Ви, безперечно, чули загальновідому, але дещо сумнівну фразу: «Нерозумний учиться на своїх помилках, розумний на чужих, а мудрий не робить помилок». Насправді помилок припускаються всі, щоправда за своїми наслідками вони суттєво відрізняються. У жодне порівняння не йде граматична помилка в шкільному диктанті та стратегічна помилка в ході воєнних дій. Хоча… Пригадуєте ще один крилатий вислів: «Стратити не можна помилувати», коли все вирішував один розділовий знак?
Звичайно, нам слід намагатися уникати помилок, звести їх до мінімуму, використовуючи свій і чужий досвід, прислухаючись до порад, напоумлянь, засторог тощо. Але що робити, коли таки сталося, і таке, що гумкою не витреш і коректором не замалюєш?..
Про те, як виправляти свої помилки і вставати після падіння, читайте у книзі Джошуа Брукса «Життя заради Одного Глядача», уривок з якої ми вам пропонуємо.
Для того щоб пройти відбірковий турнір для участі в олімпійському марафонському забігу, Бет Анна Деціантіс повинна була пробігти двадцять сім миль за менш ніж 2 години і 45 хвилин. Журнал “Runner’s world” надрукував історію про те, як вона намагалася пройти кваліфікаційний відбір.
«Проблеми у Бет почалися на двадцять сьомій милі, коли її забіг тривав уже 2 години 43 хвилини. За двісті ярдів до фінішу вона спіткнулась і впала. У розпачі вона лежала на землі двадцять секунд. Але потім встала на ноги й почала йти. За п’ять ярдів від фінішу, за десять секунд до кінця відведеного часу, знову впала. Тоді вона почала повзти, глядачі підбадьорювали її, і вона на руках і колінах перетнула фінішну лінію. Її час становив 2 години 44 хвилини 57 секунд»[1].
Якщо ви почнете жити заради Одного Глядача (тобто Господа), часом траплятимуться падіння. Головне питання полягає в тому, чи ви будете йти вперед після цього.
У що може перетворитися процес досягнення святості
Ви припускаєтесь фатальної помилки, якщо вважаєте, що, маючи бажання жити заради Одного Глядача, ви більше не будете падати. Це змушує вас більше зосереджуватися на собі, ніж на Богові. Звісно, що оцінювати своє ходіння з Богом корисно, але якщо єдиною вашою метою стало набуття безгрішності, ви навіть у молитві на колінах будете самоцентричними. Навіть для оцінки свого духовного стану ви постійно дивитиметеся на себе.
Незважаючи на те, наскільки твердо ми вирішили жити заради Одного Глядача, немає іншого місця, як тільки на небі, де можна повністю звільнитися від гріха та його наслідків. Ось чому коли ми женемося за абсолютною досконалістю, це заважає нам жити цілісним життям для Бога.
Для тих, хто бажає жити заради Одного Глядача, питання полягає не стільки в тому, як зберегти себе від бодай якогось гріха, а в тому, що власне робити, якщо ми грішимо.
Недостатньо щирості і палкого бажання
З усіх тих, хто колись жив на землі, цар Давид був одним із найбільш щирих і пристрасних послідовників Божих. Його найбільшим бажанням було догодити Богові. Він названий людиною Божою. Утім, він багато разів помилявся. Перелюб Давида з Вірсавією не був єдиним випадком, коли він згрішив.
Пригадаємо випадок, який трапився на початку царювання Давида. Його особливістю було те, що падіння відбулося тоді, коли Давид щиро намагався виконати Божу волю.
Буває, обіцяєш, що твої стосунки з Богом поліпшаться, але це триває недовго. У вас опускаються руки і вам стає соромно, що ви так швидко зазнали поразки у своєму християнському житті, одразу після того, як прийняли серйозне рішення. Тоді ви припиняєте жити цілісним життям для Бога, допоки знову приймете наступне серйозне рішення. Утім такий запал триває недовго, ви знову падаєте і… замкнене коло.
