Якщо раніше для вчинення аморальних чи небезпечних дій людині потрібно було одягатися і йти кудись з дому в пошуках пригод, то сьогодні погана компанія може зазирнути прямо в серце вашої дитини в її кімнаті через отвір усього лише в кілька дюймів… через екран купленого вами ж смартфона. Групи смерті, кіберманіяки й шахраї, небажані для перегляду відео і фото — все це чатує на дітей, залишених без нагляду батьками, які в цей час сумлінно заробляють гроші. Інтернет — користь чи суцільне зло? Як вберегти найдорожче — власну дитину — від згубного впливу зловмисників?
Не секрет, що кіберполіція виявила в соцмережах групи, де підлітків схиляють до самогубств. Одна з таких груп, «Синій кит», живе тільки ВКонтакті. Ще два роки тому вона з’явилася в Росії, де, згідно з оглядачем «Нової газети» Галиною Мурсалієвою, спровокувала понад 130 випадків суїцидів дітей — учасників цієї гри. У грудні 2016 року в Маріуполі 15-річна дівчинка стрибнула з багатоповерхівки — виконувала квест і записала це на мобільний телефон, який залишила на даху.
В одній із елітних шкіл Івано-Франківська навчається 13-річна дівчинка, на руці якої у лікарні випадково помітили вирізаний чимось гострим напис: «Синій кит 10.02 4:20», завдяки цьому підлітка зупинили за крок до самогубства.
«Відомо, що фанати таких спільнот називають себе китами, тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Сині кити можуть літати, і цим, можливо, пояснюється те, що цей вид ссавців — один із небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям. Тому в усіх шанувальників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з китами, що літають», — застерігають у кіберполіції.
Адміністратор групи в соцмережі схиляє дитину до виконання завдань (квестів). Причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині каліцтв або заподіяння болю. Останній крок — це створення аудіо з музикою, у якому дитина чує, що єдиний вихід з усіх проблем — це вчинити самогубство.
Серед учасників так званих «груп смерті» дуже мало дітей з неблагополучних сімей. Переважно учасниками є освічені, допитливі, активні діти, які цікавляться кіно і музикою, читають книги.
Також кіберполіція відреагувала на звернення батьків, які знайшли у ґаджетах своїх дітей зображення листівок із закликом «стати феєю вогню» — ще одна небезпечна гра для фанатів мультфільму «Феї Вінкс». Дитині пропонують серед ночі, — так, щоби ніхто не побачив, бо магія зникне, — піти на кухню, відкрити газові конфорки й глибоко вдихати.
Зараз саме набирає популярності гра «Біжи або помри». Суть вуличного флешмобу — перебігти дорогу перед авто. Поки одні біжать, другі — фільмують. З такими випадками стикнулися у поліції Полтавщини та Рівненщини.
Непокоїть також гра «Піди і заховайся» або «Зникни на 24 години», аналог американської «24 hours challenge». Діти ховаються у публічному місці: у супермаркеті, у школі, на заправці — і знімають відео. Один із восьми випадків зникнення дітей на Івано-Франківщині, що сталися від початку цього року, обласна поліція у справах дітей пов’язує саме з цією грою.
березня 2017 р. з ініціативи активної громадськості України в Києві відбувся семінар на тему «Діти та соцмережі», на який були запрошені представники кіберполіції, психологи, соціальні педагоги, освітяни, церковні діячі, тренери, укладачі креативних проектів розвитку дітей, фахівці з цифрових технологій. На семінарі були заслухані доповіді експертів, а також окреслено шляхи виходу із загрозливої для суспільства ситуації.
Розвиток і здешевлення цифрових технологій не лише покращили життя людей, але й значно спростили доступ підростаючого покоління до токсичної, аморальної та психологічно травмуючої інформації, а також відкрили безпосередній доступ шахраїв та різного роду зловмисників та маніпуляторів до внутрішнього світу і до безпосереднього життя наших дітей. У той час, коли зручна для батьків дитина годинами просиджує у теплій і ніби то захищеній домівці, вона абсолютно поза їхньою увагою може стати жертвою як простих шахраїв, так і збоченців, які отримують насолоду від доведення своїх наївних жертв до каліцтв, аморальних дій чи самогубства.
Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щороку 800 тисяч людей добровільно йдуть із життя. Самогубство скоюють кожні 40 секунд. Суїцид займає третє місце після смерті від хвороб і нещасних випадків. Багато спроб суїциду скоюють підлітки у віці до 14 років.
Що ж примушує людей укорочувати собі віку? Психологи вважають, що це проблеми в особистому житті (нерозділене кохання, бідність, проблеми в навчанні, роботі тощо), доведення до самогубства (зґвалтування, побої, фізичне знущання), відчай, втрата сенсу життя, інколи хронічні захворювання.
Своєю смертю самогубці, як правило, хочуть виявити:
«протест» — бажання покарати тих, хто їх образив;
«заклик» — крик про допомогу, намагання викликати своєю смертю співчуття;
«втечу» — спосіб уникнути страждань або покарання;
«самопокарання» — спокутування провини;
«відмову», «опущені руки» — повна капітуляція в усьому.
Але хіба діти заходять в інтернет у пошуках смерті? Усе починається з пошуку у віртуальній реальності задоволення простих потреб: спілкування, нових вражень, можливості самовиразитися, романтики або близькості.
Наталя Простун, психолог вищої категорії, психотерапевт, член Асоціації психотерапевтів і психоаналітиків України, автор і ведуча навчальних програм (класів для психологів, корекційних програм для дітей та батьків) наголосила, що дитина в полі інтернету дуже вразлива й беззахисна. Більшість дітей шкільного віку заходить в інтернет, щоб знайти там готові розв’язання домашніх завдань та ігри. Дві третини дітей шукають в інтернеті відеокліпи. Психолог розповіла, що в соціальних мережах «сидять» 30 % дітей віком 9-10 років та 60 % дітей 11-12 років.
Головні загрози, які чатують на дітей в інтернеті, — це азартні ігри та спілкування з небажаними людьми, до того ж діти дуже схильні до розголошення персональних даних. Тому завданням батьків є навчити дітей правилам мережевого етикету. Багато дорослих самі не знають про використання захисних програм батьківського контролю на ґаджетах своїх дітей, а також про правила безпеки дітей у просторах інтернету. Потрібно навчити дитину принципу «Перш ніж клацнути, подумай!»
Шахраї в інтернеті завжди пропонують «наш із тобою секрет від батьків», тому необхідно попередити про це дитину. Дітей слід учити відразу тікати з поганих сайтів. Для того щоб навпаки не підживлювати їхній інтерес, обов’язково потрібно пояснювати, чому не слід відвідувати такі сторінки.
Наталя Простун навела приклад того, як після проведення систематичного обмеження батьками часу, відведеного дітям на відеоігри, один з дітей, якого вона консультувала, почав знову цікавитися справжнім життям, спілкуватися з друзями.
У семінарі взяла участь Людмила Гридковець, кандидат психологічних наук, декан факультету психології Київського інституту бізнесу та технологій, викладач Київської Трьохсвятительської Духовної Семінарії УГКЦ, психолог-практик, автор понад 100 наукових праць із проблем психології сім’ї, християнської психології, психології травмуючих ситуацій, психології впливу та маніпуляцій, мати шістьох дітей.
Пані Людмила презентувала відеоролик за темою семінару під назвою «Ти ще досі граєш у «Синього кита»? Тоді ми йдемо до тебе!» (є у вільному доступі на платформі youtube.com), адресований підліткам, батькам, учителям.
Психолог також співпрацює з кіберполіцією й досліджувала так звані дитячі «групи смерті» у соціальних мережах. Вона показала відео, у якому до дитини звертаються пошепки та використовують звук постукування, що знижує критичність мислення. Маніпулятор спочатку підсаджує дитину на нейтральні рольові ігри («у лікаря і хворого» тощо), а потім під виглядом гри у танцівницю чи чогось подібного схиляє дитину оголитися перед камерою чи вчинити ще якісь дії.
Присутні на семінарі психологи зазначили, що деякі діти переглядають по 50 роликів відвертого змісту щотижня, тоді як доведено, що 10-15 с такого видовища у віці 10-12 років травмує людину на все життя. До того ж, злий жарт грає з нами колективне несвідоме. Тобто, якщо хтось із дорослих членів сім’ї дозволяє собі переглядати порнографічні зображення в інтернеті, то дитина відчуває це на рівні підсвідомості й копіює дії старших.
