Для того щоб краще розуміти Біблію, сприймати її як цілісну й послідовну історію, варто скористатися двома важливими ключами. Це поняття «завіту» і «царства».
Перший із цих ключових термінів — «завіт». Завіт — це угода між двома чи більше сторонами, укладена особливим чином. Через завіт двоє обирають один шлях, спільну долю. Уся Біблія побудована на концепції «завіту». Як відомо, вона складається з двох великих частин — Старого і Нового Завітів. Тему спасіння, розкриту Богом у Біблії, також можна зрозуміти лише у світлі завіту між Богом і людиною. Найважливіший осередок суспільства — сім’я, створюється через шлюб, який задуманий Богом як стосунки завіту. Отже, для того щоб зрозуміти Божий задум у всій повноті, нам потрібно зрозуміти сутність завіту.
Завіт є домовленістю, але не звичайною, а найурочистішою, основою якої є вірність і любов. Немає ближчих і тісніших стосунків, ніж стосунки в завіті. І це робить його ще дивовижнішим, адже всесильний, суверенний Бог бажає мати ці стосунки завіту з людиною. Ми навіть можемо припустити, що Бог створив людину за Своїм образом і подобою саме для того, щоб вона була Його партнером у завіті.
Другий ключ для розуміння Біблії як послідовної історії — це «царство». Цей термін невід’ємний від завіту. Центральною темою у проповідях Ісуса Христа під час Його публічного служіння було Царство Боже. Послання апостола Павла також спрямовані на розкриття теми Царства Божого.
Коли йдеться про царство, то мають на увазі царя, підданих, а також територію, на якій воно розташоване. У перших двох розділах Книги Буття чітко бачимо, як Бог створює Своє Царство на землі. У першому розділі Книги Буття описано, як Він підготував територію, і, починаючи з другої частини першого розділу, а потім і в другому розділі розповідається, як Він створює Своїх підданих. Відтак Бог, який є Царем, благословив Своїх підданих і зробив це саме через завіт. Цей завіт називають Едемським (підтверджений богословами в Бут. 2:7-17, Ос. 6:7), він містив умову, що яскраво свідчила, що Бог є володарем, а людина — Його піддана. Бог посадив посеред раю дерево пізнання добра і зла. Дерево можна теж розглядати як засіб, що забезпечував обов’язкову умову для підтвердження дійсності завіту. Тільки розуміючи це, можна повною мірою усвідомити весь зміст спокуси людини змієм. Із написаного в Книзі Буття 3:1-5 стає зрозумілим, що змій дуже добре усвідомлював зміст і особливість завіту. Він знав, що благословення людини базується на завіті. Йому також було відомо, що коли людина порушить умову завіту, то втратить благословення, дані Богом на основі завіту. Сатана, він же змій, спокушує людину в тому, щоб вона відмовилась від Божого керівництва й стала незалежною. Як результат, людина зламала завіт, утратила всі благословення, дані Царем через завіт, і втратила єдність із Богом — джерелом життя, що зробило її смертною. І світ став місцем правління сатани над системою, у центрі якої опинилася людина.
Після цього історія людства швидко докотилася до аморальності та хаосу. Історії про допотопний світ і про Вавилонську вежу є прямим доказом того, що люди відкинули Бога як свого царя через гордість і розбещеність. Розселення людства по всій землі, описане в 11-му розділі Книги Буття, відбулося в момент апогею людської зарозумілості та спротиву.
Але Бог не залишив нас. Тепер через укладення нового завіту з однією людиною Він намагається викупити занепале людство. Цей завіт називають Авраамовим, історія його розвитку показана в Біблії, починаючи з 12-го розділу Книги Буття. Через Завіт з Авраамом Бог дає обітницю про землю, потомство й благословення. Ці обітниці теж слід розглядати в контексті царства: тобто територія (земля), піддані (потомство) і Володар (Його благословення). Ще одним ключем для розуміння цього завіту є обітниця про те, що через нього поблагословиться весь світ. З моменту укладення цього надзвичайно важливого завіту розпочалася драматична історія викуплення людства.
