Підготували вчителі християнської дошкільної студії «Маленька академія» м. Здолбунів Рівненської обл.: Аліна Тукай, Лідія Романчук, Катерина Швора, Анастасія Остапчук, Анастасія Заморіна, Валентина Гребеньова.
СЦЕНА 1
Автор. Колись дуже давно в невеличкому селі біля Єрусалима жив хлопчик, який понад усе на світі хотів мати коня. Не минало й дня, щоб він не уявляв себе відважним воїном верхи на благородному скакуні. А коли через село проїздили колоною солдати на своїх конях, хлопчик довго-довго дивився їм услід, обіцяючи собі, що зробить усе можливе аби до них приєднатися.
Хлопчик.
Яке це щастя — мчати на коні,
Наздоганяти прохолодний вітер!
Я мрію, бачу наяву й у сні,
Що маю жеребця найкращого на світі!
Ще трохи підросту, ще назбираю (трусить мішечок з грошима) —
І мрію давню я свою здійсню:
Коня гнідого я собі придбаю —
Найкращого коня у цім краю!
Автор. Тато хлопчика був простим фермером, що засівав поля й доглядав за тваринами, яких у їхньому господарстві було чимало. Але чоловік дуже любив свого єдиного сина й тому напередодні його дня народження відправився до конюшні, де, як казали, розводили найкращі породи коней.
Та на батька чекало розчарування — усіх жеребців забрали до армії, аби тренувати їх і зробити з них військових коней. Хазяїн конюшні, побачивши, що бідолашний фермер дуже засмутився й побрів додому, низько опустивши голову, наздогнав його й запропонував узяти замість коня віслюка — лагідного, сумирного й зовсім молодого, ще жодна людина не сідала верхи на нього.
Чоловікові так не хотілося повертатися додому з порожніми руками, що він погодився взяти віслючка, подякував хазяїнові й пообіцяв дбати про нього якнайкраще.
Щойно хлопчина угледів батька, що на мотузці вів осла, вибіг до нього і, навіть не дочекавшись татової розповіді, нахмурив брови, надув губи, відвернув погляд і промовив:
Хлопчик.
Тату, я ж коня хотів!
Нащо ти осла привів?
Мене хлопці засміють,
Ще, чого бува, поб’ють?!
Навіть сісти на такого —
Це ганебно для будь-кого.
Може, сам кудись втече?
Забери його з очей!!!
Ображений хлопчик утікає, а тато прив’язує віслюка і також іде зі сцени.
Автор. Так і лишився віслючок на подвір’ї сам-один, прив’язаний до старого дерева — відкинутий, нікому не потрібний і скривджений…
Сумна пісенька Віслючка
Ой! Моя пісенька сумна!
Але не моя у тім вина,
Бо без друзів, любі діти,
Дуже важко в світі жити,
А тому і пісенька сумна!
СЦЕНА 2
Автор. Та не довго сумував наш віслючок наодинці, адже ми вже згадували, що тварин на фермі було багато: і рогаті, і хвостаті, і крилаті, — а також були серед них молоді коні, які лише другу весну допомагали хазяїну працювати в полі. Ще здалеку побачивши новоприбулого віслюка, пихаті жеребці вичікували хвилинку аби покепкувати з малої тваринки.
Хлопчики-жеребчики з’являються під ковбойську мелодію, вихваляються.
Коник 1.
Скажем правду без прикрас:
Ну куди тобі до нас?
Що за масть і куці ноги? —
Не пройдуть і пів дороги.
Коник 2.
Ну погляньте, що за хвіст!
Хто тобі його погриз?
І підков немає, певно?
Ти ж харчі їси даремно.
Коник 3.
Буду, друзі, я відвертий —
Віслюки народ упертий:
Неслухняні, некмітливі,
Нечупари галасливі.
Коник 4.
І на що ти тільки здатен?
Бурдюки й мішки тягати,
По арені лиш ходити,
На собі дітей возити.
Коник 5.
Інша справа — жеребець,
Справжній красень, молодець.
І блищить на сонці грива,
Як гарцюю норовливо.
Коник 6.
Нас господарі шанують,
Збрую дорогу купують.
Щіткою ретельно чистять
І овес дають нам їсти.
Коник 7.
Переможці ми усюди,
Кінь завжди потрібен людям.
