Рівненська християнська ЗОШ «Світогляд»
Які асоціації викликає у вас слово «голод»? Дискомфорт, повноцінне обіднє меню, чай із десертиком, чи запаморочення, спазми пустого шлунку, кропива, кора, смерть?..
Ми тішимося, коли сідаємо з родиною за щедрий стіл, коли маємо вибір страв, і дякуємо Богові за Його щедроти й благословення. Водночас, живучи в достатку, хочеться зберегти й ушанувати пам’ять про тих, хто в часи лихоліття лягав спати голодним, день у день дивився в очі діткам, які все більше ставали схожими на скелетики, обтягнуті шкірою. Хочеться оплакати немовлят, які захрипали біля порожніх грудей. Пройнятися розпачем тих, у кого виганяли з двору корову-годувальницю, спустошували комору, перевертали хату, забираючи всю поживу, незважаючи на благання…
Нашою країною не раз прокочувалася хвиля голоду, але саме 1932–1933 роки були офіційно визнані Верховною Радою України та світовою спільнотою геноцидом українського народу, що був здійснений керівництвом СРСР, метою якого була етнічна чистка.
Щорічний національний день пам’яті жертв Голодоморів припадає на четверту суботу листопада.
Рівненська християнська школа «Світогляд» у своїй діяльності намагається дотримуватися вектору духовно-патріотичного виховання, тому напередодні відбувся загальношкільний захід, присвячений цим трагічним подіям.
Що й казати, сучасні діти, у переважній більшості, живуть як вареник у маслі: мами зідзвонюються між собою, щоб порадитися «що б то приготувати, аби дитятко їло?», тато тягне торбу з харчами додому, хліб часто й не розглядається як основна страва. Тому окрім просвітницької мети наш захід був спрямований на формування вдячності в дітей, переоцінки того, що вони мають і сприймають як належне. Хочеться, щоб слова з Господньої молитви «хліб наш щоденний дай нам сьогодні» набули для них особливої ваги.
Того дня шкільне приміщення було оформлене належним чином: мапа України завішена чорними хустками та оздоблена незабудками, колоски й калина переплетені чорними стрічками, були використані фото тих часів, деякі родини надали світлини своїх родичів, які пережили Голодомор.
Після першого уроку дітей повели в їдальню, де їх чекав незвичний сніданок: склянка води і маленький прісний хлібець. Після щедрих сніданків від шкільного кухаря в дитячих очах читалося занепокоєння: невже це справді ВСЕ на сьогодні? За кожний стіл із дітьми сів дорослий, якому начебто не вистачило їжі, і як було зворушливо, коли малі школярики відділяли шматочок від своєї частки, щоб поділитися.
Далі в класах учителі провели бесіду про цю подію (див. Додаток 1) із демонстрацією документального відео з поясненнями, а також мультиплікацію «Голодний дух».
Шкільна медсестра розповіла про фізіологічні та психічні зміни, які відбуваються в організмі людини, що голодує (див. Додаток 2). Деякі учениці плакали, хтось намагався зразу поділитися своїм досвідом, коли доводилося якийсь час бути голодним, байдужих не було — усі хотіли поговорити, розпитати, поділитися враженнями від побаченого й почутого. Дізнавшись про те, що наш мозок для діяльності потребує глюкози, дехто потім казав: «Мені треба терміново з’їсти солоденьке, а то мій мозок щось зголоднів».
Останнім етапом того непростого, емоційно зарядженого дня було запалення лампадок у пам’ять про загиблих голодною смертю.
Пам’ятаємо і молимо Бога, щоб більше ніколи не повторилося подібне, щоб колосилася пшениця й хліб щоденний мали на столі. А в серці плекали духовний скарб: віру в Господа, вдячність, благоговіння: «Блаженний той люд, що Богом у нього Господь…» (Пс. 33:12).
Віра Муляр
Голодний Дух — примара над хатами
Шукає жертву ледь живу.
