Поширене уявлення про те, що наукові знання і християнська віра несумісні, активно насаджується з часів епохи Просвітництва. Перше, що спадає на думку за одночасної згадки науки і релігії, — те, що невгамовні церковники постійно переслідували прогресивних учених, спалюючи їх на вогнищах. Мабуть, важко висловити цю загальнопоширену помилку точніше й компактніше, ніж це зробив Борис Гризлов — впливовий сучасний російський політик із вищою технічною (!) освітою. Коли в одному з інтерв’ю йому поставили запитання, пов’язане з обговорюваною нами темою, він, ні на мить не замислившись, видав як саме собою зрозуміле: «Ми можемо ще пригадати Коперника, якого спалили за те, що він говорив: “І все-таки вона крутиться…”»
Єдиним істинним твердженням у цій сентенції є «Ми можемо ще пригадати…» Але, судячи з усього, пригадати можемо вже далеко не все. Адже в тому, що продовження цього глибокодумного вислову не має жодного стосунку до фактів, легко переконатися, зазирнувши в будь-який довідник.
Насамперед варто пам’ятати, що прогресивний учений Миколай Коперник (1473–1543), власне, і був тим самим невгамовним церковником. Ніяких інших учених тоді в принципі бути не могло. Також не існувало секулярної науки. Університети, бібліотеки та лабораторії створювала, фінансувала й забезпечувала кваліфікованими спеціалістами виключно Церква.
Як канонік (штатний єпархіальний священнослужитель), Коперник, окрім дослідницької роботи, велику частину свого життя присвячував церковному служінню, громадській і політичній діяльності, благодійній медичній практиці. Його праця «Про обертання небесних сфер» побачила світ у рік смерті вченого в Нюрнберзі з посвятою Папі римському Павлу III. Сам учений, швидше за все, книгу надрукованою так і не побачив, оскільки на той час уже перебував у комі.
Усіма шанований природодослідник, богослов і громадський реформатор, він мирно відійшов у вічність у власному ліжку в колі відданих учнів 24 травня 1543 року. Книгу ж його продовжували передруковувати, поширювати, вона користувалася незмінним інтересом читачів. Щоправда, через сімдесят три роки, 1616 року, на хвилі ідеологічної боротьби на два фронти (протестанти — з одного боку й гуманісти-просвітителі — з іншого), Рим, під гарячу руку, наклав на книгу Коперника заборону. Чотири роки потому заборону практично було знято. Але, як у старому доброму анекдоті, — неприємний осад залишився.
Крім того, важливо пам’ятати, що Коперник аж ніяк не є винахідником геліоцентричної системи обертання світил. Космологічну дискусію з цього приводу вели ще з часів античності. Так, геліоцентричних поглядів дотримувалися давньогрецькі піфагорійці (зокрема, Аристарх Самосський, бл. 310 – бл. 230 до Р. Х.),
які вже в ті часи розвивали емпіричний метод — осягнення світу шляхом спостережень і експерименту. Архімед (287–212 до Р. Х.) також був знайомий із цим поглядом, хоча сам уважав, що Сонце обертається навколо Землі, тоді як усі інші планети — навколо Сонця.
З іншого боку, Арістотель (384–322 до Р. Х.) заперечував емпіричний підхід. Він дотримувався філософії природних і вимушених станів чотирьох світових стихій (землі, води, повітря і вогню) і відносив небесні тіла до сфери деякого «п’ятого елемента», недоступного для розуміння. Під впливом арістотелівських ідей саме цим довгим шляхом ішла Католицька церква, ігноруючи чітке й зрозуміле попередження апостола: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом» (Кол. 2:8). Як бачимо з цієї цитати, уже апостол Павло виступав проти натурфілософських ідей Арістотеля.
Отже, дискусію про світобудову вели зовсім не вчені, з одного боку, і богослови — з іншого, вона точилася між представниками двох богословських наукових шкіл: «класичної» натурфілософії, яка базувала пізнання природи на умоглядних ідеях Арістотеля, і прихильників піфагорійського емпіричного методу, які беруть за основу спостереження за природою.
Навіть до протистояння католицького і протестантського богослов’я ця полеміка не мала жодного стосунку. Так, і Миколай Коперник, і, через століття, Галілео Галілей (1564–1642), будучи в підході до науки піфагорійцями-емпіриками, до кінця своїх днів залишалися правовірними католиками. З іншого боку, протестанти Мартін Лютер (1483–1546) і Філіп Меланхтон (1497–1560) дотримувалися арістотелівських поглядів на природознавство.
Математична модель Коперника, що переносила точку відліку (положення спостерігача) із Землі на Сонце, спростила формули планетарного руху. У ній усувались громіздкі формули обертання світил по епіциклах — малих орбітах, центри яких обертаються навколо Землі по великих орбітах, так званих деферентах. Однак особливого захоплення серед астрономів-практиків цей підхід не викликав. Цікава з математичного погляду, праця Коперника не мала практичного застосування. По-перше, вести спостереження із Сонця не дуже зручно через його віддаленість і несприятливий клімат. Усе ж таки потреба була в описі руху для спостерігача, який перебував на Землі. По-друге, його обчислення не усували систематичної помилки, притаманної всім моделям, що існували на той час, оскільки, як і вони, припускали кругове обертання планет.
Справжню революцію в астрономії зробило відкриття Йоганном Кеплером (1571–1630) еліптичної форми планетарних орбіт. Революція ж, здійснена Коперником, була не науковою, а теологічною — вона стала першим значним кроком до звільнення християнського богослов’я від натурфілософії Арістотеля й відкрила широкий шлях для відродження емпіричного підходу до природознавства.
Відтак потрібно пам’ятати, що, мабуть, єдиним персонажем атеїстичного епосу про боротьбу добра (в особі науки) і зла (тобто релігії), до якого застосовне поняття «спалили», є італійський поет і філософ-пантеїст Джордано Бруно (1548–1600). Космологічні ідеї, які висловлював Бруно, не вирізнялися новизною — вони були відомі ще з часів античності. Про жодні оригінальні дослідження, які проводив би домініканський відступник, як і про жодні зроблені ним наукові відкриття, невідомо.
Вирок у справі Бруно виніс суд римського губернатора, тобто світська влада. Філософа визнали винним у клятвопорушенні (порушенні добровільно ним же даних чернечих обітів), у прихильності до езотеричних ідей і окультних практик, у розповсюдженні вчення про вічність Усесвіту (категорично спростованого сучасною наукою) і про реінкарнацію людських душ (що до науки взагалі не має жодного стосунку). У сфері богослов’я Бруно заперечував догмат Трійці, відплату за гріхи, непорочне зачаття, викупне значення жертви Христової, ролі віри в справі спасіння. На думку Бруно, Христос був магом, Його чудеса були уявними, а смерть — безглуздою випадковістю. Жодне зі звинувачень підсудний не заперечував.
Водночас не варто забувати, що Бруно було страчено 1600 року, тобто ще за шістнадцять (!) років до накладення заборони на книгу Коперника «Про обертання небесних сфер». Ні про прихильність до геліоцентризму, ні взагалі про будь-яку наукову діяльність Бруно в його вироку не сказано ні слова. Тобто насправді не Бруно зазнав гонінь через розповсюдження ідей Коперника, а праця Коперника була згодом тимчасово (на чотири роки) заборонена частково через те, що її поширював Бруно.
P. S. А вислів «І все-таки вона крутиться», який приписують Галілео Галілею (1564–1642), є міфом значно пізнішого часу (XVIII ст.).
Сергій Головін