Тоді приведено до Нього дітей, щоб Він,
поклавши на них руки, помолився. Учні ж боронили їм.
Ісус сказав їм: «Пустіть дітей! Не бороніть їм
приходити до мене, бо таких Царство Небесне».
Мт. 19:13–14
Духовність та мораль — це поняття, що використовуються для опису нематеріальної складової дійсності, а численні визначення намагаються охопити різноманітні бачення духовності в сучасному світі. Почасти можна почути трактування духовності як «способу життя чи мислення». Направду, такий погляд має шанс на існування, адже кожна особистість веде свій спосіб життя, який, на жаль, може бути доволі далеким від духовного. Духовність та мораль — це апріорі поняття виховання, починаючи з колиски матері й закінчуючи сивиною чола. У наш час дуже доречно буде порушити питання духовного виховання та моральних цінностей на етапі навчання в закладах вищої освіти в Україні, адже маємо ще один вагомий неприємний виклик — спроби нівеляції предметів морально-духовного спрямування в закладах не лише середньої, але й вищої освіти.
Однозначно, найвищим авторитетом духовного виховання є Ісус Христос. А спосіб життя, слідуючи Його Заповідям, є найкращим до наслідування. Як зазначає Хосе Прадо Флорес, «Ісус приходить у світ на тлі релігійного життя свого часу як один з учителів Ізраїля»1, тобто вже тоді стає прикладом до наслідування, якого вибрані слухають і від якого вчаться. Ісус стає і продовжує бути моральним авторитетом для багатьох. «І дивувалися з Його вчення, бо Він навчав їх як Той, Хто має владу, а не як книжники» (Мр. 1:22), підкреслює євангеліст Марко.
Але, на жаль, серед вихору подій модернізованого двадцять першого століття стає дещо незрозуміло, чому в християнській державі, яка споконвіку славилася своєю культурою, вихованістю, любов’ю, патріотизмом, духовністю, іде наступ на предмети морально-духовного спрямування?
Ісус у Своїй науці ґрунтувався на реальних подіях та явищах2. Його промоція не була консервативною в плані соціал-географічного поширення. Ісус не навчав лише «своїх», а йшов до інших народів. Подібно і Церква, Головою якої є Христос, у наш час поширює свою діяльність на різні площини виховання особистості, зокрема й освітньо-наукову.
Саме зараз існує потреба захистити та відстояти такі предмети, які є основним джерелом здорового морального виховання в закладах освіти. Варто зазначити, що на таких дисциплінах, подібно Христові, який тільки кликав за Собою, ніхто нікого не примушує до якихось дій, ніхто не пропагує тієї чи іншої конфесії тощо, а лише засівається зерно доброти, правди, милосердя, людяності, доброї поведінки, вихованості — а ці всі якості походять із природного закону, який голосить: «не вбий», «не вкради» тощо.
Тобто духовно-моральний супровід, що має за приклад життя Христа та святих, не є окремим релігійним предметом чи напрямом, який треба пізнавати лише в церкві, а є тим фундаментом виховання, який варто осягнути кожному вихованому громадянину.
Морально-духовний супровід осіб, які здобувають вищу освіту, не є чиєюсь «забаганкою», а прерогативою майбутніх спеціалістів та провідників держави. Саме студенти вищих навчальних закладів є тими, хто в майбутньому її розбудує, або ж зруйнує. Питання лише в тому, який напрям виховання ці молоді люди отримають під час здобуття того чи іншого фаху, бо проблема деградації суспільства походить із внутрішнього бачення і зовнішнього впливу. Тому, на мою думку, прерогатива здобувачів вищої освіти полягає не тільки в праві здобувати знання на освітній програмі, а й виховувати в собі глибокий внутрішній світ моральної особистості, яка буде відповідальна за себе, сім’ю та державу. Щодо зовнішнього впливу, то основна християнська прерогатива студентів полягає в отриманні духовної підтримки в ЗВО, яка має надаватися відповідними знавцями моралі, які користуються пошаною та ведуть духовний спосіб життя згідно з Христовими Заповідями. Такими професіоналами можуть бути «академічні капелани», які будуть задовольняти духовні потреби здобувачів вищої освіти, адже духовність, яка впродовж віків була пов’язаною з релігійною системою, завдяки розвитку соціологічних наук стала предметом ширшого значення та універсального сприйняття у становленні зрілої особистості.
Дуже правильною є думка, що духовність є формою життя людини, яка прагне з’єднатися з Богом. Саме тому так важливо злучитися з народженим Христом, сприйняти Його науку, усвідомити свою гріховність і потребу в спасінні, покаятися й провадити оновлене, духовне життя. Саме завдяки духовному життю, закоріненому в живих стосунках з Христом, людина розвиває в собі нові симпатії до інших.
Досліджуючи зовнішній вплив, бачимо, що спосіб відкриття духовності залежить від контексту, в якому особа виросла, і від переконань, які вона сповідує. Завдяки духовності людина усвідомлює значно більше можливостей для розширення власних меж. Отже, як зауважив М. Кузковський, ми бачимо, що можливим є й такий духовний досвід, який може бути частково або повністю вилучений із будь-якої релігійної системи3. Тобто, духовність апостеріорі передбачає життя в єдності з Христом народженим, страждаючим та воскреслим, не зважаючи на здобуті знання про різні релігійності та вірування.
Духовна опіка студентів — це спосіб допомоги для знаходження внутрішнього спокою та рішучий засіб відшукати рівновагу, вийти зі стану морального запустіння, усвідомити зв’язок із Богом, який допоможе будувати здорові стосунки з навколишніми. Адже Сам Господь говорить: «Я — світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8:12).
Отже, обидва елементи морально-духовної прерогативи (духовний зовнішній супровід в ЗВО та внутрішній психологічний спокій) надзвичайно впливають на щоденне життя молодої людини. Саме тому ці засоби повинні бути доступні для студентів, аби вони могли знайти в них підтримку.
Нам час вертатись до Христа,
Вже досить бігати довкола,
Бо кожна зболена душа
Вартує неба і вартує Бога…
А. Жук
Андрій Жук — бакалавр богослов’я, голова студентського самоврядування ПЗВО «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого», поет, лауреат премії НАН України, експерт Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, громадсько-релігійний діяч.
