Щодня, коли я переглядаю свою френд-стрічку у Фейсбуці, бачу десятки селфі: «селфі з президентом», «селфі з роботом Софією», «селфі із залізним Арні» та інші. Деякі селфі викликають посмішку, деяким навіть ставлю «Подобається», так звані лайки. Селфі — мода останніх років. Кожний, хто має смартфон із хорошою камерою, обов’язково хоча б один раз у житті робив селфі, і я не виняток.
Що таке селфі?
Словом селфі, яке походить від англ. self — «сам, себе», спочатку називали різновид автопортрета, створеного за допомогою фотоапарата. Термін набув популярності наприкінці 2000-х — на початку 2010-х років завдяки розвитку вбудованих функцій фотоапарата мобільних пристроїв. Життя не стоїть на місці, техніка розвивається неймовірними темпами, і на сьогодні майже кожен смартфон має камеру, за допомогою якої можна зробити селфі й залишити на пам’ять якийсь цікавий фрагмент зі свого життя. Це невинне заняття швидко стало популярним. Щоб селфі виходили якіснішими, навіть винайшли монопод (палиця для селфі). Нині мода на селфі захопила величезну частину населення землі. Селфі роблять президенти, лікарі, зірки шоу-бізнесу й навіть космонавти. Це направду всесвітня мода.
Звичайне захоплення чи..?
Думаю, ви зі мною погодитеся, що це безневинне захоплення не мало б такого ефекту, якби не було соцмереж. Тому що здебільшого люди роблять селфі не для себе особисто, а для того щоб поділитися ними з друзями й передплатниками в соцмережах. За допомогою селфі багато хто популяризує свої сторінки в Інстаграмі й інших соцмережах. Чим більше лайків, тим ваше селфі успішніше, тим ви популярніші. Так проста забава перетворилася на гонитву за рейтингами й визнанням. Те, що починалося швидше як гра, стало подібним до легкого божевілля. Губки «бантиком», фото в туалетах… — іноді складається враження, що світ тихо божеволіє. І напевно, ніхто не підозрював, що ми дійдемо до того, що в статистиці смертності з’явиться ще одна графа — «смерть від селфі». Найбільш схильними до цього захоплення виявилися молодь і підлітки. Серед молодих людей ця мода дійшла до крайньої межі. Через селфі руйнується дружба, виникають бійки, іноді навіть розпадаються молоді сім’ї. І саме молодь найчастіше потрапляє у зведення новин як винуватці ДТП через селфі за кермом, або в число загиблих через те, що в пошуках гарного кадру зриваються з висоток або круч. Нерозумна смерть. Але чому люди ризикують життям заради селфі?
Старші люди, мабуть, просто покрутять пальцем біля скроні. Хтось звинуватить у всьому нові технології. Психологи говорять про нову залежність. Як не крути, але ми змушені визнати, що для багатьох молодих людей селфі — це набагато більше, ніж просто фото.
Звичайно, якщо запитати першого зустрічного підлітка: «Що для тебе селфі?» — він скаже: «Просто це модно, прикольно, весело, буде що згадати». І якоюсь мірою це так. Але що робити, щоб захоплення не призводили до крайностей, щоб у погоні за лайками не втратити здоровий глузд? Щоразу, коли читаю якусь страшну новину з розряду «смерть у прямому ефірі», запитую себе: «Чому?». Чому настільки важливою є кількість лайків? Чому так хочеться одержати силу-силенну переглядів? Чому заради репостів так нерозумно ризикувати життям? Для когось це просто пошук легких грошей. Але здебільшого — це лемент нинішнього часу. Недолюблені й позбавлені уваги й схвалення люди шукають прийняття й любові, прагнуть добрих слів і підтримки. Хтось у такий спосіб бореться зі своїми комплексами, хтось шукає визнання, хтось утікає від самотності. Для таких людей селфі — це спосіб привернути до себе увагу. Це можливість відчути себе значущим і комусь потрібним. Я нічого не маю проти селфі, але хочу, щоб ви чесно для себе відповіли: заради чого ви його робите? Якщо селфі — це всього лише просто фото на пам’ять, вас не цікавитиме кількість лайків. Але якщо ви рахуєте лайки, для вас селфі — це більше ніж просто фото. І ось тут настає найскладніше. Ви підійшли до дверей, за які зазвичай не ходять. За цими дверима заховано наш внутрішній мир. Наші страхи й комплекси, наші біль і образи, відчуття самотності й порожнечі. Селфі допомагають нам здобути авторитет в очах наших друзів і у своїх власних. Але чи це правильно? Звичайно, ні. Це чергова клітка, це марафон у нікуди.
