Авторська розробка Зоряни Гладій, учителя фізики та інформатики, Олени Чижмар, вихователя, учителя історії Підгірцівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ст. Стрийського р-ну Львівської обл.
Мета: розширювати духовний світогляд дітей, виховувати любов та повагу до ближнього, привчати шанувати та виконувати Заповіді Божі.
Корекційна мета: розвиток уміння обмірковувати повідомлений матеріал, порівнювати, аналізувати, робити висновки, розширювати уявлення про норми поведінки, виховувати загальнолюдські цінності.
Хід заходу
Ведуча 1.
Дзвонять дзвони,
Кличуть нас,
Бо найвищий є вже час
Святкувати Божу днину,
Що зібрала всю родину!
Сьогодні ми прийшли на свято
Ісуса Господа вітати.
І славу знов Йому голосим,
Щедрот і ласки з неба просим.
Благослови усіх, Ісусе,
До Тебе щиро я молюся.
Ведуча 2. Цього року ми, українці-християни, святкуємо 1030-ліття хрещення України-Русі. Тому ми й зібралися сьогодні тут, щоб пороздумувати про те, якою є наша віра і що вона дає нам у житті. Чи можемо ми взагалі жити без віри? Чи може бути здоровим суспільство, коли в ньому немає віруючих людей?
Ведуча 1. На ці запитання ми знаходимо відповідь, коли роздумуємо про Господа нашого Ісуса Христа і Його любов до нас. Саме віра й довіра до Бога дозволяє нам не розчаровуватись у житті навіть тоді, коли приходить час випробовувань. Коли ми не віримо і не довіряємо Христу, то тим самим не дозволяємо здійснювати Богові Його задуми щодо нас і перешкоджаємо здійсненню чуда в нашому житті.
Ведуча 2.
Історія про чудо
В одному містечку мешкала сім’я, у якій було двоє маленьких дітей: хлопчик і дівчинка. Та у їхній дім прийшла біда: у хлопчика виявили пухлину мозку. Батьки продали все, що могли, але грошей на операцію все одно не вистачало. Якось увечері батько сказав згорьованій матері:
— Знаєш, люба, — нам, певно, не вдасться його врятувати. Тут може зарадити тільки чудо!
Донечка, що бавилася в кутку, почула ці розпачливі слова. Відтак побігла до своєї кімнати, не вагаючись, розбила скарбничку, непомітно вислизнула з домівки й побігла до найближчої аптеки. Там діждалася своєї черги, приступила до віконця і, ставши навшпиньки, виклала перед здивованим аптекарем усі свої грошенята.
— Чого тобі, маленька? Що бажаєш купити?
— Будь ласка, мій братик дуже хворий, і я прийшла купити чудо.
— Чудо? — стиха перепитав аптекар.
— Мого братика звуть Ендрю, йому в голівці щось росте. Тато сказав мамі, ніщо вже не зарадить, тільки чудо може його врятувати. Я дуже люблю мого братика, тому принесла всі свої грошики, щоб купити чудо.
Аптекар сумно всміхнувся.
— Любе дитятко, ми тут чудес не продаємо.
— Якщо не вистачить цих грошей, я знайду ще. Скільки коштує чудо?
Аптекар безпорадно розвів руками. Дівча зі сльозами на очах заходилося згрібати свої монети.
Поруч стояв один чоловік. Високий, елегантний, поважний. Він зацікавився незвичайною розмовою й озвався до дівчинки:
— Чого ти плачеш, маленька? Що трапилося?
— Пан аптекар не хоче продати мені чуда, навіть не каже, скільки воно коштує. А чудо потрібне моєму братикові Ендрю, він тяжко хворий. Мама говорить, конче потрібна операція, але тато каже, що операція коштує надто дорого й тільки чудо може його врятувати. То я принесла сюди все, що маю.
— А скільки маєш?
— Одного долара й одинадцять центів… Але, може, мені вдалося б зібрати більше.
Чоловік усміхнувся.
— Ти знаєш, я не думаю, що знадобиться більше. Долар і одинадцять центів — цього вистачить на чудо для твого братика! — Однією рукою він згорнув монетки, а другою взяв за руку дівчатко.