Перед присутніми виступила також старший інспектор відділу ювенальної превенції Головного управління національної поліції м. Києва, майор поліції Лариса Скрипник. На запитання про кримінальну відповідальність за доведення людини до самогубства вона пояснила, що згідно зі статтею 120 кримінального кодексу України за цей злочин передбачено до 3-х років позбавлення волі, якщо ж йдеться про схиляння до суїциду неповнолітніх, відповідальність зростає до 10 років ув’язнення. Згідно зі статтею 300 того ж кодексу примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства та жорстокості караються позбавленням волі на строк від 3 до 5 років. Щоправда, коли такі твори розповсюджують самі неповнолітні, відповідальність за це лягає на їхніх батьків, навіть якщо вони не знають, що цим займалися їхні діти. Лариса Миколаївна також нагадала номер гарячої лінії Національної кіберполіції +380 (44) 3743721, а також Національної дитячої гарячої лінії 772.
Про практичне вирішення проблеми інтернет-залежності говорила Оксана Назарчук, педагог-організатор середньої спеціалізованої школи І–ІІІ ст. № 307 із поглибленим вивченням природничих наук Деснянського району м. Києва. Цей заклад бере участь у програмі «Школа повного дня». У другій половині дня в школі діє мережа гурткової роботи, де школярі можуть займатися своїми улюбленими справами: співами, танцями, малюванням, підготовкою шоу «Школа має талант!» Усі активності для школярів безкоштовні, організатори й тренери вміють зацікавити учнів, які перебувають в школі з 8 до 20 години, тому в дітей не залишається багато часу на такі шкідливі звички, як сидіння в соцмережах.
Своїм досвідом поділилася також засновниця футзальної академії Аліна Горобець. Після 22 років спортивної кар’єри вона вирішила реалізувати свою мрію, тому що роботу з дітьми та підлітками вважає своїм покликанням. Мета створення академії — не лише передати дітям спортивні навички й виростити з них хороших спортсменів, але й формувати їх як особистостей на підвалинах християнської моралі.
Фахівці, які працюють із жертвами онлайнових «груп смерті», радять батькам:
- Перевіряти шкіряні покриви дитини на наявність пошкоджень та з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися.
- Перевіряти акаунти дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. Перевіряти вміст повідомлень.
- Звертати увагу на коло спілкування дитини.
- Намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями.
- Обов’язково контролювати те, які фото та відеофайли є в ґаджетах дитини.
- Встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх ґаджетах дитини.
З метою попередження самогубств люди намагаються використовувати деякі заздалегідь неефективні методи. Приміром, уживають антидепресанти, сподіваючись вирішити душевні питання на фізичному рівні. Або запевняють: «Усе вийде, от побачиш!», даючи таким чином неправдиву обіцянку, яка в більшості випадків не виконується. Або пропонують: «Переключись на щось інше» тощо. Проте найсуттєвіша профілактика суїцидів сягає набагато глибше, до внутрішнього усвідомлення людиною причин і наслідків своїх дій, до того, на що людина сподівається і в що вона вірить.
Тому ми запитали себе, чи говорить Біблія про самогубство? Хто вчинив перше самогубство?
Хоча людям спадає на думку насамперед образ Юди, найпершим був усе ж таки не він, а… Адам. Ось, як це описано в першій книзі Біблії — Книзі Буття.
Бут. 2:16-17: «І заповідав Господь Бог людині, кажучи: від всякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра та зла не їж від нього, бо в день, в який ти вкусиш від нього, смертю помреш».
Бут. 3:6: «І побачила жінка, що дерево хороше для їжі, и що воно приємне для очей та бажане,тому що дає знання; і взяла плодів його та їла; і дала також чоловіку своєму, і він їв».
Інший відомий випадок — самогубство Юди — описаний уже в Новому Завіті.
Мт. 27:3-5: «Тоді Іуда, що зрадив Його, побачив, що Його засудили, і, розкаявшись, віддав 30 срібних монет першосвященикам та старійшинам, кажучи: згрішив я, загубив кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? дивись сам. І, кинувши монети в храмі, він вийшов, пішов та повісився».
