Секрети успішного виховання дітей

Ми вже багато говорили про те, як зберегти в сім’ї мир, спокій, любов, якими мають бути взаємовідносини між чоловіком і дружиною, у чому запорука сімейного щастя. Але сім’я, як правило, складається не тільки з подружжя: у ній зазвичай є діти, про яких у Біблії написано так: «Діти — спадщина Господня, плід утроби — нагорода!» (Пс. 126:4). Як же правильно розпорядитись Божою спадщиною, не втратити її для Небесного Царства? Як не стати недбалим розпорядником нагороди від Господа?

Думаю, усі, хто має дітей чи внуків, не раз ставили собі ці запитання. Адже в кожного з нас нестерпно болить серце при думці про теперішнє та майбутнє наших найрідніших, коли ми бачимо, як наполегливо диявол старається погубити якнайбільше людей. І особливо ворог людства зацікавлений у наших дітях, адже саме в дитячому та юнацькому віці найлегше звести з правильного шляху.

А так важливо, щоб, коли вдруге на цю землю прийде наш Господь, ми, батьки, могли сказати Йому ті ж слова, які наш Спаситель каже Своєму Небесному Отцеві про викуплених Ним земних дітей: «Ото Я та діти, яких Бог Мені дав» (Євр. 2:13)! Тож сьогодні поговоримо про, так би мовити, секрети успішного виховання дітей. Відразу ж зауважу, що те, що ви почуєте, — не моя особиста мудрість, хоча, тривалий час працюючи з дітьми, я мала змогу переконатись у правильності того, про що йтиметься далі. Звичайно, якнайперше ми скористаємося порадами Слова Божого, а ще прислухаємося до повчальних думок щодо виховання дітей у сім’ї, які накопичила педагогіка за всю історію існування людського роду і які не суперечать Господнім настановам.

Роль батьків у житті дітей

Найперше спробуємо дати відповідь на запитання: для чого дітям батьки? Які обов’язки покладено на тих, хто дає життя собі подібним? З цього приводу є різні погляди. Деякі, котрих, на щастя, меншість, вважають, що їхнє завдання полягає тільки в тому, щоб народити дітей, так-сяк забезпечити їхні потреби, а вихованням має займатися хто завгодно, але не вони. Це призводить до того, що діти таких батьків, покинуті напризволяще, незважаючи на зусилля вихователів і вчителів ростуть самі по собі, життєвої премудрості їх навчає вулиця. Відомий і результат такого ставлення батьків до дітей. У більшості він трагічний: зламане гріхом життя на землі й назавжди втрачена вічність. А горе-батьків чекає безрадісна, самотня старість.

Ще одна група батьків, забуваючи пораду Соломона: «Син мудрий — потіха для батька, а син нерозумний — то смуток для неньки його» (Пр. 10:1), дотримується думки, що найголовніше для їхніх дітей — це матеріальні блага, а дбати про душу дитини — це щось другорядне, непотрібне, те, що прийде саме собою. Такі тата й мами стараються зробити все для того, щоб їхній дім був рогом достатку, а діти завжди смачно та сито їли, якнайкраще одягалися, мали модні речі, сучасну апаратуру тощо. Одне слово, не просто не гірше за інших, а набагато краще. Забезпечені всім потрібним і непотрібним, але не навчені найнеобхіднішого, такі діти зростають чортополохом і часто збиваються на манівці, котрі приводять до плачевного кінця. А батьки, знову ж таки, на старості літ ллють гіркі сльози, не в змозі нічого змінити.

Є також батьки, котрі усвідомлюють і необхідність турбуватися про добробут дітей, і необхідність їх виховання, але, як правило, не знаходять на це часу. Заклопотані своїми повсякденними проблемами, вони думають, що завтра почнуть більше приділяти уваги своїм дітям, більше цікавитимуться їхнім життям. А те завтра ніяк не приходить, бо суєти не меншає, і діти потерпають від нестачі батьківського спілкування, від відсутності мудрої поради, розуміння з боку близьких. Раніше чи пізніше наступає момент, коли між дітьми та батьками виростає стіна відчуження і вже важко щось змінити на краще. І тоді батьки тішать себе думкою, що не тільки в них такі взаємовідносини з дітьми, а й у більшості людей: нічого не вдієш? Про гармонію родинних стосунків у таких випадках залишається лише мріяти.

