Біблія стверджує, що ми отримуємо спасіння від майбутнього суду вірою і лише вірою. Це стверджується досить категорично, і особливо підкреслено, що спасіння неможливо заслужити чи заробити добрими справами. Ось кілька текстів:
«А коли ми дізнались, що людина не може бути виправдана ділами Закону, але тільки вірою в Христа Ісуса, то ми ввірували в Христа Ісуса, щоб нам виправдатися вірою в Христа, а не ділами Закону. Бо жодна людина ділами Закону не буде виправдана!» (Гал. 2:16).
«Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8-9).
«А тепер, без Закону, правда Божа з’явилась, про яку свідчать Закон і Пророки. А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі» (Рим. 3:21-24).
Нарешті, Сам Христос сказав: «Поправді, поправді кажу Вам: ”Хто вірує в Мене, — життя вічне той має”» (Ів. 6:47).
Посилаючи апостола Павла на служіння, Господь напучував його: «Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, — відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатанинської влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і насліддя з освяченими» (Дії 26:17-18).
Вірний цій настанові Павло виклав сутність Євангелії коротким реченням: «Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасений ти сам та твій дім…» (Дії 16:31).
Ці тексти найважливіші в Біблії. На їхній підставі проголошено великий принцип християнського віровчення: «Sola Fіde» — «Тільки віра». Ми отримуємо оправдання вірою, причому не просто вірою, а вірою в Ісуса Христа.
З іншого боку, якщо вийти на вулицю й запитати будь-якого зустрічного, чи вірить він у Христа, він напевно скаже: «Так!», та ще й перехреститься. На Пасху всі вітаються: «Христос воскрес!», хоча ми чудово розуміємо, що часто це лише данина традиції. А наші правителі й начальники, які на свята приїздять до храмів і статечно стоять там зі свічками в руках, теж усі віруючі?..
Гаразд, на таких людей не зважатимемо. Погляньмо на інших: релігійних, ревних, старанних. Сам Христос говорив про деяких із них: «Багато-хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас. Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7:22-23). Тобто, виявляється, можна вірити в Ісуса Христа, визнавати Його Божим Сином і Господом, але все одно піти в пекло.
Біблія говорить, що віра буває різна. Біси теж вірують і тремтять, але ця віра нічого їм не дає. Буває віра мертва й жива. У нас повинна бути жива віра, яка спасає. Якщо коротко, то це віра в три речі.
Віра в гріх. Чи вірите ви, що ви грішник, або, краще сказати, чи усвідомлюєте ви себе грішником? Це перша сходинка на шляху до спасіння. Багато людей нині не визнають гріха. Одні говорять, що добро і зло — поняття відносні, вигадані. Інші погоджуються, що добро і зло існують, але себе вважають добрими. Отож, віра, яка спасає, — це віра в те, що ви грішник, що у вас грішні не лише вчинки, але й думки, і серце.
Віра в суд. Чи вірите ви, що Бог судитиме живих і мертвих? Чи вірите, що на небесах записуються гріхи кожної людини, і вам на цьому суді ніяк не виправдатися? З кожним днем ми наближаємось до дня суду. Він буде всеохопним і неупередженим, а тому страшним для кожного з нас. Виправданням на ньому не будуть ні добрі справи, ні навіть щире розкаяння. Ви приречені, тому що Бог безмежно святий, а ви вкрай зіпсуті. «…Лютість та гнів. Недоля та утиск…» (Рим. 2:8-9) — ось, що чекає на вас там, а відтак — вічне пекло. І жодної алегорії. Буквальний гнів і буквальне пекло.
І, нарешті, віра в Спасителя, у Його спокутну смерть. Віра в те, що самі ми ні від гріха, ні від суду не могли б спастися, але Христос із милості й любові Своєї вирішив нас спасти й сплатив повну ціну нашого спасіння. Чи вірите ви, що Христос умер за ваші гріхи й подарував особисто вам Свою праведність? Чи вірите ви, що Христос за вас заступився перед праведним Суддею, вимовив перед Ним ваше ім’я і віддав за вас Своє життя? І не розгорнуться книги із записами ваших справ, а буде розгорнута «інша книга, то книга життя» (Об. 20:12), і ваше ім’я незнищенними письменами буде там написано! Чи вірите ви в це?
