Тарас Приступа — головний редактор часопису «Слово вчителю», співзасновник Міжнародної громадської організації «Надія — людям», пастор Біблійної місіонерської церкви «Община Доброго Пастиря» м. Рівне. Закінчив Українську біблійну семінарію (м. Київ), магістр богослов’я. Навчається в Міжнародному інституті душеопікунства «Coram Deo» (м. Львів). Одружений, батько шістьох дорослих дітей.
— Готується до друку ювілейний 40-й випуск часопису «Слово вчителю». Скажіть, будь ласка, коли й чому виникла ідея видання часопису для вчителів?
— Перший випуск християнського духовно-просвітницького часопису «Слово вчителю» побачив світ у вересні 2007 р. Цьому передувала багаторічна праця МГО «Надія — людям», спрямована на надання допомоги педагогам в пізнанні істини Слова Божого.
Ми чітко розуміли потребу, яка була й залишається в суспільстві стосовно знання духовних істин. Це найбільший дефіцит, який спостерігаємо в житті людей, зокрема дітей і молоді. З іншого боку, переконані, що Біблія — це джерело Божественної мудрості, це Боже одкровення, яке необхідне кожній людині для пізнання Бога й гідного життя. Як писав Федір Достоєвський, «загибель народу без Слова Божого, бо прагне душа Його слова й усякого прекрасного сприйняття». А хто може найкраще донести це Слово, ці знання до розуму й серця дитини? Звичайно, це батьки й учителі, які проводять із дітьми найбільше часу, користуються їхнім авторитетом і повагою. Тому й виникла ідея створення часопису, який допомагав би тим, хто зацікавлений у духовному вихованні дітей, сприяв би розвитку освіти та культури в Україні на християнських засадах.
Це журнал, який допомагає людям знайти дорогу до Бога й навчитися жити від Нього.
— Які завдання ставите перед творчим колективом редакції?
— Завдання, сформульовані на початку нашої роботи й викладені в найпершому числі часопису, залишаються незмінними: ознайомити читача з передовим педагогічним досвідом у питаннях навчання й виховання молоді на основі християнського світогляду, спрямувати до першоджерела — Біблії як Божого Слова — у пошуках відповідей на запитання щодо формування всебічно розвинутої особистості.
Кредо нашого видання: «Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!» Проголошувати саме Слово Боже, не конфесії чи релігійні традиції, бо лише воно є джерелом справжньої віри та істинної духовності.
— Як відбувався процес формування Вашої команди?
— Насамперед запрошували людей, які вже працювали в МГО «Надія — людям», зокрема у відділі освіти, і вболівали за впровадження предмета «Основи християнської етики» в навчальних закладах України. Згодом приєднувалися інші люди: до написання конспектів уроків залучаємо педагогів-практиків, духовні статті готують священнослужителі, науково-популярні матеріали — науковці.
Для нас важливо, щоб ці люди особисто знали й шанували Бога, щоб вони любили інших людей, щоб самі мали такі переконання, про які збираються писати.
У редколегії часопису є представники різних регіонів країни, люди з науковими ступенями й багатою педагогічною практикою. Я вдячний Богові за такий багатогранний творчий колектив і високо ціную внесок кожного. Користуючись нагодою, усім, хто брав участь раніше і хто продовжує працювати в часописі зараз, хочу щиро подякувати й побажати винагороди від Бога та Його благословення і вам, і вашим родинам.
При цьому варто додати, що творчий колектив продовжує формуватися й двері відчинені для нових учасників. Запрошуємо й будемо вдячні, якщо хтось із наших читачів стане ще й автором або сприятиме у виданні чи поширенні часопису.
— Які труднощі доводилося долати протягом цих десяти років?
— Усяка добра справа наражається на спротив. Дехто думає, що якщо я роблю Божу справу, то все має бути легко й гладко, але, читаючи Біблію, переконуємося, що на шляху найблагочестивіших Божих людей було багато перешкод і проблем. Видання «Слова вчителю» також зустрічає спротив.
Одна з проблем полягає в загальному байдужому ставленні людей нашого суспільства до духовних знань. Спілкуючись із різними аудиторіями людей, нерідко стикаємось із цілковитим нерозумінням глибини самої проблеми виховання дітей та молоді й шляхів, як її можна подолати.