І на полі, і в бою,
Генералові й царю.
Ми в пошані повсякчас,
Ну куди тобі до нас?
СЦЕНА 3
Автор. Сутеніло, а віслючок і далі стояв на прив’язі, куняючи під деревом. Аж ось його розбудили чиїсь стурбовані голоси. (Виходять учні.)
Учень 1. Поглянь! Чи не той це віслюк, якого ми шукаємо?
Учень 2. Напевно, той. Бачиш, він ще зовсім молодий, і, мабуть, ніхто з людей ще на нього не сідав. Ходімо відв’яжемо його.
Учень 1. Зачекай лишень… Щось я того…
Учень 2. Що? Чи не злякався бува?
Учень 1. Та не злякався… Але якось не можу наважитись… А як люди побачать? Що тоді? Що ми тоді скажемо?
Учень 2. Ти, Хомо, як завжди: крок уперед, а два назад. У всьому сумніваєшся. Чи не Учитель нас послав? Чи не Він навчив нас, що відповісти? Чого ж нам боятися? (Підходять, відв’язують віслюка.)
Хазяїн (вибігає). Гей! Що ви там робите? Я зараз спущу собак! Яке зухвальство! Це мій віслюк!
Учень 2. Пробачте, пане, але ваш віслюк потрібен для Господа. (Хазяїн мовчки розводить руками.)
Автор. Віслючок не знав, що йому й робити — може, показати нарешті свій характер: упертися й із місця ані руш? Та вирішив, що ліпше скоритися своїй долі, і тихо почимчикував за чоловіками.
А як виявилось, у Бога були особливі плани щодо малого ослика: увечері його з подвір’я забрали учні Ісуса, а вже вранці він покірно підставив спину своєму новому Хазяїну. А потім дивувався, коли по дорозі в Єрусалим люди вибігали їм назустріч, стелили під ноги свій одяг і пальмове віття й голосно вигукували: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє ім’я! Осанна Цареві Ізраїля!» Нарешті віслючок зрозумів, що везе на собі Царя!
СЦЕНА 4
Виходять діти, сцена в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим з елементами танку.
СЦЕНА 5
Автор. Лише зараз, святкуючи з народом в’їзд Христа в Єрусалим, а згодом дізнавшись від старших й інші новини, хлопчик зрозумів, що це саме на його віслюкові в місто в’їхав Месія. О, як же він шкодував, що так недбайливо поставився до ослика й відкинув його!.. Не раз він думав і уявляв, що віслючок повернувся до них на ферму — от тоді він попросив би в нього пробачення і вони стали б найкращими друзями! Як же зрадів хлопчина, коли й справді побачив, що ослик наближається до ферми, і відразу кинувся йому назустріч!
Хлопчик (вибігає з відром води).
Ти до мене повернувся!
Як же я тебе чекав!
Милий мій сіренький ослик
Значно кращий від коня!
Сам Ісус до міста в’їхав,
Верхи на тобі сидів!
Ось поїж, попий водички —
Ти тепер назавжди мій!
Хлопчик іде зі сцени, з’являється корівка.
СЦЕНА 6
Корова. Доброго ранку, віслюче! Відтоді, як по тебе прийшли учні Ісуса, ми більше не бачились. Ти такий схвильований, розкажи мерщій, де ти був?
Віслючок. Люба корівко! Минуло лише кілька днів, та я побачив стільки всього, що мушу чимшвидше з кимось поділитися! Того дня виявилось, що я знадобився Самому Ісусові, уявляєш? Як же билося моє серденько, коли Цар в’їжджав на мені до Єрусалима! Натовп людей вихваляв мого вершника, а я намагався якомога обережніше везти Його, аби не спіткнутись об жоден камінь. Та подій, що відбулись потім, я зовсім не очікував…
Автор. Один з учнів зрадив Ісуса та видав Його тим, хто шукав Його смерті. А віслючок увесь час тихенько слідував за своїм новим Господарем та чув Його палку молитву в Гефсиманському саду. Тоді він не зовсім розумів, що означали Ісусові слова, та точно знав, що Ісус Сам дозволив Себе заарештувати, аби Своїми стражданнями викупити світ від гріха. Коли солдати повели зв’язаного Ісуса в палац, ослику не вдалося пробратися за його ворота, але він знайшов шпаринку в огорожі, через яку міг трішки бачити, що там відбувалось!..