Чому ми так потребуємо визнання й любові?
Скажу відразу, хотіти любові, уваги, затребуваності — це нормально для кожної живої людини. Але чи може людина заповнити цю гігантську потребу в любові й прийнятті за допомогою уваги й визнання прибічників? Чому зірки світового шоу-бізнесу, мільярдери, люди першої величини, маючи вдосталь уваги, часто почувають себе непотрібними й самотніми? Тому що кожний хоче відчувати любов не за щось, не за якісь заслуги, а просто тому що він — особистість, тому що — людина. Ми схожі на пересихаючі струмочки, що втратили зв’язок із джерелом життя. Шукаємо, намагаємося пробитися крізь сміття, що перекриває нашу дорогу, але води стає все менше й у пошуках щастя, сенсу й любові ми видихаємося. Наше серце ніщо не може задовольнити. У якийсь момент нам здається, що ми знайшли те, що шукали: закоханість, кар’єра, слава. Але що яскравіший спалах скороминущого щастя, то глибша темрява від депресії, коли в нас блякне гострота почуттів, коли виснажуємося на роботі або втрачаємо її, коли перестаємо бути цікавими й потрібними. Ми підсвідомо шукаємо глибину, шукаємо тепло, шукаємо те місце, де можна бути таким, яким ти є. Без макіяжу й досягнень, зі своїми бідами й образами, і не відчувати, що когось обтяжуємо своїми тривогами й переживаннями. Є лише одне місце, де кожна людина може відчути щастя абсолютного прийняття й справжню свободу. Це місце — біля хреста Божого Сина. Там Бог віддав усе Своє найкраще заради того, щоб забрати наше найгірше. Він знеславив Свого Сина, щоб розділити з нами Свою славу. Віддав Сина не за наші заслуги, а тому що так полюбив нас (Ів. 3:16).
Зцілення душі починається з прийняття любові, із повернення до Джерела, із яким втрачено зв’язок через гріх, із пізнання істини: «І пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:32). Без цього ми все життя кидатимемося на всі боки в пошуках людського схвалення й урешті будемо розчаровані. «Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою» (Мт. 11:28), — говорить Ісус. Але чи чуємо ми це за дзеньканням лайків? Чи віримо? Чи намагаємося втекти від реальності у віртуальний світ уявної цінності й віртуальних друзів.
Наприкінці я хочу звернутися до тебе, дорогий читачу. Доки ти шукаєш схвалення людей, яким не потрібне твоє життя, Господь продовжує чекати, коли ти згадаєш про Нього. Адже на кожному твоєму селфі є Бог. Так, так! Навіть у тому безглуздому фото в туалеті, або де губи «качечкою», адже ти створений(а) за образом Божим, і там, де ти на тлі жовтого листя, — це Він створив осінь і прикрасив яскравими фарбами в’янучу природу. Він, на жаль, на задньому плані твого життя, забутий, непотрібний, відкинутий, але Він усе ще любить і все ще чекає тебе, щоб подарувати тобі те, чого ти шукаєш, — свободу від упередженої думки людей і щастя, яке не залежить від лайків.
• Перше в історії селфі зробив відомий американський фотограф XIX ст. Метью Б. Бреді.
• Слово selfie прийшло у світ з Австралії. Це пов’язано з тим, що в австралійському варіанті англійської мови існує тенденція до утворення слів із суфіксом «-ie», яке надає словам неформального відтінку. Його перше використання зафіксовано в інтернеті 2002 року, коли хлопець, розбивши губу при падінні зі сходів, виклав своє фото в соціальні мережі, вибачившись за якість зображення — мовляв, це було «селфі».
• Американська психіатрична асоціація офіційно визнала бажання робити селфі психічним розладом — селфізмом. Хвороба має три стадії: пограничну, гостру й хронічну. Остання стадія — це коли в людини є неконтрольоване бажання фотографувати себе цілодобово й розміщувати всі зроблені фото в соціальних мережах понад 6 разів на день.
• Згідно з дослідженням компанії Luster Premium White, мілленіали (покоління, що народилося в 90-х – на початку 2000-х) витрачають на селфі у середньому 54 год. на рік. 95 % респондентів робили знімки самих себе хоча б один раз, а 10 % назвали себе «селфізалежними».
Наталія Педченко