І останній варіант. Єдино правильний. Батьки, незважаючи на нелегке сьогодення, знаходять час і для вирішення щоденних проблем, і для виховання дітей, знаючи, що останнє потрібно ставити на перше місце. У таких сім’ях панує здорова моральна атмосфера, духовність постійно на чільному місці, а діти ніколи не почувають себе непотрібними, завжди знаходять розуміння та підтримку і мами, і тата. Серце дітей наповнюють ті якості, які Господь хоче бачити в кожній людині. Звичайно, і в цих сім’ях є труднощі, але Господь допомагає долати їх. У старості такі батьки тішаться дітьми й онуками, дякуючи Богові за свою родину.

Запорука сімейного благословення

Напевно, кожен зараз мав змогу визначити, до якої групи віднести свою сім’ю. І не помилюсь, якщо скажу, що все-таки найбільш любий нашому серцю останній варіант. Отож, як досягти успіхів у взаємовідносинах між батьками та дітьми, як виховати громадян Небесного Царства? Можливо, дехто з вас уже зауважив, що в попередньому прикладі я згадувала про Божу допомогу. «Свого тягаря поклади ти на Господа, — і тебе Він підтримає, Він ніколи не дасть захитатися праведному!» (Пс. 54:23), — впевнено говорить псалмист Давид. А його син Соломон, мудрість якого була від Самого Бога, продовжує: «Поклади чини свої на Господа, і будуть поставлені міцно думки твої» (Пр. 16:3). Так, саме Господь благословляє нас у всіх сферах нашого життя, а особливо у вихованні наших дітей. Про це ми читаємо в Євангелії від Матвія: «Ісус же сказав: «Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким» (Мт.19:14-15). Тож перший секрет ми розкрили: запорука нашого успіху — у постійному слідуванні за Господом, у виконанні Його волі.

Ми повинні не забувати ще один важливий момент, який важко назвати процесом виховання, але без нього будівництво духовного дому наших дітей приречене на провал, адже це є своєрідним фундаментом виховної споруди. Особливо до цього слід прислухатися тим, у кого створення сім’ї ще попереду, адже іншим змінити минуле не під силу. Отож, на здоров’я, характер, учинки, майбутнє дітей впливає те, що ми робимо сьогодні. Про це говориться в другій Заповіді Божій (читаємо другу її частину): «…бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей» (Вих. 20:5-6). Дуже важливе застереження нам, батькам, яке стосується всіх сфер нашого життя. Тому потрібно кожної миті пильнувати, щоб самим не порушувати волю Божу на життєвому шляху й тим самим не шкодити своїм дітям. Для підтвердження цієї думки наведу й слова Соломона: «У своїй неповинності праведний ходить, — блаженні по ньому сини його!» (Пр. 20:7). Саме від нас залежить, чи будуть блаженствувати наші діти і на цій землі, і на землі новій.

Доречно згадати також застереження, яке Ангел Господній дав матері Самсона: «І сказав Маноах: «Тепер нехай сповниться слово твоє. Та як нам виховувати ту дитину, і що чинити з нею?» І сказав Ангел Господній до Маноаха: «Усього, що сказав я жінці, нехай вона стережеться. Усього, що виходить із виноградного куща, не буде вона їсти, а вина та напою п’янкого нехай не п’є, і нічого нечистого нехай не їсть. Нехай додержує всього, що я наказав» (Суд.13:12-14). З наведеної цитати ми бачимо, що ангел застерігає майбутню матір від того, що зараз прийнято називати шкідливими звичками, адже алкоголь, наркотики, нікотин, вживання яких дуже поширилось останнім часом, згубно впливають не тільки на самих батьків, а й на плід в утробі матері. Сучасна медицина також довела, що спосіб життя батьків (зауважу: обох! адже часто в усіх бідах звинувачують лише жінку) у той час, коли дитя ще перебуває в лоні матері, дуже впливає на фізичний та духовний стан майбутньої дитини. Маля, наприклад, відчуває, бажане воно чи ні, переживає емоційний стан матері та батька. Тому так важливо, щоб у сім’ї завжди панували любов і злагода, мир і спокій, щоб не було постійних суперечок чи негативного ставлення батьків дитини одне до одного.

