Чи відчували ви коли-небудь внутрішній дискомфорт та неспокій від сказаного вами слова чи зробленого вчинку? Думаю, усім нам час від часу доводиться відчувати докори сумління за нерозумні слова, грубість, жорстокість або неправильні вчинки стосовно ближніх.
Щоразу, коли ми відчуваємо цей докір, нам хочеться якомога швидше позбутися цього стану, щоб «мати спокій» і щоб нас ніхто не чіпав. Тому ми або намагаємося заглушити це відчуття, або швидше забути про це й не думати про погане, практикуючи позитивне мислення, або виправдовуємо себе тим, що інші роблять ще гірше, або просто втікаємо в якісь справи чи розваги…
Ми шукаємо для себе швидких і легких шляхів звільнення від тягаря в душі, але, на жаль, із незрозумілих для нас причин лише ускладнюємо ситуацію, заганяючи себе в глухий кут…
Як же нам знайти той справжній мир і спокій для нашої душі в цій ситуації? Де знайти доброго порадника й спеціаліста, який би допоміг нам отримати довгоочікуваний душевний спокій? Як звільнитися від внутрішніх кайданів?
Щоб відповісти на ці запитання, звернемося до Божого Слова, 37‑го Псалму, де на прикладі життя царя Давида розглянемо три важливі практичні уроки, які допоможуть нам знайти реальний вихід у наших заплутаних життєвих ситуаціях і нарешті відчути свободу у своєму серці.
Це досить великий і глибокий за змістом Псалом. На початку автор відкриває своє серце перед Богом і, не соромлячись людей, починає виливати свою душу й плакати перед своїм Творцем.
Смуток і плач — правильний початок
«Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді, бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене…
Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх, бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої…» (Пс. 37:1–5).
Псалмоспівець має глибокий смуток у своєму серці через гріх, який він учинив проти Бога й свого ближнього.
Для отримання душевного спокою й миру автор відкриває своє серце й звертається до Бога в сльозах розкаяння. Він просить, щоб Бог послав у його серце справжній спокій, який йому так потрібен. Тому що те, що зараз навколо нього відбувається, просто руйнує його, як ізсередини, так і зовні. Йому дуже погано! І в цей час він біжить до Бога, сповідує свою провину перед Ним, визнає свій внутрішній тягар, щоб Він змилувався над ним і спас його…
Важливо пам’ятати: для отримання справжнього миру в серці нам треба навчитися по‑справжньому відкриватися перед Богом, нічого не приховуючи…
А. Смиренний пошук Божого лиця
«Господи, не карай мене в гніві Своїм, і не завдавай мені кари в Своїм пересерді, бо прошили мене Твої стріли, і рука Твоя тяжко спустилась на мене… (Пс. 37:2‑3).
Він просить, щоб Господь змилосердився над ним, не докоряв його суворо і не наказував його за справедливістю.
Звертаючись до Бога, ми не можемо стояти гордо й зухвало, вимагаючи від Нього виконати наші забаганки, як примхлива дитина. Саме «вбогість духа» приводить нас до смиренного прохання перед Творцем. З цього все й має починатися. Без цього душа ніколи не зможе відчути миру й спокою.
Зазвичай ми не любимо, коли нас хтось докоряє й говорить, у чому ми не маємо рації, але коли це робить Бог, уже ніхто не може нічого сказати, тому що ми розуміємо, що Він знає все. Він знає, що відбувається в нашому серці, і ми про це знаємо…
У цьому й полягає початок визволення, коли людина починає плакати про свої провини перед Богом. «Блаженні ті що плачуть, бо вони будуть втішені», — сказав Христос (Мт. 5:4).
Важливо пам’ятати: для того щоб нам мати внутрішній мир і спокій для своєї душі, нам потрібно йти на такий непопулярний крок, як почати смиренно визнавати свої провини перед Богом. Саме з Його руки ми отримуємо і покарання, і благословення.
Б. Щире визнання причини своїх бід
«Від гніву Твого нема цілого місця на тілі моїм, немає спокою в костях моїх через мій гріх, бо провини мої переросли мою голову, як великий тягар, вони тяжчі над сили мої…» (Пс. 37:4–5).
Тут псалмоспівець проводить причинно-наслідковий зв’язок. Те, що я зараз переживаю, має початок, він досліджує причину і визнає, що це його гріх спричинив Боже покарання. Він визнає свій гріх і свою провину перед Богом.
На жаль, такий підхід вважається непопулярним і застарілим у сучасному світі. Однак саме таким шляхом Боже Слово пропонує нам йти в пошуках справжнього миру.
Враховуючи те, що це псалом покаяння, можливо, події, що відбуваються навколо, пов’язані з гріхом Давида з Вірсавією й подальшим повстанням його сина Авесалома (2 Сам. 11:15–18). Давид розуміє, що те, що він зробив, неправильно з погляду Бога та Його святого Закону, і саме за це він зараз отримує покарання від Нього!
Він чітко усвідомлює, що Бог не грається з ним, а виливає на нього Свій праведний гнів через обставини, які його оточують.
Важливо пам’ятати: коли ми проходимо важкі часи страждань і ворожнечі з боку людей, нам треба зупинитися й серйозно дослідити причинно-наслідковий зв’язок подій і обставин, у яких ми опинилися. Чому так сталося? Чому я зараз так страждаю? Навіщо Бог допустив у моє життя таке випробування?
