Вплив християнства на формування моралі українського народу (урок для 11 класу)

Автор Ольга Прокопович, м. Рівне

Мета: показати учням, що християнство мало величезний вплив на формування моралі українського народу в різних сферах його життя. Продовжувати розвивати в учнів вміння аналізувати, порівнювати та узагальнювати факти; висловлювати свою думку та обґрунтовувати свою позицію під час виступу чи дискусії; розвивати емоції учнів; зміцнювати міжпредметні зв’язки. Сприяти духовному та моральному вихованню учнів і формуванню в них громадянської, соціальної та життєвої компетентностей.

Обладнання: матеріали для оформлення виставки; мультимедійне обладнання.

Тип уроку: узагальнююче заняття (науково-практична конференція).

Відродження духовності через навернення до Бога –

це надійна дорога до оздоровлення нації

та запорука становлення державності.

Іван Вишинський

Методичні рекомендації

1. Заняття розраховане на 2 год. за рахунок об’єднання цього уроку з наступним (останнім) підсумковим уроком за Програмою з християнської етики для 11 класу (2015 р.).
2. Якщо до участі в конференції залучити учнів 9-10 класів (секції № 3 і № 4), то конференція може стати позакласним заходом.
3. Матеріали конференції можна використати в рамках тижня християнської етики в школі або на класних годинах для учнів 8-11 класів (вибірково).
4. Робота науково-практичної конференції організована у чотирьох секціях та двох спецгрупах.
5. У кожній секції подано лише тези доповідей. Наведені біблійні тексти використовуються або на підтвердження сформульованих тез, або самі є тезами.
6. Підготовка до конференції:

• відбувається у тісній співпраці з учителями-предметниками, класними керівниками та бібліотекарем школи;
• учні отримують завдання (тему чи тези доповіді) за бажанням і заздалегідь;
• спецгрупа «журналісти» анонсує захід (виготовляє афішу або об’яву); присутня на конференції, а потім має висвітлити її роботу на сайті школи (або у стіннівці); готує резолюцію конференції;
• спецгрупа «техніки» здійснює технічну підтримку доповідачам у демонстрації слайдів, відеоматеріалів чи презентацій;
• заздалегідь також треба оголосити учням про проведення виставки малюнків та творчих робіт учнів (вишивки, лозоплетіння, випічка, прикраси з бісеру, вироби з дерева тощо) під час проведення конференції.

7. Оформлення кабінету християнської етики (чи іншого приміщення) до роботи конференції полягає у підготовці виставок:

• християнської, художньої та спеціальної літератури за темою;
• дитячих малюнків «Бог і Україна»;
• учнівських творчих робіт;
• випічки (або можна просто придбати печиво і цукерки для частування учасників конференції під час перерви).

ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційний момент
2. Вступне слово вчителя

БОГ

Адам+ Єва

Людство (одна мова)

ВЕЖА (Вавилон)

Людство (різні мови)

схема

«І поклав я на серце своє, щоб шукати і досліджувати мудрістю все, що робилося під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів…» (Еккл. 1:13)

Отже, від початку метою освіти було пізнання Творця і Його діл і, відповідно, людина мала шанувати Господа в усіх своїх справах. А тому кожен повинен був мати професію, бо той, хто не вчить свою дитину працювати, – учить її красти.

Навчання починалося в сім’ї дуже рано, згодом продовжувалося в школах при синагогах. В Україні це були церковно-приходські школи або недільні школи. Причому, навчалися не лише діти, але й дорослі.

Ще в I ст. від Р. Х. рабин Єгошуа Бен Гамала розробив систему освіти, за якою, зокрема, громада несла відповідальність за утримання школи та вчителя; батьки стежили за навчанням дітей та відвідуванням школи; громада брала на себе турботу про навчання та виховання дітей-сиріт і дітей з нужденних сімей.

Відтоді система освіти зазнавала тих чи інших змін, але основне залишалось незмінним: обов’язкова освіта підростаючого покоління. Пізнання Бога на заняттях з християнської етики, вивчення минулого на уроках з інших предметів і спостереження за подіями в сучасному суспільстві мають озброїти вас мудрістю й рішучістю змінювати світ згідно з Божою волею в той час і в тому місці, де ви перебуваєте.

Науково-практична конференція, яку ми продовжимо, покликана допомогти вам усвідомити, що в усі часи і в усіх сферах людської діяльності віра в Ісуса Христа була тим стержнем, навколо якого гуртувався наш народ упродовж багатьох століть. а збереження і примноження цієї віри є просто необхідністю.

III. Робота учнівської науково-практичної конференції

Секція № 1. Історичний аспект впливу християнства на політичне життя українського суспільства.

1. Історія хрещення Київської Русі та його наслідки.
2. Християнське бачення державної влади.
3. «Четверта гілка влади» і ставлення до неї християнства.
4. Українська мова і християнство.

Тези доповіді «Історія хрещення Київської Русі та його наслідки»

Офіційною датою впровадження християнства в Київській Русі вважають 988 рік, коли князь Володимир хрестив свій народ. Але історичні документи засвідчують, що християнство прийшло на наші землі ще задовго до IX ст., пов’язуючи цю подію з ім’ям апостола Андрія (за свідченням літописця Нестора та іншими джерелами). Князь Володимир, видатний політичний діяч свого часу, добре усвідомлював необхідність заміни язичницького світогляду на інший. На той час християнська Європа неохоче співпрацювала з язичниками, вважаючи їх нижчими в духовному плані, а відтак і політичному, і культурному, і діловому. Вибір світогляду на користь християнства князем Володимиром мав величезну цінність не тільки з політичного погляду, а й духовного. Адже лише християнство з його абсолютними цінностями придатне для творення держави, у якій всі її громадяни могли б бути щасливими.