Іноді людям здається, що всі проблеми можна розв’язати хорошим матеріальним забезпеченням. Це відголоски комуністичної ідеології: треба створити матеріальну базу — і все налагодиться саме собою. Багато людей вірять, що якщо вони матеріально забезпечать своїх дітей, то ті виростуть хорошими громадянами, гідними людьми тощо. Інші надають перевагу знанням, які розвивають інтелект, які потрібні для здобуття професії, а не знанням, які допоможуть формувати духовні цінності й благочестивий характер.
Наступна проблема полягає в тому, що не так багато людей бажають служити (а не досягати своїх меркантильних інтересів чи просто реалізовувати свій творчий потенціал) через журнал. Не всі готові запропонувати матеріали хорошого рівня, основані на універсальних істинах, які походять із Божого Слова.
І ще одна банальна, звична для нас, українців, перешкода — брак коштів. Мало людей готові передплачувати часопис. У розумінні більшості вічне має бути безкоштовним. Це ставить перед нами ще одне завдання — формувати духовні смаки. Нічого поганого немає в тому, що ми цінуємо матеріальні речі, але те, що веде до богопізнання та богопоклоніння, — значно важливіше. Якщо ми цінуємо духовне, то маємо зрозуміти, що потрібно в духовні цінності інвестувати власні зусилля, власний час і власні кошти. Це тест на предмет наших справжніх цінностей.
Можна сказати, що журнал живе завдяки Божій благодаті та Божій волі. У нас ніколи не було коштів для реалізації додаткових можливостей, але завжди було все необхідне, щоб здійснити головний задум.
Три роки тому ми майже здалися й прийняли рішення закрити журнал через брак коштів. Коли ж оприлюднили це рішення, то люди, які ніби стояли осторонь, стали нашими щирими вболівальниками й радниками, увійшли в редколегію, допомогли фінансово.
Завдяки співпраці з Лабораторією християнської етики, педагогіки і психології при НаУ «Острозька академія», із Всеукраїнським благодійним фондом «Східноєвропейська гуманітарна місія», із Культурно-просвітницьким центром сприяння розвитку християнської освіти і культури вплив журналу поширився, наклад збільшився.
Дякуємо Богові за тих людей, яких Він послав нам назустріч.
— Чи варто вкладатися в друковане слово, коли з кожним днем усе більшого поширення набувають електронні (аудіовізуальні) засоби масової інформації, а люди все менше й менше читають?
— Наявність такої тенденції не варто ігнорувати. Усе більше й більше молодих людей користуються електронними носіями інформації. Але я переконаний, що друковане слово ніколи не втратить своєї актуальності.
Якщо говорити про Україну, то в нас ще дуже багато людей, особливо в сільській місцевості, не мають вільного доступу до інтернету. Люди середнього й старшого віку, хоча й володіють новітніми технологіями, психологічно краще сприймають надрукований матеріал. Я сам належу до таких людей. Мені цікавіше взяти до рук книжку.
Особливістю друкованого слова є те, що воно не підвладне часу. Через роки й десятиліття до нього можуть повертатися, перечитувати. Можливо, часопис залежиться на полицях і його прочитають діти, онуки чи правнуки тих, хто його отримав.
Пам’ятаю себе в підлітковому віці. Правда, тоді було дуже мало духовної літератури, але яким скарбом для мене була підшивка старих батькових журналів «Християнин» видання 1905 року!
— Що Вас як християнина найбільше тривожить із того, що зараз відбувається в Україні й у світі?
— Найбільшу проблему вбачаю в прихильності людей до всього земного. Наші цінності набагато більше пов’язані із земним, матеріальним достатком, ніж із думками про духовне. Матеріалізм, який захоплює серця людей, відвертає їх від Бога. Люди не бачать потреби в духовних змінах. Це доволі поширена форма ідолопоклонства.
— Що позитивного в плані духовно-морального виховання дітей та молоді Ви спостерігали за останні 10 років?
