Шановні читачі, мир вам!
Нинішній номер часопису «Слово вчителю» підкреслює особливе значення Божих заповідей, їх виховну роль у житті людей, у формуванні правильних моральних стандартів. Це особливо важливо нині, у наш час, на нашій землі і серед нашого народу. Останній рік в українській історії ознаменований багатьма резонансними подіями, які привернули увагу всього світу до України. Майдан, Крим, Схід… З одного боку, це реакція на боговідступництво, аморальність і корумпованість політичної еліти, а з іншого — це продовження системних зловживань, безмежного беззаконня, небувалого падіння моральності народу, що базується на духовному невігластві та відвертій безбожності.
Подібна ситуація описана в Біблії, у Книзі пророка Осії:
«…бо Господь має прю із мешканцями земними, бо нема на землі ані правди, ні милости, ані богопізнання. Клянуть та неправду говорять, і вбивають та крадуть, і чинять перелюб, поставали насильниками, а кров доторкається крови… Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком. А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх й Я! Що більше розмножуються, то більше грішать проти Мене. Їхню славу зміню Я на ганьбу!.. І вони будуть їсти, але не наситяться, чинитимуть блуд, та не розмножаться, бо покинули дбати про Господа. Блуд і вино та сік виноградний володіють їхнім серцем» (Ос. 4:1-2, 6-7, 10-11).
Неможливо точніше описати глибоке падіння народу та його наслідки. Одне слово — криза. Уже який раз доводиться повертатися до цього слова. І нічого дивного, адже відмовившись від безглуздого богозаперечення радянського періоду, наш народ глибоко занурився в болото псевдорелігійності, у центрі якого — людське его та його нікчемна величність з безконечним і безмежним «давай, давай». Бог, безперечно, необхідний, але Він, на жаль, багатьом потрібний, як Дід Мороз з мішком гостинців, або гіпермаркет, у якому все наперед оплачено. Різноманітні Божі дарунки поступово стали ціннішими від Дарувальника, творіння — вищим від Творця, щира любов до Бога підмінюється формальною релігійністю…
Але криза — не кінець, не безвихідь, а чудова можливість для нового початку. Ось який шлях виходу із кризи пропонує той же пророк Осія:
«Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував — і нас вилікує, ударив — і нас перев’яже! Оживить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, і будемо жити ми перед обличчям Його. І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов зірниці, і Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю» (Ос. 6:1-3).
А заповіді? А заповіді стають пустою формальністю, якщо їх виконання не виходить із серця, прихиленого перед Величним і Вічним Богом, захопленого Його незбагненною, безмежною любов’ю.
Дотримання ж заповідей є відповіддю на неосяжну милість, на благодатне прощення, дароване Богом через хресну смерть Ісуса Христа, це свідчення любові до Бога, що виходить із сердець вдячних за усиновлення нащадків.
З повагою — Тарас Приступа, головний редактор