Однак процес християнізації Русі був тривалим і складним. Переходячи у християнство під тиском князівської влади, народ довгий час зберігав двовір’я, бо відмова від «батьківської віри» розцінювалась як зрада. Разом із новим віровченням християнство принесло в Київську Русь нову мораль на основі любові до Бога і до ближнього, новий погляд на сім’ю та шлюб (до цього не було закону про моногамну сім’ю), негативне ставлення до язичницьких жертвоприношень та ритуальних оргій, до магії та чаклунства тощо. На основі зіткнення двох світоглядів у свідомості народу і створилося оте двовір’я. Зберігаючи поганські обряди, культові осередки і капища, русичі продовжували практику людських жертвоприношень до кінця XIII ст. Боротьба між двома світоглядами, як свідчать писемні джерела, призводила навіть до того, що язичники приносили в жертву християн.

Однак християнство своїм благодатним впливом розвіювало ворожнечу, дикі звичаї, братовбивство, приниження людської гідності, постійні міжусобні війни, об’єднувало удільні князівства та розрізнені слов’янські племена, закладало міцну основу, на якій виросла сильна цивілізована держава – Київська Русь.

Доцільно також згадати про першу у світі Конституцію, яку прийняв на теренах Русі-України політичний діяч Війська Запорізького Пилип Орлик 1710 року. Документ починається зі слів: «У Ім’я Отця і Сина і Святого Духа, Бога в Трійці Святій славимого… Дивний і незбагненний у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку світу, на праведному мірилі правосуддя Свого – одні держави і народи возвеличує, а інші за гріхи і беззаконня – упокорює; одні поневолює, інші – звільняє; одні підвищує, інші – понижує.» Преамбула демонструє явний вибір її авторів християнського бачення всесвітньої історії взагалі та історії українського козацького народу. Саме тут укотре українська нація проголошує свою державну єдність, національний і державний суверенітет перед лицем Святого Бога для Його прославлення.

За часів атеїстичної радянської влади знову розпочався жорстокий наступ і тиск на християнство. Тому в українському суспільстві (як і в усіх пострадянських державах) тоталітарна система залишила після себе духовний вакуум. Для багатьох людей він обернувся втратою ідентичності, позитивного сенсу буття, призвів до ескалації бездуховності.

Християнство вважає, що особисте життя, світогляд і воля людей не мають бути предметом тотального контролю з боку влади, бо це функція тільки Бога, який індивідуально працює з кожною людиною і навертає її на шлях праведний.

Бог, який є Творцем усього (і історії також), який вивів ізраїльський народ з єгипетського рабства і дав йому Закон, Він же вивів і український народ з рабства язичництва і атеїзму. І український народ отримав той же Закон (Біблію рідною мовою). Залишилось зовсім мало: повірити і жити згідно з цим Законом.

Тези доповіді «Християнське бачення державної влади»

З Божої милості український народ отримав свою незалежну державу. Численні політичні партії і громадські об’єднання та окремі діячі пропонують різні форми й моделі її розвитку: економічні, демократичні, національні, авторитарні та ін. Про деякі моделі розвитку українського суспільства ми можемо лише мріяти, деякі довелось пережити, а ще про якісь дізнаємось зі сторінок історії.

Біблія так описує життя перших християнських спільнот: «А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу,.. в них усе спільним було… жоден із них не терпів недостачі… і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав». «І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі…» (Дії 4:32-35; 2:42-47).

Це було суспільство, засноване на правді, любові, рівності, святості, високій моралі.

Водночас апостоли навчали християн правильно будувати стосунки з державною владою: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога… Тож віддавайте належне усім: кому податок – податок, кому мито – мито, кому страх – страх, кому честь – честь» (Рим. 13:1-7).

«Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа, – чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців… Шануйте всіх, братерство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1 Петр. 2:13-17).

Отже, державна влада – це установа Бога, яка призначена Ним для керівництва людським суспільством і підтримування в ньому порядку, для покарання зла і сприяння добру. Навіть у тому випадку, коли людина перебуває поза межами своєї Батьківщини: «І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 297).

«Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тих ей мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові» (1 Тим. 2:1-3).

«Нагадуй їм, щоб слухали влади верховної та корилися їй, і до всякого доброго діла готові були» (Тит. 3:1).

«Бога не будеш лихословити, а начальника в народі твоїм не будеш проклинати» (Вих. 22:27).

Не проклинати владу, а молитися за неї, бо «водні потоки – цареве це серце в Господній руці: куди тільки захоче, його Він скеровує» (Пр. 21:1).

Християни повинні коритися державній владі до тих пір, доки її закони не забороняють того, що від них вимагає Бог. Якщо ж навпаки, влада вимагає те, що заборонив Бог, тоді християни мають право не коритися владі.

Слово Боже також пояснює, яким повинен бути цар (До речі, слово «цар» не завжди означає володаря великої території. Часто це був володар окремого міста з кількома найближчими селами. Сучасним відповідником йому може бути слово «мер» або «голова ОДА» чи «президент».)

Отже, цар повинен:

• мати страх Господній, вивчати Закон Божий і чинити згідно з ним;
• не бути іноземцем (тобто язичником);
• утримуватись від брехні;
• йому заборонялось особисте збагачення;
• він мав чинити справедливий суд;
• бути безкорисливим (не хабарником);
• не мститись навіть у думках;
• не нехтувати своїми братами (громадянами);
• дбати про казну, брати податки і мита;
• не примножувати собі жінок, щоб не відступило його серце від Господа;
• крім того, царів потрібно шанувати, коритись їм та молитись за них (Повт. 17:14-20).

Піднімати руку на царів-помазанців Господніх було великим злочином та гріхом (1 Сам. 26:9; 2 Сам. 1:14).

