Історичні книги Біблії містять точні історичні факти й розповідають про конкретні відрізки історії Ізраїльського народу, водночас вони містять Божі принципи, поради, настанови, застереження, які актуальні для всіх народів і в усі часи. Так, з історичного погляду Книга Ездри та Книга Неємії розповідають про відбудову юдейської спільноти в Єрусалимі після повернення вигнаного народу з Вавилону, про служіння великих реформаторів — Ездри та Неємії. Але також вони розповідають про Божу працю й Господніх працівників. Ідеться тут не тільки про будову стін чи брам Єрусалима, а й про будову самого життя. Ті, що служать Господу, повинні розуміти, що найбільшою будовою є будова життя. А тому знання правил і принципів духовного життя необхідне для зростання в Божій благодаті. Коли ж ми зростаємо в розумінні Святого Письма, застосовуємо його до практичного життя, тоді наша праця на будь-якому місці буде успішною.
Замало збудувати храм з каміння, цегли чи дерева. Необхідна духовна будова внутрішнього світу людини, налагодження правильних взаємин із Богом, а також з іншими людьми.
Тож звернемося до Книги Неємії.
«І сталося, як почув я ці слова, сів я та й плакав, і був у жалобі кілька днів, і постив, і молився перед лицем Небесного Бога. І сказав я: «Молю Тебе, Господи, Боже Небесний, Боже великий та грізний, що дотримуєш заповіту та милість для тих, хто любить Тебе, та дотримуєш заповіді Свої, — нехай же буде вухо Твоє чутке, а очі Твої відкриті, щоб прислухатися до молитви раба Твого, якою я молюся сьогодні перед Твоїм лицем день та ніч за Ізраїлевих синів, Твоїх рабів, і сповідаюся в гріхах Ізраїлевих синів, якими грішили ми проти Тебе, — і я, і дім батька мого грішили! Ми сильно провинилися перед тобою, і не дотримували заповідей, і уставів, і прав, які Ти наказав Мойсееві, рабові Своєму. Пам’ятай же те слово, що Ти був наказав Мойсеєві, Своєму рабові, говорячи: як ви споневіритеся, — Я розпорошу вас поміж народами! Та коли навернетеся до Мене, і будете дотримувати заповіді Мої й виконувати їх, то якщо будуть ваші вигнанці на краю небес, — то й звідти позбираю їх, і приведу до того місця, яке Я вибрав, щоб там перебувало їм ’я Моє!» (Неєм. 1:4–9).
Надії та сподівання Божого народу не здійснилися. Уже 100 років минуло, як цей народ повернувся з неволі до Єрусалима. Повернулося їх понад 50 тисяч. Повертаючись з полону, вони горіли бажанням знову відродитися як народ, відбудувати руїни та загоїти завдані неволею рани. Юдеї сподівалися відбудувати храм, охоронні мури, і тоді Бог знову діятиме серед них, як діяв колись.
Проте, повернувшись із полону, вони жили в злигоднях, мури Єрусалима залишалися розваленими, а брами спаленими, духовне життя Божого народу було жалюгідним.
Мимоволі постає запитання: а як живе наш народ? Чи часом він не перебуває в подібній ситуації?
Насправді в Україні подібне становище. Народ змучений, свідомість приспана, а недруги далі провадять свою роботу. Люди стали байдужими до спільного національного діла, кожний дбає тільки про себе. Багатьом байдуже, чи Бог діє серед них, чи ні. У таких умовах Божа праця відкидається на маргінес. Досить легко можна пристосуватися до культури й способу життя цього світу. І тоді той спосіб життя обплутає, поневолить наше мислення, волю й розуміння, унаслідок чого народ стане побитим, переможеним.
Чи Божа воля є в тому, щоб ми стали переможцями?
У Посланні апостола Павла до римлян (8:37) підкреслюється, що ми повинні перемагати з Тим, Хто нас полюбив. В іншому перекладі написано, що ми маємо бути більше, ніж переможці, і то не через те, хто ми є, а через Ісуса Христа, Котрий перебуває поміж нами.
Вірте, що Бог знає ваші щирі бажання. Але сталося так, що замість підтримки нас знову відкинули. Це дуже болісно, бо ранить нас так, що ми втрачаємо бачення шляху і тоді, сівши, опускаємо руки й кажемо: «Вже маю досить усього, тепер нехай хтось інший працює».