— Проведи-но мене до своєї домівки, дівчинко, я хочу побачити твого братика, познайомитися з твоїми батьками і поміркувати разом із ними, як нам учинити оте маленьке чудо.
Поважний пан і маленька дівчинка вийшли з аптеки, тримаючись за руки. Тим паном виявився професор, один із найвидатніших нейрохірургів планети. Він прооперував маленького Ендрю, і той за кілька тижнів повернувся додому цілком здоровим.
— Та операція, — пошепки мовила тоді щаслива матуся, — це справжнє чудо. Скільки ж вона коштувала?
Дівчинка мовчки всміхалася. Вона-бо знала, скільки коштувало чудо: один долар і одинадцять центів… Плюс віра й любов малої дитини.
Ведуча 2. Ісус промовив до Своїх учнів: «Істинно кажу вам, коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: «Пересунься звідти туди» — і вона пересунеться; і нічого не буде для вас неможливим» (Мт. 17:20).
Ведуча 1. Віра подарована нам Богом, як найцінніший скарб життя… Але сильна, непохитна віра повинна базуватися на міцному фундаменті.
Ведуча1. Отож, першим каменем, на який опирається наша віра, є Святе Письмо. Поставмо Біблію на видному місці. Але зовсім не для того, щоби вона припадала порохом, а для того щоби ми щодня черпали з неї життєвої мудрості й набиралися сили протистояти злу.
Читання Біблії є дуже важливим. Святий Ієронім сказав: «Хто не знає Письма, той не знає Ісуса, бо Біблія є листом Бога до людини».
Проте в сьогоднішній час багато людей думають: «Біблія не притягує мене. У ній — багато суворих та незрозумілих сторінок». Але хто намагається розірвати першу «оболонку» уважністю, роздумами та молитвою, той кожного разу відкриває ясність Божого Слова, яке міститься у Біблії: «Бог любить тебе!»
Я дякую, Боже, Тобі за любов,
За те, що Ти любиш мене знову й знов.
Я впаду — Ти руку мені подаєш,
І голос я чую: «Чому не встаєш?»
Я пробую встати, я хочу звестись,
Та соромно очі мені підвести:
Вкотре я впадаю і впаду я знов,
Я очі підвожу і бачу… Любов.
Любов незбагненну, безмежну, святу,
Я силу відчула, я знову встаю.
Встаю, йду до Тебе, до світла й життя,
Люблю і прощаю, як Ти — так і я.
Бо я є Твій образ, мене Ти створив,
Любов’ю безмежною нас полюбив.
Всі немочі наші Ти знаєш людські,
Ти любиш й прощаєш — ми діти Твої.
Навчи нас любити й прощати, як Ти,
Навчи нас любов у серцях берегти.
Зміцни нашу віру, надію нам дай
І мудрість даруй нам, люби і прощай.
Ведуча 2. Другим каменем у будівництві нашої віри є молитва. Слово Боже говорить: «І Він (Ісус) розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом…» (Лк. 18:1). Бо там, де не моляться, там немає любові, там відсутня віра. Для того, хто вірить, забути молитися — це забути дихати.
Пісня «Молитва»
1. О молитво, о молитво, Бог з любові дав тебе.
У житті посеред битви спомагала ти мене.
Ні вночі, ні вдень не спав, на колінах я стояв
І душею з Богом розмовляв:
«О мій Бог, Ти — Цар Землі,
Важко в серці так мені,
Поможи, з гріхів щоб я повстав».
2. За вікном бушує вітер, віє снігом льодяним
І так сильно ниє серце, мов би в світі я один.
Та принизившись у прах, зі сльозами на очах
У скорботі Бога я благав:
«О мій Бог, Ти — Цар Землі,
Важко в серці так мені,
Я без сили й майже вже упав.
3. Боже мій, багато щастя у житті не прошу я,
Хай така буде терниста вся життєва путь моя.
Лиш одного прагну я — відчувати, як Твоя
Сильна й вічна батьківська рука
На плечах лежить моїх,
У вогні життєвих хвиль
Береже мене, Твоє дитя.
