Християнська сім’я — це спільнота любові, це найбільший скарб нашого народу. Як найменша клітина людського роду вона складається з осіб. В українській мові слово «сім’я» дослівно означає сім «Я», тобто батько, матір і п’ятеро дітей. В англійській мові слово “family” має цікаве тлумачення: “father and mother I love you” — «батько і мамо, я люблю вас».
Оскільки людина — це істота не лише розумна й свобідна, а й суспільна та релігійна, то від самого початку свого існування вона вкладається в сім’ю. Здавалося б, що нового можемо сказати про сім’ю; до певної міри кожен із нас відчуває себе, як не фахівцем, то, принаймні, не дилетантом, адже всі ми маємо єдині витоки — сім’ю, або навіть живемо в ній. І кожен із нас, безумовно, відчуває всю гостроту ситуації особливо сьогодні: разюча видозміна подружніх стереотипів, орієнтацій, зростання кількості розлучень, спад рівня шлюбності та народжуваності; збільшення кількості так званих неповних сімей та багато інших розмаїтих негативів, і все це провокує думку, чому ракові метастази на тілі родини так швидко розповсюджуються? Чи ці руйнівні процеси незворотні? Чому ці засоби, котрі є, неспроможні змінити ситуацію? Чи існує такий собі «ключ розуміння» всіх тих проблем? До кого ж звертатися по допомогу? Хто нам скаже правду?
Людина стає людиною тільки в сім’ї. Мусить бачити біля себе людські обличчя: маму, тата. Усе набуває сенсу, коли є здорова сім’я. Тоді всі наші ділянки суспільного життя нормалізуються. Хто хоч трохи цікавиться історією, той знає, що доля цілих народів, їх розквіт і занепад залежать від стану й значення сім’ї в суспільстві. У цілому світі нині йде особливий наступ злих сил на родину. Немає такого наступу навіть на Церкву. Вороги діють на сім’ї, щоб поділити їх. Тому нам необхідно охороняти нашу родину в нашій рідній Українській державі. Наш обов’язок звернутись до Бога, бо подружжя, сім’я своїм корінням є у святій волі Творця, це Він сказав Своє перше слово, а Його слово вічне. Акцентуємо увагу на ролі чоловіка у світлі Божого закону, на необхідності відродження гідного та відповідального батьківства та особливого покликання жінки, підтримки й поваги до неї в сім’ї, суспільстві та Церкві.
Сім’я (родина) є перша церква. З родин повстають наступні церкви: парафія, єпархія, національна Церква і вселенська Церква. Церква розглядає сім’ю як надприродний і первинний інститут суспільства, який базується на добровільно укладеному благословенному Богом союзі чоловіка та жінки. Сім’я відіграє виняткову роль у справі виховання людини й становлення здорового й повноцінного суспільства.
Прикметами християнського подружжя є святість, єдність, нерозривність і гідність. Символічною формулою християнського подружжя є: 1+1=1.
Шлюб — фундамент сім’ї й родини. Шлюб — це урочисте приречення на спільне співжиття чоловіка з жінкою, у самій природі яких закладене покликання до подружжя, яке не є чисто людською установою. Сам Бог є його Творцем. Оскільки людина є розумна істота, то чоловік і жінка нерозривну єдність свого співжиття мають робити свідомо, зі знанням і, водночас, маючи свобідну волю, повинні одружуватися добровільно. Первісна мета подружнього союзу чоловіка й жінки згідно з Божим задумом — це потомство. Друга мета подружжя — це взаємна допомога чоловіка й жінки в тілесному та духовному вимірах, а узаконене через таїнство подружжя статеве єднання оберігає їх від розпусти.
У своїх повчаннях славетний митрополит Андрей Шептицький (1865 – 1944) наголошував на святості подружжя, говорячи, що воно має бути таке, як ціле християнське життя. Таїнство подружжя, яке єднає серця двох людей, він називав криницею, з якої кожен християнин черпає Божу благодать.