Так відбувається, але так не повинно бути. Давид є яскравим прикладом того, як не здаватися після падіння, як продовжувати жити заради Одного Глядача.
Невдовзі після того, як Давид сів на трон, він переміг филистимлян і зробив необхідні приготування для повернення ковчега завіту в Єрусалим. Ковчег завіту був найважливішим символом присутності Бога, даним Ізраїлю. Палке бажання Давида принести ковчег у Ізраїль було відображенням його прагнення відновити порушені стосунки між Богом і Його народом. Давид любив Бога. Давид любив людей. І він хотів, щоб між ними все було добре.
Отож, робились останні приготування до подорожі. У всьому була видна релігійна пристрасть:
«І вони поставили Божого ковчега на нового воза, і винесли його з Авінадавового дому, що в Ґів’ї. А Узза та Ахйо, сини Авінадавові, провадили того нового воза. І несли його з Авінадавового дому, що в Ґів’ї, і йшли з ковчегом Божим, а Ахйо йшов перед ковчегом. А Давид та ввесь Ізраїлів дім грали перед Божим лицем усією силою та піснями, і на цитрах, і на арфах, і на бубнах, на гуслах, і на цимбалах» (2 Сам. 6:3–5).
Як тільки вони вирушили, то не тільки Давид святкував перед Господом, але й весь Ізраїль робив те саме. Цей день був одним із найславетніших днів в історії Ізраїлю. Проте дуже скоро ця хода зупинилася.
«І прийшли вони аж до Ґорен-Нахону, а Узза простяг руку до Божого ковчегу, і схопив його, бо зноровилась була худоба. І запалився Господній гнів на Уззу, — і Бог уразив його там за цю провину. І він помер там при Божому ковчезі» (2 Сам. 6:6–7).
Це одна з тих біблійних історій, які хвилюють наше серце. На нашу думку, щось тут не так. Отже, всі були щирими в тому, що вони робили. Але їхнє намагання якось вшанувати Бога зіткнулось із Його гнівом. Узза намагався не дозволити ковчегу впасти, і це призвело до його смерті. Навіть те, що цією процесією керував Давид, який мав щире бажання поклонитися Богові, не зупинило Божого суду. Чому Бог був таким нещадним, коли Його народ намагався щиро й пристрасно догодити Йому? Хіба не саме цього хоче Бог? Хіба не це мається на увазі під виразом «жити заради Одного Глядача»? Давид побачив, що Богові треба більше, ніж щирість і пристрасть.
Услід за филистимлянами
У чому полягала проблема цієї ходи Давида? Здається, що йдеться про неважливу деталь, але оповідач наголошує, що Давид перевозив ковчег на «новому возі». Важливість цієї деталі неможливо оцінити, якщо читати цю історію у відриві від історії Ізраїлю. Але в уривку 1 Сам. 6 описаний ще один випадок, коли ковчег перевозили з одного місця в інше. Тоді це робили филистимляни. Вони зробили «одного нового воза… І поставили вони Господнього ковчега на воза» (1 Сам. 6:7, 11).
Коли Давид вирішив використати воза, щоб привезти ковчег у Єрусалим, він зробив так само, як филистимляни. Можливо, Давид вибрав нового воза для перевезення ковчега, оскільки той був швидший, простіший у керуванні і зручніший? Тягар на возі могли везти тварини, а не люди, яким довелось би нести ковчег на руках. Ізраїль уже бачив, що у филистимлян усе виходило. Чому б і їм не скористатися цим?
А чому Давид не повинен був використовувати воза для транспортування ковчега? У Законі було описано, яким чином треба і яким чином не можна переносити ковчег. Давид помилявся в тому, що він не знав, як правильно переносити ковчег. Бог попередив Ізраїль, що станеться, якщо бодай хто і бодай із якихось причин торкнеться святих речей. У Книзі Числа 4:15 написано: «Не доторкнуться до святого, щоб не повмирати».
