писати погані слова, навіть матюки. Це, знову ж таки, виклик нам, дорослим, що треба дітей вчити, як поводитися в онлайн-середовищі. Якщо раніше батьки могли відгородити своє дитя від телефону, то тепер змушені дати телефон, щоб воно вчилося. Треба постійно вчити дітей, як мудро себе поводити, щоб не наражатися на небезпеку.
— Мені здається, що дітям, які зараз у 7–8 класі, легше перелаштуватися в онлайн-формат, тому що вони виросли з інтернетом, для них усе це не проблема. А от людям, які звикли, що потрібно приходити на роботу і цілий день сидіти в офісі чи авдиторії, перейти на онлайн-формат складно. Які поради дасте щодо дистанційної роботи та домашнього тайм-менеджменту?
— Перш ніж поділитися кількома особистими лайфхаками, скажу, що як науковець я звикла працювати розумово, тому просто не можу цього не робити. Навіть якщо з якихось причин не встигаю зробити це вдень, бо в мене діти й багато турбот, то вночі виділяю собі час, щоб протягом години – двох попрацювати. Необхідно постійно тренувати свій мозок і тримати себе в тонусі. Як говорили колись у нас на кафедрі, треба щодня написати чотири сторінки тексту. Це як науковців нас так привчали, тому що коли це є твоєю системою, твоєю звичкою, тоді ти вже не можеш без цього жити.
Дуже важливо, щоб твої розумова діяльність і розумове зростання відбувалися в сфері твоїх інтересів. Бо якщо людину примушують щось робити, вона завжди буде цього уникати, і навіть якщо й навчиться, то згодом покине. Тому найперше, як учив Брюс Вілкінсон, один із моїх улюблених авторів, треба зрозуміти, яка твоя мрія в житті, що ти хочеш досягнути, до чого ти йдеш, і формувати ті навички, які можуть у цьому допомогти. Тоді це натхненно, тоді це цікаво і тоді буде результат.
Звичайно, бувають такі моменти, що ти настільки втомлюєшся, що не можеш уже нічого ні творити, ні читати, ні писати, тоді треба на деякий час усамітнитись — це дуже важлива практика. Наприклад, вийти на вулицю, побути в машині, зачинитися в кімнаті, ще краще — виїхати на природу, або навіть на балконі попити кави, але усамітнитися, щоб не було жодних зайвих звуків. І там помолитися: «Боже, дай мені мир і спокій, дай мені натхнення працювати». І тоді з’являються енергія і сила. Для мене особисто це дуже важливо!
Крім того, є ще одна ідея, яка мені завжди допомагає, — це спілкування з друзями-однодумцями. У нас є спільнота науковців, молодих учених, ми майже щодня комунікуємо з різних питань, і ми одне одного надихаємо. Хтось каже: «О, дивись, яка цікава лекція», — і скидає тобі. Інший каже: «Тут є тренінги, вони цікаві, можете проходити, записуватися». Важливо мати таке середовище однодумців, які тебе стимулюють до навчання, до наукової, розумової, інтелектуальної праці.
— Легко знайти мотивацію на один день, а якщо це потрібно робити щодня, напевно, допомагає звичка й сила волі. Як Ви думаєте, силу волі можна розвивати?
— Напевно що так: я це роблю — бо я це пообіцяв, мені треба це зробити — бо на мене розраховують і так далі, але кращий мотив — це твій інтерес, це коли ти робиш те, що тобі цікаво. Я іноді пишу статтю до п’ятої ранку, хоча в мене зараз маленька дитина, але в мене виділяється гормон щастя, знаєте, коли я щось зробила, написала, її опублікували… Тобто Господь, я думаю, створив кожного з нас для певної роботи. І ми отримуємо від своєї роботи задоволення, коли виконуємо своє покликання. А коли ми нічого не робимо, то деградуємо, і в нас починається депресія. Звичайно, іноді потрібно просто відпочити, але потім, коли ти відновив свої сили, у тебе знову з’являються нові ідеї, ти починаєш працювати, тому що ти вже не можеш інакше жити.
