Розповідь про те, що Бог зробив у моєму житті, розділю на дві частини. У першій розповім, як Христос відкрився мені, — і умовно цю частину назву: відродження. А в другій коротко, наскільки можливо, розповім, як Христос навчив мене й мою сім’ю служити Йому, — цю частину назву: посвята.
Відродження
увірувала на межі епох, у 2000-му році. У нашому місті, у Будинку культури, у переддень Свята Воскресіння проходив показ фільму «Ісус» (за Євангелієм від Луки). Мої батьки погодилися посидіти з нашою маленькою донечкою Софією, і ми з чоловіком відправилися в кінотеатр. Було продемонстровано вже майже половину фільму, на великому екрані показували епізод, у якому Ісус Христос проповідував народу й учням. Звучали знамениті слова з Нагірної проповіді: «Блаженні убогі, Царство Боже-бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви…» В одну мить у моїй голові, як кадри з кінофільму, пробігло все моє життя. Тут хочу зробити невеличкий відступ, для того щоб описати деякі факти з моєї біографії.
Незадовго до увірування я вивчала езотеричні науки. Прочитала багатотомники М. Реріха й О. Блаватської… Якщо вам ці прізвища не вельми знайомі, то це тільки на краще. Це, на жаль, псевдовчені, у багатьох країнах їх уважають стовпами окультизму. Езотерика — це окультна наука про приховану містичну сутність об’єктів світу. Щоб було зрозуміліше: будь-який хоча б трішки освічений екстрасенс повинен вивчити основи цієї науки. І так трапилося, що мама мого чоловіка саме й була освіченим і знаменитим екстрасенсом у нашому місті. Звичайно ж, мій інтерес до екстрасенсорики вона тільки підтримувала. Але повернімося до Нагірної проповіді.
Сидячи тоді в залі й прислухаючись до слів Христа, я раптом, якимось надприродним чином, зрозуміла, що Бог, який створив Усесвіт, — це саме Ісус Христос. Не Абстрактний Містичний Розум, не Кришна, не Будда, не Аллах, а саме Христос! Я зрозуміла, що езотерика, яка поєднала в собі елементи багатьох релігій світу й намагалася пояснити походження Всесвіту й дати людині надприродну силу, — це тільки підробка під справді спасаюче вчення Ісуса Христа.
Зараз, згадуючи той час, я добре розумію, що це одкровення я одержала від Самого Бога. До цього моменту ніхто не міг мене переконати, хоча багато хто вже свідчив мені про Христа. А тоді сталося чудо, і Бог із ласки Своєї відродив мій розум і очистив моє серце. Я зрозуміла, що Христос і Його правда дуже дорогі мені, що я ненавиджу неправду. Так відбулося моє відродження. Я серцем побачила Бога!
Посвята
Минуло кілька років. За цей час увірувала й прийняла хрещення моя свекруха, на щастя, і їй Бог відкрив істину й звільнив від окультного впливу. Потім разом в один рік завіт з Господом заключили моя мама, мій чоловік і я. Ми всі були щасливі. Здавалося, що життя з Богом — це легка й приємна подорож до раю… На мені були рожеві окуляри, але невдовзі довелося їх зняти.
