Людство розділене на дві категорії: на «вовків» і «овець». З першими живуть і навіть дружать, а других у кращому разі стрижуть. Чому? Стандартна відповідь проста: час такий, інакше не проживеш.
Щоправда, «вовки» (на двох ногах) можуть і худобу поколошкати, і будинок пограбувати, але всі якось звиклися з цим. Вікна заґратували, угоду зі службою охорони уклали. Звичайно, всяко буває, але жити з «вівцями»… Вони ж не викликають аніскілечки поваги. Таке враження, що вони не від світу цього, принаймні, з іншої епохи. Здебільшого непрактичні, у дім приносять небагато, та ще й із дому виносять — вельми щедрі. Добрі до неможливості, а життя ж то одне.
Хочеться поїхати кудись відпочити, як усі нормальні люди, а з ним це нереально. Хіба що в Одесу, і то на дикий пляж…
Добрий і сумирний — це пара чобіт на одну ногу, ба навіть личаків. Правда, жахливо скрипучих. Переплутаєш, надягнеш не так: лівий на праву ногу й навпаки — тиснути не буде. Що не кажи, кумедний чоловік. Він за своєю сутністю скромний, зрозумілий і легко читається, ніякої загадковості. А ще м’який, а тому спокійний, покірливий; можна його двічі осідлати — понесе. Безхитрісний, добросердий, мовчазний, і користуються ним усі підряд, хіба що ледачий не скористається. Оточують його самі користувачі, але не друзі. Ну, який він приклад для дітей? Одне слово — «жмуток вовни», ото й усе. А головне — він ще й якийсь божественний. Ні, то не чоловік.
Он у сусіда Василя земля під ногами горить: і машина останньої моделі, і хата з колонами й мармуровими сходами, і подвір’я плиткою викладено. Правда, у цього пройдисвіта коханка на кожному кроці… Він і сам, мабуть, із рахунку збився. А мій Ілько все за Книгою сидить. Я якось випадково зазирнула в Біблію (він залишив її розгорнутою на столі), прочитала:
«Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони» (Мт. 5:5).
Дивне слово «блаженні». Здається, я це слово від своєї бабусі чула — це бути щасливим, так? Що ж це таке? Щасливі лагідні, бо вони вспадкують землю? Яка земля? Шість соток, і то мама залишила. Не пам’ятаю жодного випадку, щоб мій чогось добився. Щось тут не те. За себе треба вміти постояти. Своє треба виборювати, і лагідність тут ні до чого.
І це написано в Біблії?
Хотіла відразу ж обурено згорнути Книгу, але щось змусило мене зупинитися. І того теплого весняного вечора я прочитала всю Нагірну проповідь Ісуса, прочитала і замислилась. Розум розривало, а серце стукало тихо-тихо.
Повернувся мій Ілько. Увійшов до хати такий ніжний-ніжний. За вечерею запитала його:
— Іллюшо, а чому народ відвернувся від Христа й розіп’яв Його? (Я й раніше чула Євангелію, чула, але ніколи не дослухалася.)
І мій Іллюша відповів м’яко й водночас з таким глибоким чоловічим спокоєм:
— Люба моя, ти думаєш, що від Христа відвернулися наступного дня після того, як Він в’їхав на віслюку в Єрусалим? Ні. Це відбулося набагато раніше, коли Ісус виголосив Свою Нагірну проповідь. Послухай, що Він сказав: «блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони».
— Так, я вже читала.
— Отож, усе це слухачам Ісуса видалося дивним. Адже Ізраїль чекав Месію як визволителя від влади Риму. Ось, коли він відкинув Свого Господа. Для ізраїльського народу Євангелія стала каменем спотикання, тому що немислимою була ідея про страждання Месії, а що вже казати про смерть на хресті. Юдеї того часу не впізнали Месію в смиренному, лагідному, жертовному характері Ісусі. Такий Месія їх не влаштовував. У Нагірній проповіді вони не почули тезисів політичних і соціальних перетворень. І в наш час побутує думка, що шлях лагідності й покори не личить чоловікові, а тому люди й не сприймають істини про Царство Небесне.
