Цей день не був щедрим на новини. На шпальтах газети залишалося вільне місце, тому один із редакторів вирішив надрукувати в куточку на першій сторінці Десять Божих заповідей. Редактори не очікували, що реакція буде такою гнівною та бурхливою, багато передплатників звинуватили газету в надмірному тиску. Деякі навіть скасували передплату. Люди не люблять, коли їм кажуть, що робити. Ми хочемо отримувати поради, а не вказівки. Утім наш Творець має повне право наказувати Своєму творінню.
У четвертому розділі Першого послання до солунян апостол Павло висловлює три дуже конкретні й нагальні накази стосовно нашої особистої чистоти…
Життєвий наказ №1
Зупиніть свою розпусту… зараз
Апостол Павло, стурбований життям солунян, стає ще більш конкретним, коли йдеться про приписане Богом освячення, якого Бог воліє для всіх вірних. Він закликає нас, аби ми «берегли себе від розпусти» (1 Сол. 4:3). Уважний погляд на оригінальний текст засвідчує, що там ужито значно експресивніший вираз. По суті, апостол Павло вигукує: «Зупиніть розпусту у своєму житті — й зробіть це негайно!» Він виходить з того, що так чи інакше боротися з розпустою доводиться кожному з його читачів. І він цілком має рацію.
Колись на моєму семінарі один літній чоловік сидів у першому ряду й уважно слухав усе, що я говорив про боротьбу із хтивістю. Я не міг втриматися й не спитати: «Шановний, а що ви тут робите?» Решта учасників вибухнула сміхом, коли він відповів: «Синку, я ще живий!»
Російський цар Петро I висловився дуже влучно: «Я підкорив імперію, але я не зміг підкорити самого себе». Молоді та старі, чоловіки та жінки, одружені та неодружені, царі та пересічні люди, — усі ми потребуємо того, щоб зупинити свою розпусту, і зробити це негайно! Як сказав великий проповідник XIX ст. Чарльз Гаддон Сперджен: «Навчіться говорити «ні»; це знадобиться вам більше, ніж знання латини».
Червоне!
Коли я гуляю зі своїми дітьми, ми полюбляємо грати у відому гру, яка називається «Червоне світло, зелене світло». Коли я вигукую: «Зелене!», діти біжать, куди хочуть, але негайно зупиняються, коли я командую: «Червоне!». Одного незабутнього дня одна з моїх доньок побігла просто під колеса вантажівки. Звичайно, я не мав часу на пояснення, що станеться з її тендітним маленьким тілом, коли воно зіткнеться з двадцятитонною машиною. Відчуваючи загрозу її життю, я щосили вигукнув: «Червоне!» Вона почула команду й зупинилася просто перед вантажівкою, яка пролетіла повз неї. Якби вона не послухалася відразу, це могло коштувати їй життя!
Саме це хоче сказати апостол Павло. Багато хто з нас швидко наближається до смертельно небезпечної моральної катастрофи. Із гарячністю батька, який поспішає захистити свою дитину, Він щосили кричить нам: «Червоне! Зупиніться! Послухайтеся зараз, ще до того, як ви зрозумієте всі «чому» і «для чого»!» Якщо ми зараз зайняті певними сексуальними діями, про які нам уже відомо, що вони не до вподоби Богові, почуйте вигук Його Святого Духа: «Червоне!» Якщо ми не послухаємося просто зараз — це може коштувати нам життя!..
Життєвий наказ №2
Дивися на інших, як на них дивиться Бог
У своєму Посланні до солунян Павло також указує, що нам усім доведеться зробити важливий вибір. З великою турботою про нас він пише: «…щоб кожний з вас умів свої посудини берегти у святості й честі, а не в пожадливій похоті, як язичники, котрі не знають Бога» (1 Сол. 4:4–5).