Звернімо увагу на те, хто або що стало причиною самогубства?
Ів.13:2: «Під час вечері, коли диявол вже вложив в серце Іуді Симонову Іскаріоту видати Його»;
Ів. 13:26-27: «Ісус відповів: той, кому Я, умочивши кусок хліба, подам. І, вмочивши кусок, подав Іуді Симонову Іскаріоту. И після цього куска ввійшов у нього сатана…»
Із цих прикладів із Божого Слова бачимо, що самогубство — це:
- обман диявола;
- добровільний вибір людини;
- бунт проти Бога;
- духовна, а не душевна, проблема;
- не вирішує проблеми людини, а навпаки поглиблює, адже після смерті таку людину чекає вічна мука.
Чи можливо взагалі вирішити проблему смерті? Чи є вихід? Боже Слово проголошує, що рішення існує і кожен із нас стоїть перед вибором:
Ів. 10:10: «Злодій (диявол) приходить лише для того, щоб вкрасти, вбити і погубити. Я (Ісус) прийшов для того, щоб мали життя і мали з подостатком».
Ів. 3:16: «Бо так полюбив Бог світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне».
Повт. Зак. 30:19: «Життя та смерть Я дав тобі — благословіння та прокляття. Вибери життя, щоб жив ти й потомство твоє».
Що ж є справді дієвим засобом захисту дитини від згубного впливу залежностей чи небажаних співрозмовників в інтернеті? По-перше, дорослий сам має бути переконаним у тому, що вихід є! За цим повинна йти доволі тривала й затратна програма під назвою: любити і вкладатися у виховання своєї дитини впродовж життя. Для того щоб дитина в розпачі не шукала таємних стосунків із кібершахраєм, який видає себе за її друга, потрібно від самого народження будувати міцні, довірливі стосунки з нею. Це коштуватиме кожному дорослому терпіння, нервів, посвяти, самовладання, жертви, обмеження часу на себе і на відпочинок. Тільки людина, яка має надію на вічність, знайде в собі сили бути поряд із дитиною в грі, у дозвіллі, у навчанні, відкинувши власні бажання та інтереси, і задовольнятиме її потребу в спілкуванні. Що може бути кращим, ніж отримати нові враження разом із люблячими рідними, а не з сумнівною компанією? Чиє визнання може бути важливішим для дитини, ніж схвальний погляд батьківських очей, ніж материнське підбадьорення?
Настановити у вірі батьки можуть лише через стосунки. А стосунки вибудовуються щодня на кухнях і в коридорах, під час обіду і під час зав’язування шнурівок, під час ранкового пробудження й під час вкладання спати, дорогою до школи і в черзі до лікаря, на ринку і в громадському транспорті — усюди, де батьки перебувають поряд зі своїми дітьми. Всюди, де діти спостерігають за життям батьків і роблять свої висновки про те, на що спираються в житті ці найважливіші дорослі, чого вони прагнуть, що їх лякає, що дратує, що радує, як вони можуть їх захистити, наскільки люблять?
А ще нам, дорослим, варто усвідомити, що «зручних» дітей не буває. Якщо ми справді хочемо виховати своїх дітей, нам слід забути про спокій і взятися до нелегкої і творчої праці. Питання «куди «здати» дитину, щоб вона «не заважала»?» слід викорінити зі своєї свідомості і замінити питанням: чим зараз зайнята моя дитина і чи йде їй на збудування те, чим вона займається? Якщо в цей момент особисто я не прищеплюю їй добрих якостей характеру, виявляючи повагу, турботу, солідарність чи справедливість, то хтось або щось, обов’язково в цей самий час проводить свою «виховну» роботу з моєю дитиною. До чого схиляє її «чужий вихователь»: до лінощів, до вседозволеності, до нарцисизму, до порожньої трати часу чи, може, веде до відчаю й пошуку смерті? Тоді, як схиблена культура сучасності оспівує гріх і смерть, завдання християнської сім’ї — піднести на п’єдестал цінностей богопошану й життя. Живіть поряд із вашими дітьми! Покажіть їм на власному прикладі, що жити за Божими заповідями — це радісно, і вони не шукатимуть смерті.
Тетяна Артерчук