— Як викладачам готуватися до нових викликів в освіті?
— Наразі виникає потреба в новому підході до викладання: відхід від об‘ємних завдань і формування навичок до заучування великих обсягів інформації — до розвитку творчих компетентностей людини.
Важливим для бізнесу стає вміння команди працювати з інформацією. На тлі великого потоку інформації — здатність аналізувати.
Великим викликом в умовах викладання в онлайн-програмах є здатність до концентрації уваги учня та вчителя. Уроки мають змінитися, бо 45 хвилин монотонних лекцій ніхто сприймати не зможе. Потрібні постійні зміни завдань, спікерів, інша етика спілкування. Так, досвід світових університетів свідчить про те, що вони вже давно опублікували свої навчальні матеріали, як відеолекції, так і наукові статті, тести, кейси, ділові ігри. Модель освіти має змінитись. Тепер практичні навички важливіші від теоретичних. І компетенційна модель змінюється — від здатності завчати до здатності творити.
У процесі навчання емпатія — невід‘ємна частина людського соціуму, тому фізичний контакт неможливо виключати. Навчитися любити людей реально та онлайн — це головна цінність і великий виклик для сучасного вчителя. Для викладача наразі є завдання — поєднати нові підходи, відсіяти старе, але не втратите те, що важливе.
— Ви говорили, що у вас є діти. Вони вже десь навчаються, чи ще зовсім маленькі?
— Одна донька вже студентка, друга навчається в четвертому класі, а ще є маленький хлопчик, йому рік.
— Як у Ваших дівчаток відбувся перехід на онлайн-навчання? Як Ви їх мотивуєте вчитися?
— Старша донька в нас відповідальна. Вона знає, що треба вчитися, бо це знадобиться в житті, тому вона з радістю сама все вчить, я навіть нічого не контролюю.
Молодша, коли скидали завдання на вайбер чи на телефон батькам, самостійно їх не робила. Тому я думаю, що молодшим школярам такий варіант не підходить, бо це, фактично, додаткове навантаження на батьків. І це неправильно. Тому вчитель, якщо він хоче залишатися в цій професії, не повинен дистанціюватися й чекати, коли карантин закінчиться. Треба розуміти, що він може тривати ще рік, і батьки відмовляться від ваших послуг, або напишуть директору заяву, або будуть обирати інших учителів з приватної школи. Тому треба подбати про техніку й шукати методи, як зацікавити дітей. Деякі вчителі кажуть, що ми тепер працюємо набагато більше, щоб зробити уроки цікавішими, щоб дітям було цікаво дивитися онлайн: і мультики вставляють, і картинки. Тобто, якщо ти хочеш послужити через свою професію, то знайдеш варіанти, якщо лінивий і на батьків перекладаєш, то ти просто випадеш із цієї професії.
Тому, повертаючись до навчання моєї доньки, хочу сказати, що коли наші вчителі три тижні чекали, що карантин мине й нічого не робили, то нічого й не було. Хоча щодня надсилали купу якихось завдань, але ніхто їх не дивився. Але коли вже почалися zoom-уроки, а вони, у принципі, цікаві, то почалося й навчання. Звичайно, дитина хоче тепла, стосунків. Вона каже: «Я хочу обняти мою рідну вчительку. Я за нею скучила. Я хочу подивитися їй у вічі, а не в комп’ютер». Проте вона завжди встає вранці, підключається й активно працює. Щодо домашніх завдань, то іноді намагається їх пропустити, мовляв, мені нічого не задавали. Ми нагадуємо, але іноді даємо відпочити, розуміючи, що це нетипово й неправильно, щоб дитина цілий день сиділа за комп’ютером. Іноді краще нехай відпочине і зробить це із задоволенням, буде більше користі для подальших знань, ніж нав’язувати, примушувати. Це моя позиція — навчання має бути цікавим.
