Гроші, кар’єра, імідж — сучасні ідоли, які поневолюють людину.
Блаженніший Святослав (Шевчук)
Усі форми сучасного ідолопоклонства мають дещо спільне у своїй основі. Більшість людей уже не поклоняються ідолам чи зображенням, замість цього вони поклоняється перед вівтарем бога свого «я». Цей вид сучасного ідолопоклонства набуває різноманітних форм.
По-перше, ми поклоняємося матеріалізму, що живить нашу потребу в розвитку власного «его» за рахунок накопичення «речей». Наші домівки переповнені всіляким майном. Ми будуємо щораз більші будинки із щораз більшою кількістю шаф і комор для розміщення щораз більшої кількості речей. У більшість наших речей вбудовано «заплановане старіння», що робить їх непотрібними в найкоротші терміни, після чого ми відправляємо їх припадати порохом до гаража або в інше місце. Потім ми поспішаємо придбати найновішу річ, предмет одягу чи пристрій, і весь процес починається заново. Це ненаситне бажання мати більше, краще й новіше є нічим іншим, як пожадливістю. Десята заповідь застерігає нас від цього: «Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!» (Вих. 20:17). Бог знає, що ми ніколи не будемо щасливими, потураючи своїм матеріалістичним бажанням. Матеріалізм є пасткою сатани для зосередження нашої уваги на собі, а не на Богові.
По-друге, ми поклоняємося власній гордині. Це часто набирає форми одержимості кар’єрою та роботою. Мільйони чоловіків — і дедалі більше жінок — витрачають на роботу по 60–80 годин на тиждень. Навіть у вихідні дні та під час відпустки наші ноутбуки не вимикаються, а наші розуми сповнені думок про те, як зробити свій бізнес успішнішим, як домогтися чергового підвищення зарплати, як укласти чергову угоду. Водночас, наші діти прагнуть уваги й любові. Ми ж обманюємо себе, думаючи, що робимо все для них, забезпечуючи їм краще життя. Але насправді ми робимо все для себе, щоб підвищити власну самооцінку та виглядати успішнішими, ніж люди навколо нас. Це — марнота. Усі наші труди й досягнення не принесуть нам користі після смерті, як і визнання світу, тому що все це не має вічної цінності. Як висловився цар Соломон: «Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зі знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике! Та й що має людина зо всього свого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона? Бо всі дні її — муки, а смуток — робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, — теж марнота й оце!» (Екл. 2:21–23).
По-третє, ми обожнюємо людство — і, автоматично, самих себе — через натуралізм і силу науки, які створюють ілюзію, що ми є володарями світу, та збільшують нашу самооцінку до богоподібних масштабів. Ми відкидаємо Господнє Слово та Його опис того, як Він створив небо та землю, приймаючи нісенітниці еволюції й натуралізму. Ми поклоняємося божеству енвайронменталізму¹ та обманюємо себе, думаючи, що зможемо безкінечно володіти Землею, тоді як Бог сказав, що Землі відведено обмежений час і вона існуватиме лише до кінця цього віку. «День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять… А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути у святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми чекаємо неба нового й нової землі, що праведність на них пробуває» (2 Петр. 3:10–13). Цей біблійний уривок чітко вказує на те, що ми не повинні поклонятися навколишньому середовищу, а провадити праведне життя, з нетерпінням очікуючи повернення нашого Господа й Спасителя. Лише Він Один достойний поклоніння.
Нарешті, і можливо, це найбільш руйнівна форма сучасного ідолопоклонства — ми поклоняємося перед вівтарем самовихваляння та самореалізації. Це виявляється в потуранні самому собі за допомогою алкоголю, наркотиків і харчування й призводить до багатьох проблем. Самоконтроль, якого ми так відчайдушно потребуємо, відкинутий нашим ненаситним і постійно зростаючим бажанням їсти, пити та розважатися. Ми також чинимо опір будь-яким зусиллям приборкати власні апетити і з непохитною рішучістю робимо себе богами свого життя. Таке мислення походить з Едемського саду, де сатана зі словами «і станете ви, немов Боги» (Бут. 3:5) спокусив Єву. Відтоді бажання людини залишалося незмінним — стати богом.
Будь-яке поклоніння самому собі містить у своєму корені три похоті, описані в 1 Ів. 2:16: «Бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, — це не від Отця, а від світу». Якщо ми хочемо уникнути сучасного ідолопоклонства, то нам слід визнати, що воно досягло загрозливих масштабів, і відкинути його в усіх його формах. Твердження, що любов до себе допоможе нам реалізувати свої можливості, — те саме, що говорив сатана, обманюючи Адама та Єву. На жаль, ми ще й досі піддаємося цьому обману. Що ще сумніше, — багато церков пропагують його, проповідуючи «євангелію» здоров’я, багатства та процвітання, основану на ідолі власного «я». Проте ми ніколи не знайдемо щастя, зосереджуючи увагу на собі. Наше серце й розум мають бути звернені до Бога та інших людей. Ось чому, коли Ісуса запитали про найбільшу заповідь, Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Мт. 22:37). Якщо ми любитимемо Господа й людей навколо себе «всім», що в нас є, то в наших серцях не залишиться місця для ідолопоклонства.
За матеріалами
https://www.gotquestions.org/Ukrainian/
Ukrainian-idolatry-modern.html
¹ Енвайронменталізм (від англ. environment — довкілля, природа): 1) соціальний екологічний рух, спрямований на захист та покращення стану довкілля; 2) теорія управління соціально-економічним розвитком і довкіллям, яка вважає людство частиною біосфери й стверджує потребу перетворення природи в інтересах людини.