Так само й ефіопський вельможа, читаючи Писання, не розумів його, доки Пилип не пояснив. Про це написано в Книзі Дії святих апостолів 8:30–32. А читав вельможа пророчі слова Ісаї про Месію: «Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст!»
Нагірна проповідь, вона ніжна, як лань, але набагато суворіша від Заповідей Мойсея, тому що передбачає не лише праведні вчинки, але також і думки, наказує не лише чинити праведно, але й бути праведним. У Нагірній проповіді сильніше, ніж будь‑де в Писанні, показано безнадійний стан людини без Бога…
Нагірна проповідь указує на доброту. Бути добрим важче, ніж бути розумним. Сьогодні дуже багато розумних, а ось добрих вельми мало, чи не так? Доброю людина стає лише за сприяння милосердного Господа. У короткостроковій перспективі людина може бути і розумною, і доброю, але за своєю природою вона не є такою. І тому Заповіді блаженства ніхто не може виконати без сили Всемогутнього.
Ось, наприклад:
«Король динаміту», Альфред Нобель (шведський хімік-експериментатор), який виступав проти вбивств і війни, подарував світові смертельно небезпечну вибухову речовину — динаміт. Кількість жертв, що загинули внаслідок використання динаміту, неможливо злічити. Що б учені не винаходили, все одно виходить зброя. І її створюють розумні люди. Технологічна цивілізація влаштована так, що найбільший прибуток приносять винаходи у сфері руйнування, а не збудування. Найбільший прибуток державам приносить торгівля зброєю.
Виникає запитання: чому ж тоді Ісус промовив слова «блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони», якщо знав, що це неможливо? Бо ж Сам Господь через пророка Єремію говорить: «Чи мурин відмінить коли свою шкіру, а пантера — ті плями свої? Тоді зможете й ви чинити добре, навчені чинити лихе!» (Єр. 13:23). Пророк розумів, що відродження неможливе без переміни людського серця, як розумів і те, що це понад людські сили. Однак далі Господь говорить, звертаючись до народу: «Ось Я — Господь, Бог кожного тіла: чи для мене є щось неможливе?» (Єр. 32:27).
Подібний текст є й у Євангелії від Матвія: «Неможливе це людям, — та можливе все Богові» (19:26). Сама людина не може бути ні лагідною, ні покірною, тому Господь працює з кожним серцем.
— Іллюшечко, ну, будь християнином, але ж не настільки… Поглянь, діти підростають, їм взуття нове купити треба, а грошей нема. Бути тихим, невибагливим, усім задоволеним, до того ж постійно — це ж так важко… і зовсім не вигідно! Подумай сам, чи варто завжди бути таким сумирним? Таку людину навіть не вислухають до кінця.
— Проте Ісус називає таких людей блаженними, ще й дає обітницю, що вони вспадкують землю. Це не нова обітниця. Про неї було відомо цареві Давиду. В одному із Псалмів Він пише: «…бо благословенні від Нього вспадкують землю… Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній… Надійся на Господа та держися дороги Його, — і піднесе Він тебе, щоб успадкувати землю» (Пс. 36:22, 29, 34). Ми маємо яскравий приклад у Писанні — це Мойсей. Його названо «найлагіднішим за всяку людину» (Чис. 12:3), і Господь дав йому землю: «І ви заволодієте тим Краєм, і осядете в ньому, бо Я дав вам той Край на власність» (Чис. 33:53).
А хіба Ісус Христос не здається нам слабким, коли Він говорить: «… бо Я тихий і серцем покірливий» (Мт. 11:29)? Але ж Він запрошує і нас: «Прийдіть до Мене, усі… і навчіться від Мене…» Навчіться чого? — лагідності й смирення.
Деякі релігії світу, і атеїсти зокрема, досі вважають Ісуса слабаком, і так само ставляться до Його послідовників. Згоден, що навіть найближче оточення часто не сприймає таких людей. Але поглянь: Ісус протистояв фарисеям, наказував духам, утихомирював бурю тощо. Отже, сумирність — це не слабкість.
Говорячи про смиренність, Ісус мав на увазі насамперед смиренність перед Усевишнім і послух Йому. «Жди Господа мовчки й на Нього надійся» (Пс. 36:7).
Від нас не вимагається самовільно принижуватися. Ми й так уже на дні: смирення тільки визнає істинний стан справ.