Помилки батьківського виховання

І ось дитина з’являється на світ. Коли ж потрібно починати отой процес виховання? Народна мудрість говорить, що дитину треба вчити ще тоді, коли вона лежить поперек ліжка, бо потім може бути пізно: «Чого не навчився Іванко, того й Іван не навчиться». І це справді так. У притчах Соломона читаємо: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6). Тут підкреслюється, що те, чого ми навчили дитину змалечку: чи доброго, чи поганого, супроводжуватиме її все життя.

Ми, звичайно, хочемо навчити своїх дітей доброго. Тож найперше маємо пам’ятати, що наша любов до них не має бути сліпою, бо вона приводить до, м’яко кажучи, небажаних наслідків. Що це означає? Любов батьків до дитини стоїть на високому рівні, а вимогливість, дисципліна — на нулю. Це призводить до вседозволеності, і тоді не батьки керують дитиною, а дитина — батьками, бо в неї нема поняття про «можна» і «не можна». Вона знає одне: «Хочу!», коли йдеться про її забаганки, або друге: «Не хочу!», якщо її просять зробити щось таке, що їй не подобається. Дитина перетворюється на своєрідного деспота й використовує всі можливості (залежно від віку), щоб домогтися бажаного.

Результат такого виховання часто можна бачити в магазині. Заходить мама з дитиною, маючи намір зробити якісь покупки. Дитя зразу ж починає чи брати щось, що йому сподобалось, чи невпинно кричати, щоб йому купили те чи інше. І ніякі вмовляння не допомагають. Тож знічена мама або якнайшвидше купує потрібне й витягує силою з магазину своє чадо, яке не перестає репетувати, або, щоб уникнути неприємностей, купує все підряд, на що вказує вимоглива ручка дитини.

Чинячи так, поступаючись у всьому, не задумується така мама над тим, що ж буде далі, коли дитина виросте. А потім може бути наступний варіант: разом із віком дитини будуть зростати і її егоїстичні вимоги. Пригадується одна життєва історія. Геннадій був єдиним сином у батьків. Мати безтямно його любила. Коли він був маленьким, часто сварилася з дітками чи їхніми батьками за те, що нібито ображають її синочка. Вона ревно захищала Гену навіть тоді, коли винен був саме він. І хлопчик почував себе безкарним. У школі теж завжди були винні лише вчителі: примушують дитину чергувати, роблять зауваження щодо його поведінки, не розуміють його тощо. Ніякі роз’яснення педагогів про шкоду такого виховання засліплена любов’ю мати належним чином не сприймала. Тож коли Геннадій виріс, почав вести себе ще більш зухвало: вимагав у матері гроші на свої гріховні розваги, випивши, часто ображав і бив її. Нещасна мати відчула на собі гіркий результат неправильного виховання сина, але нічого вже не можна було змінити.

Ще одна помилка, якої припускаються деякі мами й тати. Часто вони несвідомо сприяють появі негативних проявів у поведінці дитини. Що саме я маю на увазі? Згадайте всім знайому картину: маля рученятами б’є маму чи тата, дідуся чи бабусю, а вони радіють: яке ж воно розумненьке. І невтямки їм, що через деякий час ці рученята, якщо їх спочатку не спинити, будуть уже не жартома, а всерйоз бити всіх підряд.

Або ще таке. Маршрутка — як дідова рукавичка з усім відомої казки: людям немає місця навіть вільно стати, не те, що сісти. А на сидінні сидить молода мама і поруч з нею — синочок. Вона не вважає за потрібне взяти дитину на руки, щоб хтось сів. Можна з упевненістю сказати, що ця дитина, коли підросте, ніколи не поступиться місцем старшим. А така мама ще й буде обурюватися, що чужі діти не поступаються місцем їй, бо, бачте, школа не навчила.