Пронісся хижо над полями —
«Хоча б зернинку… бо помру…»
Пекельний дух в безбожній владі
У 33-м правив бал:
Морив людей до листопада
І вік людський не сортував.
Причина смерті — «українець».
Загиблих — більшість дітвора.
Майбутнє нищив свій-чужинець —
Сусід з «соседнего двора».
Поширив «штрафи натуральні»;
Закони ввів про колоски;
На «Чорну дошку» регулярно
Заносив села-боржники.
Цей біль в мізках і щем у грудях
Несемо з сумом крізь роки.
Вшануймо жертви, добрий люде!
Нехай мигтять в вікні свічки!
Ірина Курченко
Додаток 1
Голодна і сита душа
Серце здригається від жалю і обурення, коли переглядаємо фото- та відеоматеріали «голодних» років. Страшно, шкода, ніколи знову… Проте хочеться, щоб ця трагедія минулого викликала не лише скороминучі бурхливі емоції, а й спонукала нас до глибоких духовних роздумів. Звісно, перше питання, яке виринає у свідомості людини: чому? Чому Бог допустив? Чому моментально не спопелив тих, хто посягнув на життя інших з особливою жорстокістю?..
Щоб дати самому собі відповідь на ці запитання, слід вивчати Святе Письмо, пізнавати Бога. Тоді прийде усвідомлення того, що не Він винуватець земних трагедій, а саме гріховна зіпсованість людей. І залишається хвалити Всевишнього за те, що Він протягом всієї історії не відвернувся від людства: «Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя» (Плач 3:22). Його очі бачили і жертв, і палачів. Його суди справедливі й досконалі. Його рука не вкоротшала, щоб допомагати.
Тому навіть в найтемніші часи можна побачити промінчики надії, зібрати, як намистини, свідчення тих, хто пережив Божу турботу, милість, порятунок під час лихоліття. «Ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає, щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти!» (Пс. 33:18).
Перворідний гріх позбавив нас спілкування з Творцем. Ми всі прийшли у цей світ вже з голодними душами. Наслідки душевного голоду страшні: суперечки, чвари, заздрощі, війни, жорстокість.
Звісно, щасливі ті люди, чиї батьки ще змалечку турбувалися про духовну поживу для них. Решта так і живе в постійному пошуку хліба, знаходячи у світі черстві об’їдки, синтетичні замінники, сурогат, тоді як справжній хліб так близько. «Ісус же сказав їм: Я хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме!» (Ів. 6:35).
Час подивитися вдячними очима на Ісуса, Який дозволив розламати Себе, немов хлібину, аби наситити наші безсмертні душі. Вкусивши Небесного Хліба, душа людини наповнюється надприродною здатністю зберігати Божу подобу навіть перед звіриним оскалом зла. Сита душа має силу поділитися останнім шматком, може прощати, віддавати суд Богові, підкорювати світ великодушністю. «За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення. Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Рим. 8:36).
Земне існування людини в тілі досить коротке. У той, чи інший спосіб кожен покине цей світ. Отож, прийнявши факт смертності й тимчасовості тіла, поміркуємо про вічну душу: чи знайшла вона для себе справжню поживу, чи не голодує?
Відповідь на це запитання вкрай важлива не лише особисто для кожного, але й для суспільства загалом, адже сита душа не помислить зла ближньому.
Віра Муляр
Додаток 2
Що відбувається з організмом людини, яка голодує?
Людський організм не може жити без надходження поживних речовин. Про їх недостачу нам сигналізує відчуття голоду. Процеси насичення й голоду контролює головний мозок, безпосередньо гіпоталамус, а також центр, що відповідає за обмін речовин. Оскільки мозок використовує половину всіх вуглеводів, потрібних для організму, то він регулює всі процеси так, щоб «роздобути» глюкозу й забезпечити життєдіяльність насамперед собі.