Залишивши батьківщину в землі Ханаанській, нащадки Авраама вирушають до Єгипту, де невдовзі стають рабами. Проте Бог, будучи вірним завіту, укладеному з Авраамом, виводить єврейський народ з Єгипту. На шляху до землі обітованої Бог укладає ще один умовний завіт, названий Мойсеєвим Завітом, у якому другою стороною є вже не одна велика родина, а народ Божий. Ключем для розуміння цього завіту знову є концепція «царства». Територія — це обіцяний Богом край — земля Ханаанська, піддані — 12 племен Ізраїля і Сам Бог — Цар і Володар.
Після повернення до даної Богом землі вибраний народ розпочинає життя спочатку. Але ізраїльтяни знову порушують Мойсеїв Завіт, відкрито не корячись Богові як своєму Цареві. Зневажливе ставлення до завіту, який є основою їхнього благословення, призводить до полонення Вавилонською імперією. Цю подію вважають кінцем історії Ізраїлю. Проте під час цього «чорного» періоду Бог дає дивовижні обітниці про кардинально новий завіт, котрий буде даний згодом (Єр. 31 та Єз. 36). Для народу, який зрадив Його, Бог, із ласки Своєї, обіцяє прощення, відновлення серця й присутність Святого Духа в цьому зовсім новому обіцяному завіті.
Після 70 років вавилонського полону євреям було дозволено повернутися на рідну землю. Але вони знову були невірні Мойсеєвому Завіту й бунтували проти Бога, прикриваючи свій протест проти Царя релігійною самоправедністю. Так тривало протягом 400 років, але прийшов час і в Ізраїлі народився обіцяний Спаситель, Син Божий, Ісус Христос. Він проповідував про наближення Царства Божого. Утім, євреї відкинули Його звістку, заперечуючи Його право на царювання, і вбили Його на хресті. Це був момент, коли Ізраїль повністю й назавжди порушив Завіт Мойсея. Але Бог зробив щось неймовірне. Він зробив кров Ісуса Христа, пролиту на хресті, саме тією кров’ю, якою був установлений Новий Завіт. Пророцтво про Новий Завіт, обіцяне Єремією, таким чином було виконане при таких жахливих обставинах. І Бог зробив цей завіт доступним для всіх, для євреїв та язичників, які приймають Ісуса Христа як свого Господа і Спасителя. Це стало початком епохи Благодаті.
Необхідно зазначити, що Адам як представник людства зазнав невдачі, але Христос став новим Адамом, новим представником людства. Саме тому ми народжуємось в Адамі за тілом, але коли ми народжуємось згори через віру в Ісуса Христа, то можемо прийняти благословення Нового Завіту в Христі (Еф. 1:3-14). Завдяки цьому Завіту ми, язичники, можемо отримати благословення, зазначені в пророчих книгах Єремії та Єзекіїля, а саме — прощення гріхів, дар нового життя і дар Духа Святого. Це також є виконанням обітниць, даних Богом через Авраамів Завіт, а саме — що всі народи світу отримають благословення через насіння Авраама.
Новий Завіт є одним із безумовних завітів, тому що ті, хто перебуває в цьому завіті, мають вічну безпеку завдяки крові Христа. Через кожну людину, яка входить у цей завіт, відновлюються взаємовідносини з Богом, і Царство Боже продовжує розширюватись у цьому занепалому світі. Тепер ті, хто в Новому Завіті з Богом, більше не від цього світу. Вони перебувають у цьому світі, але їхнє є Царство Боже, і вони залишаються у цьому світі як представники Царства Божого для його поширення через проповідь Євангелії.
Саме тому Велике Доручення, дане Ісусом Його послідовникам (Мт. 28:19-20), є Божою стратегією, щоб здобувати занапащені душі для Божого Царства через вірність завіту, проповідь Євангелії й учнівство.
Коли ми дивимось на речі через призму «завіту» й «царства», то розуміємо, що Біблія — це одна захоплююча історія, головна тема якої — прославлення Бога. У ній ми знаходимо себе як частину цієї все ще не завершеної великої драми. Пам’ятаючи це, неможливо не бути переповненим глибокою вдячністю й хвалою Богові, нашому законному Цареві, який любить нас вірною завітною любов’ю.
Масато Фунакоші
Переклад з російської Аркадія Сльози