Як ви можете стати «притчею»
Уперше про можливість стати «притчею» говорить Мойсей у Книзі Повторення Закону, 28:37. Таким словом Господь застерігав народ, що непослух Божому голосу призведе до сорому серед інших народів, «куди відведе Господь».
На жаль, стати «притчею» не так і важко. Достатньо лише низько впасти. А падати завжди легше, ніж підніматися на п’єдестал пошани важкою працею. Тому сьогодні існує багато «людей-притч». Прикро, що навіть серед християн. Іншими словами, бути «притчею» означає бути «наукою», негативним прикладом, як недобре, негарно й неправильно робити.
Між іншим, з Ізраїлем так і трапилося. Непослух Богові привів євреїв у вавилонський полон, і вибраний народ став «притчею», тобто повчанням.
До того ж, Старий Завіт згадує таких героїв як Йов (Йов. 17:6) і Давид (Пс. 68:12), які, перебуваючи у важкому становищі, називали себе «притчами».
Урешті, саме значення притч відповідає подібному застосуванню, адже притча — це візуальне зображення істини (Мк. 4:30).
Як притчі допомагають виховувати дітей
Чарльз Сперджен, відомий проповідник XIX ст., в автобіографії розповідає, як у дитинстві він побачив неушкоджену скляну пляшку зі справжнім яблуком усередині. Він довго намагався зрозуміти, як його туди запхнули. Аж поки одного разу влітку не помітив, як на гілці яблуні висить ще одна пляшка, а у ній росте яблуко.
Пізніше це «відкриття» стало ілюстрацією до того, як впливати на дітей. Повчання, яке отримують молоді люди, не повинне бути довгим і сухим. Якщо воно буде цікавим і захоплюючим, то привабить слухачів, а не відштовхне, створивши упереджене ставлення до релігії.
Притчі — один із засобів, які можуть застосовувати батьки, учителі, викладачі й вихователі, щоб доступно й цікаво передати дітям Божу істину. Адже саме так премудрий Соломон навчає дітей у Книзі Приповістей. Чого вартий хоча б урок про лінюха!
«Лінивий говорить: «Лев на дорозі! Лев на майдані!» Двері обертаються на своєму чопі, а лінивий — на ліжку своїм. Свою руку лінивий стромляє до миски, — та піднести до рота її йому тяжко» (Пр. 26:13–15).
Кому краще не говорити притчами
Премудрий цар Соломон казав: «Як волочаться ноги в кульгавого, так у безумних устах приповістка» (Пр. 26:7); «Як терен, що влізе у руку, отак приповістка в устах нерозумного» (Пр. 26:9).
Виявляється, існує категорія людей, яким краще мовчати, ніж говорити притчами. Притчі з їхніх вуст приносять нестерпний і небезпечний біль, подібно тернині, що «сидить» у тілі. Або сприймається як вада, що викликає відразу, співчуття чи насмішки.
Як же характеризується така людина? Безумний, або нерозумний. Це стан серця, яке обмежене розумом. Це серце, яке хибно тлумачить реальність життя і намагається жити всупереч законам «земного тяжіння» (розумним правилам життя).
Пр. 26:1, 8 — людина, у якої нема підстав для пошани;
Пр. 26:3 — людина, яка заслуговує на різку по спині;
Пр. 26:6 — ненадійна людина;
Пр. 26:11 — людина, яка постійно повертається до тієї ж глупоти, тобто не виправляється;
Пр. 26:12 — людина, яка не набагато краща від гордих і самовпевнених.
Отож, для того щоб зображувати істину в притчах, варто спочатку докласти зусиль, щоб її застосувати у власному житті.
Як не слід тлумачити притчі
Помилкове тлумачення притч часто відбувається тоді, коли кожну притчу тлумачать як алегорію. Бо ж при цьому ми виходимо з того, що автор приховав за деталями нібито зрозумілої життєвої історії деякий духовний зміст і наше завдання — відшукати його. Так, Блаженний Августин, пояснюючи притчу про доброго самарянина, казав, що «два динарії — це хрещення і причастя, олива — Дух Святий». Якщо цей спосіб тлумачення правильний, то де гарантії, що інша людина не пояснить її інакше?
У перекладі з грецької слово «притча» буквально означає «кинути поряд», знаходимо схожість між ситуаціями й ілюструємо одну на прикладі іншої. Фактично, притча передає одну головну думку.
Алегорія — «сказати інакше», тобто, сказати по-іншому про те ж саме (метафора).
Притча — «кинути поряд», а потім пояснити, тоді як у алегорії ми бачимо ключ до розуміння в ній самій.
Або ще один приклад. Бог говорить до Єремії (1:13): «Що ти бачиш? А я відказав: Я бачу кипляче горня, а перед його звернений з півночі на південь». Існує таке тлумачення: горня — світ, південь — іслам, захід — християнство, схід — буддизм, а північ — атеїзм. Світ кипить через причину атеїзму. Однак, чи саме це мається на увазі? Можна використовувати подібні приклади, але не варто стверджувати, що саме «так говорить Господь».
Артем Приступа