Автор Ганна Кузьмін, учитель основ християнської етики Мединської ЗОШ І–ІІ ст. Підволочиського р-ну Тернопільської обл.
Мета: познайомити учнів з найвідомішими архітектурними церковними пам’ятками України, коротко розповісти їхню історію, учити помічати особливості цих споруд, порівнювати їх; розвивати вміння визначати засоби, за допомогою яких відтворюють світ майстри різних видів мистецтва; розвивати допитливість, творче, асоціативне мислення, уміння висловлювати й обґрунтовувати власну думку; виховувати естетичний смак, інтерес до мистецтва.
Ключовий вірш: «Чи не знаєте ви, що ви — Божий храм і Дух Божий у вас пробуває?» (1 Кор. 3:16).
ХІД УРОКУ
І. Вступна частина
Християнське привітання
Слава Ісусу Христу!
2. Мотивація молитви
Я смуток — Ти радість: звесели мене.
Я темрява — Ти світло: осіни мене.
Я смерть — Ти життя: воскреси мене.
Я горе — Ти щастя: допоможи мені.
Я холод — Ти тепло: зігрій мене.
Я неук — Ти розум: научи мене.
Наталя Муран
Молитва «Отче наш»
ІІ. Актуалізація опорних знань
Притча «Дорога до храму»
Якось мандрівник ішов по долині й побачив чоловіка, який, обливаючись потом, тягнув угору важкий камінь.
— Що ти робиш? — запитав мандрівник.
— Хазяїн наказав носити наверх каміння, от я й ношу, — сердито відповів чоловік.
Пішов мандрівник вище в гору й побачив іншого чоловіка, теж із каменем.
— А ти що робиш? — поцікавився він.
— Так тут поруч стіну нову зводять — там потрібне каміння, за них гроші платять, — важко дихаючи відповів другий чоловік.
Мандрівник піднявся ще вище й зустрів третього чоловіка, який штовхав угору камінь. Камінь був дуже важким, але очі чоловіка світилися радістю. І його мандрівник запитав те ж саме:
— Що ти робиш?
— Я будую храм, — з гідністю відповів чоловік.
Обговорення притчі.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Після прийняття християнства на Русі розпочалося повсюдне будівництво храмів. При церквах і монастирях виникали школи та бібліотеки, осередки, де переписували книжки, працювали літописці, художники. Щоправда, тоді ще не малювали таких звичних нині картин, як, наприклад, краєвид або портрет. Свій хист тогочасні художники виявляли в мистецтві іконопису. Із давніх-давен доходять до нас шедеври минулого, дивують своєю красою та витонченістю.
Учитель оголошує тему уроку.
ІV. Засвоєння нових знань, формування опорних умінь і навичок
Українські храми та монастирі — частина світової християнської культури, унікальний штрих у її загальному образі. Древність, вишуканість, різноманітність — усе це про святині, якими пишається Україна та світ.
Україна — держава з багатовіковою історією та культурою. У кожному регіоні є свої визначні пам’ятки — перлини української землі. Це справжній скарб, наша гордість і надбання. До наших днів збереглися середньовічні фортеці, палаци та садиби, стародавні монастирі та храми (у деяких із них і понині проводяться служби), та багато інших унікальних архітектурних витворів мистецтва, що навіки прославили своїх майстрів. З усіх куточків земної кулі приїжджають сюди туристи, щоб побачити наші безцінні скарби.
Отож і ми вирушаємо в мандрівку й відвідаємо сьогодні величні церковні архітектурні пам’ятки столиці нашої держави м. Києва.
Розповідь супроводжується презентацією.
Десятинна церква (відома також як церква Різдва Пресвятої Богородиці) є першим християнським храмом, який був побудований у столиці Київської Русі.
Церква будувалася за часів правління князя Володимира Великого (з 986 по 996 рр.), який виділив на зведення й підтримку церкви десяту частину своїх доходів — десятину (звідси й пішла назва «Десятинна церква»).
Десятинна церква проіснувала всього близько двох з половиною століть, тому чіткі уявлення про неї відсутні. Відомо, що храм спорудили на місці мученицької кончини княжих дружинників Феодора та Іоанна, які були вбиті язичниками до прийняття Володимиром християнства. Церква була хрестокупольним шестиярусним кам’яним храмом.
У Десятинній церкві була княжа усипальня. Тут були поховані Володимир і його дружина Ганна. Також у храм були перенесені мощі княгині Ольги.
Десятинна церква сильно постраждала від пожежі на початку XI ст., проте досить швидко її відновили, з трьох боків храму з’явилися галереї. Інтер’єр старовинного храму був багатий мармуровими і шиферними плитами, мозаїками, фресками. Церковне начиння (ікони, хрести, посуд) було привезене з Херсонеса Таврійського.