— Усе пізнається в порівнянні. Зараз в Україні є можливість викладати в школах уроки християнської етики, друкувати й розповсюджувати духовну літературу, християнські організації співпрацюють з освітніми установами. Мало країн світу, де такі процеси можливі. Це дуже позитивно.
У рамках святкування 500-річчя Реформації цього року маємо унікальну нагоду для поширення духовних знань.
На жаль, дуже мало чиновників розуміють важливість духовного виховання й готові сприяти його системному впровадженню.
— Чи вірите Ви, що системне християнське виховання (від дитсадка до вишу) змінить Україну на краще?
— Абсолютно переконаний. У світі є такий досвід. До 60-х років у США в школах викладали Біблію, звершували молитви, духовне виховання провадили всюди й на високому рівні. Це заклало основу процвітання цієї країни. Зараз старші люди, які пам’ятають ту Америку, духовну, схилену перед Богом, плачуть за нею. Бо коли християнство почали витісняти з навчальних закладів, там виникли серйозні проблеми.
— Відтак, у цьому контексті, чим нам в Україні не слід нехтувати?
— Важливо не втратити цей благодатний час. У чому сама суть? Є загроза в центрі всього поставити людину, зробити виховну діяльність занадто людиноцентричною. Збалансувати такий підхід і дати бажаний результат може лише богоцентричне Євангеліє.
Важливо, щоб люди, які займаються вихованням у сім’ї, школі, церкві, могли представити дітям великого Бога, а не передати їм лише мораль. У комуністичні часи було багато моралі, але це нічого позитивного не дало. Знання Божого Закону без пізнання Законодавця й особистих стосунків із Ним не змінить суспільство, люди зміняться тоді, коли знатимуть Бога як живу Особистість і матимуть із Ним реальні стосунки, коли будуть чути Його й розмовляти з Ним, коли Сам Бог буде джерелом їхньої віри й сили, коли Біблія буде живою й практичною.
— Що для Вас означає Реформація? Як ставитеся до святкування в Україні 500-річчя Реформації? Чи розраховуєте на якісні зміни в суспільстві у зв’язку з цим святкуванням?
— Дуже хотілося б, щоб цей потужний потік важливої духовної інформації спричинив реальні зміни. Вірю, що це відбудеться через особисті трансформації. Якщо зміняться окремі люди, це обов’язково вплине на суспільство. Це не може бути рішення президента чи парламенту. Швидше за все, люди слухатимуть Слово, і Бог торкнеться їхніх сердець, і реформація відбудеться на особистому рівні, відтак розповіді про духовні переміни передаватимуться із уст в уста.
Найцінніше, найдієвіше і найактуальніше, що я бачу в Реформації, — це 5 тезисів:
- Біблія — єдине мірило віри і життя;
- прощення та спасіння можна отримати лише вірою;
- спасіння приходить як Божа благодать, що є незаслуженою милістю;
- Христос — єдиний Посередник між Богом та людиною. Спасіння можливе тільки через віру в Нього;
- люди повинні схилятися лише перед Богом та віддавати славу винятково Йому!
— Під впливом яких факторів формувався Ваш світогляд? Хто були Ваші наставники, учителі?
— Можу відповісти дуже коротко — сім’я і церква.
Батьки з дитинства виховували мене в любові до Бога та Божого Слова. Не пам’ятаю такого часу, щоб я не вірив, що Бог є, або щоб ставив під сумнів Біблію. Це не означає, що моє духовне життя завжди було бездоганним, але я не пам’ятаю себе без такої віри. І основна заслуга в цьому — батьків.
У школі я дуже полюбив і абсолютно довіряв своїй першій учительці. Та одного разу, мабуть, це вже було на початку 2-го року навчання, почув від неї, що Бога немає. Це був найчорніший день у моєму дитячому житті. Людина, якій я довіряв і яку безмежно поважав, сказала таку фразу. Моє дитяче серце розривалося. Це був той день, коли зірка моєї першої вчительки згасла. Переконання, прищеплені батьками, були вже глибоко закорінені в моєму серці.