Тоді виникає запитання: як же тоді Давид мав занести ковчег у Єрусалим, якщо не можна було торкатися його? Бог дав чітку відповідь і на це запитання.
«І виллєш для нього чотири золоті каблучки, і даси на чотирьох кутах його, дві каблучки на одному боці його, і дві каблучки на другому боці його. І поробиш держаки з акаційного дерева, і пообкладаєш їх золотом. І повсовуєш ці держаки в каблучки на боках ковчегу, щоб ними носити ковчега. В ковчегових каблучках будуть ці держаки; не відступлять вони від нього» (Вих. 25:12–15).
Завдяки каблучкам і держакам можна було нести ковчег і не торкатися його. Однак Давид не подивився у Боже Слово, як саме треба переносити ковчег. Оскільки він був царем, це було його духовною відповідальністю — бути духовним лідером Ізраїлю. У його обов’язки входило знання і дотримання Закону. І його незнання коштувало Уззі життя. Якби Давид прочитав Слово Боже, щоб дізнатися, як реалізувати свої плани, цієї трагедії можна було б уникнути.
Релігія щирості
Багато людей цінують щирість. «Бути самим собою» перетворилося на релігію. Щирість сприймається краще, ніж обман або лицемірство. Але те, що хтось щирий, не означає, що ця людина не може щиро й небезпечно помилятися.
Уся ця хода зовні мала вигляд поклоніння Богові. Але це було не так! Чому? Тому що вона не відбувалася так, як Він чітко прописав у Своєму Слові. Давид щиро вірив, що чинить правильно, але щиро помилявся. Щирість не повинна замінювати знання Слова Божого та послух йому. Незнання — це помилка. Іноді незнання веде до смерті. Пророки проголошували це знову й знову, коли говорили: «Погине народ Мій за те, що не має знання» (Ос. 4:6).
Як ми можемо жити й догоджати Богові, коли ми не знаємо, що Він хоче? Як ми можемо любити Бога всім серцем, душею, розумом і силою, якщо ми не знаємо, як саме Він бажає, щоб Його любили?
Давид був людиною за серцем Божим. Він був щирим у тому, що робив. Але він не присвятив час тому, щоб знайти у Слові Божому вказівки, як переносити ковчег. Неможливо догоджати Богові, якщо ви не присвячуєте час тому, щоб дізнатися, чого саме Він хоче.
Те саме можна сказати про людей. Складно любити інших людей, коли ви не присвячуєте час тому, щоб дізнатися, що він чи вона бажає.
Послух — головна мова любові до Бога
Якщо ви у своїх стосунках з Богом бажаєте пізнати, як любити Бога, вам необхідно вміти читати знаки. Усі вони чітко записані у Його Слові. Ця думка була революційною для мого читання Біблії. Мій тихий час із Богом — це не просто виконання духовних вправ чи отримання якоїсь надихаючої думки. Читання Біблії стало засобом того, як я можу більше дізнатися про Бога, щоб краще любити Його.
Наприклад, протягом останніх кількох років я побачив, як багато Біблія говорить про Боже серце, яке прихильне до бідних, як часто Бог виражає Своє піклування про тих, хто має потребу, як часто Він говорить, що наша любов до бідних є відображенням нашої любові до Нього. Допомога бідному не є спробою здобути Божу прихильність. Це є природний результат, коли із Слова Божого дізнаємося про Нього. Ми показуємо любов до Бога, коли допомагаємо бідним.
Якщо ви відкидаєте Слово Боже, то ви просто не здатні любити Бога, тому що не знаєте, який прояв любові Він шукає. Ви можете щиро докладати зусиль, але щирість не замінює послуху. Не можна слухатися, не розуміючи, а чого, власне, ти слухаєшся. Давид не знав, що є певний спосіб, як Бог хотів би, щоб переносився ковчег, і його незнання коштувало Уззі життя.
