У великому ящику, виставленому біля прилавку в крамниці, лежали яблука. Жовті, червоні з жовтими боками, зеленувато-жовті й просто зелені. Аби скоротати час, яблука видивлялися навсібіч і коментували все, що бачили.
— Ця бабуся приходить сюди щотижня, бере рівно кілограм огірків і кілограм помідорів.
— А ця панянка в модному пальті приходить часто, то за апельсинами, то за бананами.
— Дивись, дивись, покупець дивиться на нас!
— Де, де?..
— Уже не дивиться…
Ось так яблука теревенили поміж собою (звичайно ж, ніхто їхньої балаканини не чув), а потім замислились: «Чому ж на нас дуже рідко хтось звертає увагу?»
Вони дуже серйозно поставилися до цього запитання.
— Ми стоїмо в непомітному місці! — сказало яскраво–червоне велике яблуко.
— Так, так, у непомітному, зовсім непомітному, темному місці. Тому нас ніхто не бачить, — погодились усі.
— До того ж, ми лежимо в непривабливому сірому ящику, — понуро мовило яблуко із зеленим боком. — От якби ми красувалися поряд із он тими яскравими мандаринами, ніхто не пройшов би повз нас!
— Так, так, так! — знову погодилися всі інші.
— Я протестую! — заволало велике яскраво–червоне яблуко.
— І я протестую! — підтримало яблуко із зеленим боком.
— Ми протестуємо! Ми протестуємо! — підняли лемент яблука в ящику. Але, звичайно ж, ніхто їх не чув.
А одне яблуко чомусь не підтакувало, не лементувало, просто лежало й мовчало. Інші звернули на нього увагу.
— Агов, ти якесь дивне…
— Погляньте, у нього й колір не такий, як у більшості з нас.
— Воно явно не таке, як ми!
— Так, так, так!
— Так це через нього на нас покупці майже не дивляться!
Усі погодилися з тим, що в усьому винне «дивне» яблуко. Тому вони продовжували «клювати» його своїми докорами й різкими словами.
Як же всі здивувалися, коли продавець підійшов до ящика й раптом звернув увагу саме на це «дивне» яблуко:
— Хм… дивно…. Як яблуко зовсім іншого ґатунку, до того ще й свіже, потрапило до цих наполовину гнилих уцінених яблук?
Він простягнув руку, узяв «дивне яблуко» й поклав його на полицю зверху, до хороших свіжих яблук. А відтак поглянув на ящик унизу й сказав:
— А ці яблука, напевно, уже ніхто не купить. Надто зіпсовані!
Ось так відкрилася таємниця «дивного яблука».
І серед дітей так буває. Назвуть когось «дивним»: хлопчика, який не курить, або дівчинку, яка не втікає з уроків разом з усіма, а самі ж, якщо придивитися, «гниличками» виявляються. Ось і незадоволені, що хтось не такий, як вони: і свіжіший, і ґатунку іншого!
Ольга Казьміна