Віра Правоторова — дитяча поетеса, авторка кількох збірок віршів для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, які запрошують дітей у барвистий світ, наповнений добротою та радістю. Написані доступною й зрозумілою для малечі мовою, вони легко запам’ятовуються, пробуджують яскраву уяву дитини, дають поштовх для творчого розвитку, прищеплюють любов до створеного Богом світу, природи, батьківського дому, рідного слова.
Барвисті ілюстрації талановитих рівненських художниць Ольги Мойсюк, Наталки Серветник та одеської художниці-мультиплікатора Ірини Потапенко допомагають дітям позитивно сприймати навколишній світ, підштовхують до розвитку творчої уяви та фантазії.
Читаючи ці видання всією родиною, ви відчуєте, як світліше стане у вашому домі та у ваших серцях.
Твори Віри Правоторової надруковано у таких періодичних виданнях для дітей, як: журнали «Малятко», «Мамине сонечко», «Ангелятко», «Колобочок», «Ноїв ковчег» тощо, вони потрапили до чудових подарункових видань — збірників творів для дітей «Улюблені вірші-2» (в-во «А-ба-ба-га-ла-ма-га», м. Київ) та «Сніжнокрилі янголи» (в-во «Свічадо», м. Львів).
Віра Правоторова — людина, наповнена Божим світлом, любов’ю і теплом, яка щедро і щиро ділиться своєю творчістю з читачами. Для діток з особливими потребами, які не завжди можуть побачити й прочитати звичайні книжки, вона підготувала аудіокнигу «Радісні віршики з бабусиної флешки». Цей проект було здійснено у співпраці з рівненським звукорежисером Олексієм Безсаловим.
Поетеса сама читає вірші у властивій їй зворушливій, по-дитячому наївній та лагідній манері виконання, що так полонить малечу щирістю та виразністю. Адже творче кредо авторки — короткий, але глибокий і вічний біблійний вислів: «Будьте, як діти».
«Часто вірші народжуються як відповіді на дитячі запитання — дуже прості й глибокі водночас: Чому не варто боятися павучків? Як народжуються казки? Що буває у Святвечір? Чому важливо вміти мріяти? Звідки беруться назви кольорів? Як навчитися вимовляти букву «ер»? Чому у страху великі очі? Хто якими словами дякує?»
«Для мене важливо, щоб діти якомога довше не втрачали своєї здатності бачити у звичному щось незвичайне, шукати і знаходити».
«Я дуже щаслива, коли мої вірші змушують когось усміхнутися, згадати своє дитинство, коли від них стає тепліше й радісніше на душі».
ПРО ЯНГОЛА Й ПІР’ЇНКУ
Матусенько, скажи мені,
А янголи — це діти?
А можна янголам чи ні
Із дітками дружити?
Коли я бавлюся сама,
Хтось пір’ячком лоскоче…
Оглянусь — янгола нема,
А я з ним гратись хочу.
Якщо не він, матусенько,
Тут був, як я хворіла,
То де взялась малюсінька
Пір’їнка біла-біла?..
РОЗУМНИК БАРАНЕЦЬ
У отарі між овець
Жив розумник-баранець,
Завжди вів себе слухняно,
Слухався овечку-маму,
Слухався він навіть Коллі —
Вчительку в овечій школі.
Вчився гарно і старанно,
Без шпаргалок, без обману
І питав чому в людей
Баранцями звуть дітей,
Тих, що вчаться неохоче,
А в комп’ютерах до ночі
Граються в свої стрілялки,
Не стидаються шпаргалки.
Та вдалося баранцю
Позабути прикрість цю,
Бо побачив як лобами
Дітки стукались з батьками,
Все просилися «на руці»
Гратися у «баран-буці».
Втішився наш баранець:
Люблять люди нас, овець.
БІЛОКРИЛІ ЯНГОЛИ ПРИЛІТАЛИ
Білокрилі янголи прилітали,
У колиску з хлопчиком заглядали,
Бавилися з хлопчиком у агульки
І складали пальчики в ніжні дульки,
Потім вчили хлопчика як сміятись,
Як своїми ніжками довго гратись.
Мама з татом тішились і не знали,
Що це вчора янголи прилітали…
ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ЖАБКИ
Щось напав на жабок сум
І сумують: «Кум, кум, кум…»
Це прикмета, — кажуть люди, —
Значить дощик нині буде.
Дощик був і перестав.
Сонце знов зігріло став.
Жабки настрій свій мінорний
Поміняли на мажорний,
Веселяться: «Скре-ке-ке!
Гарне сонечко яке!»
Це прикмета у народу —
Буде гарною погода.
В жабок все життя таке:
То «кум-кум», то «скре-ке-ке».
Можна ще почути «ква».
От і всі у них слова.
Я ХРИСТИЯНИН
Десь взялося кошенятко
В нашому дворі.
А знайшли його дівчатка
Вдвох біля воріт.
