На запитання відповідає пастор Олексій Коломійцев
ХРИСТИЯНИ ТА ПОЛІТИЧНІ ПОГЛЯДИ
Яке місце політики в житті християнина? Як так стається, що політичні погляди людей, сповнених одним Святим Духом, суттєво різняться?
Насамперед треба розуміти одну просту істину, коли Ісус Христос прийшов на землю і вийшов на служіння, Він почав проповідувати Царство Небесне. І це ключовий момент. Ісус Христос не прийшов на землю для того, щоб заснувати царство земне, царство людське, яким би воно не було.
Ісус Христос розумів обмеженість усіх земних царств. А тому, коли Він стоїть перед Пилатом і Пилат запитує: «Чи Ти Цар?», Ісус відповідає: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси» (див. Ів. 18:33–36).
Ісус прийшов, щоб побудувати Царство Небесне. І те, як воно будується, дуже чітко показано в Нагірній проповіді. Нагірна проповідь показує життя підданих Божого Царства в царстві земному: «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені. Блаженні лагідні… Блаженні вбогі духом… Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть,.. заради Мене» (Мт. 5:1–10).
Христос добре розуміє, що піддані Його Царства, або люди, які мають Боже Царство у своєму серці, не матимуть тут, на землі, солодкого життя, натомість зустрічатимуть багато життєвих труднощів.
Мені здається, що причина, чому між християнами виникають політичні суперечки, у тому, що ми переоцінюємо значення царства земного. І тоді те, що відбувається в царстві земному, підіймається на такий рівень, що нібито заради нього варто втратити внутрішній спокій, стосунки з людьми і, певною мірою, навіть мир із Богом.
Водночас у християн має бути чітка позиція з усіх моральних питань, оскільки в Біблії достатньо вказівок про те, що ж Царство Боже означає на практиці. І тут, коли ми говоримо про якісь життєві принципи, ми не нав’язуємо своє особисте бачення, чи думку компетентних людей, а передаємо те, що говорить Сам Бог. Ось, наприклад, популярна нині тема про те, що шлюб — це союз двох людей будь-якої статі. Ми не можемо з цим погодитися. Чому? Тому що це суперечить Писанню!
Цим і повинні вирізнятися віруючі люди: вони апелюють до Слова Божого, а не керуються чиєюсь думкою (чи то якоїсь партії, чи якогось політичного лідера). У цьому й полягає особливість біблійного підходу — підтримувати не просування конкретної партії чи їхніх кандидатів, а тих ідей, програм і поглядів на життя, які базуються на християнських цінностях.
Християни досягають результату за допомогою двох речей: молитви й істини.
Ми молимося до Бога й просимо, щоб Господь поставив ту владу, яка на цей момент у Його плані виконає Його волю.
Ми говоримо істину без будь-якого страху, ми говоримо це не соромлячись того, що вона непопулярна. Ми говоримо тому, що точно знаємо, що це істина, але водночас ми не робимо з цього пропагандистської кампанії.
Біблія конкретно говорить: «…завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас, із лагідністю та зо страхом» (1 Петр. 3:15).
Зауважте, що ми відповідаємо тоді, коли нас запитують.
Отже, якщо люди діють проти Божого Закону, проти ясної Божої істини, ми не можемо їх підт87римувати. Якщо ж стосовно того чи іншого питання немає конкретного тексту в Писанні, на яке можна було б послатися, ми не можемо бути настільки категоричними. І тут є ще один дуже важливий аспект. Ми прочитали: «із лагідністю та зо страхом». Якщо християни втратили лагідність і страх Божий, то те, що вони говоритимуть і робитимуть, навряд чи принесе користь.
ЧИ Є МЕЖІ У ПОВЕЛІННЯ «ПІДСТАВ ДРУГУ ЩОКУ»?
Чи треба буквально розуміти місце Писання: «Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому і другу, а хто хоче плаща твого взяти, — не забороняй і сорочки» (Лк. 6:29)?
Ці слова сказані в контексті Нагірної проповіді Ісуса Христа — проповіді, яка регламентує життя людей, що належать Царству Божому, які поки що перебувають у царстві земному. Христос проголошує: «Наблизилося Царство Боже». Але воно ще не настало на землі, воно поки що в серці людини. Ті люди, для яких Христос став Царем, продовжують жити у світі, наповненому злом.
Один із найважливіших факторів, який простежується не лише в Нагірній проповіді, але й в усьому Новому Завіті, — це фактор надії на Бога й довіри Богові. Тобто людина, яка прийняла Ісуса Христа як Господаря свого життя, визнає Бога повновладним Володарем і справедливим Суддею Всесвіту.
Про це ми читаємо і в інших текстах Писання, наприклад, у Посланні до римлян 12:19 апостол Павло говорить: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: «Мені помста належить, Я відплачу, — говорить Господь». Поводитися так може лише той, хто чітко розуміє, що Бог реальний, що Він контролює наше життя й воздасть кожній людині належне.
У 1 Петр. 2:23 написано про Ісуса Христа, що «коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли страждав, не погрожував, але передав Тому, Хто судить справедливо». Там же сказано також і про нас, щоб ми наслідували Ісуса Христа, щоб ішли Його слідами. Отже, ці тексти Писання пояснюють, яким має бути ставлення християнина до зла — таким, яким було ставлення Ісуса.
Якщо прочитати трохи далі наш початковий текст, то там написано: «Тож любіть своїх ворогів, робіть добро. Позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, — добрий-бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» На мою думку, саме тут прихований ключ для розуміння всього уривка. Тобто коли людина зростає в уподібненні Ісусові Христу й з’єднується серцем із Богом, у неї з’являється сила не протистояти своїм ворогам, а підходити до них із широким серцем, із розумінням, що це глибоко нещасні люди. Чому я молюся за того, хто мене ображає? Не тому, що я можу цим його перемогти, а тому що розумію: «…бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23:34).
Щоб так молитися, щоб мати цю силу Божу, потрібно дійти до такого рівня: бути синами Всевишнього. Для цього треба жити Христом, наповнюватися Ним, мислити, як Він. Пилат Його судить, а Ісус Христос відповідає йому: «Наді Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було…» (Ів. 19:11).
Чи в усіх випадках потрібно підставляти другу щоку? Тут записаний загальний принцип, який говорить, по суті, про важливість незлобивості. Зло небезпечне тим, що запускамає ланцюгову реакцію, коли один зробив, інший відповів, потім той відповів натомість, потім той знову відповів, і в результаті запалюється все коло, і вся ця біда перетворюється в пожежу, яку ніхто не може погасити. Тому Христос, коли радить підставити другу щоку, має на увазі, що переможе той, хто розірве це замкнене коло зла. Єдина можливість зупинити зло — це зупинити його на собі. Саме цей аспект підкреслюється — зупинити зло, не відповідаючи злом. Це ми зможемо зробити лише з серцем, яке складає надію на Бога. Ось це набагато важливіше, ніж те, що сорочку заберуть.
Але не всі це можуть зробити. Навіть зрілий християнин в одній ситуації може повестися правильно, а в іншій — схибити. Потім жалкує, кається. Це не значить, що ця людина невіруюча, просто тут їй не вистачило зрілості.
Чи допустимий захист? Якщо він незлобивий і чітко визнає Боже всевладдя.