Моє дитинство проходило в церкві, яка потерпала від переслідувань атеїстичної системи. Лідерами громади були віддані Богові люди, готові покласти своє життя за віру в Ісуса Христа. Незважаючи на всі заборони й переслідування, у нас була недільна школа. Особлива атмосфера любові, доброти, турботи, жертовності, теплоти спілкування з дітьми та дорослими підживлювала мою дитячу віру й бажання залишитися там назавжди.
— Які якості характеру цінуєте в людях найбільше?
— Вірність, самовіддану посвяту Богові та Його справі.
Іноді доводиться зустрічатися з людьми, які дуже швидко і яскраво спалахують, утім так само швидко гаснуть. Це люди, які готові бігти спринтерську дистанцію, а після цього спочивати на лаврах. Є ж ті, які готові бігти марафон. Вони роблять Божу справу протягом усього життя. І це по-особливому цінно. Думаю, у Божих очах теж.
— Очевидно, що пасторство неможливе без учительського дару. Крім того, Ви викладаєте духовні дисципліни студентам християнських навчальних закладів. Які методи великого Вчителя використовуєте?
— Ісус Христос промовляв до натовпу людей, Він навчав окремо Своїх учнів, а також працював із людьми один на один. Служіння пастора й учителя також передбачає роботу з великою аудиторією, з малими групами, індивідуально. А ще це служіння неможливе без любові до Бога і до людей. І цього також вчуся від Ісуса.
Узагалі, у нас немає багато інструментів. У нас є звістка, яку потрібно передати словами. Головне, щоб наше ставлення до тих, кого ми вчимо, і наше життя не суперечило цій звістці.
— Чи могли б Ви поділитися кількома моментами з Вашого життя, які особливим чином ствердили Вашу віру в Бога?
— Було багато життєвих ситуацій, коли моя віра підтверджувалася багатьма фактами, але я твердо вірю в те, що віра — від слухання Божого Слова, по-іншому вона не зароджується.
Людині, яка каже, що хотіла б повірити, та не може, я б порадив одне: читайте, слухайте Боже Слово, і віра обов’язково поселиться у вашому серці.
Якщо ви турбуєтесь про дітей, наступні покоління — передавайте дітям Боже Слово, разом відвідуйте церкву, де воно проголошується.
Добре, якщо є можливість спостерігати красу Божого творіння. Це підсилює нашу віру.
Звертайтеся до Бога в молитві й переконаєтеся, що Бог живий і Він відповідає на молитви. Це ще більше зміцнить вашу віру.
Досліджуйте Писання на предмет Божих обітниць, і ви переконаєтесь, що дуже багато Божих обітниць уже збулися, а інші збуватимуться на ваших очах. І це достеменно так, тому що виконання цих обітниць базується не на наших зусиллях, а на Божій вірності, Він пильнує за виконанням Своїх слів, тобто за виконанням Біблії.
Людям, які хочуть вірити, важливо шукати Божого лиця, при цьому не менш важливо помічати Його руку, яка захищає, яка здійснює Божественну турботу про наше щоденне життя, про нашу долю, про близьких людей. Слід також помічати Батьківську руку, яка нас виховує. Коли ми терпимо біль чи розчарування, Бог не відвернувся від нас, а займається нашим вихованням, привертає нашу увагу до Самого Себе.
— Чи є у Вас улюблені тексти Святого Письма?
— Різні тексти на різних етапах життя були по-особливому цінними. Один із них — Іс. 66:1-2: «Так говорить Господь: “Небеса — Мій престол, а земля — то підніжок для ніг Моїх: який же то храм, що для Мене збудуєте ви, і яке ото місце Його відпочинку? Таж усе це створила рука Моя, і так все це сталось, — говорить Господь! — І при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом”».
— Ваші побажання читачам часопису «Слово вчителю».
— Як побажання нагадаю про те, що в радянські часи нам представляли як прислів’я, але це біблійний принцип: «…Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал. 6:7).
Господь дав нам у житті багато різних видів насіння. Це наш час, наші слова, учинки, кошти тощо.
А продовження цього принципу звучить таким чином: хто сіє для задоволення тіла, пожне тління, пожне руйнування; хто ж сіє для задоволення духа — пожне життя вічне. Тому сійте духовне, вічне, невидиме, сійте в майбутнє.
Матеріал підготувала Надія Доля