Отже, християни повинні займати активну громадянську позицію, вимагаючи від влади добросовісного виконання своїх обов’язків, молитись за неї і коритись їй. Таким чином Бог, маючи верховну владу на землі, піклується про нас, використовуючи державну владу для нас, а не проти нас.

Тези доповіді «Четверта гілка влади» і ставлення до неї християнства»

Життя сучасної людини неможливо уявити без інформації, яку небезпідставно вважають найціннішим товаром. А якщо це товар, то його потрібно вміло донести споживачу. Тому так активно і високопрофесійно працюють над цим мільйони журналістів, блогерів та інших фахівців.

Землетруси, пожежі, катастрофи, воєнні сутички та конфлікти, вбивства, політична нестабільність, пікантні подробиці приватного життя окремих людей – ось неповний перелік сюжетів будь-якого блоку новин.

Стан сучасної людини, яка живе в подібному вирі інформації, можна висловити одним словом – неспокій. Неспокій за себе, за своїх дітей, за завтрашній день.

Можливо, навіть самі журналісти не завжди усвідомлюють, що стали знаряддям у руках головного терориста людства – диявола. Саме він зацікавлений у тому, щоб усі люди жили в страху. Бо коли людина живе в постійному страху, то цей страх із часом переростає в паніку. А в паніці людина стає некерованою і не може тверезо оцінювати дійсність, – стає сліпим знаряддям у руках диявола.

А ось що пишуть журналісти, яких вибрав Бог:

«Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайся, бо я – Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю» (Іс. 41:10).

«На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк. 4:18-19).

«Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:28-29).

Головною темою повчань Ісуса Христа були сааме втіха та надія. Він Сам, будучи любов’ю, хоче дати цю любов кожному, хто її прагне. «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові»(1 Ів. 4:18).

Тому наше завдання – не лише жити серед цього тривожного світу спокійно, але й нести цей спокій неспокійним людям. Це не означає, що ми не повинні навіть і згадувати про оті тривожні новини, які, немов лавина, сунуть на нас з екранів ТБ, із сайтів інтернету чи зі сторінок газет. Ми просто не повинні надто акцентувати на них увагу, а знаходити заспокоєння в Бозі і тим самим надавати добрий приклад навколишнім. Тим більше, що існує досить багато видань та каналів, які несуть Добру Новину всім, щоб зміцнити наше серце і віру.

Тези доповіді «Українська мова і християнство»

Мова – це атрибут нашого Бога і Його творчий потенціал, яким Він творив світ: Бог сказав – і сталося! (Бут. 1). Бог створив людину за Своїм образом і подобою, а тому мова для людини – Божий дарунок і скарб, що вимагає належного ставлення до мови. «Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує… Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою» (Еф. 4:29, 31).

«А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові. А хто скаже на брата свого: «рака», підпадає верховному судові, а хто скаже «дурний», підпадає геєнні огненній» (Мт. 5:22).

«…і гидота, і марнословство або жарти, що непристойні вам, але краще дякування» (Еф. 5:4).

«І все, що тільки робите словом чи ділом, – усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві» (Кол. 3:17).

«Оце речі, які будете робити: говоріть правду один одному,.. і не любіть неправдивої присяги, бо це все оте, що зненавидив Я, промовляє Господь.» (Зах. 8:16-17).

«Хто погорджує словом Господнім, той шкодить собі, хто ж страх має до заповіді, тому надолужиться» (Пр. 13:13).

Мова – це не тільки засіб спілкування, але й засіб формування та вираження думки. У мозку людини свідомість і мова утворюють дві відносно самостійні області, кожна з яких володіє своєю «пам’яттю», де зберігаються компоненти, що будують її. Ці дві сфери поєднані між собою: діяльність свідомості завжди супроводжується діяльністю мов, виливаючись у єдиний реченнєво-мисленнєвий процес.

Видатний діяч українського відродження професор Іван Огієнко ще 1936 року зазначив: «…для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис».

Мова – це сукупність правил, відповідно до яких ми будуємо мовлення як основу спілкування, а, отже, й розуміння одне одного. Визначальною категорією культури мови є мовна норма.

Норму формують виховання та освіта, усі засоби масової інформації та інтернет. Суспільство, час і простір, у яких функціонує мова, зазнають змін і змінюють ті чи інші мовні норми.

Головною ознакою літературної мови є така унормованість, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота, ясність та доцільність висловлювання.

Мова – це озвучена думка і властива вона лише людині. Звуки, які видають тварини чи птахи, сигналізують про небезпеку, потребу в їжі, захист території тощо. Але ніхто з них не здатний утворювати назви речей чи поєднувати слова в речення. (Папуги «говорять» лише внаслідок дресирування.) Тварини не мають другої сигнальної системи і їхній мовний апарат анатомічно відрізняється від людського. Саме тому тварини можуть щонайбільше відтворити звуки, або вони є їхньою звичайною реакцією на зовнішні подразники.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!.. Знать од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!.. (Т. Шевченко)

Мова формує, зберігає і шліфує інтелектуальну та духовну спадщину народу. До речі, у IX ст. християни брати Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку, чим заклали основи слов’янської писемності та літератури. Першим рукописним перекладом канонічного Чотириєвангелія було Пересопницьке Євангеліє (XVI ст.), яке тепер стало одним із символів України і використовується під час інавгурації президента України. Із винайденням друкарського верстата коштом князя Костянтина Острозького було видрукувано перше повне видання всіх книг Святого Письма (Острозька Біблія, 1581 р.) друкарем Іваном Федоровичем (Федоровим).

Мова – це також один із засобів національної ідентифікації народу.

З історії відомо безліч прикладів, коли зі зникненням мови зникав і етнос. Лінгвоцид (мововбивство) завжди є стратегічною метою всіх без винятку завойовників, відрізняються лише їхні тактика і форма.