Дозвольте мені навести один технічний коментар до вислову «берегти свої посудини». Багато вправних біблеїстів вважають, що тут ідеться про контроль людини за власним тілом. Це також увиразнюють деякі переклади. Хоча я глибоко поважаю багатьох учителів, які поширювали цю тезу, я схиляюся до іншого погляду, який обстоюють не менш поважні дослідники. Я вважаю, що ця фраза насамперед говорить про те, щоб знайти собі дружину побожним шляхом (тобто «у святості й честі»), а не людським шляхом (тобто «в пожадливій похоті, як язичники, котрі не знають Бога»)…
По суті, я вважаю, що апостол Павло тут висловлює наказ, який готує нас до подружнього життя ще до того, як ми готові одружитися. Зокрема, він протиставляє два способи дивитися на людей: як це робить Бог і як це роблять люди.
Згадаймо, що говорить Господь пророку Самуїлові про молодого Давида, якого ніхто й анітрохи не вважав претендентом на царювання в Ізраїлі. Давид просто не мав достатньо царственного вигляду. Але Бог дивився інакше: «Не зважай на його вигляд, ні на його величну поставу… тому що Бог не дивиться так, як дивиться людина. Адже людина дивиться на обличчя, а Господь дивиться на серце!» (1 Сам. 16:7). Простіше кажучи, Павло описує два способи ставлення до людей:
• божественний спосіб: бачити людей в освяченні та честі, як тих, хто знає Бога;
• людський спосіб: бачити людей у пожадливій похоті, як тих, хто не знає Бога.
Чоловіки, чого ми шукаємо в жінках? Ми хочемо влучити в десятку? А може, ми вдовольнимося вісімкою чи дев’яткою? Утім Бог оцінює жінок інакше. Він вимірює не їхні груди чи сідниці (чи будь-які інші частини тіла, про які ви думаєте), а їхнє серце! Жінки, коли Бог вимірює чоловіка, Він звертає увагу не на біцепси, гаманець чи навіть його особистість; Бог вимірює його характер. (Панянки, пам’ятайте, що особистість — це те, що чоловік показує вам; характер — це те, ким він насправді є за зачиненими дверима свого життя).
Берегти свою посудину «у святості й честі» означає бачити другу «половинку» свого подружжя такою, якою цю людину бачить Бог. Загалом це означає дивитися на всіх людей очима Творця, хай би якою була їхня зовнішність. Це означає зосереджуватися не на зовнішньому, а на внутрішньому. Перефразовуючи старий вислів, краса в очах того, хто дивиться, а дивиться насамперед Бог. Чи означає це, що ми не можемо насолоджуватися фізичною красою чи тягнутися до привабливої зовнішності? Звісно, ні. Але не це є для нас головним. «Любов із першого погляду» — явно не біблійне очікування для тих, хто шукає побожного партнера для створення подружжя. Адже ретельна оцінка справжнього характеру людини забирає чимало часу.
Ми могли б уникнути багатьох страждань, якби навчилися на прикладі недалекоглядного безглуздя двох відомих біблійних персонажів. Обидва вони постраждали від суворих наслідків їхнього захоплення тілесним, коли вони діяли як люди, «котрі не знають Бога»… Самсон побачив нечестиву красуню-филистимку й наказав своєму батькові Маноаху: «Цю мені візьми, бо вона сподобалася моїм очам!» (Суд. 14:3). Його пожадлива похіть засліпила його серце, і він одружився з цією ідолопоклонницею. Уявіть собі збентеження батьків, яким їхній чудесно народжений син, присвячений Богові ще до народження (Суд. 13:5), наказує задовольняти його грішне бажання. Згодом Самсон злягається з розпусницею (Суд. 16:12), після чого вступає у безславний і фатальний для себе союз із Делілою (Суд. 16:420). Фінал історії відомий: моральна сліпота Самсона коштувала йому фізичного осліплення, а зрештою й самого життя (Суд. 16:21, 30).
