Автор Світлана Новикова, заступник директора БФ «Надія» Дитячого методичного центру християнської просвіти Донецької обл.
Якщо твої плани розраховані на роки — сій хліб.
Якщо на десятиліття — саджай дерева.
Якщо на століття — виховуй дітей. Так говорить народна мудрість!
Наші пращури знали, що не освіта, а саме виховання робить людину людиною, або…
Яке ж виховання є зразком, ідеалом, універсальним для будь-якого представника роду людського? Національне? Патріотичне? Чи може, екологічне? Можливо, обрати за еталон здоровий спосіб життя? У чому панацея для сьогоднішнього руйнівного часу? Як врятувати не те що світ, а хоча б себе? І відповідь є — це Біблія, Слово Боже.
Чи можемо ми стверджувати, що не були патріотами, наприклад, древні римляни, які возвеличили свою державу у віках? Або що не дотримувались здорового способу життя спартанці, які прагнули фізичного ідеалу задля захисту вітчизни, але між тим додумались і до знищення своїх дітей (в окремих випадках)? Чи можемо ми говорити про екологічну незрілість тих племен і народностей, які вірили в душу кожної рослини чи тварини? І де ці люди, ці народи?
Так, ви можете зауважити: «А де той ваш Бог – Ісус Христос? Чи Він живий?» І я вам відповім: «Так!» Уже багато століть минуло після того, як люди побачили Його вперше, почули Його та змогли «доторкнутись» до Його земного життя, але й сьогодні Він між нами. Бо ж суперпопулярна книга — Біблія — відкриває нам світ Божого існування, а тому й нашої несамотності в цьому світі.
— Яка ж історія в цій книзі може змінити серце людини? — запитаєте ви.
— Будь-яка, — відповім я.
«Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати…» (Еккл. 3:1), — ці слова сказав проповідник Екклезіяст багато віків до нас, та вони про наше життя.
Історія України свідчить, що час руйнувати затягнувся, ми перестали творити й створювати. Звісно ж, я маю на увазі не окремих людей, а весь народ. І саме народом нам треба ще стати, тобто не ділитися, а єднатися. А це можливо тільки тоді, коли ми навчимося любити, і хто, як не Господь, навчить нас цього.
Мабуть, за Екклезіястом, сьогодні наш час «плакати і ридати»: за тим, чого не зробили, та про те, що робимо. Але ж колись прийде час радощів та обіймів, час сміху та будівництва?! І щоб цей час настав якомога скоріше, ми повинні припинити мовчати, бо прийшов «час говорити». Говорити саме про те, як здолати розбрат, як припинити «дерти» і почати «зшивати», а зшивати потрібно починати з душі. І от ця невидима субстанція пов’язана саме з Ним — із Богом. Отже, де, як не в Слові Божому, шукати порад і настанов, мудрості у вирішенні життєвих питань, світоглядних ідей та наснаги.
«Початок мудрості — страх Божий», — говорить мудрий Соломон. А віра в Бога виникає із того, що чуєш, вважає апостол Павло. То нам із вами слід тільки почути Боже Слово, а потім розповісти дітям, і станеться все, як говорить проповідник.
І промовив Екклезіяст, якщо людина бачить добре «в усім своїм труді» — то це «дар Божий» (Еккл. 3:13). А ще він радить: «Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його», — хіба це не про нас: батьків, учителів, вихователів та всіх, хто вирощує дітей — отже, про кожного.
Я думаю, ви здогадались, яка біблійна історія змінила моє серце. Невеличкий трактат проповідника Екклезіяста слід читати та перечитувати кожному із нас, а також дітям нашим знати змалечку, можливо, тоді ми відчуємо сенс свого життя, «бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, — чи добре воно, чи лихе!» (Еккл. 12:14).
Мені здається, що ці великі, пророчі, життєдайні слова можуть зробити людину людиною!