За свідченням архідиякона П. Алепського (1652 р.) в Україні майже всі домашні (і чоловіки, і жінки, і діти) вміли читати. Але вже перепис 1897 року засвідчив, що найменш грамотним народом Російської імперії були українц. А почалося все із сумнозвісної Переяславської ради (1654 р.) і угоди з Московією. 1686 р. було ліквідовано автономію української церкви та встановлено пильний контроль Московського патріархату над церквою, освітою та культурою України. З 1709 р. (на основі багатьох указів Петра I) українці дізнались, що таке цензура і як в українських школах силоміць насаджувалась російська мова. 1763 року за наказом Катерини II заборонили викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, а згодом Синод Російської православної церкви заборонив друкувати й використовувати український Буквар. Києво-Могилянську академію закрили 1817 р. (знову відкрито лише 1991 р.). 1863 р. нищівного удару українській мові завдав міністр внутрішніх справ П. Валуєв, який заявив, що «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляра німецький поет Боденштенд зазначав: «Малоруська мова – найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Дуже «врожайним» на репресії був 1914 рік: заборона святкування 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка, розгром товариства «просвіта», зруйновано книгозбірні Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка, тисячі свідомих українців депортовано до Сибіру. А потім були колективізація та «розкуркулення», голодомори, знищення 80 % національної інтелігенції, каральні операції НКВС проти сил опору Правобережної України (1944–1955 рр.) та інші події аж до 90-х років XX ст. і коштували українцям-патріотам не тільки обмеження олі, але й життя. «Ні один народ в Європі не пережив того, що ми, українці, у XX сторіччі!.. Горе наше, що не маємо ще сильної інтелігенції, що ще багато людей лічать нашу мову мужицькою і соромляться скрізь нею говорити. А вона ж дзвінка, а вона ж красна і блискуча… джерело, з котрого тече ця мова, чудове й величезне – 30 мільйонів народу…» (Іван Карпенко-Карий. З листа до дочки в Париж, 1912.)

Зараз прийшла мода на англійську мову, яка вважається показником загальної культури людини. До деякої міри це так, бо більшість термінів сучасних високих технологій прийшли до нас із англомовних країн, де вони й були створені. Крім того, знання іноземних мов завжди було престижним, бо «скільки мов людина знає, стільки разів вона людина». Просто з цього факту потрібно робити правильні висновки щодо нашої державності, науки, культури та гідності. У всьому цивілізованому світі знають нашу вишиванку та пісню. А з погляду моралі немає мов кращих чи гірших. Любов і пошана до рідної мови є справою совісті людини. Шануючи рідну мову, примножуючи і вдосконалюючи її, ми збагачуємо зангальний рівень своєї культури, бо сааме через мову кожний народ найбільше усвідомлює свою самобутність.

«Із ставлення кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність» (Костянтин Паустовський).

Секція № 2. Християнські засади в економіко-правововму полі України.

1. Вплив християнства на формування українського державного права.
2. Християнство у сфері економічних стосунків.
3. Трудова діяльність людини і християнство.

Тези доповіді «Вплив християнства на формування українського державного права»

Видатний філософ Г. В, Гегель у праці «Філософія релігій» зазначив: «Народ, який має погане поняття про Бога, має і погану державу, і поганий уряд, і погані закони», Зауваження цілком слушне, бо віруюча людина є богобійною, здатною дотримуватися праведного життя. Водночас, коли людина взагалі не пізнала Бога або й зовсім не вірить у Його існування, тоді зникає сенс боятися чинити лихо, виникає почуття вседозволеності і безвідповідальності.

Із прийняттям християнства у свідомості людей почала відбуватися трансформація світоглядних понять, яка торкнулась і правової сфери життя.

Ще за часів Володимир Великого в законодавстві нашої держави чільне місце посідали церковні статути. Найважливішим серед них є церковний статут князя Володимира та князя Ярослава Мудрого (X-XI ст.). У них вперше було описано людське життя як цілісне у єдності особистого, сімейного і державного життя; було створено «практичну філософію», у якій поряд із філософськими роздумами давались практичні поради і розроблялись етичні норми; а також було визначено юрисдикцію церковних органів і судів тощо. В окремих редакціях кодексу законів було передбачено вступ, де тлумачився феномен влади, зокрема дві важливі для русичів ідеї: про походження влади від Бога і про те, що над можновладцями Божий суд буде суворіший, ніж над іншими людьми.

Твір митрополита Іларіона (XI ст.) «Слово про закон і благодать» висвітлює християнські погляди на функції держави і функції церкви; на організацію соціальної інфраструктури; на відповідальність цілого народу за створення християнської держави; на різні народи і їх рівність перед Богом; на відповідальність окремої людини за власні вчинки перед Богом тощо.

«Та душа, що грішить, вона помре. Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину синову» (Єз. 18:20; див. також 18:5, 7-9).

«Не будеш ненавидіти брата свого в серці своєму. Конче вияви неправду свого ближнього, і не понесеш гріха за нього. Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе! Я Господь!» (Лев. 19:17-18).

«Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12:19).

«Не свідчи неправдиво проти ближнього свого» (Повт. 5:17-20; Пс. 15:5; Пр. 17:15; 19:9; 21:28; 24:28-29).

«Не зробите кривди в суді: не будеш потурати особі вбогого, і не будеш підлещуватися до особи вельможного, за правдою суди свого ближнього!» (Лев. 19:15).

«Не скривиш суду на приходька, на сироту, і не будеш брати в заставу вдовиної одежі» (Повт. 24:17).

«Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх… і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, – не будеш дивитися на особу, і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. За справедливістю, лише за справедливістю будеш гнатися…» (Повт. Зак 16:18-20).