Церква неодноразово страждала від грабежів. 1169 р. на храм напали війська Андрія Боголюбського, 1203 р. — війська Рюрика Ростиславича. Церква була знищена під час одного з нападів татаро-монголів, у кінці 1240 року останній оплот киян упав. Якщо вірити переказам, то церква була зруйнована під вагою людей, які намагалися сховатися в ній.
Фундамент Десятинної церкви розчистили 1824 р. за указом митрополита Євгенія Болховітінова. Тоді було знайдено залишки мармуру та мозаїки. Нову церкву у візантійсько-московському стилі почали будувати 1828 р. за проектом петербурзького архітектора В. Стасова. Оновлений проект не повторював первинної архітектури древньої Десятинної церкви. Іконостас церкви був складений із копій ікон іконостасу роботи Боровиковського, які містилися в Казанському соборі Петербурга. Освячення Десятинної церкви відбулося 1842 р. Храм був знищений більшовиками разом із багатьма іншими пам’ятниками культури та мистецтва в 1928 р.
Михайлівський Золотоверхий монастир
Один із найдавніших монастирів у Києві. Входить до складу 25 унікальних храмів світу. До нього належить Новозбудований Михайлівський Золотоверхий собор, трапезна з церквою Іоанна Богослова та дзвіниця. Розташований собор у культурному центрі столиці і є сусідом не менше популярних Золотих воріт і Андріївської церкви. Собор має особливе значення для киян, бо присвячений захиснику Києва архангелу Михаїлу. За переказами, бані саме цього собору вперше були покриті позолотою. Звідси й назва — Золотоверхий. У XII ст. він служив місцем поховання князів. Храм пережив чимало випробувань. Він витримав численні облоги й набіги на Київ у давнину. Зараз собор повністю відреставрований і готовий приймати паломників з усього світу. Найкращі майстри працювали над тим, щоб відновити унікальні фрески, мозаїки, ліпнину й багато іншого. Складні настінні розписи відповідають давньоруському храмовому мистецтву, а золоті куполи увінчані хрестами з ажурною різьбою. Відвідування таких місць, як Михайлівський Золотоверхий монастир, очищає душу і розум, додає легкості і сил, допомагає сконцентруватися на найголовнішому.
Є легенда, що апостол Андрій Первозваний побував на Київських горах і прорік, що тут постане велике місто з величними святинями. Ці слова неодмінно згадуються, коли спостерігаєш ще одне з 7 чудес України — Києво-Печерську Свято-Успенську Лавру.
Перші ченці, які заселили нинішню Лавру, селилися в печерах — звідти й пішла назва монастиря. Лавра — це почесне звання, яке присуджується лише великим та впливовим монастирям.
Почавши своє існування з перших печер, які було викопано в XI ст., протягом 9 віків Києво-Печерська Лавра перетворилася на величний комплекс церков та монастирів, які справляють неабияке враження не лише на віруючих людей, але й на звичайних туристів. За літописами, що збереглись до наших днів, першу невелику печеру викопав на березі річки Дніпро священик Іларіон, який закривався в ній для молитов. Тут оселяється відлюдник Антоній, який повернувся з Афонської гори. Аскетичний спосіб життя дивував та захоплював. До нього почали приходити інші монахи. Кількість їх постійно збільшувалась. Вони побудували церкву Успіння Пресвятої Богородиці та келії. А пізніше князь Ізяслав, за проханням Іларіона, подарував монахам гору над печерами, де було побудовано дерев’яну церкву. Печери перетворилися на місце поховання православних святих, а також місце, де жили відлюдники, а сама церква стала найбільшим монастирем на всій Київській Русі. Усі ченці вирізнялися високою моральністю та подвижництвом, це притягувало багатьох освічених та знатних людей. Бояри та князі намагалися підтримувати монахів, дарували їм золото, срібло, угіддя, землі з підданими селянами. Лавра ставала важливим духовним, культурним і просвітницьким центром. В XI ст. тут зароджується літописання. Відомі літописці Никон, Нестор, Сильвестр працювали у Лаврі. Ченцем-літописцем Нестором був написаний найвидатніший літопис Київської Русі «Повість временних літ». А у XIII ст. було укладено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва. У монастирі містилися книгозбірня, друкарня, де друкувалися богослужбові та полемічні книги. На території монастиря розвивалося образотворче мистецтво. Виникає училище, яке в майбутньому стає відомою на сьогодні Києво-Могилянською академією. До наших днів збереглись унікальні рукописи старовинних книг, ікони, а також колекції тканин і вишивок, роботи з дорогоцінних металів, витвори сучасних митців та стародавні гравюри, старовинні східні золоті прикраси цариці сарматів, золота діадема. Усе це можна побачити в музеях, розташованих на території Києво-Печерського заповідника.
