Алла Лащук, учитель початкових класів Рівненської ЗОШ І–ІІІ ст. №20
У супроводі музики вчитель читає вірш Т. Небесної.
Жменьку вологої глини візьмемо
І на гончарний круг покладемо.
Крутиться круг і плавно, й проворно,
Глина в руках набирає вже форми.
Стеку беремо — і диво-орнамент
Творимо власними ми руками.
Пензликом всі розфарбовуємо квіти,
Які ж ми художники талановиті!
Виріб тепер випікаємо в печі —
Від жару міцнішають глиняні речі.
З печі виймаємо посуд готовий…
Глину берем й починаємо знову.
Учитель. Глиняний посуд вважають дуже крихким, і саме такою є людина, її життя. Адже людина, за визначенням, духовна істота. «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка і жінку створив їх!» (Бут. 1:27).
Він знає сидіння наше, вставання, думку нашу розуміє здалека. Він виміряє дорогу нашу і всі шляхи знає. Ним усі волосини на нашій голові полічені. І ще коли формував в утробі матері, Він знав нас. Ми не були помилкою. Ми дивно утворені.
Кожен із нас є носієм скарбу, хоча й міститься цей скарб у глиняному глечику — нашому тілі.
Чи гончар уважається рівним до глини?
Чи зроблене скаже до майстра: «Він мене не так зробив?» (Іс. 29:16).
Учень. Не забувай ніколи ти,
Чому на світі цім з’явився.
Була це примха не твоя,
Ти з волі Божої родився!
Подякуй ти Йому за все:
За все, що прагнеш, відчуваєш,
За все, що в тебе сьогодень,
Це ти від Нього тільки маєш.
Він дав тобі всі почуття,
Палку любов, пориви страсні,
І у страшні часи нещасні
Завжди знайдеш Його чуття.
Він волю дав тобі, і ти
Робити можеш все, що заманеться.
Але подумай і про те,
Що дати відповідь прийдеться.
Люби Його, як Він тебе,
І Він усе тобі пробачить.
Не забувай ніколи ти,
Що дії всі твої Він бачить!
Музична композиція з дзвіночками.
Учитель. Немає на світі двох однакових людей. Кожна людина — унікальна й неповторна. Навіть близнюки, зовні подібні, як дві краплини води, різняться між собою своїм характером, бажаннями, поглядами на життя.
Люди відрізняються фізичними даними, інтелектуальним розвитком, здібностями, характером, смаком, уподобаннями, темпераментом. У них різне ставлення до перемог і поразок, до знайомих, рідних, друзів.
Гарна людина, справжня людина — то сонечко, яке зігріває все довкола своїми лагідними промінцями, своїм гарячим серденьком.
Учень. Усі ми різні й неповторні.
Ти спокійний, я — моторний.
Та і зовні ми не схожі,
Хоч обидва гарні й гожі.
В тебе носичок кругленький,
Мій — кирпатий і гостренький.
В тебе вуха, й в мене вуха,
Не щоб мух ганять — щоб слухать!
Та й вони різняться трішки.
Різні ротики й усмішки,
Різні очі і волосся,
Так вже в світі повелося:
Кожна на землі людина —
Унікальна і єдина!
Діти виконують танок.
Учитель. Творення людини — найвище напруження всіх людських сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво.
Діти — це щастя, створене батьківською працею.
Міні-сценка
На сцену виходять батько, мати, донька і син.
Тато. Донечко маленька, гарні оченята.
Донька. Я твоя красуня, я надія тата.
Тато. Як я жив без тебе, я не уявляю,
Голос твій дзвіночком цілий день лунає.
Мама. Милий мій синочку, вмілі рученята.
Син. Дорогий для мами, дорогий для тата.
Мама. Я тебе до серця міцно пригортаю,
Ніжно поцілую і добра бажаю.
Батьки. Станете дорослі — з дому вирушайте, тільки татка й маму ви не забувайте.
Пісня «Тато і мама»
Учні. Природи невід’ємною частиною
Є поза всяким сумнівом людина.
І притаманні їй живого всі ознаки:
Потреба в живленні, у диханні, а також
У тому, щоб рости і розвиватись,
Потомство після себе залишати.
Тут на тварин і схожі ми, й не схожі.
Без виховання вирости не може
Людина справжня з людського дитяти —
Її потрібно вчити й розвивати,
Людина ж бо — це не просте створіння,
Що має розум, совість і сумління.