…Почну здалека — у нас із чоловіком була мрія, одна на двох: ми хотіли створити сім’ю не у звичному для колишньої радянської людини розумінні: «Мама, тато, я — дружна сім’я!», тобто сім’я з однією єдиною, а значить розпещеною надмірною увагою дитиною. Але ми хотіли створити сім’ю в біблійному значенні: «сім — я». Це вже не одна й не двоє дітей, а… але кому як дасть Бог. Принаймні, добре, коли в християнській сім’ї багато дітей. Сказано — зроблено… Незабаром ми довідалися, що чекаємо на третю дитину. Якими героями ми собі тоді здавалися! Думали, що з легкістю впораємося. Які ми були наївні! Адже нам ще тільки належало навчитися долати труднощі. Третя дитина, дівчинка, почала хворіти з народження. Ми назвали її Емілія, що в перекладі означає «Бог із нами». Емілія вмирала й воскресала кілька разів. Вона тричі вчилася ходити, так і не змогла навчитися говорити. Але ми знаємо, що наш вірний Господь і Спаситель завжди з нею і з нами. Бог був із нами в лікарняних палатах і в реанімаціях, під час її коми й летаргічного сну, у судомах і смертельних діагнозах… Що було найважчим у той період? Це прийняти таку долю дитини як Божу волю. Як наслідок, від хвороб мозку в неї розвинувся аутизм — психічний і розумовий розлад особистості. Тому так важко було прийняти таку дитину як дарунок від Бога. «Який же це подарунок?!» — хотілося крикнути в небо. Але небо відповідало рядками з Писання: «Діти — спадщина Господня, плід утроби — нагорода!» Усі діти…
Згодом ми усвідомили, що як у вогні загартовують сталь, так Бог у стражданнях формував у нас християнський характер. Божий слуга повинен уміти терпляче долати труднощі, бути витривалим, але при цьому чуйним і уважним. Можливо, зараз комусь із вас Бог послав близьку людину, яку нелегко прийняти як подарунок. Важкого підлітка чи неслухняного, гіперактивного малюка. Питущого чоловіка чи невіруючих, старіючих, прикутих до постелі батьків… Дозвольте Богові загартовувати ваш характер. Він не хоче мучити нас. Він чекає, коли ми, нарешті, погодимося очищати серце. Страждання короткочасні, рано чи пізно вони минуться. І якщо ми пройдемо цей важкий шлях, навіть якщо він проходить «долиною смертної темряви», то Бог обов’язково відкриє нам «джерела благословення». Нагорода, що чекає попереду, варта будь-яких випробувань.
Незважаючи ні на що, ми хотіли служити Богові всією сім’єю. Через те що ми стільки часу змушені були проводити в лікарнях, ми навчилися цінувати час. Ми часто стикалися із утратами й горем, і Бог робив наші серця чуйними до чужих бід і переживань. Мій чоловік став місіонером, а я вела служіння прославлення в церкві. Ми організовували й вели групи з вивчення Біблії. Бог розширював межі нашого служіння, хоча в нас на руках і була слабка, хвора дитина. «Сила Моя здійснюється в немочі», — говорить Господь. Це наш шлях до посвяти, можливо, у вас він інший, але мета одна — залишатися вірними Богові.
Минав час, і наша сім’я зростала, Бог продовжував дарувати нам дітей. Зараз їх у нас п’ятеро. До того ж, наша старша дочка вийшла заміж, і в нас з’явився син — зять, і вони недавно подарували нам онучку. Мрія збулася — дітей у нас семеро, і, сподіваюся, це не межа. Усі наші діти присвячені Богові, вони в домі Божому.
Мені хочеться закінчити своє свідчення, поставивши акцент на тому, що наші діти повинні бути присвячені Богові. Не думайте, що це відбудеться саме собою. Ніхто не залишає дарунок, скарб без нагляду. Ми ж часто своїх дітей довіряємо чужому, сторонньому вихованню. Не віддавайте дітей вулиці й світові. Допоможіть їм знайти заняття й друзів у церкві. Бережіть їх від зла, звершуйте за них молитви й формуйте в них світогляд з усією відповідальністю перед Богом. Прийде час і наші діти переживуть чудо духовного відродження. Особиста посвята неможлива без народження згори. Так само як Анна віддала свого першого сина Самуїла на служіння Богові й щороку сама шила йому священицький одяг, тим самим підтверджуючи своє рішення, так і ми повинні привести своїх дітей у дім Божий, допомогти їм відродитися, вибрати служіння й допомагати старанно виконувати його. І головне — самим бути гідним прикладом для своїх дітей. Так, щоб ми змогли повторити за пророком Ісаєю: «Ось я та ті діти, що дав мені Господь» (Іс. 8:18).
Оксана Попеску,
вихователь дошкільного навчального закладу № 4 «Казка», м. Южне Одеської обл.
Переклад з російської Надії Долі