«I не введи нас у спокусу…»

Про спокуси у Святому Письмі

У молитві «Отче наш», у шостому проханні сказано: «І не введи нас у спокусу…».

Спокуса — це скрутні обставини, коли є небезпека впасти в гріх, похитнутися у вірі або схилитись у бік беззаконня.

Спокуса не виходить від Бога: «Випробовуваний, хай не каже ніхто: “Я від Бога спокушуваний”. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує» (Як. 1:13).

Диявол є винуватцем появи спокуси. «Тому й я, не стерпівши більше, послав довідатись про вашу віру, щоб часом спокусник вас не спокусив, і труд наш не стався б даремний» (1 Сол. 3:5). «І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його ангели були скинені» (Об. 12:9).

Спокуса як випробування:

а) нашої віри: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу. Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і вогнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа» (1 Петр. 1:3-7);

б) нашої покірності й любові до Господа: «І будеш пам’ятати всю ту дорогу, що Господь, Бог твій, вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш ти держати заповіді Його, чи ні… щоб пізнати, чи ви любите Господа, Бога вашого, усім своїм серцем і всією своєю душею» (Повт. Зак. 8:2; 13:4);

в) нашої безкорисливості: «І відповів сатана Господеві й сказав: “Чи ж Йов дармо боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить тебе перед лицем Твоїм?” І сказав Господь до сатани: “Ось усе, що його, у твоїй руці, тільки на нього самого не простягай своєї руки!” І пішов сатана від лиця Господнього» (Йов. 1:9-12).

Бог не допускає, щоб ми піддавались спокусам понад наших сил: «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1 Кор. 10:13).

Вірні повинні:

а) пильнувати, щоб не впасти у спокусу: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого. Противтесь йому, тверді в вірі» (1 Петр. 5:8-9). «Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!» (Гал. 6:1);

б) молитися, щоб позбавитись від спокуси: «Моліться, щоб не впасти в спокусу» (Лк. 22:40).

Господь…

а) охороняє вірних під час спокус: «А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі» (Об. 3:10);

б) спокушений: він допомагає тим, які переносять спокусу: «Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти… Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр. 2:18; 4:15-16);

в) допустив спокуси від диявола: Ісус був сорок днів у пустині, спокушуваний сатаною;

г) терпів спокуси від злих людей: «Ісус, знавши їхнє лукавство, сказав: “Чого ви, лицеміри, Мене випробовуєте?”» (Мт. 22:18). «І підвівсь ось законник один, і сказав, Його випробовуючи: “Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?”» (Лк. 10:25). «А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба» (Лк. 11:16).

д) протистояв спокусам Словом Божим і переміг. «Тоді каже до нього Ісус: “Відійди, сатано! Бо ж написано: “Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” Тоді позоставив диявол Його. І ось ангели приступили, і служили Йому» (Мт. 4:10-11). «Я світ переміг!» (Ів. 16:33).

Щасливий той, хто вистояв при спокусі: «Блаженна людина, що витерпить пробу, бо, бувши випробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його» (Як. 1:12).

Диявольські спокуси

Усі спокуси, починаючи від спокуси праотців у раю, за своєю природою однакові. Вони мають на меті віддалити людину від Бога, від виконання Його волі.

Диявол знав, що люди можуть блаженствувати тільки в спілкуванні з Богом, у всьому підкоряючись Його волі. Тому він використав усі сили для того, щоб перервати це спілкування. Диявол використав для досягнення цієї мети неправду, хитрість і схильність людини до блаженного, щасливого життя. Диявольська неправда та хитрість досягли своєї мети. Перші люди вирішили бути щасливими й блаженними без Бога. Те, що Бог попередив людей про смерть, яка трапиться з ними після споживання забороненого плоду, для Адама та Єви втратило значення. Вони без зусиль зі свого боку, одним лише вкушанням плоду сподівалися одержати насолоду. Легкість досягнення своєї мети спокусила перших людей. Однак вони не стали богами, зате втратили блаженство й спілкування з Богом.

Так спокушав диявол і Ісуса Христа. Як і наших праотців, він спокушав Спасителя в честолюбстві й нестриманості, пропонуючи легкий шлях для досягнення мети. Коли Христос зголоднів у пустелі, диявол сказав Йому: «Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами» (Мт. 4:3). Спокусник хотів легким засобом угамування голоду схилити Його на шлях нестриманості. Не зумівши перемогти Христа спокусою нестриманості, диявол намагався збудити в Ньому марнославство і честолюбство. Він запропонував Христові кинутись із висоти даху храму й, на подив людей, залишитися цілим і неушкодженим. Знову зазнавши поразки, диявол зводить Ісуса Христа на високу гору й показує Йому в єдину мить усі царства світу, обіцяючи дати Йому у володіння весь світ, якщо тільки Він уклониться йому — дияволові. Цю сильну спокусу властолюбством Христос спростував словами: «Відійди, сатано! Бо ж написано: “Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому» (Мт. 4:10).