А ще потрібне дуже виховання
Для задоволення потреби в спілкуванні,
Адже і чемним, і тактовним треба бути,
Щоб спілкування дарувало радість людям,
Самотнім щоб не жити в цьому світі,
Щоб разом розвиватися й творити.
Пісня «Долоньки»
Учні. А сонечко так гарно сяє,
Так мило жити на землі!
Як літній дощик накрапає,
Теж раді діточки малі.
Бо це життя! Воно чарівне!
В нім казка й мрія голуба.
Життя чудове, світле, дивне,
У нім є радість і журба.
Лиш раз життя Богом дається,
Тому життя своє люби!
Не все ти вмієш, що здається.
Чого не можеш — не роби.
За правилами треба жити —
Бо ми живемо між людьми.
Все треба правильно робити,
Щоб бути гарними дітьми.
Діти виконують танок «Кап-кап»
Учитель. «Не хлібом єдиним людина живе». У цьому біблійному вислові глибока думка: у людини багате й багатогранне духовне життя. Відтоді, як дитина починає усвідомлювати себе як живу, розумну й обдаровану особистість, вона спілкується з іншими людьми, вступає з ними у світ щастя та горя, радості та прикрощів. Торкаючись глибокого особистого світу, ми маємо справу з тонкими, ніжними, крихкими скарбами у глиняних посудинах — це наші душі.
Народна мудрість говорить:
- Не роби зла ні людям, ні природі.
- До людей з добром, то й від людей з добром.
- Роби так, щоб батьку й матері не було соромно від людей.
- Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.
- У чужому домі будь привітливий, а не примітливий.
- Шануй сам себе, шануватимуть і люди тебе.
- Посієш учинок, виросте звичка.
- Зароблена копійка краща краденої гривні.
- Щоб досягти великого, слід починати з малого.
- Усе добре пам’ятай, а зла уникай.
- Світ не без добрих людей.
Діти виконують танок.
Учні. Людина починається з добра,
Із ласки і великої любові,
Із батьківської хати і двора,
З поваги, що звучить у кожнім слові.
Людина починається з добра,
Із світла, що серця переповняє,
Ця істина, як світ, така стара,
А й досі на добро нас надихає.
Людина починається з добра,
З уміння співчувати, захистити —
Це зрозуміти всім давно пора,
Бо ми прийшли у світ добро творити.
Пісня «Ми вам бажаємо добра»
Учні. Спішім скоріш добро зробити,
Щоб в світі стало краще жити,
Щоб усі люди посміхались,
А друзі часто зустрічались.
Спішім подати руку тому,
Хто потребує допомоги,
Щоби від наших добрих діл,
Ставало легше жити їм,
Дитину-сироту потішмо,
Самотніх й хворих не залишмо,
Щоб в їх серцях ожила знов
Надія, Віра і Любов.
Пісня «Родина»
Учні. Для щастя часом небагато треба:
Лиш промінь сонця й чисте мирне небо,
Лиш добре слово й усмішка дитини,
Плече надійне рідної людини,
Шматочок хліба і води відерце.
І чистий погляд і відкрите серце.
Немає щастя в грошах і в вині.
І не знайдемо ми його самі.
В житті багато треба нам зробити,
Але найбільше щастя —
З Богом жити.
Знайди свою планету Щастя,
Та не для себе, а для всіх,
Нехай планету цю зігріє
Веселкою дитячий сміх!
Нехай ніхто не знає горя
І втрат жорстокої війни,
І сліз, батьківських сліз від болю,
Докорів власної вини.
Ти подаруй планету Щастя
Тому, хто вірить в чудеса,
Тому, хто серцем відчуває,
Що справжнім є лише краса.
Краса у людях і в природі…
Щоб не залишитись в імлі —
Нехай для всіх відчинить двері
Маленьке щастя на землі!
Пісня «Батьки» («Два крила» — діти в руках тримають різнокольорові паперові птахи).
Учитель. Ми — скарби в глиняних посудинах, і скарбом є наша душа, яка є надзвичайно цінна для Бога. Він її Творець, її Гончар, і бажає, щоб ця душа жила вічно. Заради цього скарбу Він послав у цей світ ще один Скарб у глиняній посудині. Це Його Син Ісус, і дозволив цьому глечику розбитися, щоб через Нього жили ми й мали надію бути не просто глечиками, а дорогоцінними золотими чашами, які зберігатимуться вічно в домі нашого Гончара. Та це можливо лише тоді, коли Христос стане нашим скарбом.