Ведуча 2. Нерідко лише страх або життєві негаразди змушують нас до молитви. Це принижує водночас і Бога, і нас. А щира молитва серцем, сповнена любові й довіри, наближає нас до Бога. Молитва є нашою розмовою із Творцем. Молитва постійна й сильна, хай якою мовою промовлена, знає, що по той бік є Той, Хто на неї чекає і слухає…
Пісня «Молитва дитини»
https://www.lds.org/music/library/childrens-songbook/a-childs-prayer?lang=ukr
Ведуча 1. Ще одним каменем у фундаменті нашої віри є піст. Найкращий піст — це коли людина з любові до Бога відмовляється від того, що найбільше любить. І «…щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт. 6:18). Правдивий християнський піст не є тільки втриманням від певної їжі, а передовсім нагодою планування часу для справ милосердя.
Ведуча 2. Знайти час на безперервну молитву серед безперервних серіалів. Знайти час на те, щоб поцікавитися справами та проблемами свого ближнього замість переживань за проблеми телегероїв, яких насправді не існує.
Ведуча 1. Дати милостиню живому вбогому, а не подарувати свої гроші бездушному гральному автомату.
Ведуча 2. Згадати про вдів та сиріт і надати їм допомогу за можливістю. Пам’ятати Божу науку: «Шануй вдів, удів правдивих… А вдовиця правдива й самотна надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях» (1 Тим. 5:3-5).
Ведуча 1. Та найбажаніший піст для Бога — це наше добровільне утримання від гріха. А тепер подивимось невеличку інсценізацію й поміркуємо, що ж таке гріх.
Муха та павук
Муха до мурашки прилетіла:
«Гей, мурахо, будемо дружити?»
Каже їй мурашка: «Добре, мила,
Вдвох, гадаю, веселіше жити.
Йди сюди, почнімо працювати,
Ти допомагатимеш мені,
Будемо мурашник будувати…»
Каже муха: «Працювати? Ні!»
Полетіла далі наша муха,
Зголодніла бідна, аж тремтить.
Бачить серед посуду на кухні
У кутку товстий тарган сидить.
«Ой, тарганчику, ти — друг мій до могили, —
Каже муха. — Що ти там їси?»
«Йди собі, я ледве не загинув
З-за шматка цієї ковбаси!»
А павук, розмову цю підслухав:
«Цей тарган — грабіжник, так і знай!
Не дружи з ним, нерозумна мухо,
Краще ти до мене завітай.
Нагодую і про все подбаю
І найкращим другом буду я.
Павутиння ніжно обплітає
Ніжки, крильця… Ось і ти моя!»
Гріх весь світ тенетами обплутав,
Як підступний та лихий павук.
Допоможе пастки оминути
Нам Ісус Христос — надійний друг!
Ведуча 2. Гріх є свідомим порушенням Божих Заповідей і відкиданням Бога. Коли ж ми єднаємось з Ісусом і стараємось уникати гріха, тоді ми маємо силу боротися зі спокусами диявола.
Ролик «Задуми диявола»
Ведуча 1. Одного разу маленький хлопчик щось малював у своїй кімнаті. Батько промовив: «Цікавий малюнок. Кого ти зображаєш на ньому?»
— Бога, — відповів хлопчик.
— Але ж ніхто не знає, яким на вигляд є Бог.
— Коли я намалюю, то знатимуть усі.
Ведуча 2. Саме завдяки читанню Святого Письма ми можемо уявити собі, який Бог.
Ведуча 1. Не так важливо знати, яким на вигляд є Бог. Важливо знати й пам’ятати, що Бог є любов, а сама людина є вінцем Його творіння. Та часто це творіння є забруднене гріхами.
Ведуча 2. Ось що каже апостол Іван:
«А це звістка, що ми її чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!
Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо!
Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха.
Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!
Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої.
А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас!» (1 Ів. 1:6-10).
Ведуча 1. Немає жодної людини на землі, яка б не потребувала сповіді. Але не сповідаймося зі звички, а після сповіді не залишаймося такими, якими були досі. Сповідь має укріплювати нашу віру й зближати нас з Ісусом. Найбільшою радістю для Ісуса є стерти наші гріхи й прийняти людей у Свої обійми. Нам важко іноді прощати тих, хто нас образив. І ми не хочемо простити. Але Бог прощає завжди…
Ведуча 2. В одній легенді розповідається, що в Іспанії в одній церкві є дуже старовинне розп’яття. Воно дивне тим, що права рука Христа звисає. Чому? Кажуть, що одного разу у ніг цього розп’яття сповідався дуже великий грішник. Священик уділив йому розрішення, і той пішов.