Дуже плакало маленьке.
Їсти я приніс,
Бо воно таке худеньке,
І холодний ніс.
З’їло — і заснуло сите,
Стало муркотіть.
Я хотів його зігріти —
Обійняв, і вмить
Серце в грудях так забилось!
Здогадався я:
Котику потрібна милість
І любов моя.
Біг додому і боявся:
Не дозволять, ні!
Слів знайти я намагався
Що сказать мені?
Я хотів, щоб мама знала:
Хоче так Христос,
Щоб ми завжди шкодували
Слабшого когось.
Мама зовсім не сварилась,
Нас впустила в дім
Та здалось, що просльозилась…
(Я ж не винен в тім?)
Потім тихо так сказала:
— Виріс добрий син…
Нині я переконалась:
Ти — християнин.
МАЛЕНЬКА ГОСПОДИНЯ
Сьогодні гарний день суботній.
У нас із мамою прання.
Ми узялися до роботи
Одразу на початку дня.
Для нас усіх пере матуся,
Біля матусі вчусь і я,
Бо в мене лялька є, Катруся,
Лялькова донечка моя.
А потім будем готувати
Удвох із мамою обід.
Щоб смачно пахло в нашій хаті,
Я теж старатимусь як слід.
Ми й прибиратись разом станем,
Я іграшки складу в рядок.
Працює в будні наша мама,
А я ходжу у свій садок.
Зате в неділю відпочинем,
Бо все в нас в хаті до ладу!
Вдягну в мережках плаття синє,
До церкви з мамою піду.
Я знаю, що колись так само
Я буду мамою — як мама!
МРІЙ!
Так плакала гусінь, втиралась листочком:
— Не любить ніхто мене в цілім садочку.
Якби мені в небо, якби мені крила,
То всі говорили б: «Яка вона мила!»
Сховалась у лялечку, слізки змахнула,
Нарешті стомилась і міцно заснула.
Прокинулась вранці — повірила в диво,
Бо стала крилата, бо стала красива.
В садочку ніяк не могли зрозуміти,
Як сталося диво. Шепталися квіти:
— Який пречудовий, прекрасний метелик,
Неначе із неба спустився ангелик!
Хоч сумно, хоч прикро — та мрій через силу,
Бо мрія усім домальовує крила.
СМІЛИВЕ ЛАСТІВ’Я
Подивись на мене, мамо, я з гніздечка полечу.
Я літатиму так само, як дорослі, досхочу!
Я лечу — дивись, матусю! Ось внизу нахабний кіт
Я його вже не боюся,
ще кричу йому «Привіт!»
Не дотягнешся ніколи — бо літати вмію я.
Над котом роблю три кола. Я — сміливе ластів’я!
Мамо, глянь, людське дитятко тупотить — таке смішне!
Зве матуся ластів’ятком це дитя — як ти мене.
НА КОЛІНІ — НА КОНІ
Піді мною кінь-кінь,
Копитами дзінь-дзінь,
Я скакав сміливо,
Розвівалась грива.
Коник мене ніс-ніс
Через темний ліс-ліс,
А я не боявся,
Голосно сміявся.
Гуцав-гуцав на коні,
Було весело мені.
Коник зупинився,
А я опинився
В тата на коліні —
У своїй родині!
ВАРЕНИКИ
Ліпили вареники тато із братом,
Вареників вийшло багато-багато.
Я також не бавився, в ігри не грався,
Розкачувать кульки із тіста старався.
А потім варила вареники мама
І так жартувала тим часом із нами:
— Кухарики в мене — найкращі у світі!
Без вас не змогла б я цю страву зварити.
Вареники любить вся наша сім’я:
Матуся і татко, мій братик і я.
ПРО РАДІСТЬ
Так раділи літні капці,
Що вони належать бабці.
Шепотіли: «Слава Богу,
Нам усі дають дорогу.
Довго будемо новенькі,
Бо нас носять помале-е-еньку».
А легенькі босоніжки,
Взуті на маленькі ніжки,
Веселилися й раділи,
Що в них бігають щосили.
Тож вони переглядались
Щирим сміхом заливались,
Примовляючи щораз:
— Як чудово носять нас!
Стрілись капці й босоніжки
Посередині доріжки,
Одне одному зраділи,
Бо вони радіти вміли.
ХТО ЯК ДЯКУЄ
У Парижі кажуть всі
Одне одному «мерсі».
У Берліні, безперечно,
Кажуть «данке» німці ґречні.
А «дзєнькую» скаже всяк
У Варшаві вам поляк.
Каже в Римі «граціа»
Італійська нація.
Всім «палдієс» від душі
В Ризі кажуть латиші.
В Лондоні вам скажуть «сенк’ю»
І дорослі, і маленькі.
«Дякую» — це слово в нас
Чути в Києві всякчас:
І за місце у трамваї,
І в кафе за чашку чаю…
Чемні ж діти-українці
Дякують за всі гостинці.