Коли так сталось у нашому житті, я це знаю з власного досвіду, тоді ми почуваємося пригніченими, не в змозі когось докорити, бо самі докорені, і перестаємо бути живими свідками Божого діяння у своєму житті.
Чому Бог допускає нам переживати таку ситуацію?
Я думаю, щоб звернути нашу увагу на Христа, щоб ми всю надію покладали на Його допомогу, на Нього надіялися, а не на людей. Коли ми потрапили в таку ситуацію, запитаймо: «Господи, де помиляюся я, не люди чи громада, а я?» Як тоді в Єрусалимі за часів Неємії, так само й тепер, побитий народ не може бути живим свідченням. Таке може бути не тільки в духовній, а й у кожній ділянці життя — у праці, в школі, у спорті. Коли ви відкинуті, ви не можете бути успішним працівником. Тому не дозволяйте собі такої думки, такого переконання, що ви нічого не можете робити для Господа. Коли така думка запанує, ви можете залишитися духовно розбитим на все життя.
Кожного з нас Бог створив унікальним як особистість, яка відрізняється від усіх інших. Він кожному дав таланти, спроможності, духовні дари, уміння, здібності. І коли б кожний із нас розпочав служити тими дарами й уміннями, котрі Господь дарував кожному з нас, то був би розквіт. Не чекайте, щоб хтось служив, а служіть одне одному згідно зі своїм покликанням.
Далі в Книзі Неємії говориться: «Ось ми сьогодні раби, а цей край, що Ти дав його нашим батькам, ось ми раби в ньому» (9:36). Не дозволяйте ворогу вас обдурити, а в Ім’я Ісуса Христа розпочинайте відбудовувати, ладнати охоронні мури там, де ви перебуваєте, у тому оточенні, у якому, на вашу думку, ви вже побиті.
Радісно бачити християн, які, живучи поміж безбожниками, є свідками нового життя з Ісусом Христом. І як сумно бачити тих дітей Божих, у котрих духовний мур зруйнований. Чи не час розпочати відбудову охоронних стін, передусім тих, які найбільше атакує ворог. Читайте Біблію, відвідуйте богослужіння, моліться, живіть святим життям і розповідайте про Христа іншим!
У 3‑му вірші йдеться також про спалені брами. Що означають брами в духовному житті?
Через брами до міста постачається все необхідне для життя. Брамами люди приходять до міста й виходять із нього.
Неємія побачив жалюгідну картину свого побитого народу: розвалений мур і спалені брами.
Чому ти, Неєміє, хочеш виправити цю безнадійну ситуацію, де люди розбиті, стіни міста розвалені, без брам? Ти ж, Неєміє, живеш у зручному палаці, маєш добру працю, пошанований у суспільстві, користуєшся всіма вигодами й усе це хочеш залишити, щоб піти до народу, котрий живе у злигоднях, до народу, якого шматує ворог.
Я вірю, Неємія розумів, як і нам необхідно зрозуміти, що ніколи не буде успіху без труднощів, без супротивників. Але коли ми насправді хочемо служити Господу, то дивімося далі, нехай наш духовний зір сягає поза перешкоди. Дозвольте, щоб Бог розпочав діяти у вашому житті, а Він завжди діє згідно з нашою вірою. Але ця віра має виявлятися в дії. Залучіться до праці, зрозумійте, що ніколи ви не зможете перемогти, якщо не змагаєтеся. Візьміть приклад зі спорту. Чи може спортсмен перемогти, не маючи уділу в змаганнях? Чи може футбольна команда виграти гру, не вийшовши на стадіон? Ніколи!
У духовному житті не можна залишатися тільки спостерігачами. Беріть участь у праці. Неємія сказав: «Почувши ці слова, я сів і заплакав». Те, що діялося в Юдеї, за тисячі кілометрів від Вавилону, до глибини душі зворушило Неємію. Господи, пошли сьогодні людей, щоб так розуміли Твою працю, як розумів Неємія, щоб і вони могли плакати над долею свого народу, а не були байдужими глядачами. Господи, дай людей багатих вірою, котрі бажають присвятити себе на служіння, як навчає Твоє Святе Письмо.