Як же уникнути цих помилок? Батьківська любов до дітей, співчуття, ніжність, ласка мають поєднуватися з вимогливістю до них, справедливістю, приучуванням до дисципліни та порядку. Тільки тоді можна буде досягти успіху у вихованні, а батьки будуть користуватись у дітей заслуженим авторитетом. Це так званий авторитетний стиль виховання.

Методи дисциплінування

Дитя від народження потрібно вчити того, що можна робити, а чого не можна. Найперше, коли ви бачите, що маля робить щось неправильно, його потрібно застерегти, вказавши на наслідки таких дій, зауваживши також, що це приносить вам смуток. Дітки найчастіше прислухаються до цього, тому що мають вразливу душу. Спочатку це застереження має бути лагідним, адже в більшості випадків такий метод спрацьовує. Але якщо ви бачите, що така ваша мова не дає бажаного результату, застереження має стати суворим і вимогливим. Небезпечно в таких випадках бути поблажливим і тішити себе думкою, що коли дитина підросте, то сама зрозуміє. Ні, не зрозуміє, а навпаки, її погані нахили будуть зростати разом із нею. А батьки не зможуть дати ради своїй дитині.

Якщо ж згадані вище методи не діють, дитина не використала свій шанс на виправлення, тоді потрібно застосовувати покарання. Часто батьки негативно ставляться до покарання в будь-якій формі (чи то фізичного, чи то морального, чи то матеріального), мотивуючи це тим, що їхня любов несумісна з такими діями. Але в Слові Божому ми знаходимо наступну пораду: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Пр. 13:24). Сказано коротко й зрозуміло: якщо ми при потребі не застосовуємо «різку», то ненавидимо своїх дітей. Наголошую: при потребі, а не без толку, щоб, наприклад, зігнати на дитині свою злість чи карати, не розібравшись, хто правий, а хто винен. До речі, про останнє: дитина завжди має знати, за що її карають, щоб не повторювати надалі своїх помилок. Не робіть так, як циган у відомій життєвій притчі: наб’ю наперед, поки ще й не провинився.

Розумне покарання, як правило, приносить користь дитині. Наведу, як ілюстрацію, ще один життєвий досвід. Коли мій старший син був ще малий, років 2-3, він проявляв свій непослух тим, що, кричачи, падав на землю й розмахував руками й ногами. І ніяк не можна було відучити його від цього й навчити слухняності. Сусідка, старша за віком, порадила взяти різку, мовляв, вона не завдасть фізичної шкоди, а користь принесе. І справді, достатньо було лише одного удару. Ніколи після «різкової» профілактики не доводилось сину повторювати щось двічі. «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою» (Пр. 29:15), — ще раз нагадує нам Соломон.

Щоб не дійти до покарання (а це робити дійсно неприємно), потрібно дотримуватись даного дитині слова і в заохоченні, і в покаранні, завжди говорити їй правду. Якщо ми дитині постійно тільки щось обіцяємо, а не виконуємо, вона перестає нам вірити і робить для себе відповідні висновки. Якщо не виконана батьківська обіцянка чогось доброго, то дитина думає, що її просто не люблять, і страждає від того. Якщо ж ми не виконуємо погрозу покарати її за повторні негативні дії, дитина буде зневажливо ставитися до нас, і ніякі слова вже не допоможуть примусити дитину виконати нашу вказівку.

Звичайно, усе, сказане вище, не вичерпало теми виховання дітей. Але маю надію, що кожен візьме для себе щось корисне. А на закінчення наших сьогоднішніх роздумів наведу ще декілька біблійних віршів. «Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає» (Пр. 15:1), — нагадує нам Соломон, а потім знову підкреслює: «Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста» (Пр. 16:32). Старайтеся з Божою допомогою бути стриманими навіть у найскладніших ситуаціях, не давайте вашим емоціям вихлюпнути через край, і ви зможете досягти успіхів у вихованні ваших дітей. І нехай милосердний Господь допоможе вам у всьому.

Олена Прадійчук, учитель світової літератури, російської мови та основ християнської етики Люблинецької ЗОШ І – ІІІ ст. Волинської обл.