Собор Святої Софії було закладено Ярославом Мудрим в XI ст. Тут зберігається різьблений саркофаг з останками Ярослава Мудрого, похованого в 1054 році. Тут же спочиває син Ярослава Мудрого Всеволод, сини Всеволода Ростислав Всеволодович і Володимир Мономах.
Софійський собор став першою українською пам’яткою історії та архітектури, що була внесена у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Місце для храму було вибране символічне — саме тут 1036 р. в битві з печенігами кияни отримали перемогу, а 1037 р. Ярослав Мудрий заклав собор однойменний з великим Константинопольським Софійським собором.
Протягом свого існування Софійський собор зазнав кілька руйнівних нападів та пограбувань. 1169 р. значну шкоду Софійському собору наніс Андрій Боголюбський. 1180 р. під час пожежі храм ледве не згорів вщент. Коли 1240 року в Києві лютували воїни хана Батия, Софійський собор було розграбовано. Протягом XVI ст. храм занепадав, відроджувати святиню почали тільки в XVII ст. Зокрема, великий внесок у відновлення Софійського собору зробив гетьман Івана Мазепа 1688 р.
Усередині собор Софії Київської менше постраждав від часу та вандалізму. До наших днів дійшла частина ранніх мозаїк і розписів, виконаних візантійськими живописцями. Найвідоміші мозаїки собору — це Богоматір-Оранта (Нерушима стіна) і купольна мозаїка Христос-Пантократор. Мозаїчні роботи виконувалися переважно смальтою (сплав скла, солей і окислів металів), але іноді в мозаїках трапляються фрагменти з натурального каменя.
У XX ст. над Софійським собором, як і над багатьма іншими пам’ятниками християнської культури, нависла загроза знищення. На початку 30- х років було ухвалене рішення про зруйнування храму. Урятувало храм втручання Франції. Річ у тім, що королева Анна, дружина короля Франції Генріха I, була дочкою Ярослава Мудрого, який заснував Софійський собор, і Франція про це пам’ятала. Побоюючись міжнародного скандалу, радянське керівництво ухвалило рішення щодо створення в 1934 році Софійського музею-заповідника.
Наша подорож підходить до завершення, тож мусимо поспішати. Однак є в столиці ще одне місце, яке не можемо не відвідати. Це маленька церква, що губиться серед величних споруд. А відома вона тим, що саме тут під час перепоховання стояла труна з тілом славетного поета Т. Шевченка 6-8 травня 1861 р., по дорозі до останнього місця спочинку в Каневі.
Це церква Різдва Христового, яку кияни називають «Шевченківською». Церкву Різдва Христового було зруйновано 1935 р. Як і в усіх інших випадках руйнування церков, спочатку було конфісковано всі цінні речі, золото й срібні рами з іконостасу та ікон; різьблений дерев’яний іконостас спалили, а ікони продали за кордон. Протягом 2002–2005 рр. храм Різдва Христового відбудували як видатну пам’ятку, пов’язану із Тарасом Шевченком. Замовником виступила Київська міська влада на чолі із тодішнім мером столиці Олександром Омельченком. Напередодні Різдва Христового 2004 р. на храмі було встановлено хрест і фактично зовнішні роботи з його відтворення закінчено. У різдвяні дні 2005 р. храм було освячено Святішим Патріархом Філаретом. Тепер храм діючий. Кожного дня в ньому звершується молитва.
Робота із зошитом
V. Закріплення навчальних досягнень
Виготовлення макету храму (папір, бісер, клей, ножиці)
VІ. Підсумкова частина
Є люди, для яких немає нічого святого. У мого українського народу навпаки — святинь багато. Я розумію, навіщо на вершині соборів встановлюють золоті бані. Люди, роздивляючись «золоті верхи», зводять погляд до неба. Адже при всій красі та величності старовинних українських храмів, монастирів — пам’ятаємо, що це лише будови. Їхнє призначення — кликати людей до Бога. А справжній храм Божий — серце людини, якщо в ньому пробуває Дух Божий. Тримаймо цей храм у чистоті й святості.
VІІ. Домашнє завдання
Вивчити ключовий вірш.
Підготувати презентацію «Величні храми Тернопільщини, Львівщини, Одещини тощо» (кожен учень отримує певний регіон).
Оцінювання учнів
Молитва