У свою чергу засуджуючи тих, які живуть «на віру», не маючи найменшого бажання з’єднати свої життя в християнському подружжі, Андрей Шептицький звертався до них такими словами: «Ви, що живете у супружествах диких, опам’ятайтеся, не давайте людям згіршення, не виставляйте себе й діти свої на стид у людей, а у Бога на кару!», а «Якщо десь, у селі чи в місті, є такі люди, що живуть у дикому подружжі, то для них нема іншої ради, як тільки розійтися». «Діти, що вийшли з такого цивільного супружества, ростуть без Бога та віри, а що більше, від самих родичів учаться грішити».
У пастирському посланні «О супружестві і родині» Архиєрей давав поради для доброго вибору своєї другої половини. «Не один, шукаючи жени, більше дивився на маєток, чим на те, яка вона є. Пристав до богатої, а вона пізніше ним погордила і вигнала з хати». «Не раз убога, а побожна і працьовита буде сто раз ліпшою женою, як богата, і парубок побожний, тверезий, працьовитий, розумний, хоч убогий, буде ліпшим мужем і більше щастя принесе жені, як багатий, а пустий» [2].
Митрополит застерігав батьків, які мають намір одружити когось зі своїх дітей, що вони не мають нав’язувати їм своєї думки та своїх вподобань, кажучи таке: «Коли ви, родичі, хочете подружити свої діти, дуже осторожно беріться до того діла. Передовсім питайте о щасті, о долі дітей. Порадьте по-Божому, але ніколи в тім ділі не накидуйте дітям своєї волі». «Майбутність належить до тих народів, у яких подружжя є річчю святою, у яких родинне життя є чисте та святе!».
Митрополит Андрей завжди порівнював подружжя з Пресвятою Трійцею, яка є першим прототипом родини: «У тому первовзорі родини Бог Отець є джерелом і первовзором усякого вітцівства, Бог Син первовзором усякого синівства, а Бог Дух Святий, що лучить Отця з Сином і дітей з Отцем, є первовзором усякого материнства, материнської неначе дбайливості й любові» [3]. Християнська родина, за словами митрополита, є, а радше повинна бути відблиском неба.
Християнська сім’я є підставою всякого суспільного ладу, його джерелом та найважливішою клітиною. Наголошуючи на цінності християнських родин, митрополит Андрей Шептицький навчав: «На ніщо не здається одиницям і цілому народові заможність, просвіта та патріотизм, коли не буде в ньому ладу. І так, як той, що хоче збудувати собі хату, кладе насамперед підвалину, — бо від тієї підвалини залежить, чи хата буде сильна, чи зараз розвалиться, — так само той, що дбає про суспільний лад, мусить насамперед подбати про родину» [1].
У своєму пастирському посланні до духовенства та вірних Станіславівської єпархії, владика Андрей наводив приклад Пресвятої Родини: «Як приклад родинного життя, і то найкращий, поставлю вам святу родину». «Шануйте та любіть своїх жінок, як святий Йосиф шанував і любив Пречисту Діву. І так дітей своїх любіть, як святий Йосиф любив Христа!». «Пречиста Діва, хоч як свята, велика та досконала, а в усьому повинувалася святому Йосифові. Шанувала його та й любила і в кожній речі старалася йому помогти. Так і ви, жінки, слухайте своїх мужів!». А «Ісус Христос, хоч був правдивим Богом, так само, як і правдивим Чоловіком, то, однак, слухав Пречисту Діву й шанував її як Свою Матір, а Свого опікуна шанував і любив, як рідного батька. Ось приклад для вас, християнські діти!» [1].
Митрополит часто говорив про особливу важливість молитви в сімейній спільноті. Він не визнавав за християнську родину ту, яка не сповняє християнського обов’язку пошани Бога, бо без молитви, як він казав, немає спасіння. Практику сімейних молитов владика Андрей закликав започатковувати ще від самого початку, коли лишень щойно було укладено нове подружжя. Ці молитви подругів будуть щодня пригадувати їм Божий Закон і їм буде набагато легше тримати мир із людьми.