Так Ісус Христос переміг усі спокуси диявола, перед якими не встояли перші люди.

Якщо навіть Спаситель наш піддавався спокусі, то це значить, що й кожна людина постійно піддається спокусам. Наша біда полягає не в тому, що ми живемо в атмосфері постійних спокус, а в тому, що ми не перемагаємо спокуси. Нас часто перемагає диявол. Ми спокушаємося «пожадливістю тілесною, і пожадливістю очам, і пихою життєвою» (1 Ів. 2:16).

Спокуси сучасного світу

Нині стало немодним заперечувати Бога, проте істинну віру в Бога часто плутають з іншими віруваннями, віруваннями хибними, хоча зовнішньо пристойними. У багатьох віруючих у свідомості уживаються як рівнозначні ікона й талісман, відвідування храмів і звернення до ворожок, молитва та ворожіння на картах, священики й екстрасенси. Як може християнин водночас вірувати в Отця Вседержителя, Творця неба і землі, і в силу талісмана?! Як можуть віруючі звертатися за зціленням не до Бога — Владики життя та смерті, а до чаклунів, знахарів і різних лжецілителів?! Один час не вірили в існування потойбічного світу й всього надприродного. Усе, чого не можна було пояснити матеріальними законами, відкидали без жодних розумних доказів. А тепер люди вірять у різноманітні прикмети. Вони спокушаються східною містикою, окультизмом, слухають віщання астрологів і магів.

Як після всього цього віруюча людина, християнин, може звертатись у молитві до Бога й казати: «Крім Тебе, іншого Бога не знаємо», «Тобі єдиному согрішаємо, але і Тебе єдиного просимо».

Найбільшою перемогою лукавого, без сумніву, слід визнати те, що багатьом поколінням людей було прищеплено, що начебто диявола зовсім немає. Але Господь застерігає всіх нас, хто живе на землі й вірує Слову Його, і закликає до пильності, коли говорить: «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка» (Лк. 10:18). І став губитель-диявол «князем світу цього», а разом із ним оселились і панують на землі численні полчища його поплічників.

Його головним завданням була, є і буде боротьба з Богом за душі людей, а місцем битви є людські серця.

Прикладів насильства над людьми бісівської сили у Священному Писанні багато: це і євангельський образ жінки, яка 18 років була згорбленою (зв’язаною) від диявола; це і двоє одержимих, які жили в гробах (у могильних склепах), що розривали страшною бісівською силою ковані ланцюги, якими налякані люди намагалися їх зв’язати, зовсім некеровані розумною силою; це й біснуватий, якого біс, бажаючи занапастити, кидав то у вогонь, то у воду; і багато інших прикладів.

Але ніколи Господь, зцілюючи біснуватих, не називав біснування природною хворобою. Він прямо визнавав винуватцями недугів бісів і виганяв їх.

Ці приклади через наші жорстокосердя та недоумство не вражають наші серця, коли ми читаємо або чуємо про них. Одні думають, що це було колись і десь там далеко, інші мають зухвальство в глибині серця сумніватись у прикладі чужого життя, а деякі ідуть ще далі, невір’ям заперечують вірогідність Божественного Писання.

Тепер же нам із вами вже не приклади з минулого, а наше власне життя дає відчути насилля, тиранію над нами й самого диявола, і людей, які стали виконавцями його злої волі на землі.

Задумаймося над словами святого пророка Божого Ісаї. Чи не про нас і не про наш час говорив пророк, який жив за 579 р. до Р. Х.? «Земля буде дощенту зруйнована та пограбована вся… осквернилась земля під своїми мешканцями, бо переступили закони, постанову порушили, зламали вони заповіта відвічного… Тому землю прокляття поїло, й одержали кару мешканці її, тому-то згоріли мешканці землі, і небагато людей позосталося… Грабіжники граблять, і грабуючи, граблять грабіжно! ..Земля поруйнована зовсім, земля потрощена, вся земля захиталась…Захиталась земля, немов п’яний, і рухається, мов нічліжний курінь, і вчинився над нею тяжким її гріх, і впала вона, й більш не встане!» (Іс. 24:3, 5-6, 16, 19-20).

Так ці ж слова про нас!

Це ми порушили Закон Божий!

Це ми порушили Його заповіт!

Це ми забули про Бога!

І наша земля вже народжує одні терни від злоби тих, які живуть на ній. І небо, яке колись дарувало людям дощ життя і плодоносну росу, сіє на наші голови хімічну отруйну вологу, і вітер Чорнобиля обпікає світ своїм смертоносним диханням. І розгул зла, лукавства та ворожості йде по землі. І немає молитви, щоб залити цю пожежу зла, немає духовної сили, щоб відвернути загибель, яка наближається.

