Ось уже багато років наша країна називає себе християнською. Український народ любить і цінує свята, пов’язані з біблійними подіями й житіями святих. Цьогоріч ми відзначаємо 1030-річчя Хрещення Київської Русі — України. Але чи усвідомлюємо, що це свято означає особисто для кожного з нас?
Утім, почнемо з самого початку: що означає слово «свято»? Тлумачний словник дає наступне пояснення: свято — це урочистий день на честь або в пам’ять кого- або чого-небудь, день радості й торжества. Тобто, якщо ми святкуємо на честь або в пам’ять когось або чогось, то це є доказом того, що ми цінуємо цю людину або цю подію, вона для нас дуже важлива.
У чому ж важливість цієї події особисто для вас, дорогий читачу? Подумаємо над цим питанням разом.
Свято Хрещення Русі пов’язує нас із тими далекими часами, коли слов’янський народ був язичницьким і поклонявся ідолам. Головним у пантеоні богів слов’яни вважали Перуна — бога грому й блискавки. У Києві на Перуновому пагорбі стояв дерев’яний ідол зі срібною головою й золотими вусами. Цьому ідолові приносили в жертву тварин, а нерідко й маленьких дітей і полонених, котрих заколювали перед ідольським зображенням і спалювали у вогні.
Отже, наші предки були ідолопоклонниками, вони поклонялися творінню замість Творця, схилялися перед силами природи, а не перед живим Богом, який створив природу. Слово Боже, говорячи про язичників, каже, що «вони приносили жертви бісам, а не Богові» (Повт. 32:17).
Християнство на Русі виникло в кінці X ст. в часи князя Володимира. 988 року Володимир сам прийняв хрещення, а потім хрестив і весь народ у Києві. Це відбувалося так: князь видав наказ, якому всі повинні були підкоритися. Народ був насильно хрещений у водах Дніпра, не розуміючи значення того, що відбувалося. Після Києва хрещення були проведені й в інших містах Київської Русі. Усі ідольські зображення були знищені, багатоженство заборонено. З Візантії терміново запрошували священиків, більшість із яких не знала слов’янської мови, вони не могли передати вчення Христа, а тільки показували, як здійснювати обряди. Хоча Володимир і оголосив весь Київ християнським, люди фактично залишалися язичниками, нічого не знаючи про вчення Христа. Надалі Русь стали називати святою, християнською. Але це було далеко не так. У своїй більшості вона залишалася язичницькою, серця більшості людей, що наповнювали храми, не були присвячені Христу. У цьому була не їхня провина — люди багато чого не знали й не розуміли.
Але в наш час у кожної людини є можливість довідатися, що говорить Біблія — Слово Боже — про вчення Христа, про значення хрещення, про життя згідно з Божою волею. Спробуємо разом у цьому розібратися.
Слово «хрестити» в грецькому оригіналі означає «занурювати», або «ховати у воді». Водне хрещення, за Писанням, — це символ поховання гріховного життя. Повіривши в те, що Христос помер за мої гріхи, і прийнявши Його як свого Спасителя, я вирішую жити вже не за своїми егоїстичними бажаннями, не за звичаями людей, а згідно з волею Бога.
Водне хрещення — це моє публічне свідчення перед людьми й Богом про те, що я обіцяю з цього моменту служити моєму Спасителеві й Господу.
Для тих людей, які дали таку обіцянку Богові перед людьми, дата чергового святкування хрещення на Русі справді є святом. Завдяки тій далекій події в кожного з них з’явилася можливість сьогодні мати правильні взаємини з живим Богом, а не шукати допомоги й захисту в сил природи, у каменів, рослин, тварин тощо.
Для тих же, хто приймав хрещення без усвідомлення всієї відповідальності цього кроку перед Богом, хто приймав хрещення не добровільно, а за бажанням близьких і рідних або взагалі не приймав хрещення дотепер, — для таких людей ця подія не може бути святом, а, швидше, черговим нагадуванням про те, що вони живуть за своєю волею, тим самим пручаючись волі Бога. Адже хрещення — це особисте веління Господа, дане Божим служителям, — хрестити: «Ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх» (Мт. 28:19), а віруючим у Євангелію — хреститися: «Покайтеся і нехай охреститься кожен із вас» (Дії 2:38).
Знаючи все це, нехай кожен сьогодні замислиться про своє життя: чи направду свято хрещення Русі для мене є визначною датою, чи я сам себе обманюю: святкую, не маючи до цього жодного стосунку, або святкую, а сам живу не з волі Бога, а виконуючи свої бажання.
Тож маємо гарну нагоду проаналізувати свої серця.
- Чи справді я християнин і християнські свята — мої свята?
- Чи святкую я так, як цього хоче Бог?
- Чи знаю, що говорить Біблія про свята Божі?
- Що сказав би Господь про моє святкування?
Ми молимо Господа, щоб наступні слова, сказані Богом до Свого народу, не стосувалися нас: «…святкових зборів ваших не можу терпіти: беззаконня — і святкування! …Свята ваші ненавидить душа Моя: вони тягар для мене; Мені важко нести їх…» (Іс. 1:13-14).
Щиро бажаємо вам, дорогі читачі, щоб участь у християнських святах стала для кожного з вас днем радості й торжества, днем спілкування з дітьми Божими й Самим Господом.
Із серії «Християнські свята і звичаї нашого народу»