Батько / мати, чоловік / дружина, син / дочка, брат / сестра, якщо вони покірні й слухняні Господу, будуть лагідними й одне до одного.
Сумирність і нерішучість — це не одне й те ж. Це не відсутність переконань і не звичайна людська вихованість.
Сумирність — це не боягузтво і не легкодухість.
Безвольний і сумирний — це також не одне й те саме, і ці поняття не можна плутати.
Сумирність — це не терпіння в розумінні «ватності». У народі кажуть: «Христос терпів і нам велів». Цей вислів суперечить духові Святого Письма. Христос не терпів, а виявляв стійкість, а це різні речі.
Нерішуча, безвольна, безхребетна людина не говорить і не робить того, що думає й хотіла б сказати чи зробити.
Лагідна й сумирна людина спочатку обмірковує (1), а відтак діє (2) з любов’ю і згідно з вірою в Ісуса Христа. Лагідність і покірливість — це складові мудрості, не земної, а тієї, «що зверху вона» (Як. 3:17). Вони надають мудрості істинної гідності.
Хіба не вражає приклад Ісуса? Пригадай, як книжники і фарисеї привели до Нього жінку, схоплену в перелюбі (Ів. 8:1–11). Вони хотіли побити її камінням і чекали від Господа схвалення. Ісус робить паузу не випадково, а потім виголошує важливу думку: «Хто з вас без гріха, — нехай перший на неї той каменем кине». Ісус у Своїй любові й лагідності спасає жінку від смерті.
Отже, лагідна людина не завжди має мовчати, але вона має обміркувати ситуацію, тобто витримати паузу.
Сумирність — це зовсім не слабкість, це сила, узята під контроль. Це — мужність, сила і переконаність.
Лагідність — це активне християнство! Авраам, Йосип, Мойсей, Ісус не були пасивними в служінні.
Підставити щоку кривднику — це сила в лагідності, а не безсилля. Ісус був тихим і серцем покірливим, однак у праведній ревності й гніві вигнав продавців із храму (Мт. 21:12). Він міг викликати 12 легіонів ангелів (Мт. 26:53) і знищити Своїх ворогів, але не зробив цього.
До речі, несмиренні, тобто горді, так і роблять: знищують своїх кривдників, усувають конкурентів тощо.
Однак треба пам’ятати, що у всього (живого) є свої плоди. Плід лагідності — велич.
Коли апостол Павло говорить про плід Духа, однією з дев’яти його складових є лагідність (Гал. 5:22). Не помилюсь, якщо скажу, що лагідність — це характер Духа Святого, у ній поєднується м’якість і твердість.
Пригадуєш, ми дивилися фільм «Світло в океанах»? Я тоді ще звернув увагу на одну фразу: «Прощаєш один раз, а ненавидиш кожен день». Лагідні прощають і живуть наповненим життям, а горді не мають такої радості. Тільки смиренні здатні на співчуття.
Слову «лагідні» протиставляються слова: «горді», «нахабні», «самолюбні», «зухвалі», «лиходії» і «неслухняні». У Царство Боже такі не ввійдуть. Загалом на землі неслухняних більше, ніж відвертих лиходіїв. І тому Господь через Свого служителя каже: «Тому‑то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі» (Як. 1:21).
А які характеристики лагідної людини?
— Це людина скромна, ніжна, м’яка, спокійна, без жовчі, покірлива, нелукава, добросерда… Не ображається, не гнівається, не мстить…
— Так. І погодься, що всі наведені якості лагідності — це не слабкість, а велич! Хіба не варто цінувати таких людей? Хіба не буде в них багато справжніх друзів? Вони випромінюють світло в духовній, морально-етичній, релігійній сферах. Вони відображають світло Христове. І до таких ідуть люди. Я хотів би бути такою людиною.
А якщо повернутися до Нагірної проповіді, то головна думка Господа полягає в тому, що зрештою нечестиві будуть замінені праведними, і в цьому сенсі вони успадкують землю.
— Іллюшо, яка я щаслива, що ти мій, і такий, як є: ти і добрий, і розумний. Я кохаю тебе.
Тахір Таліпов,
викладач-консультант з питань сім’ї та шлюбу МГО «Надія — людям».