Ворог наступає

У своєму спокушанні ми забуваємо Бога, забуваємо Небо, забуваємо вічність. На ґрунті повного занурення людей у плотське життя розростається всепоглинальна розпуста. Немовлята, зачаті в беззаконні, з’являються на світ хворими, від народження одержимими духом злоби, вони своїм лукавством часто перевершують дорослих. Підлітки в одурманюючих наркотиках шукають особливих відчуттів, часто знаходячи в них смерть. Юнаки та дівчата, не знаючи самого почуття невинності й чистоти, занурюються в болото, про яке подумати страшно та соромно говорити. Наркотичний чад для багатьох стає єдиним реальним життям. А гуркіт бісівського галасу, що увірвався в наші будинки з телевізійних екранів, приголомшив і одурив усіх від малого до великого, втягнув усіх у вир пекельної круговерті, поневолюючи душі насиллям.

Ми добровільно впускаємо у свої домівки телевізійних чаклунів усякого роду і вчимося в них як швидше й на­­дій­ніше безповоротно загубити душу. Ланцюги, сковані з темряви гордості, брехні та зарозумілості, усе міцніше обплутують наші серця, зв’язують наш розум, наші руки, усе наше єство.

«Сину, дай Мені твоє серце», — просить Господь. Та де ж воно, наше серце?! І чи є ще воно? Якщо і є, то немає в ньому місця для Бога, для світла й тиші, для миру й любові. Страшно нам від того, що світло Боже відкриє нам страшний мотлох нашого серця. Бо ворог сам уже ввійшов у наше серце й заволодів ним. Але не міг він цього зробити без нашої згоди. Премудрість Божа так створила людину, що без неї самої або проти її волі ні врятувати, ні погубити людину не можна.

Уже тепер ми чуємо й читаємо в пресі про всілякі знамення то на небі, то на землі: літаючі об’єкти, інопланетян тощо. Вони втручаються в життя наших сучасників, нав’язуючи їм певні норми життя й поведінки вже не в помислах, а на ділі, творячи чудеса, привчаючи спокушених до повної покори собі. Є навіть випадки самогубств, скоєних за навіюваннями цих опікунів.

Нові, відкриті останнім часом здібності зцілення шляхом духовного прозріння, ясновидіння та прозорливості вводять в оману дуже багатьох людей — як домогосподарок, так і викладачів вишів, студентів тощо.

Дивно, що всі вони сприймають ці явища як дар неба.

Дар-то дар! Але від кого та навіщо, що може принести він «цілителю» і хворому? «Цілителю» він принесе бісівську гординю, а пацієнтові, який йому довірився, — порушення духовних і душевних сил, що часто призводить до одержимості.

Але це буде потім. А поки всі хочуть бути здоровими за будь-яку ціну. Істинний християнин, а не тільки за іменем і модою, у зв’язку зі всіма цими явищами обов’язково згадає, що зробили святі апостоли, коли зустріли дівчину, яка мала дух пророкування й цим заробляла гроші для своїх господарів. Віруючі згадають і відійдуть від духа лестощів, а невіруючі самі зануряться в згубний обман, ще й потягнуть за собою багатьох. Усе це знамення часу. В усіх людей, які живуть на землі в наш час, виникає відчуття катастрофи, яка наближається.

Людство, що знемагає від тяжкого передчуття, не хоче зупинитися і задуматися, зрозуміти, що ж із ним відбувається. Диявольські сили полонили розум і серце тих, хто живе гріхом. Гріх зігнув і спотворив людину настільки, що вона перестала бачити Бога. Вона вже не може випростатись і навіть не прагне того, щоб розум її осяяло світло Божественної істини, а темрява зникла.

Вихід є!

Припадемо ж до Спасителя! Саме цим ми зможемо протистояти дияволу, і він утече від нас. Навчимося ж розуміти й берегти добро душі своєї, будемо охороняти входи у свою душу, навчимося бачити себе. Тільки в такий спосіб ми виявимо всі підступи диявола всередині й навколо нас.

Помолимося, щоб Господь дав нам пильний розум, тверезу совість і відкрив наш духовний зір. Ніколи не будемо забувати про споконвічного ворога, який воює з родом людським.

Будемо пам’ятати, що сила злих духів міцна, а наша сила немічна. Покірно припадемо з безсумнівною вірою до Того, Чия сила більша за диявольську. Господи, Ім’я Тобі — сила, підкріпи ж нас усіх — тих, хто знемагає і падає! «Бо Бог Ти не той, що несправедливості хоче, зло не буде в Тобі пробувати!» (Пс. 5:5).

Протоієрей Олександр Кислашко,

кандидат богословських наук, магістр педагогіки вищої школи, відмінник народної освіти України, Президент ГО «Християнська академія педагогічних наук України»