Вірити потрібно, що Христос умер не просто за всіх людей, а саме за мене. Коли ми усвідомлюємо себе грішниками, нам здається, що ми грішніші від усіх людей на світі. Звичайно, це суб’єктивне відчуття, ми розуміємо розумом, що є люди, які нагрішили більше від нас, але серце настільки журиться про все вчинене зло, що йому здається: немає гіршої людини.
Так і стосовно спасіння. Я раптом усвідомлюю, що Ісус умер за мене більше, ніж за когось іншого. Що Він на хресті думав про мене, що у Нього до мене особливий інтерес. Що якби я був єдиним грішником на землі, Він умер би за мене одного! Немовби зник увесь світ, ось я і ось Він! Такий підхід був у апостола Павла. Він писав: «…Живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе» (Гал. 2:20). Ось віра, яка спасає: віра в те, що мій борг сплачений, мої гріхи покриті, моя провина знята, моє ім’я записане в книзі життя. Чи можете ви з упевненістю сказати: «Так, я вірю, що на Божому суді мої гріхи не будуть згадані, тому що Христос за них умер! Так, я вірю, що ввійду в Небесне Царство, тому що Христос для мене його заслужив!»? Якщо можете, то це і є жива віра.
А як же діла?
Якщо ми спасаємося вірою, то невже можна грішити? На ці запитання відповідають апостоли Павло та Іван. Ось їхні відповіді:
«Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він» (1 Ів. 3:9). Зверніть увагу на слова «від Бога народжений». Що це означає? Це означає, що є надзвичайне явище, яке називають «народженням згори» або, по-іншому, «відродженням». Коли людина від усього серця звертається до Бога, у ній відбувається радикальна зміна: вона народжується вдруге. Від наших земних батьків ми успадкували гріховну природу, і тому жили в гріху. Але, навернувшись до Ісуса Христа, ми народилися від Бога, і від Нього успадкували святу природу. Тепер гріх нам ненависний.
Відраза до гріха — найважливіша ознака відродження. Часом ми всі грішимо, але робимо це начебто ненавмисно, а після гріха не відчуваємо ні задоволення, ні радості, а навпаки, відчуття відрази й презирства до самих себе.
Апостол Павло говорить так: «Що ж? Чи будемо грішити, бо ми не під Законом, а під благодаттю? Зовсім ні!» (Рим. 6:15); «Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім?» (Рим. 6:2). Коли ми прийшли до Ісуса Христа, у нас установився з Ним тісний зв’язок. У нас почали діяти Його життя і Його смерть. І як Христос умер, так і ми з Ним умерли для гріховних пожадливостей і для стихій світу. Чим більше ми занурюємося в Христа, тим більше в нас діє Його смерть.
Те ж саме стосується добрих справ. Відроджена людина хоче робити добро. Але чому? «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Флп. 2:13). Це не ми спасаємося добрими ділами, це Бог нас спас і тепер робить через нас добрі діла. Чудово про це сказано в Посланні до ефесян: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився. Бо ми — Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:8-10).
Добрі справи — це результат відродження, плоди Святого Духа, які зрощує Його сила. Можна порівняти відродження з конем, а добрі справи — з возом. Якщо є відродження, то добрі справи будуть здійснюватися природним чином. У нас будуть і сили, і бажання. А діла без віри — це віз без коня. Деякі люди намагаються їх робити, але скільки тієї людської сили? Надовго нас не вистачить.
Таким чином, добрі діла — це наслідок живої віри, її прояв.
Чому важливо розуміти, що ми спасаємося тільки вірою в Ісуса Христа?
По-перше, якщо ми розуміємо, що спасаємося не своїми заслугами, а лише Христом, то всю славу віддаємо Йому. Це Він постраждав за нас, Він прийняв і простив нам, Він змінив наше серце, Він зрощує добрі плоди, Він приготував небесні оселі. Усе Він, і Йому вся слава. А якщо спасіння заробляємо ми, тоді вся слава нам. У результаті ми стаємо гордими: це ж ми стараємося, ми заслуговуємо й отримуємо. Але якщо ми привласнюємо хоча б частину свого спасіння, то викрадаємо в Бога Його славу, а це гріх.