«Подружжя, яке не було б моральним зобов’язанням і яке б не накладало взаємних прав та обов’язків, було б тільки самолюбством пристрасті», — писав митрополит. Говорячи про провід у сім’ї, митрополит завжди підкреслював важливість чоловіка в керуванні справами родини. Тому в пастирському посланні до духовенства та вірних Станіславівської єпархії писав: «Одна сторона мусить мати провід, без цього не буде єдності. Без цього легко розійдуться вже при першому непорозумінні. А провід цей мусить держати та сторона, яка до такого проводу спосібніша, а саме яка з природи має більшу силу». «І так, уже із самого природного закону, мусить бути жінка у подружжі підчинена чоловікові». «Батько родини, як голова, керує всім, про все думає, усе в порядку тримає і всіх дорогами щоденного християнського життя провадить до неба». «Батько працює, дбає про дочасні добра, щадить і думає про те, що лишити дітям, але не забуває, що вічне спасення важніше від усіх дочасних дібр». «Передовсім батько дбає, щоб його діти були правдивими християнами, заховали аж до смерті віру й не далися звести злими прикладами на бездоріжжя невіри й неморальності», — писав у своїх посланнях митрополит Андрей.
Якщо чоловік в сім’ї є добрим, то для жінки він є підпорою, порадою, силою, поміччю і прикладом, а для дітей — насамперед, провідником, учителем та приятелем. Важливою якістю чоловіка, який хоче бути успішним сім’янином, є любов до праці та боротьба з лінню, бо, як писав А. Шептицький, «працьовитий чоловік не має часу грішити».
Не менш важливу роль у сім’ї має відігравати жінка. «Добра, побожна жінка, — писав владика Андрей, — є щастям для чоловіка: вона допомагає йому тягарі життя зносити, сповняти з дня на день часом важкі обов’язки, зносити терпеливо хрести, які йому Бог посилає». «Жінки мають своїх мужів любити і їх слухати навіть тоді, коли вони в дечім і провинилися і своїх обов’язків не так сповняють, як повинні. Жінка мусить про то дбати й про те старатися, щоб чоловікові добре було в хаті. Мусить своїм способом чоловіка до Бога провадити».
Важливою також є роль жінки в сім’ї і стосовно дітей: «Побожна, розумна невістка своїми науками й радами і прикладом впливає на сина, на доньку так, що без її ради нічого не зроблять і в пізнім віці». «Терпеливістю та любов’ю вона лагодить усі суперечки, сварки та непорозуміння між батьком та дітьми».
Митрополит Андрей наголошував, що підчинення в сім’ї не сміє бути неволею. Має обов’язково бути збережена рівновага між владою та підчиненням владі, яка може бути досягнута лише через моральну любов. Єдиним випадком, за словами пастиря, коли дружина має право не послухати свого чоловіка, є тоді, коли чоловік приказує таке, що є противне Законові Божому. Бо треба більше Бога слухати, як чоловіка.
У своїй Різдвяній проповіді 1938 р. владика Андрей наголосив про важливість такої риси жінок, матерів, як мудрість: «І ви, мудрі християнські матері родин, ходіть у Христовій правді, зберігаючи святощі родинного життя, зберігаючи передання батьків для дітей і внуків. Нехай ваше життя й науки, які даєте чи донькам, чи синам, будуть мудрими вказівками серед труднощів життя. Мудра мати може все осягнути у вихованні дітей. З її школи виходять герої, а як потреба — то й мученики».
Стосовно дітей та обов’язків, які накладаються на них, А. Шептицький застерігав їх берегтися непослуху та зневаги тих, кому вони завдячують життям. Наголошував на необхідності випрацювання таких чеснот, як покірливість, любов і послух батькам. «О, не дай до того, Боже, щоб між нами які безбожні діти посміли колись родичів своїх зневажати або, що гірше, руку на них піднести», — писав у одному зі своїх послань митрополит.
Великий пастир Андрей завжди вчив своїх вірних, що для того, щоби мати щастя в подружжі, потрібно його заключати не на чомусь дочасному, матеріальному, а на любові, яка сприяє доброму зростанню дітей та взаємному шануванню всіх членів родини.
Любов у подружжі має бути підвалиною, наголошував владика, адже «при любові та взаємній пошані буде чоловік та жінка і в праці допомогою, і в журбі потіхою».
Митрополит Андрей наводив таке порівняння: «Любов — то для родини так, як вода для риби. Витягни рибу з води — згине; візьмеш любов з родини — а вже й родини не буде» або ще одне: «Родина без любові — то так, як тіло без душі».