Безумовно, будуть труднощі й небезпека, але ми ніколи не переможемо без змагання, без ризику й боротьби. Ви ніколи не будете захоплені Божою працею, аж поки не залучитеся до неї, не станете до лав Божих слуг. Коли ви будете залучені до праці, то там докладуться і ваші зусилля, і дух вашої волі. Не чекайте на чиїсь старання, чиїсь зусилля, а докладайте своїх, бо це буде ваша боротьба. Тоді ви побачите, як Бог діятиме вже не через когось, а через вас.
Нехай допоможе вам Господь жити захопливим життям боротьби під керівництвом Святого Духа.
Але що я, людина скромної професії, не такий, як Неємія, можу зробити?
Коли ви — спасенна Божа дитина — кажете, що нічого не можете робити для Господа, то я вам відповім, що таке поняття є фальшивою скромністю. Кожному з нас Бог дав дар Святого Духа, тільки потрібно пізнавати Його й співдіяти з Ним для Божої слави.
Хоча ми розглядаємо Книгу Неємії, підкреслюючи принципи успішної праці на прикладі самого автора, проте ці ж самі принципи знаходимо і в інших уривках Божого Слова. Візьміть для прикладу вірші 4–8 із 2‑го розділу Послання до филип’ян: «Нехай кожен дбає не про себе, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної…»
Як бачите, на першому плані не власна користь, а інших, спільне добро. А друге — маємо ототожнити себе з потребою і потребуючими, як і Христос Себе ототожнив із нами, грішниками, заради нашого спасіння.
Коли ми хочемо стати Христовими слугами, маємо бути свідомими, що наше служіння полягає в будові, як писав апостол Павло в 1‑му Посланні до коринтян (3:9–11): «Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля. Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! Ніхто-бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона — Ісус Христос».
Власне, цей процес будови, принципи будови ми знаходимо в Книзі Неємії. Щоб краще зрозуміти цю книгу, наведемо дещо з її історії. 537 року до н. е. Персія завоювала Вавилон і, за волею Божою, 50 тисячам юдеїв, котрі перебували у Вавилоні як полонені, було дозволено повернутися до Єрусалима. Як ми вже говорили, повертаючись на батьківщину, вони горіли бажанням відбудувати місто, полагодити охоронні мури та відбудувати святиню. Але на батьківщині вони зустрілися з опором тих людей, які не були в полоні. Вони мали свої стандарти моралі, культуру, свій спосіб життя, і були задоволені тим, що мали. Повернувшись із полону, ці 50 тисяч юдеїв за перших 16 років заклали лише фундамент святині, і на цьому праця призупинилася.
Хоч Бог посилав Своїх пророків — таких як Огій, Захарія, які заохочували до праці, але протягом наступних 60 років жодного поступу не відбулося. Священник Ездра, повернувшись із полону до Єрусалима, хотів відновити поклоніння Богові у святині. Проте через опір він не зумів утілити своїх намірів. Пройшло ще 40 років, і ось повертається з полону Неємія. Ви вже знаєте, у якому стані він знайшов народ, місто, мури і брами. Минуло ціле століття, протягом якого, я вірю, були сотні можливостей, проте справа не зрушилася з місця. Яка сумна картина! Що сталося з народом Божим? Що сталося з їхніми керівниками? Вони ж мали нагоду й можливості відбудувати та відновити поклоніння живому Богові?
Я думаю, вони втратили віру, залишились на самоті зі своїм відчаєм, не мали певності, що Господь їх провадитиме… Щось подібне відбувається в Україні. Одні зазнали утисків, переслідувань, пізнали ціну диктатури, інші розкошували, панували й тепер повчають тих, перших: «Ви ж мали хліб і до хліба? Чого вам ще треба було?»
Але ні перші, ні другі не мали Божої ласки, відійшли від Бога. Вони не використали ні можливостей, ні нагоди. Народ пригноблений, мури розвалені, брами спалені! Яка ганьба, який сором! А як із нами, любі друзі? Яке свідчення про нас, про наш народ? Що можуть сказати про нас інші? Має прийти Неємія, має прийти Ездра, щоб відбудувати єдність, знову повернути народ до Бога. Молімося ж, щоб він прийшов, щоб Господь знову звернув Своє обличчя до України.
Леонід Якобчук,
почесний професор НаУ «Острозька академія», ведучий християнської радіопрограми «Відвертість»