За якийсь час чоловік знову згрішив і з жалем прийшов до сповіді. Цим разом священик, вислухавши його нові гріхи, промовив: «Для тебе немає поправи». Грішник проситься, що хоче перестати грішити, але ще занадто слабкий, ще не може твердо протистояти спокусі до гріха. Сповідник дає йому розрішення, але каже, що це вже востаннє. Минув довший час. Грішник знову грішить, і знову приходить на сповідь.
«Цим разом для тебе немає прощення», — каже священик і встає, щоб іти. Та раптом на Хресті почувся ніби плач і схлипування. Христові груди ожили. Права рука відірвалася від хреста, і почувся голос: «А Я тобі прощаю, бо Ти мені так дорого коштував».
Ролик «Упала сльоза»
Ведуча 1. Боже Слово говорить: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
Отже, коли ви йдете до церкви, починайте готувати свої серця до поклоніння нашому Господу і Спасителю Ісусові Христу ще з дому. І ніколи не виходьте з храму не подякувавши Господу. Не осуджуйте, а моліться за священнослужителів, владу і всіх людей.
Ведуча 2. Ісус так щиро запрошує нас перебувати з Ним під час літургії та євхаристій, але як ми відповідаємо на це запрошення.
Інсценізація «Голуби»
Весела й галаслива зграйка голубів жила на внутрішньому подвір’ї церкви. Після шлюбів на бруківці залишалися зерна пшениці. Кілька зернин залетіло до церкви й голуби в пошуку поживи опинились у святині. Птахи зоставалися там також під час недільної Служби Божої. Вони літали попід склепінням, заважаючи вірним та розпорошуючи їхню увагу. Тоді парафіяни зібралися разом, щоб вирішити, що робити з голубами.
— Давайте насиплемо птахам отруйної пшениці, той позбудемось усіх.
— Ні. Краще вивеземо їх на село, хай живуть серед інших птахів.
— Але ж це неможливо здійснити.
— А заведімо біля церкви якогось хижака, який би полював на голубів.
— Але ж це жорстоко.
— Ну тоді встановимо на вікнах решітки.
— Але й це не допоможе вигнати з церкви тих голубів, які вже залетіли.
— Ви справді хочете, щоб голубів більше ніколи не було в церкві?
— Так.
— Не хочете їх більше бачити?
— Не хочемо.
— Тоді зробіть ось як. Охрестіть їх, уділіть миропомазання, тоді хай вони приступлять до Першого Святого Причастя — і більше ви їх не побачите.
Ведуча 2. Ця притча зовсім не про голубів, а про нас із вами. Адже багато людей, які вважають себе християнами, після свого урочистого Першого Причастя сповідаються наступний раз не через місяць у першу п’ятницю, а в кращому випадку вже аж тоді, коли йдуть до шлюбу, а в гіршому випадку — зовсім забувають дорогу до церкви.
Ведуча 1. Задумаймося, чому в наш час перебування з Ісусом у церкві стало для багатьох християн обтяжливим обов’язком. Бог дарує нам вічність і Своє благословення, а ми неохоче віддаємо йому кілька хвилин свого життя.
Благослови
До Бога рученьки складаю,
Не піднімаю голови.
«Мій Боже, я Тебе благаю:
Благослови, благослови.
До Тебе я свої молитви
Звертаю, Боже, знов і знов.
Візьми дарунок монолітній —
Мою любов.
Ми діти від Твоєї крові,
Щасливі ми.
Запричастились від любові
Твої сини.
Ми на колінах пред Тобою —
Всміхнися нам.
Щасливі світлою любов’ю
Ми входим в храм.
Допоможи у мирі жити
Всім, грішним, нам.
Тобі, Всевишньому, служити
Своїм життям».