«Горе тим,.. що несправедливого чинять в суді за хабар справедливим, а праведність праведного усувають від нього…» (Іс. 5:22-23).

«…не дивиться Бог на обличчя, але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду» (Дії 10:34-35).

«Так говорить Господь: бережіть правосуддя й чиніть справедливість…» (Іс. 56:1).

Закон Божий і Його настанови торкаються абсолютно всіх сфер життя людини. «Коли хто недавно одружився, не піде він до війська, і ніяка справа не покладеться на нього, – вільний він буде один рік для свого дому, і порадує свою жінку, що взяв» (Повт. 24:5; розділ 20).

Прикладом поєднання правових норм і християнських складових стало прийняття 1996 року Основного закону України – Конституції України. Значну частину християнського вчення закладено в розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», які загалом визнано основними цінностями людини.

Тези доповіді «Християнство у сфері економічних стосунків»

Економічне життя суспільства, як, зрештою, і всі інші сторони життєдіяльності людини, також регулюються такими чинниками, як духовність і мораль. На думку багатьох учених та підприємців мораль і бізнес принципово несумісні, оскільки, на їхню думку, етичний учинок не повинен переслідувати жодної особистої вигоди. І, як бачимо, весь бізнес реально побудований на одержанні максимальної особистої вигоди.

Християнська ж мораль вчить, що весь бізнес (будь-який господарський процес) повинен підкорятись Божим заповідям та повелінням, щоб не стати перешкодою до спасіння душі. Тому основні економічні категорії (гроші, власність, прибуток та ін..) повинні розглядатись через призму праведності чи неправедності їх виникнення та використання.

«Не будете чинити кривди в суді, у мірі, у вазі та в мірі рідини. Вага вірна, тягарці вірні, ефа вірна, гін вірний буде в вас. Я – Господь, Бог ваш, що вивів вас із єгипетського краю!» (Лев. 19:35-36; Повт. 25613-16; Пр. 11:1; 16:11).

«Хто тисне убогого, щоб собі збагатитись, і хто багачеві дає, – той певно збідніє» (Пр. 22:16).

«Хто дає немаючому, той недостатку не знатиме, хто ж свої очі ховає від нього, той зазнає багато проклять.» (Пр. 28:27).

«А коли ти будеш жати жниво своєї землі, не докінчуй жати до краю свого поля, а попадалих колосків твого жнива не будеш збирати;.. для вбогого та для приходька позостав їх. Я – Господь, Бог ваш!» (Лев. 19:9-10).

«І промовив до них: “Глядіть, остерігайтеся всякої зажерливости, – бо життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його”» (Лк. 12:15).

«А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корень усього лихого – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тим. 6:9-10).

«А чоловік, коли він… нікого не тисне, боржникові заставу його конче звертає, грабунку не чинить, хліб свій дає голодному, а голого покриває одежею, на лихву не дає, а відсотків не бере, від кривди відвертає руку свою, чинить правдивий суд поміж чоловіком та чоловіком, уставами Моїми ходить, а прав Моїх дотримує, щоб чинити правду, – справедливий такий конче буде жити, говорить Господь Бог!» (Єз. 18:7-9; Лев. 25:36-37).

Західноєвропейський та американський досвід побудови економічних стосунків на християнських засадах довів свою ефективність: у цих країнах у найбільшій мірі реалізуються принципи демократії, достовірного відображення господарських стосунків різного рівня, відкритої бухгалтерії, чесності і фінансової прозорості тощо, чого не можна сказати про українську економіку. На початку 90-х років ринкові зміни в країні несподівано призвели до розквіту криміналу в середовищі бізнесменів, який проявився хабарництвом, рекетом, замовними вбивствами, зведеннями рахунків. Для багатьох громадян України слова «підприємець» і «злочинець» були синонімами. Підприємці такого ґатунку, добре відчуваючи спрямовану на них злість і недалекий кінець їхньої діяльності, поспішають урвати від життя «все і відразу», «тут і тепер». Їхня безвідповідальна поведінка резонує із гнівом суспільства.

Однак справжня ринкова економіка – це своєрідний простір для застосування християнських цінностей у цій галузі. Хоча багатство і віддаляє людину від Бога та доброчинності, проте і його можна поставити на службу потребам людини. Колись відомого мільярдера Рокфелера запитали: «У чому секрет вашого фінансового успіху?» А він відповів: «Мене мама з дитинства привчила віддавати Богові десятину». Він, будучи християнином, вважав, що силу заробляти гроші дає Бог, а заробляти потрібно якомога більше, щоб якомога більше можна було б роздавати нужденним. На його пожертви були побудовані 2 університети, 24 випускники яких отримали Нобелівську премію.

«А всяка десятина з землі, з насіння землі, з плоду дерева, – Господеві воно, святощі для Господа!» (Лев. 27:30).

«І зо всього, що даси Ти мені, я… дам десятину Тобі!» (Бут. 28:22; Мал. 3:10).

Тези доповіді «Трудова діяльність людини і християнство»

Прообразом трудової діяльності людини є діяльність Бога, яка триває постійно. праця людини мала відбуватися у співпраці з Богом, бути творчою. «І взяв Господь Бог людину, і в еденському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала.» (Бут. 2:15). Але через гріх перших людей усе змінилося. «І до Адама сказав Він: …проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя… У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий» (Бут. 3:17-19).

Будь-яка праця людини (і фізична, і розумова) тією чи іншою мірою тяжка, але Бог Своїх дітей благословляє, і праця дає людині достаток, сімейне благополуччя, повагу й шану від людей. «Бо вартий робітник своєї поживи» (Мт. 10:10). «Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному» (Еф. 4:28).