Не можуть родинні стосунки ґрунтуватись лише на одній любові між всіма членами сім’ї. Має бути щось вище, з чого черпає подружжя сили для щоденного щастя. А цим «вищим», за словами митрополита, є Божа любов. «Любов між людьми тим ліпша, чим більше на любові Божій спирається. Поміж християнами так має бути, щоби людей для Бога любити. Супружество, що на такій любові стоїть, буде тривале й щасливе», — учив Андрей Шептицький.
«Найважніша справа для Церкви, народу й родин — аби діти були добре виховані», — наголошував великий пастир. Тому саме вихованню дітей у християнській сім’і митрополит приділив багато сил та уваги.
«Душа маленької дитини — як та незаписана картка паперу, на ній кожне враження записується сильно. Якщо воно святе й добре, то лишиться дитині щось із християнського життя на ціле життя. Якщо воно погане, гидке, то воно на душі дитини може лишити поганий слід на ціле життя». Тому для малих дітей, як ні для кого іншого, є важливою здорова атмосфера в сім’ї, у рідній хаті, яка є першою та найважливішою школою, де між усіма родичами панують згода та любов. Де батьки дають добрий приклад своїм дітям, застерігаючи їх від злого, можуть вважати, що вже таким чином зробили найбільшу частину у вихованні своєї малечі.
Уся родина, зокрема батьки дитини, ніколи не повинні жаліти дітям своєї любові, адже чим більше її подарують у дитинстві, тим більше отримають її у відповідь на старості своїх літ.
Чинниками сімейного виховання є:
- любов, яка повинна бути діяльною й вимогливою, а також розважливою, справедливою й шляхетною;
- дисципліна, основою якої є пильність та послух разом із довірою;
- покарання, які мають бути справедливими, педагогічними, моральними, що застосовуються в разі необхідності (ніколи не слід карати дітей у моменті гніву, а слід спочатку все з’ясувати);
- нагороди як вияв задоволення, що мають бути справедливими й не викликати в дітей почуття заздрості, ненависті до інших, а, навпаки, радість за інших.
Важливим аспектом, за словами великого митрополита, є дбання батьків про науку своїх дітей, зокрема у державних школах: «Ви, родичі, пам’ятайте, що єсть вашим святим обов’язком перед Господом Богом працювати над добрим вихованням своїх дітей і посилати їх до школи, де лишень можливе. Дбайте про них, бо від того залежить ваше щастя на старі літа, від того залежить і щастя ваших дітей». Якщо ж батьки випустять з-під уваги цей важливий елемент, існуватиме небезпека того, що діти виростуть злими християнами та не стануть чесними людьми, готовими колись, борони Боже, проклинати пам’ять своїх вихователів.
«Праця для дітей освячує родину», — наголошував владика Андрей, адже чим частіше батько або мати нагадуватиме дитині про різні аспекти характеру доброго християнина, тим частіше самі будуть задумуватися над ними та нагадувати собі їхні щоденні обов’язки.
«Щаслива та дитина, що, зростаючи, одержує від батька здорову науку. Що вже за першим разом, як тільки сягнула по чуже добро, відразу почула від батька це важливе слово: «Цього не вільно! Це гріх! Це не добре!» Бо від тої хвилини вона вже встидається красти». Тому для виховання доброго християнина та свідомого громадянина є важливою постать рідного батька, який завжди старається прищепити дитині від малих літ головні засади чесної людини.
«Дуже велика справа, щоби діти замолоду привикали до Церкви», — казав А. Шептицький, тож також старався завжди своїми посланнями та принагідними проповідями нагадувати батькам, що вони, як ніхто інший, мають один із перших обов’язків виховати своїх дітей як добрих практикуючих християн. «Коли людина від дитинства навчиться боятись Бога, заховувати Його святі Заповіді, дбати про Божу благодать, стерегтися гріха, тоді й у житті буде добрим, совісним чоловіком, правдивим християнином і принесе родителям, Церкві та Батьківщині потіху та славу й буде працювати з хистом для Бога та ближніх». Допомагати в цій справі батькам закликав митрополит і старших братів та сестер, щоб розділяли цю справу зі своїми батьками.