Голос із-за сцени
— Кажеш, що любиш мене, але сидиш, склавши руки. П’єш, їси, вигідно влаштувався, щоб почитати слова, які я сказав. Плачеш, згадуючи, що Мене розп’яли, урешті йдеш спати… Не соромно тобі? Оце так ти Мене любиш? І ти називаєш це любов’ю?
— Вибач мені, Господи! Говори, і я буду виконувати!
— Вставай, і йди поміж людей, не бійся розмовляти з ними. Іди й кажи їм, що Я стукаю у двері, простягаю руку і кричу: християни, любіть одне одного!
Люби людей
Люби людей, отих, що все з тобою.
Люби батьків і мудрих вчителів,
Люби людей, обтяжених журбою.
Люби усіх. Люби без зайвих слів.
Люби отих, що в час тяжкої муки
Без зайвих слів тобі подали руки.
Люби отих, що через їх любов
Ти в своїм серці радість віднайшов.
Але скажи, яка тобі заслуга,
Коли з любов’ю зустрічаєш друга?
Щасливий той, хто над усе зумів
Любити «найдорожчих» ворогів.
Ти з помстою — неначе смертний цар,
Коли ж для ворога — любові дар,
Тоді стає душа твоя убога
На кого схожа? На самого Бога.
Ведуча 2. Ось що каже апостол Іван:
«Діточки мої, — це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, — Ісуса Христа, Праведного.
Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.
А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо.
Хто говорить: «Пізнав я Його», але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди!
А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо.
А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен поводитись так, як поводився Він.
Улюблені, — не пишу я для вас нову заповідь, але заповідь давню, яку мали від початку: заповідь давня, — то слово, що чули його від початку.
Але нову заповідь я вам пишу, що справді вона в Нім та в вас, — що минається темрява, і світло правдиве вже світить.
Хто говорить, що він пробуває у світлі, та ненавидить брата свого, той у темряві досі.
А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає» (1 Ів. 2:1-10).
Ведуча 1. Ми звертаємось сьогодні до Господа й просимо зіслати на нас Божу мудрість, щоб ми змогли висловити Йому свою Віру, Надію, Любов.
Молитва про Божу милість
Предвічний Боже, зішли на нас з високого неба Твою святу мудрість.
Просвіти нею наші уми. Хай Божа мудрість поведе нас дорогами правди, хай стереже нас від брехні й обману.
Молитва Віри
Дорогий Ісусе, я Тебе не бачу, але вірю, що Ти тут біля мене, зі мною. Ти такий близький, такий простий, такий великий. Ти — біля мене, Ти — в мені, Ти — навкруг мене. Дякую Тобі!
Молитва Надії
Надіюся на Тебе, мій Боже, і очікую від Тебе благодаті та всього, що мені потрібно для спасіння, бо Ти мені можеш дати як всемогутній і хочеш дати як безконечно щедрий.
Молитва Любові
Боже мій! Люблю Тебе понад усе на світі, бо Ти, Боже, такий добрий! Люблю також усіх людей, бо вони — Твої діти. Господи; поможи мені, щоб я любила Тебе щоразу більше.
Ведуча 1. Найкращим способом прославити Бога є оживити віру у своїх серцях. Хай Всевишній Господь береже від гріха нас, наш народ, нашу Україну та дозволить разом із Ним крокувати до нашої небесної Батьківщини, а також завжди пам’ятати, що віра в Христа є сенсом нашого життя.
Хто не зрадив і хто не зрікся,
Хто в непевний не квилив час —
Святий Боже, Святий кріпкий,
Святий безсмертний, помилуй нас!
Ні, не кожен прочанин — воїн,
І не кожного світ спімне…
Святий Боже, води живої,
Просить серце моє сумне.
Бачиш — хмари важкі нависли,
Чуєш — грізні гудять вітри…
Боже кріпкий, мою вітчизну
З мапи Всесвіту не зітри!
Хай вона ще не має сили
Збудувати просторий дім,
Хай ще квола — але ж красива:
Як Мадонна з Дитям Твоїм!
Хто не зрадив і хто не зрікся,
Хто в недолі її беріг —
Святий Боже, Святий кріпкий,
Святий безсмертний, помилуй всіх!
Пісня «Господи, помилуй нас»