Християнство оцінює професійну діяльність людини не лише за її зовнішніми наслідками, але й за мотивом праці. Наприклад, лікар робить професійно грамотно операцію і хворий одужує. Але якщо мотивом праці лікаря є лише заробіток на чужій біді, то християнство розцінює це як гріх. Можна мати щирий намір допомогти людині, але при цьому не докласти зусиль, щоб робити свою справу грамотно і професійно. І це також буде гріхом, бо свідчить про недбальство людини.

Часто людина, здобувши блискучу освіту, працюючи на керівній посаді, забуває про належне (християнське) ставлення до інших людей, котрі не досягли такого рівня професіоналізму. Християни повинні пам’ятати, що кому багато дано, з того багато й спитається. І не тільки на роботі.

Розвиток ділових стосунків між людьми неминуче був пов’язаний з оплатою їхньої праці. Біблія навчає також, як правильно це робити:

«Не будеш гнобити ближнього свого, і не будеш грабувати, і не задержиш в себе через ніч аж до ранку заробітку наймита» (Лев. 19:13; Повт. 24:14-15; Мал. 3:5).

«Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, і голосіння женців досягли вух Господа Саваота!» (Як. 5:4).

«Горе тому, хто несправедливістю дім свій будує,.. хто каже своєму ближньому працювати даремно, і платні його йому не дає» (Єр. 22:13).

Біблія засуджує ледарство, яке призводить до бідності, голоду, навіть рабства. Апостол Павло досить категоричний: «Бо коли ми в вас перебували, то це вам наказували, що як хто працювати не хоче, – нехай той не їсть!» (2 Сол. 3:10). «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» (Кол. 3:23).

Бог також регламентує працю людини: шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа (Вих. 20:8-11 Повт. 5:12-15; Іс. 58:13-14). Крім суботи (тобто для спокою), були й інші свята, під час яких звична робота також не виконувалась. Але святкування – це не просто вихідний день, це не день вседозволеності і потурання своїм забаганкам чи пристрастям. Святкування – це поклоніння Богові і прославлення Його, це можливість подякувати Йому за все і зробити щось добре ближньому.

Секція № 3. Християнські основи соціальної сфери українського суспільства

1. Християнський погляд на сім’ю.
2. Християнство і медицина.
3. Християнські основи державної політики соціального забезпечення українці.

Тези доповіді «Християнський погляд на сім’ю»

Світ, у якому живе людина, усе видиме і невидиме, те, що вона знає і що є для неї таємницею, – усе підпорядковане чітким законам (природничі, суспільні, державні та ін.). Той, Хто встановив закони природи, одночасно встановив і закони моралі. А встановив їх лише з тієї причини, що Він – найбільш високоморальна Істота. А створивши людину «за Своїм образом і подобою», вклав у її сутність моральні закони та почуття відповідальності за їх дотримання.

Наслідком першого нехтування моральними законами стало вигнання з раю. Бо ці закони не залежать ні від часу, ні від суспільства, ні від розвитку науки чи техніки. І встановлені вони не якимись відомими вченими чи релігійними діячами, а їхнім Творцем.

Будь-які стосунки на будь-якому рівні, які будуються поза законами моралі, приречені. Понад те, вони поступово перетворюються на зброю масового знищення душі людини – насилля, порнографія, аморальна реклама, інформаційний тероризм, маніпулювання свідомістю людей тощо. Під удар поставлена і одна з найперших установ для людей – сім’я.

Шлюб (від слов’янського «слюб» – «з’єднання з любов’ю») як єднання одного чоловіка і однієї жінки починається з Едену: «І сказав Господь Бог: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”» (Бут. 2:18). Бог задумав настільки міцні стосунки у шлюбі, що «покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, – і стануть вони одним тілом» (Бут. 2:24).

Мета шлюбу не є чимось загадковим, вона чітка й зрозуміла:

1. для розмноження роду людського (Бут. 1:27-28);
2. особливе поєднання одного чоловіка і однієї жінки (Бут. 2:24; Євр. 13:4; Еф. 5:24-25);
3. уникнення розпусти (1 Кор. 7:2; 1 Сол. 4:3);
4. спільне поклоніння і служіння Господу (Іс. Нав. 24:15; Дії 16:31).

Сім’я – це маленьке суспільство, яке утворюється з чоловіка і жінки, які мають різні характери, різне виховання, різний життєвий досвід – загалом, двоє грішників. Щоденне спільне життя – це прояв уваги одне до одного, допомоги одне одному по господарству, прощення недоліків, слова підтримки, подружня вірність, виховання дітей та безліч інших повсякденних «подвигів» удома; це урочисті богослужебні акти, до яких Бог ставиться так само серйозно, як і до поклоніння в храмі. А звідси випливає, що успішність життя в шлюбі безпосередньо залежить від богопізнання й любові до Бога. Шлюб стосується репутації Самого Бога, тому Він зацікавлений не тільки у збереженні шлюбу, але й у його зміцненні. «Бо ненавиджу розвід, – говорить Господь, Бог Ізраїлів» (Мал. 2:16).

Бог також застерігає: «Тож, що Бог спарував, – людина нехай не розлучує!» (Мт. 19:6).

Бог навчає, які стосунки мають бути у сім’ї. «Дружини, – слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, – любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них! Діти, – будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне! Батьки, – не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!» (Кол. 3:18-21; Еф. 5:22-25).

Суспільство сьогодні характеризується особливим скептицизмом щодо сім’ї:

• подружжя – це вже не обов’язково чоловік і жінка, це може бути два чоловіки або дві жінки;
• подружжя – це не обов’язково двоє людей, але це може бути троє або четверо;
•  інтимні сімейні стосунки замінено «вільним коханням» з грубим тваринним сексом.