По-друге, це впливає на наш внутрішній мир. Коли ми перестаємо цілковито покладатися на Христа, то втрачаємо радість спасіння. Люди, які щиро намагаються спастися своїми ділами, постійно відчувають провину. Скільки б вони не зробили добрих справ, вони розуміють, що цього замало. Скажімо, сьогодні я постарався, зробив кілька добрих справ. Утомлений, але задоволений іду спати. А завтра в мене вже немає сили після вчорашнього, а післязавтра взагалі згрішив, — і ось я в сум’ятті й зневірі. «Господи, пробач, завтра постараюся бути хорошим». І так день за днем. Зате якщо ми покладаємося на Христа, то завжди будемо радіти Його спасінню. Минув день плідно — ми дякуємо Богові, що благословив і допоміг виконати Його волю. І навіть коли згрішили — сповідаємося, але все одно дякуємо Богові, що й за цей гріх умер Христос.
А взагалі, це набагато серйозніше, ніж наші суб’єктивні відчуття. Писання говорить, що якщо ми не покладаємося на Христа, то не ввійдемо в Боже Царство. Апостол Павло написав галатам суворі слова: «Ви, що Законом виправдуєтесь, полишилися без Христа, відпали від благодаті!» (Гал. 5:4). Нам потрібно до кінця усвідомити, що спасіння дається задарма й прийняти цей дарунок. Якщо я надіюся на Христа, то спасусь, а якщо на себе, то загину!
Висновок робить апостол Петро: «Тому то, підперезавши стегна свого розуму та бувши тверезі, майте досконалу надію на благодать, що приноситься вам в з’явленні Ісуса Христа» (1 Петр. 1:13).
Невже закон, даний Богом, може бути поганим?
Усе, що робить Бог, «вельми добре». У Посланні до римлян апостол Павло говорить: «Закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра» (Рим. 7:12). Бог через Мойсея дав людям заповіді й закон. Але для чого? Щоб люди спасались із їхньою допомогою? Зовсім ні. Спастися виконанням закону неможливо, це очевидно. Яка ж функція всіх цих заповідей? Новий Завіт відповідає: «Закон виховником був до Христа» (Гал. 3:24). Бог дав закон, щоб ми швидше прийшли до Спасителя, усвідомили свою потребу в Ньому.
Проповідник Біллі Страйкен називав закон другом Христа й наводив для наочності таку ілюстрацію. Уявіть собі, що вас посадили в камеру й приставили охоронця. Ось він закрив замок і збирається йти. Ви кидаєтеся до дверей і говорите: «Я не хочу тут залишатися, як мені вийти?» Охоронець відповідає: «Я відімкну замок і випущу вас за однієї умови: якщо ви ідеально чисто приберете свою камеру». «І все?» — дивуєтеся ви й відразу починаєте вичищати підлогу й видаляти всі порошинки-смітинки, які там є. Уранці охоронець приходить, а ви вже зібрали речі й готуєтеся до виходу. Але він незадоволений. «Так, — каже він, — підлога чиста, але подивіться на стелю». Ви піднімаєте очі й розумієте, що зовсім забули про стелю, а там павутина й пил. Цілий день ви вичищаєте стелю, але наступного ранку охоронець знову незадоволений: ви чистили стелю, але насипали сміття на підлогу. А потім претензії з’являються до стін, а потім до ліжка — і так день у день, доки ви займаєтеся одним, інше занепадає, і через якийсь час ви розумієте, що з цієї камери вам не вийти ніколи. І отут приходить до вас Христос і говорить: «Якщо дозволиш, Я можу прибрати твою камеру. Лише Я можу це зробити». Ви згоджуєтеся, і Він робить всю роботу замість вас. Наступного ранку охоронець у захопленні: «Яка дивовижно чиста камера! Я ніколи такої не бачив!» Ключ повертається в замку, і ви опиняєтесь на свободі. Ваше серце переповнене подякою Спасителю, і ви вирішуєте служити Йому до кінця своїх днів із вдячності за звільнення.
Ось для чого був закон: якби не він, ви не полюбили б Христа, ви не почували б вдячності й жили б своїм життям. Але «законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:20), і усвідомивши, наскільки ми грішні й безпомічні, ми схопимося за Христа, як за єдину надію, і Йому одному віддамо всю славу.
Олександр Капустін