Деякі християни думають, що Христос відмінив Старий Завіт, а тому тепер він нам непотрібний. Кажуть, що Христос дав людям можливість жити лише за благодаттю; ми живемо за Новим Завітом, закріпленим Христовою жертвою, а Старий Завіт — це лише ілюстрації того, як правильно або неправильно можна ходити перед Богом.
Із цим можна було б погодитися, якби не декілька очевидних фактів. Наприклад, те, що Біблія складається з двох частин. Отже, і перша, і друга важливі в Божому плані. Або те, що в часи Христа був лише Старий Завіт — Тора, як називали ці писання євреї. І саме вони стали основою звістки Христа про спасіння. І саме на них посилались апостоли, розтлумачуючи людям, чому, як і для чого приходив Спаситель у світ.
То чи справді відмінив Христос Закон і що мав на увазі Спаситель, стверджуючи Божу благодать?
Живучи на цій землі, ми, часто навіть не задумуючись, користаємося тими об’явленнями й нормами, які ствердив Старий Завіт. Питання окремого дня поклоніння (який зараз для всіх є просто вихідним днем), Божі заповіді й соціальні норми справедливості, — усе це описує Старий Завіт. Христос навіть не згадував у Своєму вченні деяких із тих норм і правил, які ми зараз приписуємо християнству. Тому насамперед визначимо кілька опорних пунктів наших роздумів.
Сутність поняття «Закон» — це не просто якісь повеління чи заповіді, які за своєю архаїчністю перестали бути актуальними сьогодні. Під словом «Закон» у Біблії розуміється все писання Старого Завіту. У вужчому значенні — це ті постанови й правила, які Бог дав для праведного життя перед Ним і в соціумі.
Христос не відкидав Закон, а навпаки, наголошував, що Його місія і служіння — це втілення Божих слів і обіцянок, даних у Законі. У Нагірній проповіді Він сказав: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати. По правді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все…» (Мт. 5:17-18).
Для Нього це були не просто слова, а спосіб життя. Ісус настільки догоджав Богові та втілював Його заповіді у Своєму житті, що під час суду в синедріоні серед великої кількості знавців Закону не знайшлося людини, яка могла б дорікнути Христові в гріху. Саме тому були найняті якісь брехуни, які лжесвідчили на Христа.
В особі Христа втілились пророцтва про прихід Месії, які були записані в тому ж таки Законі. За найскромнішими підрахунками із приходом Христа на землю збулися близько 60 пророцтв. Більше про це можна дізнатися, почитавши відому книгу професора Джоша МакДауела «Незаперечні свідчення», де автор детально про це описує. А тут ми просто скажемо, що найважливішим, що хотів зробити Христос на землі, — це прославити й возвеличити Бога Отця. Тому втілення Божих слів було однією із важливих складових життя Христа.
Думку про скасування Закону часто обґрунтовують висловлюваннями апостола Павла про те, що ми визволені Христом, звільнені від прокляття Закону й спасаємось виключно благодаттю, а не ділами закону. Чому ж Павло, фарисей і знавець Закону, пише такі категоричні слова, що «суперечать» усьому тому, чого його навчали?
Закон складається з декількох частин: це церемонії, заповіді й постанови. Перше стосувалося служіння в храмі й слугувало для впорядкування поклоніння перед Богом. Заповіді допомагали будувати праведні й святі стосунки з Богом. Постанови праведного життя були направлені на втілення Божих принципів у суспільне життя.
Сьогодні багато людей думають, що через механічне виконання Божих заповідей можна спастися, заробивши достатньо добрих справ, щоби потім, на суді перед Богом, мати можливість представити їх як доказ чи можливість для прохання пропустити в рай.
Проте той же апостол Павло в листі до римлян пише, що Христос — це кінець Закону. Слово, яке в нас перекладено «кінець» має декілька значень. У принципі, служіння Ісуса насправді є кінцем, апогеєм, вершиною Закону, як правильного поклоніння Богові. Проте можна перекласти це слово і як «мета». Христос — це мета Закону. Бо будь-який закон направлений лише на те, щоби показати наші вади й неправильні дії і аж ніяк не на те, щоби похвалити нас за правильне виконання чогось. Закон Божий — дзеркало, у якому ми, бачачи досконалість Божу, можемо побачити нашу невідповідність тому, чого вимагає від нас Бог. Саме тому мета Закону — привести нас до розуміння, що без Божої допомоги ми не в змозі втілити Його закони та принципи. Саме тому й Христос приніс благодать у Своїй жертві — милостиве ставлення до творіння. Виконавши всі постанови Божого Закону, Він дав нам спасіння.