Як правило, подібні дії пояснюють тим, що людина має бути вільною від будь-яких законів, що стримують її «гармонійний розвиток». Насправді ж, якщо ми спостерігаємо сьогодні страшенний занепад моралі, крайнє послаблення шлюбних і родинних зв’язків, повне занедбання виховання молоді, зневагу людської особистості та інші негативні явища, то це тільки тому, що Церкву усувають від суспільства. А коли Бога намагаються вигнати з сердець та умів людей, то туди входить диявол і розпочинає свою деструктивну діяльність.

Але ситуація повільно змінюється. І якщо ці зміни торкнуться сім’ї і вона буде плекати християнські переконання, а в дітях виховуватиме християнські чесноти, то і суспільство буде змінюватися. Адже сім’я – це ядро суспільства.

Тези доповіді «Християнство і медицина»

Звичайно, Біблія – не медичний довідник, але містить такі поради, які свідчать про глибину знань у цій сфері.

Зокрема, ні лікарі, ні звичайні люди не заперечують, що позитивні емоції (радість, надія, вдячність, а також уміння прощати) корисні для здоров’я. Біблія каже: «Серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості» (Пр. 17:22).

За Божим Законом хлопчиків потрібно було обрізати на восьмий день після народження (Лев. 12:3). За сучасними дослідженнями, виявляється, що кров у немовлят набуває властивості нормально згортатися лише після першого тижня життя. І тому обрізання хлопчиків на восьмий день було цілком безпечним.

У біблійні часи досить страшною хворобою була проказа. Бог дає детальні рекомендації (Лев. 13-14), як діяти в таких випадках. Насамперед, це була ізоляція хворих. Лікарі почали застосовувати цей принцип тільки під час масштабних епідемій аж у Середньовіччі. Тепер при лікарнях є інфекційні відділення або, принаймні, ізолятори.

Зараз ми знаємо, що після одужання від інфекційної хвороби людина ще деякий час (для різних хвороб цей час різний) є носієм даної інфекції. Тому лікарі рекомендують утримуватись від контакту із здоровими людьми. А Біблія радила людям (або священникам) спостерігати за хворим ще сім днів, прати одяг та омиватись водою для очищення.

Вимога митись була і в тому випадку, коли був контакт людини з мертвим тілом (Числа 19:11,14-19; 31:19). Аж до кінця 19 ст. лікарі не мили рук ретельно, коли під час виконання своїх обов’язків переходили від труаів до живих пацієнтів. Через це помирало багато людей.

Як свідчать деякі статистичні дані, щороку понад півмільйона дітей у світі помирають від діарей, здебільшого через їх контакт з неутилізованими екскрементами. Біблійний закон вимагав закопувати екскременти подалі від місць проживання людей (Повторення Закону 23:13). Справді, чистота — запорука здоров’я.

У Слові Божому також чітко прорписані санітарно-гігієнічні норми поведінки щодо інших випадків (наприклад, Лев. 12; 15).

Одна із заповідей Декалогу дуже коротка: «Не чини перелюбу». Але при її порушенні у людей виникає дуже багато проблем: крім венеричних хвороб, статевим шляхом передаються інші серйозні хвороби, зокрема, СНІД; дехто за своє нечестя та сексуальні збочення був спалений вогнем і сіркою (Бут. 19).

Ще один напрямок, в якому християнство займає активну позицію, пов’язаний із заповіддю «Не вбий». Насамперед, це стосується абортів, які в нашій країні. На даний момент також залишається правова і моральна проблема із евтаназією.

В організмі людини на частку крові припадає близько 8 % від маси її тіла. Вона складається з плазми, кількох типів клітин та клітинних фрагментів. Кров постачає кисень клітинам тіла людини, поживні речовини від травної системи, гормони від ендокринних залоз, виводить з організму речовини, які в процесі метаболізму виявились шкідливими, бере участь в розподілі тепла в організмі. Біблія, підкреслюючи важливість крові для життя людини (і тварин), називає її душею (Лев. 17:10-14). Сучасна медицина практикує в окремих складних випадках переливання крові, до якого християни ставляться позитивно, бо «ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13).

Біблія розповідає нам, що все людство походить від однієї пари. Але це свідчить також про те, що їхні діти одружувались між собою. І це тривало досить довго, аж доки Бог через Мойсея не заборонив такі шлюби. Чому?

Інцест (кровозмішання) — статевий зв’язок між близькими родичами: «Жоден чоловік не наблизиться до жодної однокровної своєї, щоб відкрити наготу. Я — Господь!» (Лев. 18:6-18; 20:14, 17, 19-21). Наукове пояснення цьому медицина змогла дати лише в другій половині XX ст., вивчаючи геном людини. Відомо, що кожна клітина (крім статевих) організму людини містить 46 хромосом, 23 хромосом від тата і 23 хромосом від мами, одержаних внаслідок злиття їхніх статевих клітин. У цих 46 хромосомах міститься близько 30 тис. генів. Внаслідок гріхопадіння людей їхні гени зазнали негативних змін, які з часом почали накопичуватись. При інцесті зростає імовірність зустрічі у дітей батьківських генів з однаковими патологіями. Тому імовірність народження дітей у такому шлюбі із серйозними генетичними хворобами чи розумовою відсталістю сягає 20 %.

Найбільшу потребу людина має в їжі та одязі. Тому Біблія ретельно навчає людей, що можна вживати в їжу (Лев. 11; Повт. 14:3-21) і воно буде корисним, а від чого потрібно утримуватись (Дії 15:20, 29). В Біблії наголошується також на помірності в їжі та питті або суворе обмеження в їжі (пості). В медицині такі обмеження називаються дієтами (однак зауважимо, що піст і дієта не зовсім одне і те ж), які застосовують паралельно з медикаментозним лікуванням різних хвороб.