— Діти беруть приклад зі своїх батьків. Якщо батьки серйозно ставляться до своєї роботи, цінують її, виділяють час для читання, професійного зростання, то й діти так само ставитимуться до своєї роботи — навчання. І навпаки, якщо батьки немотивовані, то вони не можуть нічого навчити своїх дітей.
— Мені тато завжди казав, що якщо я хочу досягнути чогось у житті, треба вчитися. Він любив повторювати: «Доню, ти маєш здобути найвищий рівень освіти, який тільки зможеш». І мені це подобалось, я старалась і отримувала задоволення. І зараз дуже щаслива, що працюю в університеті, займаюсь науковою роботою. Хоча я поважаю всі професії й розумію, що всі важливі, однак свого часу кожен робить свій вибір: навчатися чи йти на некваліфіковану роботу. Тепер ми вчимо своїх дітей: «Ви повинні вчитися не тому, що вас примушують, а тому, що це важливо для вашої подальшої долі». Освіта — це інвестиція в майбутнє життя.
— Чи пов’язана фізична дисципліна, самодисципліна в навчанні з духовною дисципліною — перебуванні в Слові, молитві, спілкуванні з Богом?
— Для людини дуже важливо розуміти, що в житті має бути баланс: духовного, душевного дружнього спілкування і роботи, матеріального забезпечення своїх родин.
Дехто повністю присвячує себе роботі. Це характерно для науковців. Вони часто відмовляються від сім’ї, від народження дітей заради того, щоб захистити дисертацію, посісти омріяну посаду тощо. Ця мета дає певний адреналін, ти відчуваєш себе важливим, у тебе багато студентів, цікаве спілкування. Це дуже цікава робота. Проте минає час, і людина залишається самотньою, і починає казати: «Чого я не подумав про це раніше».
Я в житті завжди мала перед собою таку мету: збудувати щасливу сім’ю і послужити людям через свою роботу. І думаю, що саме Бог давав мені сили досягнути цієї мети. Саме Він давав багато ідей, як і що можна зробити. Крім того, Бог дав мені дуже багато друзів, тому що коли ми разом, то ми сила. Коли нас десять, двадцять, сто, і ми всі разом, один одного підтримуємо — ми можемо набагато більше зробити з меншими затратами ресурсів. Наприклад, ми запросили вченого, Нобелівського лауреата з економіки, й організували його лекційний тур в Україні. Якщо порахувати фінансову вартість такого проєкта, адже одна лекція цього вченого коштує 10 000$, то це були б сотні тисяч доларів. Але через те, що ми всі хотіли послужити, він погодився безкоштовно читати лекції, ми безкоштовно служили своїм транспортом, зв’язками, щоб організувати цю справу. І ось п’ять тисяч студентів послухали його натхненні, новітні лекції. Хтось заплатив йому за квиток, бо він хотів, щоб у його місто приїхали. Таким чином ми разом закумулювали зусилля й зробили чудовий проєкт, який мав великий вплив на нашу науку, тому що після цього ми навіть ввели нові дисципліни в університеті, як от «Поведінкова економіка». Тому є велика сила в тому, щоб жити й творити разом.
Зараз ми маємо набагато більше можливостей, щоб, наприклад, проводити різні зустрічі з ученими, як професійні, так і духовні. Молитовні онлайн-сніданки стали щотижневими. До нас підключаються понад 30 українських науковців, а також учені з інших країн: Грузії, Італії, Франції, тобто це набагато розширює можливості спілкування й взаємної підтримки. У ситуації, коли ми не можемо ні в церкву піти, ні з друзями побути, таке онлайн-спілкування навколо Божого Слова дуже підбадьорює духовно. Я переконана, що треба планувати щоденний час для свого духовного зростання, бо, зрештою, стосунки з Богом — це найважливіше в нашому житті.
Розмовляла Ангеліна Чмут,
ТрансСвітовеРадіо,
https://youtu.be/__P-z0i4R7