Як би нам не хотілося позбутися тягаря страждань, які мучать і переслідують нас сьогодні, нам не знайти кращого шляху, як почати визнавати перед Богом гріхи, за які ми отримуємо своє покарання. Визнати їх не загалом: «Боже, прости мені грішному», а дуже конкретно й чесно: який гріх я зробив, так потрібно його й сповідувати. Тільки по‑справжньому щире й відкрите серце перед Богом отримає справжній Божий мир!
В. Плач перед Богом заради Бога
«…смердять та гниють мої рани з глупоти моєї… Скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний, бо нутро моє повне запалення, і в тілі моїм нема цілого місця… Обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого… Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе. Сильно тріпочеться серце моє, опустила мене моя сила, навіть ясність очей моїх і вона не зо мною… Друзі мої й мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали оподаль…Тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені,говорять прокляття, і ввесь день вимишляють зрадливе! А я, мов глухий, вже не чую, і мов той німий, який уст своїх не відкриває… І я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має, бо на Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!» (Пс.37:6–16).
У цих словах Давид жаліється перед Богом і говорить про свої біди:
• про свої фізичні страждання — «смердять та гниють мої рани з глупоти моєї…»;
• про свої внутрішні фізичні недуги — «скорчений я, і над міру похилений, цілий день я тиняюсь сумний…»;
• про свої внутрішні душевні муки — «обезсилений я й перемучений тяжко, ридаю від стогону серця свого… Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе. Сильно тріпочеться серце моє…»;
• про відсутність сили і послаблення зору — «опустила мене моя сила, навіть ясність очей моїх і вона не зо мною…»;
• про втрату друзів — «друзі мої й мої приятелі поставали здаля від моєї біди, а ближні мої поставали оподаль…»
• про небезпеку від ворогів — «тенета розставили ті, хто чатує на душу мою, а ті, хто бажає нещастя мені,говорять прокляття, і ввесь день вимишляють зрадливе!»
• про свої печалі і мовчання — «і я став, мов людина, що нічого не чує і в устах своїх оправдання не має».
Але плаче він не стільки заради себе самого (пошкодуйте мене, мені так погано…), скільки шукаючи порятунку й захисту в Самого Бога.
«Господи, всі бажання мої перед Тобою, зідхання ж моє не сховалось від Тебе… бо на Тебе надіюся я, Господи, Ти відповіси, Господи, Боже мій!»
Його плач за тим, адже він розуміє, що образив Бога, і зараз усвідомлює, що і навіщо з ним відбувається.
Він шукає примирення з Тим, Кого образив і Кому завдав збитку. Він хоче почути Божу милостиву відповідь і впевнений, що Він не залишить його в цих бідах. Мир і спокій знову запанують у його житті!
Важливо пам’ятати: ми можемо жалітись Богу на долю, людей, здоров’я, роботу, душевні болі тощо, забуваючи про те, що самі завинили перед Ним і що нам потрібно плакатись не на обставини, а на самих себе.
«Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть» (2 Кор. 7:10).
Сльози ж праведника навіть у тяжких обставинах завжди знаходять утіху в сподіванні на Нього
Якщо ми розуміємо, Кого ображаємо, коли грішимо, тоді зовнішні обставини повинні лише допомогти нам шукати справжнього примирення з Творцем через нашу віру в Ісуса Христа, як Того, Хто заплатив за наші гріхи й може простити їх нам сповна…
Розкаяння — шлях до справжнього спокою і миру в душі
«Бо я до упадку готовий, і передо мною постійно недуга моя, бо провину свою визнаю, журюся гріхом своїм я!» (Пс. 37:18–19).
Це кульмінаційна ідея цього псалма, тут автор набуває шалом (внутрішній мир і спокій). Знову він говорить про те, що йому заважає, але через що він обов’язково має пройти.
Визнання своєї вини перед Богом і сповідування її — це і є ключ до отримання сердечного миру для душі, що перебуває в темряві.
«Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний» (Пр. 28:13).
«Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:8–9).
Для отримання справжнього миру в серці нам потрібно навчитися щиро розкаюватися у своїх провинах.
Важливо пам’ятати: якщо людина не визнає своїх гріхів і не журиться про них, то вона так і залишиться страждати у своїх муках. Лише сповідування принесе їй справжнє зцілення і довгоочікуваний мир небесного походження!
Примирене з Богом серце може розраховувати на відновлення життя
«Не покинь мене, Господи, Боже мій, не віддаляйся від мене, поспіши мені на допомогу, Господи, Ти спасіння моє!» (Пс. 37:22–23).
Після того як мир отримано, Давид висловлює своє прохання про Божу допомогу й близькість у тих сферах, на які він скаржився раніше (37:6–16).
Важливо пам’ятати: ми можемо просити Бога відновити наше життя в різних сферах тільки після справжнього примирення і прощення наших гріхів.
Висновок
На прикладі Давида ми побачили, як, із погляду Бога, розв’язувати конфліктні питання в нашому сумлінні. Нам не потрібно втікати від докорів сумління, заглушати їх, або нехтувати ними. Ні, лише щире серце, яке визнає й оплакує свою провину, знайде справжній спокій і мир. Поміч обов’язково прийде, і захист від Нього ми обов’язково отримаємо. Він принесе в наше життя Свій мир, «який вище від усякого розуму».
Микола Нікітін,
викладач біблійних дисциплін
християнської місії «Надія — людям»