Віслючок. О Корівко, немає меж людській жорстокості! Сльози градом лились з моїх очей, коли я бачив, як вони знущались із мого Царя, а я нічого не міг вдіяти… А потім… потім я погано пам’ятаю: була гора, три хрести, сміх вояків, брязкіт зброї… Я приліг у кущах за великим каменем зовсім знесилений після безсонної ночі, тоді мені здавалось, що все скінчено…. Але раптом земля здригнулась і настала велика темрява! Від несподіванки я підскочив на всі чотири копита! Люди запанікували, хтось почав голосно плакати, хтось нарешті зрозумів, що вони накоїли — убили Божого Сина! Та вже було пізно…
Автор. Наступного дня Ісуса поховали в печері, а віслючок із сумом проводжав Його в останню дорогу, намагаючись іти навшпиньки, аби ніхто не почув стукоту його копит по камінню та не здогадався, що він усе ще поруч. Вхід прикрили величезним каменем, та чомусь приставили сторожу. Віслюк не знав куди йому йти, що робити далі: не стало Того Єдиного, кому він справді був потрібен, хто не посоромився сісти на нього верхи й проїхатися перед усіма! Тому ослик вирішив, що побуде біля печери ще трішки, адже йому кортіло дізнатись, що тут роблять ці озброєні вояки. Він вирішив, що перед тим, як помандрує світом, переночує ще одну ніч біля свого Господаря — Царя.
Віслючок. Рано-вранці, щойно перші несміливі промені сонця торкнулися заспаної землі, почувся страшенний гуркіт — це камінь від гробу відвалений був, а сторожа перелякалась страшенно! І, о диво, мій Цар вийшов живий! Від подиву й захоплення я не міг зрушити з місця! У цей час до печери прийшли жінки й побачили Його, — як же вони зраділи! А Ісус сказав, аби вони поспішили до учнів і передали їм радісну звістку: Він живий! І навіть сказав, що чекатиме їх у певному місці! Я ж вирішив, що також повинен розповісти всім, кого знаю, цю новину — Христос воскрес! Немає більше суму! Який чудовий день!!!
Віслючок іде зі сцени, корівка лишається.
СЦЕНА 7
Пісня Корівки
Всі звірята на подвір’ї, прокидайтесь
І від дивної новини звеселяйтесь!
Щойно я від віслючка її дізналась:
Нині чудо із чудес на світі сталось.
Він Господнього став свідком
воскресіння —
Через це отримав рід людський
спасіння.
Бо забрав Ісус на Себе всі провини.
Прославляймо разом Божого ми Сина!
Му-му-му! Розказати ще кому?
Щоби поклонилися всі Йому.
І корівонька з телятком, півень, кури та курчатка, жабки, коні, порося — Бога славить вся земля!
СЦЕНА 8
Автор. І почала ця радісна звістка ширитися по всьому подвір’ю — її одне одному передавали всі мешканці ферми.
Вибігає курочка з курчатами
У днину весняну
потішив Бог маму,
послав їй синочків —
жовтеньких клубочків
і двійко дівчаток —
пухнастих курчаток.
Як тільки покинули
хатки-яєчка,
почули ми гарну
новину здалечка!
Хіба ж не прекрасно,
хіба ж не чудово
дізнатись курчаткам
цю звістку ранкову?!
Її нам матуся
рідненька сказала,
коли під крило
нас до себе збирала.
Повідала ненька,
що щастя велике
наповнило Землю,
принесло їй втіху.
Христос знов живий!
Він воскрес! Всі радіють!
і Богу співають усі,
як уміють!
Я мрію рости
і, як тато мій, півник,
вставати раненько
й, неначе будильник,
дзвінким голосочком
гучніш якомога
будити подвір’я і славити Бога!
Ідуть зі сцени.
СЦЕНА 9
Автор. Долетіла ця новина й до пташечок, що залюбки дружили з фермерськими качками й курами, і до барвистих метеликів, що залітали поласувати гречаним пилком на фермерські поля, і до іншої комашні.
Пісня Горобчика
Як не славити Того,
Хто створив усе це диво, —
Килимами по землі
Розстелив поля і ниви;
Хто наповнив ці ліси
Зелен-шумом, дивоцвітом,
І розкинув, мов шатро,
Неба синь ясну над світом.