Павло, розважаючи над цим, наводить аналогію із педагогом. Так-так, саме з педагогом. «Тому-то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою» (Гал. 3:24). Слово «виховник» у грецькому оригіналі — «педагог». У ті часи раба, що супроводжував дитину до школи, доглядав за нею, захищав її по дорозі, називали педагогом. Павло каже, що Закон був нашим вихователем, доки не прийшов Христос. Він скеровував нас у правильний бік, щоби ми змогли зрозуміти, що Бог хотів для нас. А коли прийшов Христос, то необхідність у вихователеві відпала.
Головне завдання педагога — правильно скерувати молоде покоління, навчити робити висновки й приймати зважені рішення. Навчити, виховати і… відпустити.
Ця робота непроста (як того раба, що мав супроводжувати панича й з терпінням виправляти всі помилки). Ця робота — почесна і дуже важлива. Адже це — місія педагога, його покликання і його призначення. І якщо викладач забуває про цю місію — іти дорогою вчителювання буде не просто важко, а неможливо.
У чому ж тоді немає необхідності? Усі складові Закону втілились у житті, служінні й жертві Ісуса Христа.
Церемоніальне поклоніння. Життя Христа показало, як нам потрібно правдиво поклонятись Богові. Адже всі церемонії були спрямовані на це. І кров жертв символізувала те, що для очищення гріха потрібна жертва. Так, Христос приніс Себе в жертву, заплативши правдиву ціну за наші гріхи. І таким чином необхідність у постійних цілопаленнях і жертвах за гріх відпала. Усе, що сьогодні нам потрібно, — це віра в те, що Його жертви достатньо, щоби Бог із ласки Своєї й по нашій вірі в Христа пробачив наші гріхи.
Святе життя. Христос показав, що святе життя — не в постійному виконанні якихось постанов чи приписів, а в стані серця. Якщо серце наше приліплене до Бога й віддане Йому до кінця — тоді ми зможемо правильно жити перед Ним. А якщо ні — тоді ми ніколи не зможемо правильно виконати слова Закону.
Моральні приписи. Христос звернув увагу, що для Бога важливе не механічне виконання моральних законів, а те, чи живемо ми Його Словом, чи воно є для нас визначальним, чи пускає воно корені в нашому серці. Адже, як казав Христос, перелюб, крадіжки, убивства й усілякі інші злі речі випливають із нашого серця, бо гніздяться саме там. Навіть тоді, коли зовнішньо ми благочестиві.
Чому ми так детально зупиняємося на всьому цьому? Саме тому, що в листі до галатійських церков Павло вказує на їхню помилку: не можна спастись Законом, можна лише дійти висновку, що ми не в змозі виконати Його й потребуємо Христа — Спасителя, який спасе нас від прокляття цього Закону. Він стверджує, що Христос викупив нас від Закону, проте не для того, щоб відмінити його. А для того, щоби через Христа ми могли зрозуміти й пізнати реальні заповіді Божі й почати втілювати їх у життя.
Старий Завіт — це історія народу, який учився жити з Богом, поклонятися Богові й будувати своє суспільне життя на Божих постановах. Звісно, Христос не лише ствердив Слова стародавньої Тори, а й поглибив їх. Новий Завіт указує не лише на те, як потрібно жити з Богом, він наголошує на тому, яким повинне бути серце, коли ти хочеш побудувати своє життя на Божих заповідях. Тих заповідях, які Бог відкривав протягом усієї історії людства і які є актуальними в будь-яку історичну епоху.
Коли ми розважаємо про Бога, хочемо поклонятися Йому й навчати цього інших, ми повинні розуміти — Христос ствердив правдивість Божих істин. Утілити те, що каже Бог, можна лише тоді, коли наше серце буде повністю присвячене Богові, а без віри в Христа й прийняття Його жертви це неможливо.
Олег Блощук