У пошуках світла

Один хлопчик ішов уранці до школи. Ішов не поспішаючи, перевальцем, тому й спізнився на десять хвилин. У коридорі він побачив завуча, але зробив вигляд, що не помітив його, і побіг у свій клас. Того дня в нього в школі були суцільні неприємності: він отримав зауваження за запізнення, а на перерві його викликали в кабінет завуча. Додому хлопчик повертався похмурий і сумний: «Ну чому в мене сьогодні був такий невдалий день?» І тут він пригадав, що ранком бачив чорну кішку, яка перебігала йому дорогу. «Так он воно що: це все кішка винувата! Прикмета виявилася правдивою!» — зробив висновок учень.

Ми часто вбачаємо причини своїх невдач зовсім не там, де їх потрібно шукати. На жаль, забуваємо, що причиною наших бід може бути наша власна поведінка, а не чорні коти чи розсипана сіль.

Прикмети й марновірства роблять людину залежною від певного випадку й водночас перекладають відповідальність на цей випадок, а причина проблеми залишається невирішеною, неврівноважений характер або погані звички залишаються незмінними. Можливо, комусь справді приємніше думати, що сварку спричинила розсипана сіль, а не його гнів, заздрість чи інші недоліки характеру. Здаючись на ласку розбитого дзеркала, розсипаної солі й чорного кота, людина прирікає себе на життя в пітьмі, у сліпоті, хоча може пишається тим, що бачить і розпізнає різні «знаки» навколо себе.

Деякі люди думають, що прикмета про чорного кота — це правда, а от Біблія — це марновірство. Напевно, вірити в кота легше, ніж Біблії, тому що перед котом відповідати не доведеться, а от Біблія вказує на відповідальність людини за свої вчинки та свій вибір. Мало кому хочеться, щоб хтось утручався в його особисте життя або бізнес (навіть якщо це Вищий Розум), а в потаємні куточки душі й поготів. «Люди ж темряву більш полюбили, як світло, — говорить Ісус Христос, — лихі бо були їхні вчинки!» (Ів. 3:19).

Коли я навчалася в інституті, одна дівчина з гуртожитку якось поділилася зі мною «страшною» новиною про те, що її зурочили. Про пристріт свідчило, за її словами, те, що останнім часом у неї все валиться з рук, немає успіху в навчанні, з усіма друзями пересварилася. Ще й зі здоров’ям проблеми почалися.

Трохи знаючи цю дівчину раніше й поспілкувавшись із нею ще більше, я не могла не помітити, що в її житті накопичилося безліч недобрих учинків, ненависті, злих думок, і це все вона вважала цілком припустимими для себе явищами. Водночас вона очікувала, що Бог буде її оберігати, допомагати на іспитах і давати їй здоров’я. Але з нею відбувалося те, про що написано в Біблії: «Що посіє людина, те й пожне». На щастя, згодом ця дівчина зрозуміла свою помилку, покаялася перед Богом, попросила пробачення в людей, одне слово, почала «йти до світла». Коли відбулися зміни в її внутрішньому світі, почали змінюватися на краще й обставини.

«Праведність оберігає невинного на дорозі його, а безбожність погублює грішника» (Пр. 13:6).

«Але ж збувається!» — чую вперті вигуки моїх читачів. Спробуймо бути об’єктивними: чому в когось збувається, а в когось — ні? Чи не тому, що хтось особливо налаштований і очікує цього самого «збування»? І чому навіть у тих, хто налаштований, прикмети збуваються не завжди?

Замість того, щоб стежити за тим, як «збуваються» побоювання, викликані появою на дорозі чорного кота, чи не краще спостерігати, як насправді збувається істинне Слово Боже, записане в Біблії?

Біблія містить величезну кількість попереджень про те, що відбудеться з людиною в тому чи іншому випадку. Наприклад:

Хто риє іншому яму — той сам упаде в неї.

Хто закриває вухо своє від крику жебрака — той і сам волатиме й не буде почутий.

Хто шукає зла, до того воно й прийде.

Хто широко відкриває вуста свої (багатослівний) — той начувайся.

Хто покладається на своє багатство — того чекає розчарування.

Ці та багато інших текстів — це не вказівки на прикрі «збіги» в нашому житті, а яскраве свідчення непорушності Божих законів. І від цих законів людина ніяк себе не відокремить, навіть при всьому своєму бажанні.

Св. Августин сказав: «Багато хто не соромиться робити гріхи. Але соромиться в гріхах каятися». Хто ж кається, залишає темряву й шукає світла всупереч загальній масі тих, хто ненавидить світло, отримує велику потіху в Божому Слові:

«Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9).

«Оце написав я до вас, що віруєте в Ім’я Божого Сина, щоб ви знали, що ви, віруючи в Ім’я Божого Сина, маєте вічне життя» (1 Ів. 5:13).

Тому залишмо назавжди темні забобони й краще подумаймо про Того, Хто вмер і воскрес, щоб звільнити нас від влади темряви. Тоді замість страху буде радість від того, що Бог дав нам реальний шанс змінити своє життя через Його Сина Ісуса Христа.

Ольга Казьміна