На жаль, цар Давид не навчився на прикладі сліпоти Самсона. Одного разу надвечір, ходячи на даху свого будинку, він побачив надзвичайно вродливу жінку, яка милася. Давид негайно послав слуг, щоб ті з’ясували, хто вона. Він дізнався, що це Вирсавія, дружина Урії, одного з його вірних воїнів (2 Сам. 11:2–3). Серце царя Давида вже сповнилося пожадливої похоті, тож він наказав слугам привести цю жінку до нього (2 Сам. 11:4)…
Історія була б іншою, якби цар Давид згадав власний псалом, складений ним, коли він ще був молодим пастухом на ланах Вифлеєма: «Господь — мій пастир. Я не матиму недостатку» (Пс. 22:1).
Ні Самсон, ні Давид не турбувалися про духовний стан цих жінок. Вони думали зовсім про інше. Самсон не планував молитися разом із цією безбожною филистимкою; Давид не збирався складати з Вирсавією псалми. Яку ж високу ціну вони заплатили за свою пожадливу похіть, якої можна було б радше очікувати від людей, «котрі не знають Бога» (1 Сол. 4:5)!
Життєвий наказ №3
Не загравати з чужими партнерами
Мудра вчителька недільної школи намагалася привернути увагу школярів старших класів, які, на її погляд, надто легковажно ставилися до її розповідей про цнотливе життя. Вона взяла прекрасну троянду й простягнула її юнакам за першими партами, попросивши кожного взяти собі одну пелюстку. Коли пелюсток уже не залишилося, вона простягнула обірвану стеблину хлопцеві на задній парті, промовивши: «Ось твоя дружина». Тоді школярі зрозуміли, що вона хотіла сказати.
Апостол Павло чинить більш мудро: він переносить нашу увагу зі швидкоплинних задоволень блуду до довготривалих наслідків нашого сексуального гріха, які часто лишаються непоміченими. Він закликає не чинити насильства й не кривдити ні в чому свого брата (1 Сол. 4:6). Річ у тім, що ми, вступаючи в сексуальний зв’язок із ким завгодно, крім своєї дружини (чи свого чоловіка), грішимо не лише проти власного (майбутнього) подружжя, а й проти Бога, а також проти наших партнерів по сексу, їхніх теперішніх та майбутніх сімей. Ми також грішимо проти нашої церковної спільноти, наших братів та сестер у Христі, які шукають у нас приклади особистої чистоти й святості. Щиро кажучи, якщо та людина, з якою ми згрішили, замислюється про свою моральну чистоту перед Богом, вона має просити Божого пробачення саме за нас. Крім того, навряд чи така людина питатиме в нас про побожну пораду. Омана має довготривалі наслідки…
Останній постріл
Я запросив юнака, який залицявся до моєї доньки, постріляти в тирі. Він стріляв уперше в житті, тому я ретельно стежив за його діями, а сам не стріляв. Коли час уже майже вийшов, він запропонував мені зробити останній постріл. Я неохоче взяв револьвер 45-го калібру, обрав маленьку мішень за двадцять метрів від нас і швидко вистрілив, майже не цілячись. Потім я притягнув мішень і побачив у ній дірку точнісінько в десятці. Це був ідеальний результат, мрія кожного стрільця і найвдаліший постріл, який мені будь-коли вдавався. Очі юнака були розміром із цю дірку в мішені. Попри все своє задоволення, я зберігав спокій. Я уважно поглянув на цього юнака, закоханого в мою дівчинку, і спокійно сказав: «Гарний постріл, правда?» Після цього я швидко додав: «Тепер ти почуватимешся в безпеці, якщо до весілля триматимешся від моєї доньки на відстані не менше двадцяти метрів». Він засміявся, я також. Його сміх був дещо нервовий, і він мав на це підстави.
Не залицяйтеся до чужих партнерів. Ця дівчина, якій ми крутимо голову, не наша. Вона належить своїм батькам. Цей хлопець належить своїй дружині або майбутній дружині. Обидва вони насамперед належать Богові. Не варто нам загравати з тим, що належить Йому. Бог стріляє ще краще.
Джеймс Сесі, «Війна за чистоту»
Сесі Д. Війна за чистоту / Джеймс Сесі; пер. з англ. О. Панич. — ВБФ «Східноєвропейська гуманітарна місія», 2018. — С. 32–39.