Часто в роки радянської влади траплялось так, що священики не мали вільного доступу до шкіл, де могли б проводити викладання релігії, як це практикувалось раніше. Тому митрополит Андрей збільшив обов’язок батьків у цій справі, щоб ті доклали якомога більше зусиль до того, щоб їхні діти були добре виховані та навчалися від дитинства правд віри. «Від вашої праці залежить їхнє майбутнє та ваше щастя та старість», — наголошував пастир.
Надзвичайно багато сил та уваги владика Андрей присвятив пропаганді серед вірних того, що кожна сім’я повинна мати якомога більше дітей. «Гріх проти природи мусить бути гріхом проти позитивного Божого закону, — зазначав митрополит про подружній онанізм. У здорових народах, у яких кожна родина має 6, 7, 9 або більше дітей, найстрашніші погроми, найкривавіші війни є ранами, що гояться дуже скоро. Нарід, що прийняв систему двох дітей, є народом таким недужим, що кожна рана є раною, яка вже не гоїться. Система двох дітей коштує навіть більше, ніж найбільші кроваві війни, що тривають кільканадцять літ. Такий гріх є без порівняння важчим від гріха чужоложства».
Андрей Шептицький, бувши сам вихідцем із багатодітної сім’ї, уважав за обов’язок прийняття з Божої волі такого числа дітей, яким нагородить Сам Бог. Для цього він любив повторювати вірним популярну народну приказку: «Бог дасть діти, дасть і на діти».
Мудре повчальне слово Андрея Шептицького лунало й до української молоді. «Молодь, що в правді ходить, що живе благодаттю, ведена Богом, — писав митрополит, — приносить родителям та Батьківщині безмірну потіху та радість, бо й безмірні є можливості досягнень такої молоді».
Тому владика завжди закликав молодих людей не нехтувати думкою старших, не носити себе вище своїх батьків, не вважати себе мудрішими за них, а в покорі прислухатись до їхньої думки, тому що передання є підвалиною майбутнього.
Владика Андрей завжди закликав молодь до святості, чистоти, побожності та відкритості на дію Духа Святого та Божу Мудрість.
Наука, якої навчав великий митрополит Андрей Шептицький близько століття тому, є актуальною й зараз. Із розвитком світу проблем у наших родинах не меншає, а навпаки виникає все більше й більше. Тому є дуже важливо застановитися над важливими словами владики, якими він промовляв: «Як довго у вас в хаті не буде християнського ладу, як довго батько родини не буде добрим мужем для своєї дружини й добрим батьком для своїх дітей, як довго жінка не сповнятиме своїх обов’язків супроти свого мужа, як довго батьки не дбатимуть про виховання дітей, як довго діти не навчаться шанувати своїх батьків, так довго і чоловік, і жінка, і діти не будуть добрими християнами, хоч би й до церкви ходили та й інші християнські обов’язки сповняли!».
Слід дбати про те, щоб наші українські християнські сім’ї завжди були прикладом святості, до чого наших предків закликав великий митрополит Андрей Шептицький.
Олег Огірко, доктор філософії,
канд.фіз.-мат.наук, професор кафедри українознавства, доцент кафедри філософії Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького
Література
1. Шептицький А. Християнська родина: Пастирський лист до духовенства і вірних Станиславівської єпархії. Жовква, 1900 р. // Митрополит Андрей Шептицький: Життя та діяльність. Документи і матеріяли, т. 2: Церква і суспільне питання, кн. 1: Пастирське вчення та діяльність. — Львів, 1998. — С. 19.
2. Шептицький А. Пастирське послання «О супружестві і родині». — Крехів, 1902.
3. Шептицький. А. Слово в Празник Трьох Святих (ЛАЕВ: січень 1939, 2-9) // Митрополит Андрей Шептицький. Твори — Opera (морально-пасторальні). — Рим: Український Католицький Університет, 1983. — C. 377-380.
«Християнське виховання є найбільшим добром у світі. Хоч би ви не мали що дітям лишити, якщо дасте їм правдиву побожність, як навчите їх чесної праці, як устережете їх від неморальності, то лишите їм в спадщині найбільше добро, яке їм можете дати» (Митрополит Андрей Шептицький)