Приспів.
Слава Богу, слава Богу.
Світла й сонячна дорога!
Бог того не забуває,
Хто Йому хвалу співає.
Як не славити Того,
Хто створив усе це диво, —
Хто дарує взимку сніг,
А весною — теплу зливу;
Хто вбирає восени
Горобину у намисто,
Прикрашає всі стежки
Золотим, багряним листом.
Як не славити Того,
Хто тримає нас за руку
І по сходинках шкільних
Нас веде у світ науки;
Відкриває це життя,
Мов захоплюючу казку,
І дарує нам любов
І тепло Своєї ласки.
Танок метеликів.
СЦЕНА 10
Автор. Хазяйські коти й песиками ніяк не могли помиритися: то собачки підстережуть котів і ганяються за ними так, що курява здіймається, а то котики, нагостривши кігтики, вистрибнуть зненацька… Але погляньте лише на те, як звістка про воскресіння Христа може змінювати все довкола.
Котик 1.
Тільки влігся на осонні,
Чую гамір я спросоння.
Хто Мурнявчика посмів
Позбавлять солодких снів?
Котик 2.
Це курчатка розпищались!
Що там знову у них сталось?
Не дають спокійно спати,
Спинку сонцю підставляти.
Песик 1.
Вам, котам, лишень би спати,
Нам же двір охороняти,
Служать песики невтомно
А ви — лінтюхи відомі!
Котик 1.
Ось, що я скажу вам, няв…
Я мишей всю ніч ганяв,
А тепер от на світанні
Хочу карася в сметані,
Хочу я молочну пінку
І м’якесеньку перинку,
Буду до вечері спати,
Смачно-вдячно муррррркотати!
Песик 2.
Годі мріяти про сни!
Гавчику, ти поясни,
Розкажи їм, як корівка
На зорі співала дзвінко,
Всьому двору сповістила:
«Звеселіться! Сталось диво!»
Песик 1.
Коли був я цуценям,
Я питання це вивчав.
Книгу Книг я прочитав,
Назавжди запам’ятав —
Бог цей світ так полюбив,
Врятувати захотів.
Історичний день сьогодні —
Воскресіння це Господнє.
Котик 2.
І чому це повсякчас
Ви себе вважаєте
Розумнішими за нас?
Двором нас ганяєте?!
Нумо котики-брати
Кігті повиймаємо
Та й намнемо їм боки!
Песики, ховайтеся!
Песик 2.
Справді, день цей не простий!
Опустіть мерщій хвости,
Заспокойтесь, помиріться,
Краще нам вже не свариться!
Що? Сказав Ісус дарма
Бути в мирі з усіма?
Котик 1.
Що ви! Друзі, припиніть!
Годі марнувати час!
Бо Сам Бог приготував
Свято радісне для нас!
Візьмемось за лапи всі —
Кожен кіт і кожний пес,
Та й розповімо усім
Про Ісуса, що воскрес!
СЦЕНА 11
Автор. Христовому воскресінню раділи всі довкола: виспівували про це, курликали, ґелґотали, рохкали, мекали, а жабки, що жили недалечко, теплими вечорами кумкали про це свою пісеньку… (Виходять жабки.)
Пісня Жабки
Не вмієм співати ми, як соловейки,
Не вмієм ми так щебетать,
Але як умієм, отак як умієм
Для Бога ми хочем співать.
Приспів.
Ква-ква-ква-ква, скре-ке-ке, скре‑ке-ке,
ква-ква-ква-ква, скре-ке-ке!
Хтось може із нашої пісні сміятись
І вуха свої затулять,
Але, як умієм, отак, як умієм,
Для Бога ми хочем співать.
СЦЕНА 12
Автор. У той час неозброєним оком було помітно, що весь світ щиро радіє й тішиться, отримавши таку прекрасну новину про незбагненну й досконалу Божу любов: вічний Бог став людиною і помер за гріхи кожного з нас, був похований та воскрес на третій день, давши надію всім тим, хто вірує в Нього, і дарувавши їм вічне життя на небесах. І дар цей — благодатний, незаслужений і безкоштовний. І його Господь пропонує кожному й зараз: «Ось стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною».