Якщо ви припините їсти, то в перші 5–6 год. не відчуватимете дискомфорту, а ваш організм буде розщеплювати глікоген, що міститься в печінці та скелетних м’язах. Але коли його запаси виснажуються, тоді приходить неприємне відчуття голоду.
Виробляється адреналін (гормон стресу), для того щоб допомогти людині мобілізуватися на пошуки їжі. Саме тому в голодні часи люди виявляли винахідливість: ловили горобців, жаб, їли траву, кору, розпарювали шкіряні речі й жували їх, на жаль, траплялися й випадки канібалізму.
Через 6–72 год. в організмі починається процес розщеплення жирів для отримання енергії. При цьому виділяються токсичні кетонові тіла, з’являється запах ацетону.
Якщо голод триває, організм починає споживати власні білки. Найперше від цього страждають м’язи, зокрема серцевий. Однією з поширених причин смерті є аритмія чи серцевий напад. Також через недостачу поживних речовин знижується щільність кісткової тканини, ослаблюється імунна система, погіршується зір. Жертви голоду через слабкість не можуть навіть відчувати спраги, тому страждають від зневоднення: шкіра стає сухою, тріскається, волосся й нігті стають ламкими та тьмяними. Постійна дія голоду змінює психіку людини. Вона стає апатичною, замкнутою, перестає дбати про себе.
Голодування може призвести до смерті в період від 2–3 тижнів до 70 днів. Це залежить від кількості води та жиру в організмі людини, від її віку та загального стану здоров’я.
Історична довідка
Під час Голодомору 1932–33 років загинули мільйони українських селян, які становили основу української нації та були носіями української ідентичності. Але процес винищення українців був ширшим: перед і після Голодомору нищилась українська інтелігенція, а також українське національне духовенство. Саме це дає підстави вважати Голодомор геноцидом українського народу, метою якого було знищення українців як нації.
У січні 1933 року за рішенням Компартії в університетах були скасовані курси з української історії та мови, що їх запровадив натхненник процесу українізації Микола Скрипник. У березні 1933-го, коли десятки тисяч людей мерли щодня від голоду, були заборонені дитячі підручники з української мови.
1933 року було звільнено всіх керівників обласних управлінь освіти, а також були масові звільнення професорів і вчителів, а 4000 з них затаврували як «класових ворогів». З 29 керівників педагогічних інститутів 18 було звільнено, багатьох заарештовано.
Уявіть собі, що навесні 1933 року – ніби немає інших проблем! – коли масово люди помирають, починають змінювати словникову систему і правопис і йде пошук «шкідників» у філологічній сфері. Навіть сфера перекладів потрапляє під статтю!
Під потужним пресом системи опинилися українські письменники. За ними стежили, працювала цензура. Заарештували Михайла Ялового, від безвиході попрощався з життям Микола Хвильовий. Паралельно почались гоніння на професора історії Михайла Грушевського, одного з провідних діячів доби УНР. Йому заборонили перебувати в Україні і він помер за загадкових обставин у російському Кисловодську 1934 року.
Геноцид почали з винищення інтелігенції, щоб вона не могла очолити спротив. А без цих очільників можна було вже закінчувати той геноцид голодом на селі.
Паралельно з репресивним тиском на інтелігенцію, відбувався і наступ на Церкву і духовенство. В умовах радянської влади духовенство стало тією силою, яка не тільки не сприймала нових постулатів радянської влади, а намагалася нести в народ ідеї Господа, ідею Віри, ідею Церкви. А вони не були сумісними з підходами радянської влади. Самі слова «Церква», «Віра», «Господь» почали писатися з малої літери, потім і взагалі зникали або з’являлися лише в зневажливому контексті. Говорячи образно, куполи церков не вписувалися в комуністичні горизонти. Загалом в часи Голодомору було репресовано 10 тисяч священників.
Отже, комуністичний режим не лише вичавлював з України якомога більше хліба, але вичавлював українську ідентичність і історичну пам’ять і нищив тих, які були чи могли стати українськими лідерами й провідниками.