Через пророка Єзекіїля (47:12) Бог навчає людей використовувати рослини (їх листя) для лікування. Для різних видів ліків (настоянки, краплі, мікстури, відвари тощо) широко використовують не тільки листя, але й інші частини рослин (квіти, насіння, корінь).

Тези доповіді «Християнські основи державної політики соціального забезпечення українців»

Уява про людину як досконалу істоту, найкраще Боже творіння — це правильна уява. Але якщо в серці людини не живе Бог, то ця уява веде її до жорстокості і безжальності. Адже в такому випадку хворі і каліки, безхатченки і немічні старі, які є невід’ємною частиною нашої реальності, першими стають жертвами жорстокості.

«Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мт. 5:7).

«Так говорить Господь Саваот, промовляючи: Судіть суд по правді, і чиніть один одному милосердя та милість» (Зах. 7:9).

«Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласкавий до вбогих блаженний» (Пр. 14:21).

Біблія рясніє закликами до милосердя, заохочує милосердних, бо «Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий» (Вих. 34:6). Милосердя вчить вибачати, входити в ситуацію, з розумінням ставитись до слабкостей та немічності інших людей. Воно кожній людині дає ще один шанс, ніколи і нікого не відкидає. Тільки милосердне суспільство є по-справжньому сильним.

З давніх-давен у будь-якому суспільстві до найбільш уразливих верств населення належали сироти і вдови. І в цих випадках Бог навчає, як потрібно поводитись.

«Жодної вдови та сироти не будеш гнобити» (Вих. 22:21).

«Коли будеш жати жниво своє на своїм полі, і забудеш на полі снопа, не вернешся взяти його, він буде приходькові, сироті та вдові, щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всім чині твоїх рук» (Повт. 24:19).

Крім того, сиротам і вдовам відділялась певна частка із десятин (Повт. 14:28-29), а під час свят їх обов’язково запрошували до столу або пригощали частуванням «у міру добровільного дару своєї руки» (Повт. 16:10-11).

Перші християни також дбали про вдів (Дії 6:1; 1 Тим. 5:1-16; Тит. 2:3-5), «бо Господь наш — Бог великий, що не подивиться на обличчя, і підкупу не візьме. Він чинить суд сироті та вдові, і любить приходька, щоб дати йому хліба й одежу» (Повт. 10:17-18).

Україна як християнська держава також проявляє турботу про знедолених:

• виплачуються пенсії дітям-сиротам та дітям при втраті годувальника;
• пенсії виплачуються всім (навіть тим, які не працювали і не мають трудового стажу), хто досяг пенсійного віку;
• одиноким людям похилого віку призначають соціального працівника для допомоги в домашніх справах;
• в окремих сумних випадках, коли рідні зрікаються стареньких або інвалідів чи вони залишаються зовсім самотніми, для них існують спеціальні будинки престарілих;
• для дітей-сиріт також існують дитячі будинки-інтернати;
• при народженні дитини сім’я отримує матеріальну допомогу;
• розроблена також програма субсидій, яка частково покриває витрати на оплату комунальних послуг;
• при навчанні у середніх спеціальних та вищих навчальних закладах деякі студенти отримують стипендію.

Крім того, в Україні набуває поширення волонтерство; для одиноких невиліковно хворих відкриваються хоспіси; створюються громадські об’єднання, які опікуються дітьми з особливими потребами; при церквах створюються реабілітаційні центри для допомоги дорослим.

Секція № 4. Християнські традиції в українській культурі

Методичні рекомендації. В роботі секції пропонується розглянути християнські традиції в архітектурі та образотворчому мистецтві, в українській духовній музиці, широко використовуючи при цьому відповідні відеоматеріали, слайди чи презентації. Крім того, при потребі чи бажанні учнів можна подати інформацію про український національний одяг і його елементи в сучасному діловому та святковому костюмі. До роботи в секції доцільно залучити учнів 9 класу.

IV. Резолюція учнівської науково-практичної конференції на тему «Вплив християнства на формування моралі українського народу»

«Відродження духовності через навернення до Бога — це надійна дорога до оздоровлення нації та запорука становлення державності» — ці слова належать видатному українському державному та релігійному діячеві XVI ст. І. Вишинському. Ці слова не втратили своєї актуальності й сьогодні.

Християнство — це не релігія чи ідеологія, а спосіб щоденного щасливого життя в мирі і любові з людьми та Богом.

Християнська мораль ґрунтується не на філософських теоріях чи логічних доказах, а на особі Ісуса Христа — Сина Божого. Без Нього християнська мораль приречена на долю кожної теорії, яку з часом змінюють на нову, більш досконалу.

Тільки Бог є Творцем і Джерелом життя, а тому людина повинна гідно жити, пам’ятаючи про свою відповідальність перед Ним.

Повнота життя людини відображається в її гармонійному розвитку, коли матеріальне і духовне однаково розвинуті. Тільки у Христі і через Христа людина може осягнути цю повноту життя. І чим швидше люди спробують жити відповідно до вимог християнської моралі, тим швидше проявиться позитивний результат такого життя.

Сьогодні ми учні, а завтра — повноправні члени суспільства і вже від нас буде залежати, яке суспільство ми збудуємо.

Видатний український філософ Г. С. Сковорода так писав: «Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, у кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити». І ще: «Подяка благословенному Богові за те, що потрібне зробив нетрудним, а трудне — непотрібним».

V. Заключне слово вчителя

1. Спільне виконання духовного гімну України «Боже великий, єдиний» усіма учасниками конференції.
2. Наукова частина конференції на тему «Вплив християнства на формування моралі українського народу» завершена. З цього моменту і протягом всього вашого життя триватиме практична частина, щоб благодатний вплив християнства на наше суспільство не ослаб, а примножився для добра всіх і для слави Божої!