Коли все йде не так, як хочеться
Реакція Давида на суд Божий була такою:
«І запалився Давидів гнів за те, що Господь покарав Уззу, і він назвав ім’я тому місцю: Перец-Узза, і так воно зветься аж до цього дня. І Давид злякався Господа того дня та й сказав: «Як увійде до мене Господній ковчег?» І не хотів Давид переносити Господнього ковчега до себе, до Давидового міста, а скерував його Давид до дому ґатянина Овед- Едома» (2 Сам. 6:8–10).
Давид відреагував так само, як реагуємо ми, коли намагаємось іти за Богом, але все стається не так, як ми сподівалися, тоді ми гніваємось на Бога. Давид уже не ніс ковчег у Єрусалим, а на три місяці залишив його в Овед- Едомі.
«І пробував Господній ковчег у домі ґатянина Овед- Едома три місяці, і Господь поблагословив Овед-Едома та ввесь його дім» (2 Сам. 6:11).
Лише тоді, коли Господь поблагословив Овед-Едом, Давид зрозумів, що проблема була в ньому, а не в ковчегові.
Що ж робити, якщо сталося падіння
1. Повернутися до Біблії
У якийсь момент протягом цих трьох місяців розчарування і зневіри, Давид читав Писання і відкрив для себе, що саме він зробив неправильно.
«І покликав Давид священиків … та й сказав до них: «Ви — голови родів Левитів. Освятіться ви та ваші брати, і перенесете ковчега Господа, Бога Ізраїлевого, до місця, яке приготовив я йому. Бо через те, що спочатку не ви це робили, то вдарив нас Господь, Бог наш, бо ми не шукали Його так, як належало» (1 Хр. 15:11–13).
Навіть коли ми заблукали, Слово показує шлях додому. Якщо ми відмовляємось приймати Писання, ми наражаємо себе на небезпеку. Бог говорить нам: «Зверніться- но ви до картання мого, ось я виллю вам духа свого, сповіщу вам слова свої!» (Пр. 1:23).
Бог справді бажає вилити Своє серце в нас, Бог бажає, щоб ми знали Його серце, але нам потрібно відгукнутися на Його поклик, якщо ми хочемо знайти дорогу додому. Саме так нам треба чути Його голос, понад наші найщиріші бажання та власне уявлення про те, як воно має ставатися.
2. Позбутися своєї гордині
Тільки-но Давид дізнався зі Слова Божого, що він неправильно переносив ковчег, він був готовий визнати свою неправоту. Іноді саме вперта гордість стоїть на заваді нашого каяття.
Добра новина для тих, хто переживає падіння, — кожного разу, як ми бажаємо це визнати, Бог показує нам, як повернутися. Бог бажає нам більшого і кращого, ніж навіть ми самі собі бажаємо. Бог говорить нам: «Ось, що ти маєш робити, щоб повернутися в належне русло, щоб не втратити свою віру. Але вибір за тобою».
3. Зробити корекцію курсу
Давид не дозволив гордості зупинити його. Він визнав, у чому помилявся, і вніс корекцію в курс. Він продовжив перенесення ковчега в Єрусалим:
«І освятилися священики та Левити, щоб перенести ковчега Господа, Бога Ізраїлевого. І понесли сини Левитів Божого ковчега, як наказав був Мойсей за Господнім словом, на плечах своїх, на держаках, на собі» (1 Хр. 15:14–15).
Давида спонукало до внесення певних коректив те, що він бажав благословень. І це приклад того, яким чином Бог повертає нас у належне русло. Утім деякі з нас настільки горді, що ми скоріш втратимо благословення, які супроводжують послух, аніж вноситимемо корективи після невдачі. Наші мотиви важливі, але історія із Давидом показує, що Бог може використовувати навіть наші мотиви, щоб ми знову могли чути Його голос.
Джошуа Брукс
Переклад з англійської і адаптація Івана Кундеренка